“Мир” з обмовками: як Кремль грає на часі та страху

Попри переговори про припинення вогню, Москва продовжує обстріли українських міст і намагається затягнути процес заради нових поступок з боку Заходу. За минулий тиждень російські удари припали на Київ, Кропивницький, Одесу, Запоріжжя, Дніпро, Полтаву, Харків, Кривий Ріг, Суми та десятки інших населених пунктів. Унаслідок атак постраждали мирні жителі, а також об’єкти цивільної та енергетичної інфраструктури.

Зрив домовленостей і удари по українських містах

Президент України Володимир Зеленський упевнений: Російську Федерацію необхідно примусити до миру.

“Партнерам має бути зрозуміло, що це російські удари не тільки по наших людях, а й по всіх міжнародних зусиллях — по дипломатії, якою намагаємося завершити цю війну. Росія завдає цих ударів по позиціях усіх, хто хоче завершення війни. Неможливо ігнорувати сотні “Шахедів” щоночі. Ми очікуємо реакцію, серйозну реакцію. Ми працюємо на реакцію. Сильна реакція дуже потрібна, насамперед Америки, Європи, всіх у світі, хто зробив ставку на дипломатію. Росію потрібно примусити до миру. І тільки примус спрацює”, — заявив президент.

За його словами, ініціатива Вашингтона про безумовне припинення вогню залишається без чіткої відповіді з боку Кремля. За справжнього міжнародного тиску припинення вогню вже могло б бути досягнуто.

На тлі обстрілів, що тривають, Кремль паралельно намагається саботувати переговорний процес. Чергова заява Путіна про нібито “нелегітимність” української влади супроводжувалася пропозицією передати управління країною під контроль ООН, США та ЄС. Однак у міжнародних столицях — Вашингтоні, Брюсселі та в самій Організації Об’єднаних Націй — такий сценарій відкинули, підкресливши, що легітимність українського керівництва не підлягає сумніву.

Заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень В’ячеслав Потапенко вважає, що Москва не має наміру завершувати війну, поки в неї є ресурси.

“Росія, Путін безпосередньо, як я розумію, ухвалили рішення, що поки у них є запаси і ресурси — вони об’єктивно не хочуть ніяких мирних угод, і тим більше припинення вогню. І найменше вони хочуть заморозку за наявною лінією фронту. І поки йшлося про розмови якісь — їх вели”, — зазначив він.

На його думку, щойно справа доходить до практичних кроків, Кремль починає затягувати переговори. Паралельно російська пропаганда звинувачує Україну в порушеннях, тоді як на ділі — саме Росія зриває дипломатичні зусилля. Про це заявив і сам Зеленський, нагадавши про точкові удари по критичній інфраструктурі.

“Був цілеспрямований російський удар дронами по газовій інфраструктурі Полтавської області, також був удар артилерії по Херсону, який пошкодив інфраструктуру забезпечення міста електрикою. Внаслідок одного з російських ударів по місту Харків було пошкодження інфраструктури теплопостачання. Усе це говорить про те, що Росія зриватиме дипломатію і буде це робити й надалі, і що єдиною тактикою Москви залишається затягування війни. Путін на словах щось говорить таке, ніби він погоджується з американською стороною, але за фактом російська армія просто продовжує тиснути всіма бойовими засобами”, — наголосив президент.

В Інституті вивчення війни (ISW) вважають, що підрив довіри до української влади — частина стратегії Кремля, спрямованої на підрив будь-яких угод. Замість завершення війни Росія продовжує шукати шляхи розширення окупації.

“Кремль продовжує тримати переговори в заручниках і намагається отримати додаткові поступки від Заходу після прогресу, досягнутого в триваючих переговорах про припинення вогню. Кремль залишається прихильним своїй меті — продовжити будь-які переговори про тимчасове припинення вогню на лінії фронту або постійну мирну угоду, щоб і далі домагатися поступових успіхів на полі бою і створювати сприятливі умови для досягнення повної капітуляції України”, — ідеться в доповіді ISW.

Експерти впевнені: США та ЄС володіють необхідними важелями, щоб вплинути на Кремль. Йдеться про розширення санкцій, які здатні завдати істотної шкоди російській економіці — і тим самим примусити Москву до миру.

Нагадаємо, США проведуть консультації з Саудівською Аравією, Туреччиною та європейськими країнами щодо моніторингу режиму часткового припинення вогню.

Чому перемир’я залишається ілюзією — думки експертів

Чому дипломатія Білого дому не працює, а Росія продовжує завдавати ударів? Що заважає США та ЄС примусити Москву до миру вже зараз? Чи може Європа забезпечити безпеку України без участі США? На ці та інші запитання в ефірі FREEДОМ відповіли:

• Юрій Камельчук, народний депутат України;
• Олександр Леонов, виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень “Пента”;
• Олексій Буряченко, кандидат політичних наук, голова “Міжнародної асоціації малих міст”;
• Андрій Закревський, заступник директора Асоціації енергетичних і природних ресурсів України;
• Олексій Гетьман, військовий аналітик.

ЮРІЙ КАМЕЛЬЧУК: Росія повинна розуміти, що на кожен удар ми можемо відповісти ще сильніше

— Перше. Чи почався процес припинення вогню? Думаю, що ні. Росіяни збрехали, коли заявили, що після перших переговорів Путін нібито віддав наказ, і навіть стверджували, що збили кілька дронів. Це неправда — це було підтверджено. Як зазвичай, Росія говорить одне, а робить зовсім інше.

Щодо контролю — тут не обов’язково бути американцем. Існують засоби відеофіксації, матеріальні докази: уламки “Шахедів” чи інших літальних апаратів, вибухові речовини, за якими можна встановити походження, напрямок, постачальників тощо. Я навіть не хочу згадувати, що окремі запчастини до цих “Шахедів” — це продукція європейських країн чи США, особливо якщо говорити про компоненти електроніки. Ці речі документовані. У нас є виставки, які демонструють такі матеріали, і вони вже представлені на європейських майданчиках. Тож стверджувати, що це повністю російські дрони, ніхто вже не може.

Що робити далі? На мій погляд, є тільки один шлях — посилювати санкції. І Україні не можна зупинятися у відповідь на атаки “Шахедів”. Росія має розуміти, що на кожен удар ми можемо відповісти ще сильніше. Звичайно, ми не повинні перетинати кордони щодо цивільної інфраструктур — на відміну від Росії, яка робить це постійно. І я не вірю в казки про те, що хтось “збився з курсу”.

Ми маємо фіксувати все, як раніше: посилювати санкції і завдавати ударів по військових об’єктах або тих, що пов’язані з виробництвом, наприклад, нафти. Росія має чітко відчувати: кожен приліт дрона буде ще болючішим.

Наше терпіння вже закінчується. В адміністрації Трампа, судячи з усього, ще є. Можливо, на щастя, якщо це частина стратегії — переконати Путіна зупинитися іншими методами. З іншого боку, Путін прагне продемонструвати всередині країни хоч якусь перемогу. І це, найімовірніше, причина обстрілів: він показує, що не слухає США і ще здатний завдавати ударів. Причому найчастіше дрони навіть не містять вибухівки — це обманки, але він продовжує запускати їх.

Чи закінчиться терпіння адміністрації Трампа? Думаю, так. Вони вже це озвучували, хоча не називали конкретних термінів. Чи можна діяти інакше? Поки США сподіваються на зупинку бойових дій з боку Росії, вони не будуть різко реагувати. Натомість європейське співтовариство, на яке США перекладають частину відповідальності, і сама Україна мають продовжувати наполягати: по-перше, на нашому праві на захист; по-друге, на отриманні гарантій, що перевищують інвестиції в наші ресурси чи обіцянки спільного виробництва; по-третє, на реальних санкціях проти Росії — бодай таких, як блокування SWIFT чи Московської біржі.

Усе має бути зафіксовано на папері. Насамперед — відповідальність Росії. Це можуть бути російські активи, компенсації, які вже перебувають під контролем США, а не тільки Європи.

Доказів за три роки накопичено більш ніж достатньо. Росія вже не зможе відкрутитися. Гарантами зобов’язань мають стати європейські партнери або США. Поки ж діє логіка: не заганяти Росію “під плінтус”, щоб зберегти можливість домовитися. Але наше терпіння закінчується. Просування з питання перемир’я — ні 30-денного, ні якогось іншого — ми не бачимо.

Як це все може закінчитися? Є два сценарії. Перший: Україна продовжує завдавати ударів по об’єктах російської інфраструктури, унаслідок чого у Росії виникають перебої не тільки з паливом, а й із поставками в сусідні країни, які почнуть чинити тиск. Другий: США посилюють санкції, і Росія зупиняється. Тоді можна зафіксувати початок 30-денного або більш тривалого перемир’я — можливо, на 45 або 60 днів.

Але неясно: що після 30 днів? Ми знову починаємо стріляти? Чи переходимо до наступного етапу переговорів? І якщо так, то про що — про виведення військ, про спостерігачів? Ми досі не розуміємо, скільки буде спостерігачів, з яких країн і в якому форматі.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНОВ: Домовленості тільки Путіна з Трампом недостатньо для повного припинення вогню

— Якщо говорити про режим припинення вогню і мирні переговори, то без контролю на землі це в принципі неможливо. Про це свідчить уся історія.

Тому вже зараз важливо вести переговори з тими країнами, які готові надати своїх спостерігачів. Лінія фронту перевищує тисячу кілометрів, а отже, буде потрібна велика кількість спостерігачів.

З цього погляду важливо, що Європейський Союз і країни “коаліції охочих” заявляють про готовність підготувати відповідні контингенти. Очевидно, що участь країн на кшталт Туреччини та Саудівської Аравії, з якими в України склалися добрі відносини і є взаємна довіра, має велике значення. Про жодних військових із Білорусі, про що говорив Путін, не може бути й мови, адже Білорусь — співагресор: з її території розпочалося вторгнення і завдавалися удари по Україні. Тому довіра до тієї чи іншої країни — вирішальний фактор.

Якщо говорити про кордони, то сьогодні в російських пропагандистських ефірах часто звучить фраза: “Кордони Росії не закінчуються ніде”. І вся політика Путіна протягом десятиліть — це постійні спроби розсунути кордони, протиснути обмеження, і він робить це доти, доки не зустрічає опору. Тому реакція США і міжнародної спільноти вкрай важлива.

У контексті перемир’я є цікавий момент. Путін заявив, що вважає, ніби перемир’я в ударах по енергетичній інфраструктурі настало після його розмови з Дональдом Трампом. Але в реальності перемир’я може бути встановлено тільки сторонами, що воюють. Якби Путін воював із Трампом — можливо, телефонної розмови було б достатньо. Але оскільки війна йде між Росією та Україною, необхідна згода України. І, крім того, потрібен механізм верифікації — яким чином припинення вогню контролюється.

Україна заявила, що готова підтримати перемир’я, але поки що відсутні механізми його верифікації. А удари по українській енергетичній інфраструктурі тривають.

Що стосується ситуації в Чорному морі, там усе ще складніше. Росія висунула низку додаткових умов, зокрема вимогу до Європейського Союзу зняти частину санкцій. Однак ЄС не брав участі в переговорах і вже ясно дав зрозуміти, що зняття санкцій не буде. Тому залишається відкритим питання, чи набуло взагалі чинності перемир’я на морі.

Очевидно, що для справжнього перемир’я необхідна згода обох сторін, в ідеалі — підписання документа із зазначенням точної дати і часу його набуття чинності, а також присутність спостерігачів від третіх країн, які фіксують можливі порушення. Без цього все перетворюється на фарс, як ми вже бачимо.

Не думаю, що Путін боїться заяв Дональда Трампа. Але днями з’явилася перша заява з конкретикою: Трамп сказав, що він дуже розлютився на Путіна і готовий запровадити санкції і тарифи проти країн, які купують російську нафту або допомагають її транспортувати. Це вже конкретні кроки, спрямовані на всіх, хто підтримує Росію.

Попри на те, що Трамп обмовився: “якщо я вважатиму, що Росія дійсно винна”, — сама по собі ця заява означає, що Росія може багато чого втратити. Зараз важливо, щоб конкретика щодо Росії продовжувала звучати.

Що стосується Європи — Росія прекрасно розуміє, що ЄС поки що не готовий до самостійної оборонної ролі. Європі потрібен час, щоб масштабувати військово-промисловий комплекс.

ОЛЕКСІЙ БУРЯЧЕНКО: Путін водить Трампа за ніс

— Російська Федерація, продовжуючи обстріли мирних українських міст, демонструє всьому світові, що вона не зацікавлена ні в мирі, ні навіть у припиненні вогню, ні в якому б то не було ceasefire.

Навіть після стартових переговорів у Саудівській Аравії, де, здавалося б, сторони дійшли до одного з елементів припинення вогню в енергетичній сфері, Росія завдає ударів по цій самій енергетиці — зокрема, у Полтавській області.

Це абсолютна неадекватність і демонстрація того, що Росія продовжує досягати своїх військових цілей, прикриваючись політичною лояльністю з боку Сполучених Штатів.

США вдають, що багато чого не помічають, розраховуючи домогтися від Росії поступок, насамперед — зняття санкцій. Тому Україна повинна максимально голосно говорити не тільки про ці удари з боку Росії, а й безпосередньо звертатися до США. Якщо Штати беруть на себе роль модератора — а це підтверджено і угодами, і статусом стратегічного партнера, і гарантіями безпеки — то вони мають діяти відповідно до своєї ролі.

Трамп сам заявляв, що якщо якась зі сторін порушить досягнуті домовленості, Сполучені Штати будуть її додатково мотивувати дотримуватися їх. І у США для цього більш ніж достатньо інструментів. Тепер Україна повинна чітко і жорстко говорити Вашингтону: ви обіцяли примушувати Росію до дотримання домовленостей — то почніть це робити.

Поки що складається враження одностороннього тиску — коли треба примусити до якогось рішення Україну, США це роблять без вагань. А коли мова заходить про законні дії щодо Російської Федерації, ми бачимо звичну фігуру із заплющеними очима.

Мені здається, США починають розуміти, що в них недостатньо важелів, щоб примусити Росію не те що до миру, а навіть до довгострокового, всеосяжного перемир’я, або бодай справедливого ceasefire без виконання її політичних вимог.

20 квітня, на Великдень, Трамп оголосив датою, до якої він хоче домогтися хоча б ceasefire. Ця дата вже близько, а тим часом американська сторона, на мою думку, все ще дуже далека від того, щоб реально примусити Росію хоча б до виконання взятих зобов’язань. Тому Україна має шукати паралельні інструменти посилення за альтернативними треками. Насамперед — з європейськими партнерами, з коаліцією охочих.

У цьому контексті дуже показовою була тристороння зустріч між Україною, Францією та Великою Британією. Я впевнений, що одне з обговорюваних питань — нехай навіть за зачиненими дверима — полягало в тому, чи зможе Європа разом з Україною забезпечити безпеку без участі США.

Адже Росія всіма своїми діями показує, що має намір продовжувати війну. А дії США свідчать про те, що вони не можуть або не хочуть належним чином примусити Росію до миру. Тому зараз вони починають формувати політичну перестраховку — на випадок провалу власних зусиль.

Ми маємо знову і знову показувати світові, що Росія водить усіх за ніс — особливо США. Росія звинувачуватиме Україну в зривах, симулюватиме атаки на власну інфраструктуру, аби перекласти провину на нас.

Європа вже починає діяти — не чекаючи 2028-2030 років. І що особливо важливо — вона все частіше розглядає Україну як частину нової архітектури європейської безпеки.

АНДРІЙ ЗАКРЕВСЬКИЙ: Росія не стала бити менше по Україні

— Я думаю, що в рамках переговорного процесу Вашингтон надає Росії можливість зберегти обличчя і не вивалитися з переговорів. Надання доказів як таких від Росії Вашингтон не вимагає.

Кремль тягнутиме час, щоб повністю знищити нашу аналітичну інфраструктуру — використовуватиме цей час для перегрупування і накопичення ресурсів. А ми доти, доки Вашингтон не усвідомить марність спроб посадити Росію за стіл переговорів, спостерігатимемо ту саму тактику: дозволяти Кремлю “зберігати обличчя”.

Сьогодні не можна говорити про зниження інтенсивності ударів ні з боку Росії, ні з нашого боку. У нас були паузи між атаками в кілька днів, так само як і в Росії. Ці паузи використовувалися для збору розвідданих і підготовки.

Над лінією фронту нависають російські безпілотники. У нас немає можливості ефективно атакувати через брак оперативно-тактичної інформації. У нас немає власних AWACS, немає супутникової розвідки — на відміну від росіян, у яких усе це є. У них є і супутники, і висотні дрони, і вони отримують усю необхідну інформацію.

Подивімось, що буде за тиждень чи два. Але сьогодні я стверджую: аналітично зафіксувати зниження щільності ударів з боку Росії неможливо.

ОЛЕКСІЙ ГЕТЬМАН: В умовах “припинення вогню” Росія застосовує “килимові бомбардування” по території України

— Були розмови про нібито досягнуту домовленість не атакувати енергетичні об’єкти. Але що таке “енергетичний об’єкт”? Це поняття вкрай розтяжне. Що вважати енергетичним об’єктом? Ліхтарний стовп — він споживає електрику, отже, формально вже енергетичний об’єкт. Генератор, що працює біля кафе під час вимкнення світла — теж підпадає під це визначення. Тобто незрозуміло, що саме малося на увазі. Усе занадто неконкретно. А якщо відсутнє чітке визначення, то залишаються шпаринки: можна інтерпретувати як завгодно й ухилятися від виконання домовленостей.

Якщо немає ясного переліку об’єктів і умов, це вже не угода, а порожня формальність. З Росією вже було підписано безліч документів і угод — ще за часів антитерористичної операції. По-моєму, тоді нарахували близько 28 перемир’їв. Жодного з них Росія не дотримувалася.

Те, що вони роблять зараз — масовані атаки дронами по великих містах — фактично можна назвати килимовими бомбардуваннями. А такі дії, за сучасним міжнародним правом, є воєнним злочином. Будь-яка атака на цивільну інфраструктуру під час війни — це порушення правил і традицій ведення війни, за що передбачена відповідальність.

Для чого вони це роблять? Військову інфраструктуру вони таким чином не послаблюють, на фронті це не дає їм жодної переваги. Тили вони не руйнують. Постраждалі — це виключно цивільні об’єкти: житлові будинки, гаражі, машини, дитячі садки, магазини тощо.

На армію це впливає насамперед морально. Якщо боєць на передовій дізнається, що вночі атакували його рідне місто, де живуть його рідні або друзі, це викликає лють і ненависть до ворога. Але не деморалізує — навпаки.

Що робити далі? Атакувати їхню інфраструктуру. Насамперед — неенергетичну. Якщо вже десь прописано, які об’єкти чіпати не можна, значить, ми маємо зосередитися на тих, які можна — а саме, на виробництві ракет і дронів.

Читайте також: Путін вимагає санкційних поступок, а сам — атакує: чи стане тепер політика Трампа жорсткішою