Москва проти євроінтеграції Придністров’я

Текст: Віталій Сізов

Таксист і геополітика

Від Кишинева до Одеси лише 200 км, але в цих містах цілком відмінна реальність. У першому – мирне життя і сідають пасажирські літаки, а в другому в небі можна побачити лише ракети російської армії.

Таксист Денис везе мене з аеропорту і, дізнавшись, що я громадянин України, каже: “Я працював у Москві, й у жодному іншому місті не бачив стільки геїв (тут він використовує інше слово), як там”. Він додає, що виріс в Італії та добре знає Європу, і йому є з чим порівнювати.

“Вони (росіяни) ж, захищають свій “русский мир”, а мене це ніколи не приваблювало”. Варто трохи від’їхати від Москви –  і там нічого немає, – додає він. – Я не проти геїв, але ж вони в Росії, начебто їх злякалися”.

Дізнавшись, що я ще до війни жив у Донецьку, питає, як там жилося. Почувши, що “добре жилося”, каже: “От цього вони вам і не пробачили”.

Якщо завтра війна

Західні медіа, з посиланням на джерела в українській розвідці, почали публікувати дані про можливе вторгнення російської армії на територію Молдови та жваво обговорювати це. За кілька місяців до вторгнення в Україну світові медіа також писали і про майбутню російську агресію, що додає нервозності. Розглядаючи шпальти світової преси, можна зробити висновок, що щось зараз почнеться, і вся країна живе в очікуванні потрясінь.

Але після приїзду до Молдови розумієш, що життя у Молдові триває у звичайному ритмі і немає жодних зовнішніх ознак напруження, хоча ще 22 квітня заступник командувача Центрального військового округу Росії генерал-майор Рустам Міннекаєв заявив, що одним із завдань другого етапу так званої “спецоперації”, як у Росії називають війну проти України, є окупація її півдня.

“Контроль над півднем України – це ще один вихід у Придністров’я, де також зафіксовано факти утисків російськомовного населення”, – сказав він.

Нагадаємо, що в Росії Придністров’ям називають частину Молдови, розташовану на лівому березі Дністра. Тут одразу після розвалу Радянського Союзу за прямої участі Росії та її солдатів була створена ніким не визнана республіка Придністров’я. Майже через 20 років за цією ж схемою на Донбасі Росія створить так звані республіки Донбасу з тією відмінністю, що Придністров’я не межує з Росією, а це означає, що воно економічно більш вразливе.

Хто загрожує “російськомовному населенню”, якщо там нікого, крім ставлеників Росії, немає, військовий не пояснив. Можна тільки здогадуватися, що він мав на увазі владу Молдови. Для світової спільноти та Кишинева Придністров’я – це Молдова, тому, якщо читати між рядками, то російський військовий заявив  про вторгнення на територію суверенної держави.

Дивні теракти та Кисельов

Одразу після заяви Міннекаєва невизнану республіку накрила хвиля дивних терактів. То хтось пробує підірвати антени місцевого телецентру, то обстрілюють із гранатометів будівлю так званого міністерства держбезпеки, то починають безладну стрілянину біля пропускного пункту.

Росія одразу ж запідозрила у “провокаціях” Україну, а головний російський пропагандист Дмитрій Кисельов у своїй тижневій програмі навіть показав сюжет, створений за всіма канонами пропаганди. Там є і військові Румунії, які встановлюють контроль над кордонами Молдови, і провокатори з України, а саму Молдову назвали підконтрольною Вашингтону республікою.

Це така відповідь Україні та, як кажуть у Росії, “колективному Заходу”, що не вважає захоплені Росією на українському Донбасі території незалежними республіками. В офіційних повідомленнях української влади та міжнародних організацій часто можна зустріти такий термін: “території, підконтрольні Росії”.

Термінологія офіційних російських медіа – ключ до розуміння того, як бачить світ російське керівництво. Для якого немає ні українського, ні молдовського, ні навіть польського уряду – все це “підконтрольні Вашингтону” території. Одержимі ідеєю ‘realpolitik’, вони відмовляють своїм менш потужним сусідам у праві бути незалежними, вміщуючи їх у свій світ, де є васали та сеньйори.

Молдовський експерт Валеріу Паша вважає, що Москва сама створює напруження у регіоні і таким чином намагається вирішити одразу кілька завдань.

“Розумієте, регіон, який перебуває під фактичною окупацією Росії. І там нібито російськомовних хтось кривдить. Ну, це просто маячня. Але суть не в цьому. Вони ж не стежать за тим, щоб це було бодай схожим на правду. Це була чітко спланована російською ФСБ інформаційна кампанія, бо сама заява цілком не релевантна. Це генерал, який не бере участі у війні. Навіть його округ не бере участі у війні”, – каже він.

Паша вважає, що Росія поки що інформаційно тисне на місцеві еліти Придністров’я, які давно “відбилися від рук”. Справа в тому, що пропаганда є пропагандою, але економіка диктує свої реалії. З 2014 року українська влада переглянула своє ставлення до Придністров’я як анклаву країни-агресора, який будь-якої миті може стати плацдармом для нападу. Результатом стала повна неможливість імпортувати в Придністров’я і експортувати звідти без схвалення Кишинева, а також проблеми з ротацією російських військових, які там перебувають. Але це не все. До Росії тут далеко, а от ЄС під боком. Він і є головним “партнером” Придністров’я, що там не люблять визнавати.

По-суті, зараз у Тирасполя, центру Придністров’я та Москви із спільного лише пропаганда. Їх об’єднує тільки Кисельов з екранів телевізорів, але це такий собі зв’язок. Особливо в регіоні, де кожна людина має паспорти якщо не трьох, то двох держав точно (Україна, Молдова, Румунія, Росія).

“Ну, по-перше, це пресинг на населення самого Придністров’я, щоб підняти градус. Вони так думають, що піднімуть градус бажання населення Придністров’я умовно бути врятованими та боротися або воювати з Україною чи з правобережною Молдовою. Плюс пресинг на місцеві еліти. Ось ви там дивитеся, на вас зараз Румунія нападе, ми вас лякаємо. Ну ж бо, визначайтеся, ви там у Придністров’ї взагалі з ким”, – додає Паша.

На території Придністров’я є великий склад боєприпасів та близько тисячі російських солдатів, частина з яких російські лише номінально – у них просто є ще 1 паспорт. Можна мобілізувати ще кілька тисяч людей, але це пов’язано з великими труднощами. Така армія явно не становить серйозної загрози існуванню Молдови чи України, але сам факт її наявності змушує українських військових тримати тут частину сил, які знадобилися б зараз на Одеському та Миколаївському напрямках. Так само, як і Україна досі тримає певне угрупування на кордоні з Білоруссю. Ось ми бачимо, що змусити Лукашенка ввести свої війська на територію України Путін не зміг. Але після перегрупування українських військ, потрібних для оборони та підготовки контрнаступу на Донбасі та в Херсонській області, зараз знову зафіксовано якісь рухи білоруської армії своєю територією у бік кордону України. Навіщо це потрібно? Щоб Україна була змушена й  частину своїх резервів далі там тримати”, – наголошує на дії Росії Паша.

Наразі коментарі Валеріу дуже на часі. За його словами, щодня він дає по 4 коментарі різним медіа.

Все вирішиться в Україні

Думку Паша про те, що конфлікт ще далекий від того, щоб бути загрозою для країни, поділяє і депутат Оазу Нантой. “Про суттєву  ескалацію можна було б говорити, якби Путін серйозно атакував Одесу”, – вважає він.

“Цілком імовірно, що 9 травня можуть бути якісь провокації, щоб надати Росії класичний аргумент, мовляв, бачите, тут місцеві нацисти ображають російських співвітчизників і так далі. Але поки що ми намагаємося за допомогою інтенсивного діалогу з громадянами зробити так, щоб ці провокації не мали глобальних  наслідків”, – каже парламентар.

Але не лише політикою живуть у Молдові, у Кишиневі багато волонтерських організацій та ініціатив, які з перших днів почали допомагати Україні. Центр дизайнера Діани Юрної – на 1-му поверсі житлового будинку. Ймовірно, тут мав бути магазин, але поки що тут саморобні полиці з їжею, побутовою хімією та продуктами для дітей, а ще спальні місця для біженців.

“Був якийсь спад, бо до нас найближче їдуть з Одеси, було тихо і було мало  людей, які тут живуть, ночують, але приходили все одно по продукти, тут завжди був аншлаг. Зараз у нас із Одеси і плюс ще ті, які у перші дні приїхали до Придністров’я і зараз звідти їдуть сюди, бо у Придністров’ї теж неспокійно”, – розповідає вона про останні тенденції у роботі.

Таксист, який віз її до центру, на відміну від попереднього, в Італії не жив, дивиться російське телебачення та сипле тезами звідти. Каже, що України скоро не буде і це питання часу. Що президент Росії Володимир Путін напав на Україну нібито через ядерну зброю, яку НАТО хотіло розмістити на її території. Вислухавши мій спіч про те, що Росія зараз займається в Україні масовими вбивствами, а не визволенням, він відповідає: “Але ж були братні народи, чому ви дружити не хочете?” Така позиція – не рідкість у Молдові, де донедавна російські медіа-пропагандисти відчували повну свободу.

“Ось ця пропаганда з ранку до ночі вона впливає, і коли ти їм намагаєшся порадити або показати іншу інформацію, вони її не сприймають. Це все фейки, це все вигадано, це все намальовано. При тому, що тут є у Молдові величезна кількість біженців, з якими будь-яка людина, по суті, має справу, може поспілкуватися і може дізнатися всю правду”, – каже Михайло Багас із Асоціації українців у Молдові.

Михайло народився і виріс у Молдові, у Кишиневі керує сміттєпереробною компанією, а у вільний час займається громадською діяльністю. Наразі намагається притягти до відповідальності деяких молдовських політиків, які висловлювалися на підтримку дій Росії в Україні. Одразу після зустрічі зі мною збирається до прокуратури давати свідчення.

“Зараз навіть проросійський електорат, дивлячись на ті жахи, які відбуваються в Україні, звичайно, змінює своє ставлення. І більшість проросійських політиків вирішила взяти таку нейтральну позицію. Якщо говорити про другий ешелон, тобто тих, які не є парламентськими фракціями, які намагалися давно на тлі ось цього проросійського електорату виїхати, то так, деякі з них вийшли з досить агресивними висловлюваннями”, – розповів Михайло.

Багас вважає, що такі політики розпалюють міжнаціональний розбрат. У цьому їм допомагають і російські медіа.

“Сподіватимемося, що незабаром і наша влада, дивлячись на кроки Європейського союзу, який починає поступово вводити під санкції всю російську пропаганду, усвідомити, наскільки це працює проти інтересів, зокрема, Молдовської держави, і зробить важливі кроки в цьому напрямку”, – каже Багас.

У посольстві України з такими оцінками Михайла згодні, хоч і визнають, що останнім часом ситуація змінюється.

“Після початку війни проти України у Молдові їхня діяльність (російських медіа, – прим. ред.) дещо обмежена. Деякі найбільш одіозні медіа були закриті, як телеканал Зірка. Робота інших засобів масової інформації була суттєво обмежена, було запроваджено заборону на новинні та аналітичні передачі, і таким чином рупори російської пропаганди були обмежені у своїх можливостях”, – розповів посол України у Молдові Марк Шевченко.

Втім, такі обмеження для телебачення не заважають Російському посольству бути активним у медіасфері.

“На сайті в себе я виставила пост і попросила в них надати інформацію про всі випадки, де є утиски російськомовного населення. І там було стільки коментарів, може, десятки тисяч, не знаю, де всі російськомовні люди, як я, просили не рятувати їх, мовляв, нам нічого не треба, нас ніхто не утискає. Безліч коментарів”, – розповів Олексій Гуцага, який теж мимоволі став волонтером.

Кишинів розташований дуже близько до України, тож війна почалася для Олексія у день вторгнення.

“І у бік аеропорту, у бік Одеси виходять мої вікна. І я прокинувся від вибухів. Я чув вибухи в Одесі. Це працювало ППО, яке відбивали атаку РФ із повітря. Вітер був у наш бік. Ми прокинулися, навіть при тому, що вікна були зачинені. Коли відчинив вікно, це було щось нереальне. Тоді я зрозумів, що світ змінився, і перше, що я відчув, був просто шок. Я не пам’ятаю. Не їв, не міг їсти, не міг спати”, – розповів він.

“Ми активно займаємося туризмом. У мене є спальники, намети. Загалом спальники, всі ці набори на 50 людей, все, що я мав, одразу відвіз до центру, який може приймати біженців. Тому що біженців було дуже багато. Приходив на кордон і просто був ошелешений через таку  кількість людей, місцевих людей, які мобілізувалися дуже швидко і своїм транспортом, хто чим мав, їхали на кордон, під’їжджали, брали, завантажували людей і везли до міста та розміщували. Тобто все безкоштовно. Жодних грошей. Тобто переважно виходили жінки, діти… Великі, маленькі, безпорадні, залякані, які втекли за кордон, і багатьом потрібна була допомога”, – каже Гуцага.

Він вважає, що такі люди насамперед потребують допомоги, адже вони абсолютно безпорадні в іншій країні та без засобів для існування.

Українські біженці

Оксана приїхала до Кишинева з Одеси. Там вона працювала гувернанткою, а в Молдові допомагає своєму хворому другові у найбільшому центрі для біженців “Молдекспо”. Таких біженців, як він, у Молдові зараз близько 88 тисяч. Загалом через країну пройшло 400 тисяч громадян України. Для більшості вона стала транзитною, але не для Оксани.

Зустрічаю її, коли вона прощається з делегацією українських депутатів. Навколо неї кілька жінок, які живуть тут постійно. Видно, що Оксана для них є неформальним лідером.

“Ну дівчатка, але харчування тут стало кращим, ніж воно було спочатку. Я тут не можу сказати за все, але принаймні коли я тут буваю”, – каже вона їм. Наразі вона хоче, щоб для людей обладнали кухню, щоб вони могли готувати собі їжу самостійно.

“Я не хотіла вірити, адже нас навчали у школі, а я навчалася у 70-х роках, і казали, що росіяни наші старші брати. Я не вірила, що старший брат може встромити ножа у спину, – каже вона про перший день повномасштабного вторгнення Росії. – У мене був шок і заціпеніння, у мене було таке відчуття страху, того, що у мене шкіра прилипла до моїх кісток, я сиділа 3 години в кріслі й не могла підвестися”.

Оксана каже, що у Молдові її прийняли добре, а місцеві таксисти навіть робили знижку, коли дізнавалися, що вона їде до центру для біженців. Сама у центрі вона не живе. Час мого приїзду до Кишинева збігся із візитом делегації українських депутатів. Вони кажуть, що громадянам України у Молдові допомагають не лише волонтери.

“Молдова надає нашим людям безперервне лікування хіміопрепаратами, це дуже дорого, але Молдова взяла на себе витрати, пов’язані з лікуванням пацієнтів, яким потрібен гемодіаліз, і ви знаєте, що його неможливо переривати, принаймні двічі на тиждень потрібно його робити”, – розповів голова парламентського комітету з охорони здоров’я Михайло Радуцький уже у приміщенні посольства України.

Біля нього місцеві жителі створили стихійний меморіал на підтримку України. Залишають плакати зі словами підтримки.

Євроінтеграція Придністров’я

Депутат парламенту Молдови Оазу Нантой займається темою Придністров’я з часу його виникнення, хоча сам слово Придністров’я не використовує. Для нього воно не існує – це просто лівий берег Дністра та Молдова. За його словами, цей регіон, по суті, вже давно не те, як він себе намагається подати. Реальність далека від декларацій його “керівників” про єдність із Росією. Зустрічаюся із депутатом перед сесією парламенту. Порівняно з Україною тут він не такий великий – 101 депутат.

“Придністров’я може зіграти якусь роль, боже збав, у цій війні тільки в тому випадку, якщо путінська Росія всерйоз намагатиметься окупувати Одесу. Але на сьогоднішній день це малоймовірно. Щодо цих подій на лівому березі, коли демонстративно атакували порожню будівлю так званого міністерства держбезпеки і підірвали дві невідомо кому потрібні антени. Ну, це якась психологічна акція. І більшість експертів сходиться на думці, що це організувала Російська Федерація, щоб змусити Україну тримати якісь свої військові частини біля молдовсько-українського кордону, – каже Нантой. – Наразі Україна робить фантастичну річ – Україна захищає і демократію, і мир на європейському континенті, і захищає республіку Молдову”.

У депутата великі сумніви, що російське угруповання в регіоні взагалі боєздатне.

“70% складу цієї ОГРВ – оперативної групи російських військ – це жителі лівого берега Дністра, які найчастіше навіть не були взагалі у Росії і які пішли служити за контрактом заради грошей, заради зарплати. І зараз вони не бажають брати участі у реальних бойових діях. Я знаю конкретні випадки, коли люди розірвали ці контракти та втекли на правий берег Дністра. До цього слід додати, що на лівому березі Дністра абсолютна більшість людей отримала молдовське громадянство. І що хочу принципово відзначити, є конкретні дані, що саме після 24 лютого різко зросла кількість людей із лівого берега, які хочуть отримати молдовське громадянство”, – розповідає депутат.

Він бачить “радикальну трансформацію” регіону за останні 30 років. За його словами, всі економічні агенти з лівого берега зареєстровані в Кишиневі. І здійснюють експортні операції на ринку Євросоюзу, використовуючи митні документи та сертифікати відповідності республіки Молдови. Лівий берег більше  інтегрований в ринок Євросоюзу, ніж ми з правого берега”.

Жодних реальних інтересів у Росії у місцевих жителів немає і, в принципі, не може бути з об’єктивних, географічних причин. Російська агресія змінила багато в сприйнятті Росії та її керівництва в Молдові.

“Дуже сильно змінилося ставлення особисто до Путіна, який завдяки впливу цієї пропаганди російської користувався великою довірою в молдовському суспільстві. Його рейтинг довіри скоротився приблизно на 35-40 %. Тобто десь у грудні близько 60 % респондентів у Молдові казали, що вони довіряють Путіну. Нині це близько 36-37 %. Тобто скорочення досить сильне та швидке”, – каже Валеріу Паша.

А цього року влада країни офіційно визнала  поза законом георгіївську стрічку, яку просуває російська пропаганда як символ 9 травня, а насправді використовується для агресії проти України. Можна сказати, що це було вольове рішення влади. Також під заборону потрапила інша символіка окупаційного російського угруповання.

 “У нас більшість проти заборони георгіївської стрічки. Тобто вже дуже глибоко зуміла російська пропаганда вкласти в уми молдаван, що це щось добре, нормальне. І ще буде тривала робота із детоксикації інформаційної в молдовському суспільстві. Так чи інакше, у нас існує чітка більшість громадян, які на боці України, які підтримують дії України, які сприймають Росію як агресора”, – пояснює Паша.

Втім, не у всьому Україна та Молдова мають схожі позиції. Обидві країни декларують своє бажання інтегруватися до Європейського Союзу, але, на відміну від України, тут немає проНАТОвської більшості.

“Суспільство розколоте. У нас є і проєвропейські, і проросійські громадяни. І тому тема НАТО була в останні 25 років дуже суперечливою, – каже виконавча директорка Центру інформації та документації з НАТО Олена Мирзак. – Звичайно ж, наша безпека Республіки Молдова залежить від того, як Україна закінчить цю війну. Тому було б дуже розумно з боку Республіки Молдова підтримувати Україну, тому що ми розуміємо, що зараз Україна бореться за безпеку Республіки Молдова”.

Різні представники української влади вже заявляли, що Україна може вирішити проблему Придністров’я, але для цього їй потрібна згода Молдови. Навряд чи Кишинів піде на такий крок. Зараз реінтеграція анклаву відбувається за фактом, невідомо скільки це забере часу, але вектор руху зрозумілий, і він мирний. Порушувати рівновагу для молдаван та форсувати природний перебіг подій у такій ситуації нераціонально. Будь-які активні дії передбачають чіткий план та бачення майбутнього, а їх немає. У такій ситуації “природне” повільне повернення через економіку та зовнішні геополітичні фактори дає впевненість, що згодом все саме вирішиться. Проте Україна завжди готова підставити плече.

Про це неодноразово говорили українські офіційні представники. Про те, що Україна готова до будь-якого розвитку ситуації, зокрема й воєнного. І у разі звернення з боку офіційної влади Республіки Молдова буде надано необхідну допомогу”, – сказав Посол України в Молдові Марк Шевченко.

Поки що такого звернення не було і навряд чи найближчим часом буде.

“Головна гарантія безпеки республіки Молдова – це капітуляція путінського режиму у війні з Україною. Інших варіантів немає. Ви ж розумієте, не можна серйозно ставитися до так званих переговорів і таке інше. Лише цей варіант. І в умовах, коли в Україні буде мир, тоді настане час для мирного вирішення конфлікту у партнерстві з Україною, з Євросоюзом. Це все робиться без голлівудських сценаріїв із застосуванням сили”, – каже депутат Нантой.