Містечко Вовчанськ після звільнення від російської окупації: історії українців

Містечко Вовчанськ у Харківській області підрозділи Збройних сил України звільнили 11 вересня під час контрнаступу. Зараз до міста повертається нормальне життя, повідомляє FREEДОМ.

Завод, який російські окупанти перетворили на в’язницю, швидка допомога, яка намагається проїхати між танками, люди, які побували в катівнях у російських окупантів, і попри це не зрадили Україну, — це все історії Вовчанська.

“На моїй школі висів прапор України. Я його не знімала до останнього. Хоча приїжджали і говорили: зніміть, зніміть. Але я не погоджувалася”, — каже директор Іванівської школи Харківської області Лідія Тільна.

Вона зі сльозами на очах зустрічала бійців 113-ї бригади територіальної оборони. Називає їх своїми синами. Саме вони визволили її рідне село Василівка від російських окупантів. Жінка навчала дітей понад сорок років, більше тридцяти — була директором школи. Російські окупанти позбавили її можливості працювати.

“На сьогоднішній день — це моє життя. Виховувати і навчати діток. А 20 липня мене звільнили за власним бажанням, тому що не дала згоди працювати на Російську Федерацію і під російським прапором”, — розповідає Лідія.

Російські окупанти не дали можливості жінці виїхати до Харкова, схопили на одному з блокпостів, вивезли в поле, погрожували зброєю, били, потім посадили до карцеру на п’ять діб без їжі та води. Потім із мішком на голові перевели у загальну камеру. Лідія каже, думала, що тоді її вели на розстріл.

“Дивлюся — жінки. Вони так стояли, а потім відразу до мене підбігли. Запитують: “Рідненька, як тебе звуть? За що тебе?”. Я говорю: “Не знаю. Я директор школи”. Одна підійшла до мене, каже: “Я теж директор школи”. Далі жінка — міський голова, Галочка — волонтер, Юлічка була”, — розповідає вона.

Дев’ятнадцять днів вона сиділа в цій камері. У вересні окупанти перевезли її на агрегатний завод до Вовчанська, а коли українські війська почали наступати, відпустили.

“Зараз це боляче. Як згадую, мені так боляче. Я не знаю — за що? За що зі мною так чинили? У чому я була винна? Місяць пройшов. У мене серце стискалося, боляче було, але я вірю і віритиму, що перемога за нами буде”, — переконана жінка.

“Мене із чоловіком забрали на завод. За те, що ми відмовлялися брати гуманітарку, зарплату їх, не писали заяв, не хотіли ми на них працювати, і нас за це забрали”, — каже медсестра станції швидкої медичної допомоги Вовчанська Ірина.

Вона теж кілька діб пробула у камері на агрегатному заводі. Окупанти перетворили його на в’язницю. Разом з Іриною та її чоловіком у катівнях перебували іноземці. Спали на піддонах, замість туалету було відро. Їжу давали лише чоловікам.

“Тримали нас у камері дві доби. В одній камері 20 людей: і жінки, і чоловіки. Там було зі Шрі-Ланки семеро людей. Сиділи пів року там. Їх затримали, коли вони до Куп’янська хотіли поїхати”, — розповіла Ірина.

Ірину відпустили, коли поблизу були українські війська. Жінка одразу повернулася на роботу на станцію швидкої допомоги. У бригаді з нею працює Алла. Вона теж дуже тяжко переживала окупацію.

“Страшно було і досі страшно. У мене просто приватний двір і немає підвалу. Я ховаюся вдома в коридорі. Спимо з дітьми на підлозі. Якось Божими молитвами виживаємо”, — каже вона.

Разом з Аллою в окупації залишилися дочка та син. Говорить, дуже боялася за дітей. Розповідає, що коли побачила над Вовчанськом український прапор, потеплішало на душі: “Вільніше, і дихати вільніше, коли свої зайшли”.

Світлана — лікар екстреної медицини. Всю окупацію провела у Вовчанську. Говорить у перший день війни поїхала на виклик. Горіла машина біля полігону для сміття. Коли під’їжджала, побачила танки, що прямували до міста.

“Коли ми туди виїхали на вулицю, ми побачили — танки їдуть. Ми стали між танками їхати. Їхали між танками. Між російськими танками. Було дуже багато танків”, — розповіла вона.

І під час окупації і зараз Світлана на роботі. Її діти мешкають у Харкові. Жінка переживає за них через постійні обстріли. Вовчанськ російські окупанти тепер також обстрілюють щодня. Лікарям та медсестрам із Харкова привезли бронежилети.

“На роботу ходила постійно і ходжу досі. З відпустки відкликали, бо люди виїхали і не було кому працювати. Ось така історія у кожного з нас. Військова історія”, — каже Світлана.

Життя у місті поступово налагоджується. Люди повертаються додому.

Читайте також: Україна звільнятиме свої території попри спроби РФ анексувати низку областей, — Єрмак