Любов до близьких і побратимів дає сили продовжувати битву: репортаж про роботу медиків на передовій (ВІДЕО)

Новий рік вони зустрінуть у бліндажі, перебуваючи на чергуванні. У святкові дні українські воїни мріють лише про те, щоб живими та здоровими скоріше побачити родини. Разом із медиками евакуаційної бригади на чергуванні побувала знімальна група телеканалу FREEДOM.

Рано вранці евакуаційна група бойових медиків виїжджає на чергування. Трохи відпочивши після минулої зміни, вони знову готові підмінити своїх колег. Наша знімальна група в гості до хлопців їде не з порожніми руками — з новорічною ялинкою.

Фельдшери, які чергували напередодні, кажуть: роботи на їхній зміні було небагато, та все ж без діла не сиділи — одного захисника з мінометного розрахунку доправляли до стабілізаційного пункту.

“Їхня мінометна батарея розгортала свій міномет і російський FPV летів на них і застряг на дереві. Їм пощастило, але вже за кілька хвилин почався мінометний обстріл, і нашого бійця поранило”, — розповів військовослужбовець 115-ї ОМБр із позивним “Скальпель”.

Медики кажуть: до їхніх позицій російські FPV-дрони ще не долітають, хоча на цьому напрямку вже помічені безпілотники на оптоволокні, що можуть лежати на узбіччі дороги й очікувати на свої цілі. Не виключають тут і роботу російських диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ).

“Звичайно, ми всі попереджені про таку можливість і потрібно, щоб хтось не спав. Ми на чергуванні, і одна людина має слухати рацію”, — розповідає начальник евакуаційного відділення Микита.

У затишному бліндажі все готово до настання морозів. Встановлено буржуйку. Її розтоплює водій евакуаційної групи Роман. Боєць віднедавна керує “еваком”. Раніше він був у піхоті. Після важкого поранення пройшов тривалу реабілітацію. Каже, зараз найскладніше в його роботі — це впоратися з бездоріжжям, вивозячи поранених.

“Шкода такою дорогою, ви самі бачили. А з пораненим їдеш, аж серце кров’ю обливається. А людину потрібно врятувати”, — розповідає військовослужбовець 115-ї ОМБр Роман.

Усі бійці цієї евакуаційної групи на службі в ЗСУ від початку повномасштабної війни. До 24 лютого 2022 року Дмитро працював у пологовому будинку.

“В Україні так повелося, що немає медбрата і немає акушера. Є медична сестра й акушерка. Я акушерка”, — сміється військовослужбовець 115-ї ОМБр Дмитро.

Військовослужбовці кажуть: фізична втома, відсутність нормального сну — далеко не основні складнощі в їхній роботі на фронті. Набагато важче долати психологічне напруження.

“У перші дні було складно заснути в тиші, доводилося щось вмикати на телефоні, щоб поспати. Зараз уже такого немає. Адаптувалися. Адаптуєшся до стресових ситуацій і дуже складно уявити, де ми будемо брати цей адреналін у цивільному житті”, — розповідає Дмитро.

Кожен із хлопців ділиться з нами своїми історіями. За розмовою години пролітають як хвилини. Наприклад, Андрій народився в Білорусі, а свою майбутню дружину зустрів нещодавно на Донбасі. До тимчасової окупації Селидового вони познайомилися в госпіталі. Зараз дружина воїна перебуває в безпечному регіоні України. За сімейними обставинами Андрій міг залишитися з нею, але не зміг залишити побратимів і повернувся на фронт.

“Пів року був удома і в мене просто їхав дах. Я знав, що хлопці заїхали і я тут більше приношу користі”, — розповідає військовослужбовець 115-ї ОМБр Андрій.

Бійці зізнаються: любов до близьких і повага до побратимів дає їм сили продовжувати свою битву

“Я тут не тому, що ненавиджу тих, хто спереду, а тому, що люблю тих, хто за спиною. У моєму житті багато людей, заради яких я перебуватиму тут стільки, скільки потрібно”, — зазначає Дмитро.

Читайте також: “Дрони, снаряди літають — страшно”: волонтери вивозять жителів Покровського району з-під обстрілів (ВІДЕО)