Культ перемоги, що знищує Росію зсередини. Інтерв’ю з істориком

Для Кремля Маріуполь сьогодні – це важливий стратегічний та символічний об’єкт. Для внутрішньої пропаганди Росії треба продемонструвати, що вони знищили батальйон “Азов”, бо саме він представлений як символ того, заради чого російські війська нібито прийшли на територію України. Таку думку висловив історик Георгій Касьянов в ефірі марафону “FreeДОМ”. Саме тому 9 травня Росії було так важливо показати перемогу хоча б над Маріуполем. Загалом, Росія приватизувала пам’ятний день, надавши йому забарвлення “перемоги”.

Докладніше в інтерв’ю.

— За Сталіна це свято було скасовано 1948 року, бо на вулицях було видно багато поранених людей, які пройшли війну. І називати повноцінною перемогою це було складно. Тільки за Брежнєва повернули знову і свято, і вихідний. Скажіть, чому тоді Сталін не зробив день пам’яті, наприклад, замість свята? І навіщо Брежнєву треба було повертати цю дату?

— Ми не повинні засуджувати  людей того часу. І для Сталіна, загалом, спочатку це була перемога. Згодом, коли стало зрозуміло, скільки жертв, принесених в ім’я цієї перемоги, очевидно стало “незручно”. Крім того, варто пам’ятати, що в цей час ще була розруха, були якісь актуальніші завдання, ніж щось там святкувати. І величезна кількість поранених, яких, до речі, прибирали з вулиць у прямому значенні слова та відправляли у віддалені місця.

І було багато людей, для яких перемога стала одноразовим моментом радості, що все скінчилося нарешті, бо ця війна була моторошна. Це було перенапруження всіх сил. Люди раділи, що це все нарешті скінчилося. Тобто це було не так свято, як відчуття полегшення. І безліч людей, які самі воювали і чудово розуміли, що війна — це не парад, це не радісні кадри якихось пропагандистських фільмів. Це бруд, кров, страх, масові вбивства та найважчі психологічні навантаження. А вже 1965 року Брежнєв, який, до речі, більшу частину війни провів як політичний працівник, політрук, уже вигадав це свято, і вже тут інші ветерани з’явилися через 20 років. Частина з них справді воювала, а частина воювала десь у польових газетах чи в тилах, і тому вони більш-менш здорові та радісні, щоб святкувати цей день. Тож була певна динаміка щодо цього дня, до цього свята.

— Повертаючись до сучасності, чому збереження радянських міфів про війну в Україні настільки важливе для Росії?

— Їм важливіше збереження цих міфів у самій Росії. Україна їх цікавить більше як об’єкт певних зусиль. А якщо точніше сказати, Україна цікавить Путіна лише як об’єкт знищення. Тому що, судячи з характеру війни, фактично взято лінію на знищення України як країни. Тому що знищується і цивільна, і промислова інфраструктура. Цивільних вбивають по-звірячому. Для Росії культ перемоги не вчора почався. Це сталося набагато раніше – приблизно 17-20 років тому. Для них це міф, який склеює країну зсередини, бо саме всередині вони не кажуть, що тільки росіяни зробили внесок у перемогу. Вони кажуть, що народи всієї Росії зробили внесок у перемогу, і всі вони разом перемогли. І, звичайно, якщо подивитися на історію Росії 20 століття, то чого там ще шукати? Нічого привабливішого, ніж міф про велику перемогу, немає. Але свого часу цього дня була ще друга лінія: Червона армія звільнила Європу від нацизму. А тепер ця друга частина зовсім іде в небуття, тому що тепер Росія виглядає як загроза для Європи та й взагалі для всього світу. І це гидке гасло “Можемо повторити”, звичайно, тільки в якійсь цвілій каші замість мізків могло зародитися, тому що воно вбиває їхній власний міф про те, які вони визволителі. А у відповідь на міф про визволителів у Центрально-Східній Європі з’явилася власна теза про те, що Росія фактично принесла іншу окупацію. Замість гітлерівської окупації принесла сталінську окупацію. А Путіна з Гітлером вже не порівнює лише ледачий, бо справді дуже багато схожого, починаючи від параноїдальної ідеї про особливу місію Росії у світі й закінчуючи більш глобальними речами, як, наприклад, ідея про співвітчизників зарубіжжя. Гітлер теж збирав німців у єдиний рейх. Єдина різниця, звичайно, це те, що таки військовий, психологічний і політичний потенціал у Путіна набагато менший, ніж у Гітлера. Гітлер був більшим злочинцем. Путін – це лише маленька копія великого лиходія.

Читайте також:

Путін вирішив і надалі вести війну на виснаження України – експерт

Варченко: Російська армія стрімко деградує – шаблі та кавалерія – близько