Крим — приклад колонізаторської політики Росії: ситуацію на півострові та шляхи реінтеграції обговорюємо з Тамілою Ташевою

Кримський півострів — наочний приклад колонізаторської політики РФ. Велика військова база без права на дотримання правил і норм — це те, що стало з півостровом за 10 років окупації. Про перші дні окупації, варіанти уникнення захоплення півострова, протестний рух і шанси повернути Крим додому в інтерв’ю телеканалу FREEДOM говоримо з постійним представником президента України в Автономній республіці Крим Тамілою Ташевою.

Ведуча — Ольга Михалюк.

“У Криму протягом 10 років окупації зберігався протестний рух”

— Уже 10 років Крим перебуває під окупацією Росії. З висоти прожитих 10 років, як ви вважаєте, чи можна було тоді уникнути цієї окупації?

— Гадаю, що ні, оскільки це була військова операція Росії. Але на неї не було достатньої реакції у нашої держави і у наших міжнародних партнерів. Для України це був перехідний період, коли було майже безвладдя: Янукович утік, лідери опозиції тільки почали у Верховній Раді формувати тимчасовий уряд. І армії в нас не було. Вона була фактично знищена під час режиму Януковича.

Люди в Криму, звичайно ж, протестували. Але ми не бачили такої реакції, яку ми бачили, приміром, у 2022 році в тому ж Херсоні. Це пов’язано з тим, що громадяни в Криму не розуміли, а чи захистить їх у принципі держава й армія.

Багато активістів кримського спротиву говорять про те, що і після 26 лютого 2014 року (день масових протестів біля будівлі Верховної Ради АП Крим проти захоплення влади проросійськими силами, — ред.) вони б виходили на різні акції протесту. Але вони розуміли, що, на жаль, цей протест уже ні до чого не приведе. Тому після вже березня 2014 року такого активного проукраїнського протесту ми не побачили.

Проте у Криму протягом 10 років окупації зберігався протестний рух. Але він не був так візуалізований Україною. Це був протестний рух навколо прав людини. Наприклад, людину затримують, звинувачують у “тероризмі”, “екстремізмі”, у “шпигунстві” та в інших діях. Її везуть до “суду”, на її підтримку виходить якась кількість людей, яких там же можуть затримати.

До 2022 року ми не бачили в Криму українських прапорів, масових написів на стінах будинків “Слава Україні!” Після початку повномасштабного вторгнення зараз ми бачимо прапори, наприклад, на найвищих вершинах у Криму, вилиту жовту і блакитну фарби на будівлі окупаційних адміністрацій. Ми бачимо, як військкомати закидають “коктейлями Молотова”. Ми бачимо татуювання з українською символікою, синьо-жовтий манікюр у жінок. Це дуже різні форми протесту.

Коли ми запитуємо активістів, чому зараз так активізувався протестний рух, вони відповідають: ми розуміли, що якби ми все це робили у 2014 році, то все одно Крим був би захоплений.

Тому що через Керченську переправу (моста тоді ще не було) було переправлено на півострів зброю, військових, техніку з території Російської Федерації. Ці БТР, танки, спецтехніка їздили по Криму. Були озброєні люди — і ніякі не “ввічливі люди”, як це позиціонує Російська Федерація. Це були дуже негативно налаштовані люди у формі без розпізнавальних знаків. Але люди в Криму вже розуміли, хто це.

“Окупований Крим — це територія безправ’я”

— 10 років окупації — це фактично 10 років репресій. Скільки жителів Криму зазнали репресій з боку РФ?

— Порушень прав людини було дуже багато протягом усіх 10 років, вони тривають і зараз.

За кожною цифрою стоїть доля людини. 209 політично мотивованих кримінальних справ. Їхні фігуранти зараз перебувають у застінках або на території Криму, або на території Російської Федерації. 126 із них є кримськими татарами. Але за кожною людиною стоїть ще ціла група людей — її сім’я, її близькі. Фактично постраждалих від репресій окупаційного режиму Російської Федерації дуже багато.

Звичайно ж, потрібно назвати першого заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Нарімана Джелялова, журналіста “Радіо Свобода” Владислава Єсипенка, керівника “Кримської солідарності” Сервера Мустафаєва. Це і Галина Долгополова, їй зараз уже майже 69 років, її звинуватили у “шпигунстві” на користь України. Її справа максимально засекречена. Ніхто не знає ні про що йдеться, ні в якому вона зараз стані перебуває.

Екскурсовод із Бахчисарая Сейран Салієв допомагав сім’ям політичних в’язнів, теж був затриманий і звинувачений у “тероризмі” [у 2017 році]. Громадянська журналістка Ірина Данилович, яка писала про проблеми в медичній сфері в Криму, — теж у застінках Кремля (28 грудня 2022 року засуджена до 7 років колонії, — ред.). 25-річну Леніє Умерову затримали в грудні 2022 року, коли вона їхала [з Києва через європейські країни] до свого хворого батька до Криму, на російсько-грузинському кордоні вона пред’явила український паспорт із кримською реєстрацією і її затримали. [Художник і активіст] Богдан Зиза в травні 2022 року вилив жовту і блакитну фарби на окупаційну адміністрацію в місті Євпаторія — його звинуватили у “тероризмі” і засудили до 15 років позбавлення волі.

Це політв’язні Джеміль Гафаров (звинувачений у “діяльності терористичної організації”) і Костянтин Ширінг (звинувачений у “шпигунстві”), які померли в кремлівських застінках на початку 2023 року. Вони не отримували медичної допомоги в пенітенціарних установах Російської Федерації.

Людей зі складними захворюваннями, хронічними захворюваннями досить багато. Понад 30 осіб, які незалежно від діагнозу, все одно перебувають у місцях позбавлення волі, хоча могли відбувати так зване “покарання” принаймні в якихось інших умовах.

Велику кількість людей було насильно викрадено, декого з них убито. За весь період окупації — понад 45 справ, і ми не знаємо, де зараз перебуває 16 осіб. Решат Аметов був першою жертвою серед цивільних осіб. 3 березня 2014 року він вийшов на одиночний пікет перед будівлею Ради міністрів Криму в Сімферополі, був схоплений озброєними людьми з так званої “кримської самооборони”, які були підконтрольні окупаційній адміністрації. Його відвезли в невідомому напрямку, а за тиждень було знайдено тіло Решата з жахливими слідами тортур.

Проводяться постійні обшуки в будинках у людей. Фактично щотижня ми дізнаємося про новий обшук.

Після повномасштабного вторгнення ситуація стала ще гіршою. Збільшилася кількість політично вмотивованих справ. Це цивільні ув’язнені з території Херсонської та Запорізької областей, з інших окупованих територій, які спочатку утримувалися в підвалах у цих областях, а потім були переведені для відбування “покарання” на територію Кримського півострова.

Після 2022 року в Криму відкрили два нових СІЗО, де утримують цивільних в’язнів.

Порушень дуже багато. Окупований Крим — це така територія безправ’я, “сіра зона”, де немає жодної спостережної місії. Українські організації не мають доступу до півострова, хоча вони намагаються моніторити ситуацію. Роботу адвокатів там фактично призупинено, бо в багатьох із них відібрали свідоцтва про адвокатську діяльність. Відповідно, вони залишилися просто як цивільні захисники. Звичайно, це ускладнює їхню роботу.

У Криму для переслідувань використовують репресивне російське законодавство. Вони поділили людей на певні групи.

Наприклад, якщо це кримські татари, вони є мусульманами, до них застосовують статті про “екстремізм” і “тероризм”. Якщо це етнічні українці або представники інших національностей, їм приписують “шпигунство” або “диверсію”.

Після 2022 року було понад 600 випадків активного протесту, і ми побачили 625 справ у “судах” у Криму. Усі вони проходять за адміністративною статтею про “дискредитацію” збройних сил РФ. І навіть жінка з жовтим і блакитним манікюром, виявляється, “дискредитує” росармію. Їх засуджують або до 10 днів арешту, або виписують великі штрафи.

Якщо скласти всі суми штрафів, які були застосовані до наших громадян, вийде понад 18 млн рублів.

Усі репресивні методи, які були застосовані в Криму з 2014 року, надалі були перенесені на нові окуповані території, зокрема Херсонської та Запорізької областей.

— А яким чином ви отримуєте інформацію про людей, які перебувають у застінках або в полоні?

— Це інформація від родичів, адвокатів, від громадських організацій, насамперед правозахисних.

Інформацію досить складно отримувати. Раніше ми її отримували зокрема від [українських] консулів. Консулів зараз немає на території Російської Федерації. Усі дипломатичні відносини розірвані з країною-агресором. Російська Федерація не погоджується на те, щоб нас з точки зору консульських послуг представляла інша країна, хоча ми вели такі перемовини. Тобто наші люди фактично залишилися без права на захист, без права на те, щоб якимось чином передати інформацію про себе.

“Кримський півострів — це приклад колонізаторської політики Росії”

— Російські війська прийшли з наративом про те, що Крим — це “споконвіку російська територія”. Як ви опонуєте цій брехні?

— На превеликий жаль, цей наратив ми часто чуємо не тільки з боку Росії, а в тому числі серед певних західних еліт, еліт країн глобального Півдня.

Я, як представниця корінного кримськотатарського народу, не можу це не сприймати з посмішкою. Наш офіс Кримської платформи займається просвітництвом, проводить історичний екскурс для наших колег, розповідаємо про становлення Кримського півострова.

Кримський півострів — це приклад колонізаторської політики Російської Федерації або Російської імперії, Радянського Союзу.

Західноєвропейські країни покаялися у своїй колонізаторській політиці, але чомусь Російській Федерації все це прощається.

Перша анексія Криму Росією відбулася 1883 року. До цього впродовж понад 300 років на цій території існувало Кримське ханство, яке мало абсолютно всі комунікації з Україною (з тими формуваннями, що існували на той час), з країнами тогочасної Європи. І все було нормально, доки не прийшла Російська імперія, не колонізувала ці території і не почала заміщати населення Кримського півострова, витісняти корінне населення.

У 1883 році 95% населення становили кримські татари і лише 5% — інші національності.

Переважно кримськотатарська мова використовувалася аж до депортації кримськотатарського народу 1944 року. Тому Крим — це не споконвічно російська територія.

Якщо подивитися на відносини Україна — Крим. Це завжди було про комунікацію, про спільні походи проти ворога. Це культурні взаємозв’язки, обмін досвідом — навіть військовим. Українські козаки багато для себе взяли від кримських воїнів, наприклад, техніку бою на коні.

А комунікація Крим — Російська імперія завжди була у форматі поневолення, це ніколи не було про взаємозв’язок.

Улюблений російський аргумент: Хрущов подарував Крим Українській РСР. Це знову брехня. Справа не в подарунку, а в прагматичному кроці, який було здійснено. Тому що Крим без зв’язку з материковою Україною вижити просто не міг. І на момент “подарунка” Хрущова Крим просто загинав без води. Вода з Дніпра пішла після будівництва Північно-Кримського каналу. А чому Крим не загинався без води до 1944 року? Тому що кримські татари знали, яким чином обробляти цю землю, як спрямовувати потоки з гірських річок, де є які канали. Тому [після депортації 1944 року] виноградарство почало знищуватися, бо ніхто не знав, яким чином обробляти цю землю.

Тому те, що Крим увійшов до складу УРСР, було абсолютно прагматичним кроком.

— Політика переселення росіян на територію Криму досі триває. Яке процентне співвідношення?

— Про точні цифри переселених до Криму складно говорити, тому що останній перепис населення там був у 2001 році. Держстат говорив про 2,3 млн осіб, які проживали в Криму на початок 2014 року. Це українське населення, українські громадяни.

Після 2014 року почалася колонізаторська політика Російської Федерації щодо переміщення населення. Нелояльне населення вони виганяють із Криму.

За різними підрахунками, можна говорити про близько 200 тис. осіб, які залишили півострів: приблизно 100 тис. — до моменту повномасштабного вторгнення, і ще плюс 100 тис. — після, особливо з урахуванням процесів, пов’язаних із мобілізацією на території півострова. З території Російської Федерації до Криму прибуло близько 800 тис. осіб.

Звичайно ж, цифри Російська Федерація приховує. Вона розуміє, що це воєнний злочин. Ми цих людей сприймаємо як колонізаторів, тобто людей, які беруть участь у злочині зі зміни демографічного складу населення.

Позиція української держави, що всі ці громадяни Російської Федерації мають виїхати з території півострова. Вони повинні покинути Крим бажано ще до моменту повернення його під наш контроль.

— Які сигнали доносяться з Криму від лояльного до Росії населення? Є розчарування від “русского мира”?

— Складно говорити, який відсоток населення підтримав Російську Федерацію. Тому що спочатку вони підтримували не Російську Федерацію, а свої мрії про Росію, або свій сентимент щодо Радянського Союзу. Вони ніколи не жили в Російській Федерації, вони не знали, як жити при Росії. До того ж через пропаганду Росія розповідала, що для Криму нічого не зміниться, що будуть інвестиції, ми прийматимемо всі ваші документи, не буде припинено транспортне сполучення з материковою Україною, ви продовжуватимете спілкуватися зі своїми родичами, які живуть на материку.

Не можна сказати, що велика кількість населення тоді підтримувала. Меджліс кримськотатарського народу говорив, що на “референдум” 2014 року пішло близько 30%. Хто як голосував, ми не знаємо. У будь-якому разі довіряти незаконному “референдуму” ми не можемо.

Звичайно, був певний відсоток людей, які підтримували сентименти до Радянського Союзу, до Російської Федерації. І багато хто з них явно розчарувався, бо вони не побачили всього того, що їм було обіцяно. Вони не побачили так звану вітрину, про яку говорив Путін, не побачили економічно різноманітного і сильного регіону. Вони не побачили натовпу туристів, які до них почнуть їхати, і на яких вони будуть заробляти великі гроші.

З іншого боку, вони не побачили тих свобод, які в них були. Одна з ключових цінностей, за яку бореться Україна, — це цінність свободи та можливості мати ці свободи. І навіть ті люди, які в Криму, можливо, ходили на “референдум”, уже зрозуміли, що вони за контролю території Україною мали можливість вийти та сказати, що їм щось не подобається. А зараз цієї можливості в них немає. Зараз це тотальний контроль, залякування людей.

Є кілька політично мотивованих переслідувань навіть людей, які були активними учасниками “кримської весни”. Вони були затримані за те, що наважилися критикувати так звану “владу” в Криму. Коли з ними спілкувалися журналісти в будівлі “суду”, вони говорили: ми повністю розчаровані, ми думали, що ми голосуємо за економічно стабільний регіон, ми цього не побачили, але окрім цього, нам тепер ще неможливо виходити на вулиці й щось говорити проти влади.

“Крим перетворено на велику військову базу”

— На що перетворили Крим нові “господарники” і колаборанти?

— Так званих “господарників”, усіх, хто перебуває на топпозиціях, ми сприймаємо як представників колабораційної влади в Криму. І однозначно вони понесуть відповідальність, згідно з українським законодавством.

Крим зараз перетворено на велику військову базу. Заявлялося, що всі інфраструктурні об’єкти будують для цивільного населення, насправді їх використовують тільки для військових цілей — це Сімферопольський аеропорт, траса “Таврида”, Керченський (Кримський) міст. Траса “Таврида” — це швидке перекидання військ і техніки з Керченського мосту до Севастополя. Сімферопольський аеропорт теж приймає військову техніку.

Не буде Керченського мосту, не буде і таких великих поставок озброєння. Тому Збройні сили України роблять ставку на те, щоб відрізати Російську Федерацію від Криму.

Російська Федерація намагається стерти присутність України і кримських татар на цій території. Саме тому вона намагається знищити об’єкти культурної спадщини. Це Ханський палац у Бахчисараї, це Херсонес Таврійський. У Херсонесі вони роблять якісь реставраційні роботи, а Ханський палац знищують шляхом перебудови. Тому що це не реставрація. Хоча палац був у попередньому списку ЮНЕСКО, а Херсонес перебував у списку об’єктів, що охороняються ЮНЕСКО.

Росія намагається стерти всю ідентичність і присутність України, кримських татар. Тоді їм буде легше виправдовувати свою агресію, зокрема, говорити, що Крим завжди був російським.

“Україна без людей неможлива”

— Чи вірите ви у відповідальність Володимира Путіна і його поплічників за анексію Криму?

— Трибунал щодо Путіна і щодо військового російського командування буде однозначно. Україна працює над створенням трибуналу щодо злочину агресії. У нас є велика підтримка з боку наших міжнародних партнерів.

Міжнародний кримінальний суд уже видав ордер на арешт Путіна і [уповноваженої при президентові РФ із прав дитини] Львової-Бєлової у справі про викрадення українських дітей. Буде і щодо злочину агресії.

Злочин агресії — більш глобальний, він покриває всі злочини, які почалися з 2014 року, а не тільки після повномасштабного вторгнення 2022 року.

— Коли звільнимо Крим, як його будемо реінтегрувати?

— У нас є завдання від президента України Володимира Зеленського щодо підготовки інтеграційних процесів у Криму. Ми активно працюємо з Міністерством з питань реінтеграції, з парламентом, з громадським сектором, з іншими органами влади.

У нас уже є напрацьовані стратегічні документи, й зараз готується до ухвалення державна стратегія реінтеграції всіх окупованих територій, включно з Кримом.

Це питання, пов’язані з російськими громадянами, які незаконно приїхали. Це і питання відновлення українських органів влади. Для початку це буде військова адміністрація з поступовим переходом до військово-цивільної адміністрації, і через якийсь час після проведених виборів — до цивільної. Цивільні адміністрації не з’являться найближчим часом після деокупації території. На це потрібен буде час і настання певних факторів, критеріїв.

Також стратегія реінтеграції враховує питання, пов’язані з майном, з документами, які були видані на території півострова. Ми розробляємо механізми верифікації таких документів.

Для нас люди, які живуть в окупації, є нашими громадянами незалежно від того, отримали вони окупаційні документи чи ні. Бо ми сприймаємо це як нав’язаний документ, який вони змушені були отримати для того, щоб просто виживати на цій території.

Нам необхідно буде вибудовувати нові комунікації з нашими громадянами на цій території. У нас у всіх свої травми. У когось травма окупації, у когось травма жити під постійними ракетними прильотами. Нам необхідно буде знаходити шляхи порозуміння з людьми, і нікуди ми від цього не дінемося.

Нам не потрібна просто територія, випалена земля, земля без людей. Україна без людей просто неможлива.

— Коли в’їдемо до Криму, перше місце, яке хочете відвідати?

— Це буде мій будинок у Криму, будинок моїх батьків. Це Сімферопольський район. Це їжа, кава, приготована моєю мамою.

А перше місце на цьому шляху — це в будь-якому разі [Перекопський] перешийок, це моя улюблена дорога до Криму, якою я їздила постійно з моменту мого переїзду до Києва.

У мене в Криму багато місць сили. Тому, якщо буде можливість їх відвідати після деокупації, звичайно ж, я це зроблю.