Кремлівська Феміда: як російські суди стали інструментами розправи над українцями

Цинічні показові процеси, сфабриковані справи, тортури та катування в СІЗО до винесення вердикту. Від початку окупації українських територій у 2014 році російська судова система, яка десятки років обслуговувала інтереси кремлівського диктатора і штампувала вироки критикам путінського режиму, стала інструментом розправи ще й над українцями. На так званому розгляді в російських судах і судах окупованих РФ територій — сотні кримінальних справ, а на лаві підсудних — і українські військовополонені, і мирні цивільні. Про те, як у Росії та на окупованих територіях судять українців — у новому випуску “Спеціального репортажу” на телеканалі FREEДOM.

Автори — Ольга Михалюк, Наталія Гусак. 

https://youtu.be/ADXseVCyNdQ?si=8BbufIBELXIIauvp

Сфабриковані справи проти українців

Від 16 до 24 років — такі терміни запросила прокуратура Росії для 23 полонених українців, яких судять у Ростові-на-Дону. Це один із найцинічніших процесів, які тривають у Росії. РФ влаштувала показове судилище над бійцями, які вийшли з території заводу “Азовсталь” у Маріуполі. Хоча під міжнародні гарантії Росія обіцяла почесний полон. Натомість військових, серед яких медики, водії та навіть кухарі, судять за сфабрикованими статтями про спробу силового захоплення влади та за статтею про тероризм, а за фактом — просто за приналежність до “Азову”. Верховний суд Росії оголосив його терористичною організацією. 

Незаконне показове судилище триває з червня 2023 року. Крім вигаданих звинувачень частина слідчих дій пройшла без участі адвокатів. На процес не допустили ані представників правозахисних організацій, ані українських адвокатів, ані родичів. За судовими засіданнями сім’ї стежать за мізерними зведеннями з російських новин.

20 років російської в’язниці за шпигунство. В очікуванні судилища за сфабрикованим звинуваченням у московському СІЗО “Лефортово” перебуває кримська татарка Леніє Умєрова. Її затримали в грудні 2022 року на російсько-грузинському кордоні під час спроби проїхати до хворого батька в окупований Крим з українським паспортом.

“Леніє — цивільна людина, яка навіть за російськими законами абсолютно легально, прямувала до Криму. У неї була легітимна мета візиту, тому все, що далі трапилося, — це просто помста за її громадянську позицію і відмову 2014 року отримувати паспорт РФ”, — розповідає брат Леніє Азіз Умєров. 

Леніє провела понад 20 місяців у СІЗО, кілька разів їй продовжували арешт і змінювали слідчих. Восени в Москві має розпочатися суд. 

“Справа засекречена, будь-які обставини не повідомляються, з адвокатів узято розписку про нерозголошення відомостей. Ніяких осіб до неї не допускають, окрім адвокатів і працівників Федеральної служби виконання покарань”, — каже Азіз Умеров. 

7 років колонії загального режиму і штраф у 50 тис. рублів. Такий вердикт виніс міський суд Феодосії в окупованому Криму Ірині Данилович. Вона громадянська журналістка, яка висвітлювала політично мотивовані судові процеси на анексованому півострові. Ірину затримали в грудні 2022 року на автобусній зупинці в Коктебелі.

“У нас є докази з відеокамер, де вона була затримана невідомими людьми на машині та в одязі, який носять представники російських спецслужб”, — розповідає заступник Постійного представника Президента України в Автономній Республіці Крим Денис Чистиков. 

Проти Ірини Данилович сфабрикували справу про зберігання вибухового пристрою. Після апеляційної скарги термін ув’язнення зменшили на кілька місяців. Із серпня 2023 року вона перебуває в жіночій колонії в Зеленокумську Ставропольського краю РФ. 

“Їм вдалося прив’язати тільки кримінальну справу про зберігання вибухових речовин. В її маленькій сумочці знайшли нібито елементи вибухівки”, — коментує заступник Постійного представника Президента України в Автономній Республіці Крим Денис Чистиков. 

20 років в’язниці — просто за прізвище. Мешканку Маріуполя Ірину Навальну затримали в лютому 2022 року і звинуватили в плануванні підриву будівлі Маріупольської райадміністрації під час так званого референдуму 27 вересня 2022 року. Велосипед Ірини став головним доказом у “зшотої білими нитками” справі проти дівчини. 

Спочатку зачепилися за прізвище як у російського опозиціонера. А потім з’ясували, що вітчим Ірини — військовополонений прапорщик Володимир Столяр. Силовики сфальсифікували справу, а російська пропаганда зробила з дівчини терористку. 

“Ірину затримали, перевірили рюкзак, посадили в автобус. Їй підкладають у рюкзак пульт, а коли приїжджає група захоплення в масках, її заковують у наручники. Перевіряють рюкзак, а звідти випадає пульт”, — згадує Олександра Столяр, мати Ірини Навальної. 

Термін за сфабрикованою статтею за шпигунство відбуває українець Артем Баранов. Це колишній поліціянт із нині окупованої Нової Каховки. Його викрали російські військові з власної квартири в серпні 2022 року. Артем Баранов відмовився стати колаборантом і співпрацювати з окупаційною владою.  

“Мені почали казати: “Скажіть спасибі, що його не розстріляли, тому що він зрадник, здавав геолокації, відправляв дані. Йому дадуть 20 років”, — згадує Ілона Слива, цивільна дружина Артема Баранова, взятого РФ у полон. 

Тільки через 7 місяців після затримання проти Артема порушили кримінальну справу. Його етапували в Ростовське СІЗО, а після винесення вироку за шпигунство відправили в Батайську колонію на 10,5 років. 

За такою схемою в Росії фабрикуються і направляються в суди кримінальні справи проти українців. РФ порушує норми міжнародного гуманітарного права. Військові, згідно з Женевськими конвенціями, мають особливий статус — комбатанти. Їх заборонено судити за участь у збройному конфлікті, а за фактом — за чинення опору агресору. 

Не можуть переслідуватися і не комбатанти — цивільні особи, які зараховані до збройних сил, але не беруть участі у військових діях. Це медики, постачальники, кухарі, священики. Затримувати або перешкоджати їхній роботі заборонено і вони мають бути відпущені без будь-яких умов. 

Проти мирних цивільних осіб неприпустимим є застосування тортур, взяття в заручники та приниження, а поводження має відповідати принципам гуманності. Росія ігнорує всі ці принципи, вчиняючи воєнні злочини проти всіх категорій полонених.  

Смерть у російському полоні

Суди над українцями — це тільки вершина айсберга. Полонених, які перебувають у катівнях СІЗО, постійно піддають побоям, тортурам, їм відмовляють у медичній допомозі. Умови російського “почесного полону” в очікуванні вердикту стали причиною смерті одного з азовців Олександра Іщенка.

“Сказали, що він помер через проблеми з серцем, але у висновку нічого не написали, але коли в Україні дізналися про результати судмедекспертизи, то земля пішла з-під ніг”, — згадує Альона Іщенко, вдова Олександра Іщенка. 

Олександр був мотористом торгового судна і 20 років ходив у море. Він зустрів війну в рідному Маріуполі й у свої 53 роки став на захист України від російської агресії у складі бригади “Азов”.

“Олександр — патріот із великої літери. Я навіть не знаю, що він більше любив — мене, сім’ю чи Україну! Навіть у листах він писав: “По-іншому я б не вчинив. Я все зробив правильно”. 12 березня 2022 року я бачила його востаннє!”, – згадує вдова Олександра Іщенка. 

Олександр був серед військових, які виходили з оточеного меткомбінату “Азовсталь”. Де він перебував після, родина довго не знала. 

“Хтось сказав, що він у Донецькому СІЗО. Виявилося, Олександр там був 13 місяців. Дуже моторошні історії розповідали ті, кого обміняли. Вони говорили, що в СІЗО в нього стався другий інфаркт. Перший був 2019 року, він рік після нього відновлювався”, — розповідає Альона Іщенко, вдова Олександра. 

У червні 2023 року Олександра з іншими військовими та цивільними з “Азовсталі” перевезли до Ростова для так званого суду. На фотографіях із першого судового засідання рідні ледь його впізнали. Олександр втратив майже половину своєї ваги. Родина стежила за кожним засіданням і через адвоката могла передавати йому листи. Від адвоката родина дізналася про ставлення конвоїрів до полонених. 

“Конвоїри просто били, коли їм цього хотілося. Руками та ногами!”, — каже вдова Олександра. 

22 липня 2024 року Олександра побили так, що в результаті він помер. 

“Фельдшер просто подивився і пішов, а “швидка” приїхала тільки через 3-4 години. Якби вчасно надали допомогу, то б залишився живий, але вони цього не захотіли. Вони його кинули”, — згадує Альона Іщенко. 

В Альони є висновок російського судмедексперта. Справжню причину смерті українського військовополоненого намагалися приховати, її встановили тільки коли тіло Олександра передали в Україну. 

“Росіяни написали, що причина смерті не виявлена. В Україні встановили — “причина смерті: пробита грудна клітка тупим предметом”. Були переламані всі ребра. Олександр помер від больового шоку”, — каже Альона Іщенко. 

Затриманим не надають медичну допомогу

Умови утримання під вартою в московському Лефортово підкосили та здоров’я Леніє Умєрової. На межі життя і смерті через нелюдське ставлення Ірина Данилович. За інформацією правозахисників, вона перенесла важкий отит та інсульт. Він міг стати результатом тортур і побиття, про які вона заявляла на судових засіданнях.

“Ми знаємо, що Ірині медичну допомогу не надають. Медикаменти не дають і стан її здоров’я тільки погіршується. Ліки, які передавали рідні, не всі й не завжди доходили. Надані медикаменти не давали ефекту і були спрямовані зовсім не на те лікування, яке пропонувалося”, — каже заступник Постійного представника Президента України в Автономній Республіці Крим Денис Чистяков. 

З тортурами в СІЗО зіткнулася й Ірина Навальна. З неї вибивали визнання провини. Адвокат вимагав розслідування катувань дівчини, жодних результатів це не дало. 

“Мою доньку били скрізь, крім обличчя, вона була вся чорна, є свідоцтва однієї з дівчаток, яку обміняли”, — каже мати Ірини Навальної. 

Катувань і принижень увесь час утримання в СІЗО зазнавав і Артем Баранов. 

“В одному листі він написав, що були тортури кожен божий день. Били струмом, ще була “прийомка” — це коли тебе б’ють, допитують і змушують вчити російські пісні і російський гімн”, — розповідає Ілона Слива, цивільна дружина Артема Баранова. 

Міжнародне гуманітарне право, яке вимагає гуманного ставлення до всіх полонених, завжди було для Кремля порожнім звуком. Нелюдське поводження і вседозволеність щодо українських в’язнів — це вже традиційні практики російської судової та тюремної систем. Нині вони сплетені воєдино і служать одній меті — максимально жорстко покарати будь-кого, хто обраний жертвою. 

Репресивна машина проти незгодних

На військові рейки свою судову систему РФ поставила ще 2014 року, коли окупувала Крим і розв’язала війну в Донецькій і Луганській областях. Тоді ж на захоплених територіях почалися перші каральні процеси проти патріотів-українців за сфальсифікованими звинуваченнями. В окупованому Криму “кремлівська Феміда” почала переслідувати українців і кримських татар за найменший опір російській та окупаційній владі, за мітинги та акції. 

“3 травня на кордоні біля Армянська, я і сотні людей зустрічали Мустафу Джемілєва, якого не впустили до Криму. Величезна кількість людей вийшла на акції протесту. Нас у Крим впустили, але потім почався просто шквал адміністративних справ, призначали штрафи”, — згадує перший заступник Голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял. 

Пізніше сам заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял був засуджений уже за статтею кримінального кодексу. Проти нього сфабрикували справу нібито за організацію вибуху газопроводу в селищі Перевальному. Затримали одразу після повернення із засідання “Кримської платформи”, на якій шукають шляхи деокупації та повернення окупованого Росією Криму. 

“Моя поїздка на “Кримську платформу” — це той останній камінчик, через який уже зірвалася ця лавина помсти з боку окупаційної влади. Вона просто накрила і мене, і ще кількох людей, які у цій справі також були заарештовані. Я взагалі був у Києві, ні про які вибухи навіть у новинах не чув”, — каже Наріман Джелял. 

Суд засудив Нарімана Джеляла до 17 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Він повернувся в Україну в рамках обміну полоненими. 

Після повномасштабного вторгнення кримські СІЗО стали приймачами та для полонених з нових окупованих Росією українських територій. 

“Були хлопці з Луганська та Херсона. Наші громадяни, які потрапляють у ці неофіційні місця утримання в Херсонській, Запорізькій, Донецькій, Луганській областях, стикаються просто з якоюсь незрозумілою та неадекватною жорстокістю. Це все придумані на порожньому місці звинувачення — тероризм, диверсії, замахи”, — розповідає Наріман Джелял. 

Нині українців масово затримують із новим формулюванням — за протидію так званій “СВО”. Їх незаконно утримують без висунення звинувачень, слідчих дій і судів. 

“У Кремлі придумали термін, якого немає в жодному російському законі: “затриманий за протидію “спеціальній військовій операції”. Затримують без судового рішення і будь-якої санкції. Людей утримують тижнями, місяцями та роками. Доступу до них немає ні в кого”, — коментує адвокат Микола Полозов. 

Окупований півострів з 2014 року став територією для обкатки механізму розправи з активістами, журналістами, критиками російської та окупаційної влади та противників війни.  

“Сьогодні ми маємо вже понад 218 кримських політичних в’язнів, які перебувають у місцях позбавлення волі в тимчасово окупованому Криму та на території Російської Федерації. З них — понад 130 є представниками кримсько-татарського народу і ця кількість продовжує зростати”, — каже заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим Денис Чистиков. 

За словами правозахисниці та менеджерки проєктів Центру прав людини ZMINA Вікторії Нестеренко, від 2023 року в російському ув’язненні померли вже двоє політичних в’язнів — Костянтин Ширінг і Джеміль Гафаров.

“Це кримські політичні в’язні, які були засуджені. Вони мали низку хронічних захворювань. Російська влада і медична служба при цих в’язницях, начальники колоній прекрасно знали про те, що люди хворіють. Вони не відмовляли цим політв’язням у медичній допомозі”, — каже Вікторія Нестеренко. 

Росія використовує свою репресивну машину для того, щоб залякати проукраїнськи налаштованих людей, які живуть на окупованих територіях. 

Масштаби незаконних судилищ і фальсифікації справ проти українських громадян шокують. За визнанням глави Слідчого комітету Росії Олександра Бастрикіна, з 2014 року Росія порушила понад 4 тис. кримінальних справ проти українських військовослужбовців. До тривалих термінів позбавлення волі, зокрема до довічного, засуджено понад 200 осіб. Кримінальні справи та судові процеси над цивільними у РФ заперечують. За даними правозахисників, за більш ніж два з половиною роки повномасштабного вторгнення невідомо про жоден виправдувальний вирок щодо військовополонених і громадян України.

“Запускається репресивний конвеєр, де слідчі, прокурори, судді зацікавлені, щоб була розглянута кримінальна справа та ухвалений вирок. Від цього залежить їхнє просування по службі та отримання нових звань”, — коментує адвокат Микола Полозов. 

Скільки військових і цивільних українців стали в’язнями Кремля і перебувають у катівнях у Росії та на окупованих територіях, встановити неможливо. За підрахунками Офісу українського омбудсмена, під час розв’язаної Путіним кривавої війни, зниклими безвісти вважаються 38 тис. українців. Понад 14 тис. осіб — це цивільні, які можуть перебувати в російському полоні та ця цифра не остаточна. Росія свідомо приховує кількість полонених, щоб перешкоджати обміну та поверненню українців на батьківщину.

“Міжнародний кримінальний суд повинен звинуватити суддів, прокурорів і слідчих за те, що вони поводяться не в рамках права. Вони виносять вироки, які не мають нічого спільного з реальністю. Ми бачимо очевидні воєнні злочини та злочини проти людяності”, — каже правозахисник, голова правління “Експертної групи “Сова” Михайло Савва. 

Українські полонені буквально стали заручниками кремлівського режиму. Росія не має права судити українців, захоплених у полон під час війни — ані військових, які стали на захист своєї держави, ані мирних цивільних. Конвеєр цинічних, незаконних і показових судилищ, сфабриковані кримінальні справи, порушення принципів справедливого судового розгляду, кричущі вироки, а також тортури та нелюдське ставлення як до військовополонених, так і до цивільних — це грубі порушення Женевських конвенцій і норм міжнародного гуманітарного права. Ці воєнні злочини фіксуються і правозахисниками, і міжнародними організаціями. Рано чи пізно Росії доведеться за них відповідати. 

Читайте також: Чи наважаться в НАТО збивати російські ракети, які летять в Україну — думки експертів