Контрнаступ ЗСУ допоміг взяти російських офіцерів для наступного обміну: деталі повернення українців з полону обговорюємо з радником глави МВС

22 вересня між Україною та країною-агресором РФ відбувся великий обмін військовополоненими: нашій державі вдалося повернути 215 героїв. Вони були заручниками Росії з кінця травня.

Серед звільнених — 108 бійців полку “Азов” (всього 188 героїв “Азовсталі” та Маріуполя). Восьмеро з них було поранено під час теракту РФ в Оленівці Донецької області 29 липня.

Додому також повернулися воїни Нацгвардії, української армії та Військово-Морських сил, прикордонники, поліцейські, тероборонівці, працівники митниці та СБУ, цивільні. Серед них — 124 офіцери, командири, Герої України та три вагітні жінки-військові.

“Віддати Медведчука за справжніх воїнів — не шкода”

200 українських полонених, за словами президента України Володимира Зеленського, обміняли на “одного фаната Росії” — Віктора Медведчука.

“Віддати Медведчука за справжніх воїнів — не шкода. Він пройшов всі слідчі дії, які передбачені законодавством. Україна отримала від нього все, що необхідно для встановлення правди в межах кримінальних проваджень”, — наголосив глава держави у вечірньому відеозверненні.

А п’ятьох бойових командирів українська сторона повернула в обмін на 55 російських солдатів та зрадників України — Росія погрожувала їм смертною карою. Їхні імена:

• Денис Прокопенко (“Редіс”) — командир “Азова”, Герой України. Участь у антитерористичній операції (АТО) на сході України бере участь з 2014 року. Став фактично голосом “Азова”: під час захисту Маріуполя регулярно записував відео про ситуацію на металургійному комбінаті;
• Сергій Волинський (“Волина”) — легендарний захисник, який виконує обов’язки командира 36-ї окремої бригади морської піхоти. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького. Під його командуванням бригада морпіхів успішно об’єдналася з батальйоном “Азов” і продовжила опір Росії.
• Святослав Паламар (“Азов”);
• Олег Хоменко (“Азов”);
• Денис Шлега з Нацгвардії України.

До закінчення війни звільнені командири будуть у Туреччині, під особистою протекцією турецького президента Реджепа Ердогана. При цьому їхні рідні матимуть змогу з ними бачитися.

Разом із ними повертається Катерина Поліщук (“Пташка”), яка вразила весь світ проникливим виконанням пісень на “Азовсталі”.

У межах обміну за сприяння саудівського принца Мухаммеда Бін Салмана також вдалося звільнити 10 іноземців-захисників України — зробити це президент Зеленський обіцяв колишньому прем’єр-міністру Великої Британії Борису Джонсону. Серед них:

• п’ять громадян Великої Британії;
• двоє громадян США;
• громадянин Марокко;
• громадянин Швеції;
• громадянин Хорватії.

Російські окупанти винесли їм вирок — тривалий термін ув’язнення або страту.

Нині звільнені іноземні громадяни перебувають у місті Ер-Ріяд у Саудівській Аравії.

Операція тривала досить довго

У якому стані зараз звільнені українські герої? Як контрнаступ ЗСУ допоміг прискорити процеси обміну військовополоненими? Як в Росії ставляться до своїх полонених? На ці теми в ефірі телеканалу FREEДОМ говоримо з радником міністра внутрішніх справ України Ростиславом Смірновим.

— Чи всі звільнені українці вже повернулися на батьківщину і де знаходяться п’ятеро найвідоміших командирів?

— Вони зараз перебувають у Туреччині — це була одна з умов їхнього повернення. Ми маємо розуміти, що цей обмін — велика перемога для країни загалом. Якщо у відношенні Росії склалася асоціація “баби нових народять”, то про Україну можна точно сказати — ми своїх не лишаємо. Ми звільнимо всіх наших солдатів, які перебувають у полоні.

Ця операція тривала досить довго — декілька місяців. Вона як пазл складалася з багатьох моментів. Наш контрнаступ на Харківському напрямку допоміг нам зараз і допоможе у майбутньому: ми взяли в полон важливий для Російської Федерації офіцерський склад, який обміняємо на наступних наших хлопців.

Якщо ми говоримо про командування “Азова”, яке зараз у Туреччині. Ми мали два варіанти: або ми не змогли б їх звільнити з полону, або пішли б на поступки. Тому що була принципова позиція — щоб вони не поверталися в Україну до кінця війни, в тому числі за посередництва міжнародних партнерів.

Ми розуміємо, що Путін справді дуже боїться цього символізму, цих хлопців. Він боїться, що вони повернуться, підуть на фронт, і дух наших солдатів ще більше підніметься.

Тому вони під захистом Турецької республіки до закінчення війни. Але запевняю вас, вони обов’язково повернуться додому.

— Тобто п’ятеро в Туреччині, а 200 — на території України вже?

— Так точно.

Скажу більше: це не останній обмін військовополоненими.

Про деталі цього обміну ми теж не хотіли говорити, бо боялися до останнього — навіть кілька днів тому, коли вже було домовлено, і тільки залишалося дочекатися цього дня. Ми боялися, що щось піде не так, що вони зірвуть операцію. Слава богу, все вийшло.

Але анонсувати нові обміни не буду. Ці процеси ми й надалі продовжуватимемо без розголосу, і знатимемо про них безпосередньо в день обміну. Будь-яка заява може завадити цьому процесу. Скажу відверто: друга сторона не надто зацікавлена ​​в обміні. Тобто ініціативу тут виявляємо більше ми, а вони дуже туго йдуть на переговори щодо обміну полоненими, а також тілами своїх загиблих бійців.

— Ви сказали, що Путін дуже боїться символізму та наснаги української армії. Проте вчора ввечері наснагу відчував весь український народ. Я, як і багато українців, бачив світлини наших героїв. Порівняння зі своїми фотографіями до полону рвуть душу. Що відомо про їхній фізичний стан?

— Поки що говорити про це зарано. Ми повинні розуміти, що проблеми зі здоров’ям можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.

Кожен з них має пройти повне медичне обстеження. Звичайно, попереду на них чекає реабілітація і після того, що вони пережили, вони мають відпочити та відновити сили. Цей процес тільки почався, і ми далі його продовжуватимемо.

Хотів би наголосити на усвідомленості наших солдатів. Звільняючи території, при всій ненависті до зробленого солдатами РФ, вони розуміють, що дуже багато їхніх товаришів по службі перебувають у полоні, і намагаються максимально брати в полон, щоб поповнити наш обмінний фонд. Особливо багато вони поповнили у перші дні українського контрнаступу. Наших військовополонених у РФ більше, ніж взяли ми, з об’єктивних причин: вони воювали на нашій території.

Ці переговори були дуже масштабні. У них були задіяні всі — починаючи з президента і закінчуючи всіма спецслужбами України, а також посередництвом міжнародних партнерів.

Я давно не бачив так багато посмішок своїх рідних та близьких, як учора. Усі реально бігали квартирою, стрибали від щастя. Мені телефонували багато людей, і я багато з ким спілкувався. Це справді велике свято, великий символічний крок. Ми за своїх горою.

— Адже там і жінки були, а серед них — на дев’ятому місяці вагітності. Те, що Росія так довго не відпускала цю дівчину з полону, в жодні людські рамки не вміщається. У якому вона стані зараз?

— Ми знаємо, що вона потрапила до полону ще на четвертому місяці вагітності. Повірте, переговори щодо обміну — досить складний процес. Коли є бажання лише однієї сторони, дуже важко вести переговори, пояснити, чому це важливо для нас, чому це буде важливо, в тому числі, для них… Ми, звісно, ​​намагалися зробити все можливе, щоби повернути максимальну кількість наших хлопців.

— Підписники кремлівських пропагандистів просто шаленіли щодо обміну — мовляв, подивіться, як українці зустрічають своїх героїв, і як це відбувається у нас у Росії. Ніхто не знає, вони прилетіли чи приїхали, ніхто їх не зустрічає, нікому вони не потрібні. Складається враження, що ставлення до полонених у Росії на 100% відповідає тому, яке було у Радянському Союзі за часів Другої світової війни?

— Напередодні в РФ посилили відповідальність за добровільну здачу в полон. Це говорить про те, що російське керівництво проти того, щоб їхні солдати здавалися в полон. У Кремлі бажають, даруйте, щоб вони залишилися “двохсотими”. Тому що Росія як правонаступниця Радянського Союзу жила за принципом “людина для держави нічого не варта”, бо “баби нових народять”. А ось техніка для них цінна, бо вона коштує грошей.

— Чи володієте ви будь-якою інформацією про долю російських військовополонених, які повертаються на батьківщину?

— Чесно, не готовий сказати. Ми повинні розуміти, що якби вони були для них героями, як для нас наші хлопці, вони б зробили про них сюжет на телебаченні. Ми б їх побачили.

Росія розуміє, що війну вона програє

Погляд Пітера Дікінсона, видавця журналів Business Ukraine та Lviv Today, наукового співробітника Atlantic Council:

— Найголовніше — це те, скільки хлопців з “Азовсталі” звільнили. Загалом для мене це показник того, що Росія розуміє, що саме цю війну вони програють. І зараз вони хочуть знизити температуру, бо розуміють, що у недалекому майбутньому відповідатимуть за свої дії.

Ще кілька місяців тому, навіть у серпні у них були грандіозні плани, щоб проводити в Маріуполі якісь сталінські судові процеси, судити, як вони кажуть, “українських фашистів” та “іноземців-найманців”, страчувати їх чи якийсь інший жах влаштовувати.

Для них це була дуже велика подія. Вони публікували багато інформації з цього приводу, показували, як будують клітки… А тепер ось майже всіх звільнили.

Тобто звільнили тих цінних полонених, яких тримали саме заради таких жахливих подій. Це конкретний результат харківського контрнаступу та останніх успіхів України на херсонському фронті.