Курська операція Збройних сил України (ЗСУ) триває вже пів року. За словами президента Володимира Зеленського, українські воїни будуть тримати під контролем ворожі землі стільки, скільки буде потрібно для реалізації плану перемоги.
Примітно, що новий контрнаступ Сил оборони України в Курській області, як і попередній успішний контрнаступ, свідомо проводиться в атмосфері інформаційної тиші. Про успіхи українських військ світ дізнається постфактум.
Нагадаю, під час першого контрнаступу, за абсолютної інформаційної тиші, Сили оборони України взяли під свій контроль близько 1 200 кв. км території Курської області. Мінімальна кількість інформації з Курщини про просування Сил оборони дала змогу здійснити плани Генштабу ЗСУ.
Головне управління розвідки (ГУР) отримало тоді дані про формування на території Курської області оперативно-тактичного угруповання “Суджа”. Противник планував вторгнення на територію Сумської області та повторення Харківського сценарію. Небезпека російського плану полягала у тому, що Суми розташовані за 30 кілометрів від кордону з РФ.
На підставі розвідданих ГУР МОУ було ухвалене рішення провести Курську операцію. Війська перекинули під легендою підготовки до захисту від російського наступу, насправді ж вони мали здійснити прорив. Це дозволило унеможливити розширення лінії фронту на Сумщині, перенісши бойові дії на територію РФ.
Курська операція була ударом на випередження, завдяки якому окупантам не вдалося повторити успіх за сценарієм наступу на Харківщині.
Новим просуванням у Курській області українська армія вкотре продемонструвала здатність здійснювати успішні контрнаступи, причому на території Російської Федерації. Тому про жодну паузу, а тим паче негативний розвиток сценарію для української сторони в Курській області не йдеться.
![](https://uatv.ua/wp-content/uploads/2025/02/Kursk2-690x398.jpg)
Проаналізуймо останні події: удари по логістичній складовій російської армії безпосередньо на території РФ. Нагадаю про атаки дронів ГУР МОУ по складах головного ракетно-артилерійського управління ЗС РФ в Брянській області. Ці склади використовувалися як транзитні для забезпечення БК як російського угруповання в Курській області, так і російських військ в Україні. Ці удари значно послабили можливості матеріально-технічного забезпечення російських військ в Курській області.
Крім того, удари українських БпЛА по нафтопереробних заводах і місцях зберігання паливно-мастильних матеріалів. Удари по командно-штабних пунктах російських військ: 810-ї бригади морської піхоти (російські окупанти підтвердили втрати на рівні комбрига плюс вісім офіцерів вищого посадового рангу). Також удари по командно-штабному пункту 76-ї дивізії повітряно-десантних військ. Такі комплексні заходи Сил оборони і української розвідспільноти унеможливили забезпечення російських військ в Курській області й фактично створили хаос в управлінні російськими військами.
Удари по командно-штабних пунктах — це деморалізаційний фактор. Тому можемо говорити, що український контрнаступ готувався заздалегідь. Про плани українського військового командування росіяни дізналися лише на момент самого контрнаступу. Для росіян він став повною несподіванкою. На це, власне, і був розрахунок.
Особливістю українського контрнаступу, за оцінками самої російської сторони, крім фактора несподіванки, стала ешелонована підготовка. Йдеться про засоби РЕБ, які звели до мінімуму використання їхніх FPV-дронів. Все це і створило передумови для розширення зони присутності Сил оборони України. Українські підрозділи просунулися на південний захід від Махнівки (на південний схід від Суджі) та на північ і схід від Черкаської Конопельки вздовж траси 38К-028 “Суджа — Обоянь” і захопили Колмаков.
Як стверджують російські “z-пабліки”, Сили оборони України пішли у наступ у напрямку населених пунктів Фансіївка та Уланок. Деякі російські пабліки пишуть, що Сили оборони взяли під контроль Черкаську Конопельку та Уланок.
![](https://uatv.ua/wp-content/uploads/2025/02/kursk-1-1-690x398.jpg)
Представники військового та політичного керівництва України поки що офіційно не коментували новий український контрнаступ в Курській області.
Водночас зауважу, що контрнаступ ЗСУ вже вирішив низку важливих питань з воєнного погляду.
Цей контрнаступ зірвав російський наступ у Курській області в районі Малої Локні. Він фактично захлинувся. Українські воїни перехопили тактичну ініціативу, провели низку успішних контрнаступальних дій у районі населеного пункту Махнівка.
Зі свого боку, противник стоїть перед питанням щодо можливого розширення зони присутності Сил оборони України на території РФ за рахунок інших суб’єктів самої Росії. Йдеться про можливість повторення Курського сценарію у Брянській та Білгородській областях.
Ця операція відтягнула додаткові резерви РФ як на Курський напрямок, так і на прикриття україно-російського кордону в Брянській і Бєлгородській областях.
Операція Збройних сил України в Курській області значно змінила розподіл сил на фронті, змусивши Росію перекинути з України 140-150 тисяч військових.
В Курській області наразі зосереджено угруповання до 50 тисяч російських військових, серед яких — найбоєздатніші підрозділи армії РФ. Йдеться про 810-ту бригаду морської піхоти, яка діяла на Покровському напрямку, а також 7-му, 11-ту, 76-ту, 83-тю і 106-ту десантні дивізії, перекинуті з Краматорського, Сіверського, Запорізького та Херсонського напрямків. Також з району Вовчанська на Харківщині прибули спецпризначенці Росгвардії.
Ми чуємо розмови про можливість прориву на Запорізькому напрямку або широкомасштабну десантну операцію на Херсонському напрямку. Чому цього не відбувається? Тому що найбільш боєздатні підрозділи перекинуті на Курський напрямок.
Саме тому, що підрозділи 76-ї дивізії повітряно-десантних військ перекинуті з Запорізького напрямку на Курський, ми маємо тактичні успіхи Сил оборони України. Так званий “Добровольчий корпус” (колишні підрозділи ПВК “Вагнер”), бригада “П’ятнашка” — найбільш боєздатна бригада так званого першого армійського корпусу “ДНР” — перекинуті з Краматорського напрямку.
Тому саме характер бойових дій у Курській області дозволив стабілізувати ситуацію на кількох напрямках фронту в Україні.
Противник змушений реагувати на український наступ. У російському Генштабі досі сушать голову з приводу того, чи це був основний або ж відволікальний удар Сил оборони України? Окупанти не виключають, що основний удар буде завдано по Брянській і Бєлгородській областях. Тому і перекидають на ці напрямки оперативні резерви, які мали бути задіяні на лінії фронту в Україні.
Наразі російська сторона змушена була піти шляхом створення двох нових оперативно-тактичних угрупованнь — “Брянськ” та “Бєлгород” — загальною чисельністю до 90 тисяч військових. Вони мають забезпечувати прикриття держкордону.
Тобто 140-150 тисяч особового складу росіяни не дорахувалися власного війська, яке могло бути задіяно на території України. Це показник.
Ще одна поразка РФ полягає в тому, що Курська операція продемонструвала: резерви російської армії вичерпані, якщо вони змушені вдаватися до допомоги військових із Північної Кореї.
Зазначу, що навіть перший український контрнаступ пів року тому досяг кількох цілей одночасно.
По-перше, окрім людських ресурсів, Москва змушена була витрачати значні кошти на укріплення своїх кордонів. Після початку операції ЗСУ в Курській області з федерального та місцевих бюджетів країни-агресора лише на оборонні споруди Брянської області виділили рекордні 200 мільйонів доларів. Аналогічна ситуація спостерігається і в Бєлгородській області.
Курська операція змусила росіян витрачати гроші з федерального бюджету на створення додаткових інженерно-фортифікаційних ліній, що є великим успіхом для нас.
По-друге, витрати російського бюджету на соціальну підтримку так званих “вимушених переселенців” — понад 3 мільярди рублів. Саме поняття “вимушений переселенець” увійшло в російський “новояз”. 120 тисяч “вимушених переселенців”. Це величезна кількість росіян, які формують порядок денний уже в тилових районах Російської Федерації — недовіру як до місцевих, так і центральних органів влади. А це вельми істотний вплив на громадську думку щодо підтримки дій російського диктатора.
Таким чином, наступ ЗСУ в Курській області змусив Росію шукати нові способи захисту своїх територій, одночасно послабивши її позиції на лінії бойового зіткнення в Україні. Це стало важливим елементом стратегічного планування, який дозволяє Силам оборони стабілізувати ситуацію та змусити РФ витрачати ресурси.
Говорити про успішний наступ військ Росії у Курській області не доводиться. Сили оборони успішно використовують захоплені інженерно-фортифікаційні споруди окупаційних військ, і загарбники змушені це визнати. Йдеться про дві ешелоновані лінії оборони, на будівництво яких з російського бюджету витратили близько 200 мільйонів доларів. Наявність цих підготовлених інженерних споруд фактично зводить нанівець усі зусилля російської сторони з витіснення підрозділів Сил оборони України з Курської області.
Крім того, українські військові проводять маневровий характер бойових дій — як наступальний, так і оборонний.
Плюс варто враховувати ландшафт. Курська область — лісиста. Відповідно, діяльність українських розвідувально-диверсійних груп зводить нанівець можливості російської армії, здійснення ними логістичних складників для підтримки матеріально-технічного забезпечення своїх підрозділів.
Наступ Сил оборони України в Курській області має як військову, так і політичну мету.
Політична складова — війна повернулася на територію Росії, звідки й прийшла. А це ламає парадигму так званої “СВО”. Під час останнього прямого етеру Путін, відповідаючи на запитання жительки Курщини, коли ж Сили оборони України видавлять з Курської області, сказав, що він не знає.
Читайте ткож: Курська область — нова точка поразки РФ: аналіз операції ЗСУ
Нещодавно в Bloomberg з’явилася стаття, що Сили оборони України змушені будуть покинути Курську область. Ми можемо припустити, що була озвучена одна із забаганок РФ. Або ж умови так званих мирних перемовин. А тут відбувається прямо протилежне: українські війська контратакують і мають суттєві тактичні успіхи.
Курська операція істотно посилює позиції України під час можливих мирних переговорів. Тобто американська сторона прекрасно розуміє, що присутність Сил оборони України в Курській області ставить фактично крапку в російському плані закінчення війни за рахунок територіальних поступок з боку України.
Сили оборони наразі контролюють близько 482 кв. км, ще 157 кв. км становить “сіра зона”, переважно в Суджанському районі. Навіть нинішня зона контролю СОУ в Курській області дає змогу Україні звести нанівець характер російської риторики з приводу її “спеціальної військової операції”. Війну перенесено на територію країни-окупанта. А це вже особиста поразка Путіна — інформаційно-політична та військова. І я більш ніж упевнений, що політичний істеблішмент США прекрасно розуміє, що присутність українських військ у Курській області — саме той чинник, який дасть змогу Україні на рівних розмовляти з Російською Федерацією.
Зауважте, що у пропозиціях Трампа про так звану демаркаційну лінію протяжністю 1 300 км є 100 км російської території, а саме території Курської області.
Наразі вже з’являються повідомлення в російській та закордонній пресі про те, що нібито Російська Федерація готова до так званих територіальних обмінів. Очевидно, йдеться про можливість обміну контрольованих Силами оборони територій Курщини на окуповані території України. Зауважу, це колосальна зміна риторики військового й політичного керівництва країни-агресора, які до цього, за словами Путіна, взагалі заперечували можливість подібного сценарію.
Підсумовуючи, зауважу, що Курський плацдарм є важливим козирем для України на можливих переговорах щодо завершення війни. Присутність українських військ на ворожій території ставить крапку в російських “хотєлках” щодо диктату власних умов закінчення війни.
Військово-політичний аналітик Дмитро Снєгирьов, спеціально для FREEДOM
Читайте також:
- Ударів по РФ стане набагато більше — українські дрони змінять правила гри
- Ситуація на Покровському напрямку: куди окупанти підуть далі — огляд Дмитра Снєгирьова
- Росія змінила тактику і цілі атак “Шахедами” — розбір Дмитра Снєгирьова
- Захоплення у полон українських цивільних — масштабний воєнний злочин путінської Росії: огляд Дмитра Снєгирьова