Контракт Угорщини з “Газпромом”, кадрові зміни в Кабміні, саміт “Україна – ЄС”: теми аналізуємо з політологом Ігорем Петренком

Будапешт уклав новий контракт на поставку газу з російським “Газпромом” в обхід України. Верховна Рада може розглянути кадрові зміни в Кабінеті міністрів вже наступного пленарного тижня. Перспективи членства України в Євросоюзі обговорять на саміті “Україна – ЄС” у Києві 12 жовтня. На ці теми у програмі “Украина на самом деле” телеканалу UA говоримо з доктором політичних наук, політологом Ігорем Петренком.

Ведуча програми – Альона Чорновол.

Конфлікт між Угорщиною та Україною

Будапешт уклав новий контракт на поставку газу з російським “Газпромом”. Угода розрахована на 15 років – до 2036 року. Вона передбачає щорічні поставки 4,5 млрд куб. м газу в обхід України. Тепер 3,5 млрд куб. м підуть через Сербію, а решта – через Австрію.

Обсяги поставок блакитного палива можуть переглянути за 10 років. Новий договір набере чинності вже з 1 жовтня 2021 року.

Глава МЗС України Дмитро Кулеба заявив, що Угорщина могла укласти не менш економічно вигідний контракт із російським “Газпромом” – із транзитом газу через територію України.

При цьому глава МЗС Угорщини Петер Сіярто пояснив, що без нового контракту Угорщина не отримала би газ взимку, й він не розуміє претензій України.

У Москві також прокоментували скандальну угоду. Так, прессекретар президента РФ Дмитро Пєсков стверджує, що Росія ніколи не використовує газ як зброю, щоби когось карати.

– Контракт Угорщини з “Газпромом”. Зрозуміло, що це їхні інтереси. Але для України якими будуть наслідки?

– Ми втрачаємо транзит в обсязі 4,5 млрд куб. м газу на рік, які могли би прокачуватися через нашу газотранспортну систему (в Угорщину через українську ГТС ішло 9 млрд куб. м на рік, – ред.). Ми й без того зараз перебуваємо на обсягах, які мінімально нам вигідні. За гарантованими домовленостями – на рік 40 млрд кубометрів. І ось мінус майже 5 млрд. Тому, звісно, це досить серйозний удар для нас.

В принципі, Угорщина могла би посісти жорсткішу позицію. Так, ми не можемо впливати на суверенне право держави укладати договір із “Газпромом”. Але, з огляду на те, що вони є, по-перше, членами Євросоюзу. По-друге, все-таки відносини з 2019 року в Угорщини та України поліпшилися, до цього руку доклав і президент Зеленський. Ми пам’ятаємо, скільки скандалів у нас було в період із 2014 до 2019 року. І практично їх не було ні в другій половині 2019 року, ні в 2020-му, ні в 2021-му. Ми виходили на більш здорову співпрацю.

Але тут очевидно, що був великий тиск з боку Російської Федерації, для якої питання газу – це енергетична зброя. Це те, про що ми постійно говоримо, й те, чого не хочуть публічно помічати наші партнери на Заході. Зокрема Німеччина щодо “Північного потоку-2”. Тому Росія, навіть шкодячи собі, в цій ситуації виходить виключно з політичних мотивів — не економічних. Не може бути суто з логістичного погляду вигідно обходити нашу ГТС для постачання газу до Угорщини.

– Ми повинні були це передбачити? Можливо, з Угорщиною потрібно було заздалегідь проводити переговори, щоб ця угода не відбулася?

– Я більш ніж упевнений, що проводилися необхідні консультації. Тому що про угоду, яка готується, ми знали ще з кінця серпня. Це були публічні заяви, зокрема з боку Угорщини. Хоча ми не знали деталей контракту – як це робитимуть у частині логістики.

Ми, звісно, припускали, що все-таки транзит через Україну – це найвигідніше, що може бути для Угорщини. Але Російська Федерація діє за допомогою шантажу. Ми зараз бачимо ціни на газ у Європі – там вже понад 1000 дол. за 1000 кубів. Це шантаж і для того, щоби швидше сертифікувати “Північний потік-2”, і шантаж інших країн, мовляв, “укладайте з нами договори”. Про це ж і Путін заявляв, й інші представники Російської Федерації – хочете за хорошими цінами, укладайте з нами двосторонні контракти, й тоді ми обговорюватимемо прийнятну ціну для обох сторін. Це теж певний важіль тиску. І першою на це пішла Угорщина. З погляду просто часових меж. Тому що у них закінчується контракт, і новий почне діяти з 1 жовтня.

– Як протистояти цьому?

– Наприклад, багато європейських країн намагаються диверсифікувати поставки енергоресурсів. Можемо взяти в приклад Польщу. У них уже побудовані LNG-термінали для поставки скрапленого газу. У них жорстка позиція щодо газопроводу OPAL, яким Європою також іде російський газ (аби частка газу з Росії не перевищувала 50%, – ред.). Вони в судових інстанціях вже це виграли. Це те, до чого потрібно рухатися всім країнам, які дійсно не хочуть залежати від Російської Федерації. Але це не так просто зробити.

Безумовно, тут для України дуже важливе питання – підвищувати власний видобуток газу. Це завдання ставить і президент. Але власний видобуток, звісно, не вирішує питання з нашою ГТС. Оскільки наша ГТС розрахована на великі потоки. У ній потрібно підтримувати відповідний тиск, і навряд чи тих 20 млрд кубометрів, які ми видобуваємо, буде достатньо для цього.

Тобто це досить серйозна проблема та виклик для нас. І ми тут повинні жорстко реагувати. Ми реагуємо жорстко. Ми зараз проводимо консультації з Єврокомісією (про відповідність угорсько-російської газової угоди європейському енергетичному законодавству, – ред.). Результатів особливих чекати не варто. Але загалом це буде певний маркер і позиція. Також потрібно згадати домовленості між Німеччиною та США щодо запуску “Північного потоку-2” із урахуванням енергетичної безпеки України. Ось робімо конкретні кроки в цих напрямах.

Кадрові зміни в уряді

Верховна Рада може розглянути кадрові зміни в Кабінеті міністрів вже наступного пленарного тижня. Про це заявила заступниця голови фракції “Слуга народу” Євгенія Кравчук. За її словами, найближчим часом очікується заміна трьох-чотирьох міністрів. Однак прізвища вона не назвала. Хто саме може втратити міністерське крісло, більш конкретно обговорять на зборах “Слуги народу” в Трускавці.

– Отже, йдеться щонайменше про 3-4 міністрів. Хто б це міг бути?

– Ці прізвища не є таємницею. Їх активно обговорюють ще з кінця минулого політичного сезону.

Найімовірніше, йдеться про міністра соціальної політики Марину Лазебну. Багато питань, за якими камені летіли в її город.

По-друге, Олег Уруський – віцепрем’єрміністр – міністр з питань стратегічних галузей промисловості. У нього великий функціонал, але поки якихось особливих, проривних результатів немає.

По-третє, ймовірно, міністр екології Роман Абрамовський. Він узагалі пропав із радарів і наших, і ЗМІ. Я давно нічого про нього та його міністерство не чув.

Називали ще прізвище міністра оборони Андрія Тарана. Але зараз говорять, що, можливо, питання щодо нього не порушуватиметься.

І ще міністр аграрної політики Роман Лещенко. У нас 1 жовтня 3 місяці, як працює ринок землі, а ще багато нормативно-правових актів навіть не ухвалені. Я маю на увазі не законів, а супутніх актів – оперативних, що забезпечують цей функціонал. Вони не підготовлені. Цим теж йому докоряють.

І ще називали міністра юстиції Дениса Малюську. Кажуть, що нинішній генпрокурор Ірина Венедиктова теоретично може претендувати на це місце, а глава СБУ Іван Баканов може очолити Генпрокуратуру.

Ось приблизно в системі координат цих п’ятьох людей, яких я назвав, вестиметься дискусія. Ймовірно, на ці позиції пропонуватимуться представники депутатського корпусу.

Але думаю, що йтиметься не лише про Кабмін. Як бачимо, і в СБУ можливі зміни, і в Офісі генерального прокурора.

– З іншого боку, постійно говорять про кадровий голод, що дуже складно знайти людей гідних, професійних, із необхідним бекграундом. А зараз ми можемо попрощатися із декількома міністрами. Є ким замінити?

– Імовірно, це будуть представники “Слуги народу”, які себе вже зарекомендували. І ті, які працюють у профільних комітетах. Ось комітети та міністерства мають тісно співпрацювати, деякі так і роблять. Тому це теж як своєрідна кузня кадрів.

Також можна взяти народних депутатів. Але тут головне домовитися, щоб вони захотіли перейти до виконавчої влади із законодавчої. Все-таки законодавча – це гарантовані 5 років у Верховній Раді, а у виконавчій, як бачимо, термін перебування міністра на своїй посаді може бути не таким тривалим. Хіба що [ексміністра МВС] Арсена Борисовича Авакова можна згадувати. Він у нас рекордсмен був у цьому.

Ну, а проблеми кадрового голоду характерні за будь-якої влади. Згадайте, за Порошенка те саме говорили. Що “лава запасних” дуже убога.

Але думаю, що питання можна розв’язати. У Зеленського простий підхід. Якщо людина неефективна, якщо вона не виконує KPI (ключові показники ефективності, – ред.), значить, потрібно міняти. Спочатку давати певний час, щоб вона могла себе зарекомендувати. Якщо вона цього не зробила, то потрібно підбирати когось іншого, щоби зміни в країні тривали, а не стояли на місці.

Саміт “Україна – ЄС”

Перспективи членства України в Євросоюзі обговорять на саміті “Україна – ЄС”. Він відбудеться в Києві 12 жовтня. Україна презентує свою оцінку Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Готуються доповнення до документа, зокрема вони стосуються митних тарифів і квот. Про це повідомив заступник керівника Офісу президента України Ігор Жовква. Однією з найважливіших тем переговорів буде енергетична безпека України. За підсумками саміту буде зроблено спільну заяву.

“Дуже важливим буде політичний блок питань – підтримка з боку Євросоюзу суверенітету та територіальної цілісності України. Чітко буде визначено, хто є стороною конфлікту, заклик до Росії припинити агресію. Буде визначено чітко, хто є стороною агресії”, – анонсував Жовква.

– На що нам чекати від цього саміту та як готуватися, щоб Україна отримала потрібні результати, можливо, щодо нашої перспективи як члена ЄС?

– Про перспективи членства України в Євросоюзі говорити не варто, й особливо на це сподіватися не потрібно. Це питання політичного рішення [країн-членів ЄС]. Ми давно вже почули про це. А поки консенсусу щодо цього немає. І поки, в принципі, розширення ЄС не планується.

Те, над чим ми зараз працюємо – це спільне просування України, Молдови та Грузії до можливого членства. Але це доволі довгий шлях, яким ми давно вже прямуємо.

Найголовніше завдання, яке ми повинні собі поставити на цьому саміті – питання перегляду Угоди про асоціацію з ЄС. Минуло 5 років, і ми маємо можливість переглянути положення, поліпшити становище України. Зокрема квоти, митні пільги, які ми отримуємо. За деякими товарними позиціями ми вибираємо [безмитні] квоти буквально за місяць-два, вже під кінець січня. А потім переходимо на поставки цих товарів до ЄС на загальних засадах.

Але в тому напрямі вже почався діалог. Під час торішнього візиту президента Зеленського до Європейського Союзу порушувалося питання, що потрібно переглядати. Ми підготували свої пропозиції, та виходитимемо з ними на якийсь діалог, дискусію – на що буде згоден Євросоюз, на що – ні. Але у нас перспективи хороші. Я думаю, що ми покращимо стан для нас. Питання – наскільки покращимо. Тобто у нас можуть бути мінімальні прирости у всіх цих квотах, а можемо намагатися досягти більшого.

– Але все-таки про можливе членство України в Євросоюзі. Адже були країни, які входили до ЄС на позиціях набагато слабших, ніж зараз має Україна.

– Так і є. Але потрібно розуміти, що у нас ще є фактор Російської Федерації, яка досить обмежує вступ України як до НАТО, так і до ЄС. Це в кращому разі виклик для країн-учасників, а в гіршому разі – проблема, з якою вони можуть зіткнутися.

Безумовно, всі наші партнери бачать прогрес України й у реформах тощо. І ми маємо рухатися далі. Ми маємо Угоду про асоціацію, яку ми повинні виконувати не з погляду того, що ми до когось кудись просимося, а з погляду того, що це також наші інтереси. І питання реформування тих галузей, які давно цього потребують, і поліпшення життя наших людей саме тут і зараз. Питання безпеки також.

І що більший у нас прогрес, то більше ми маємо право ставити різні незручні питання: чому так, а не так. Якщо нам не дають нашої кінцевої мети – членства в ЄС, тоді ми можемо обговорити якісь інші модифікації, або якісь регіональні союзи в контексті ЄС, або підтримку – фінансову або в галузі енергетичної безпеки, й безпеки загалом. Оскільки ми зараз бачимо, що відбувається з Білоруссю та Російською Федерацією. А це – понад 1000 км нашого кордону. Це досить неспокійно.

Тому в будь-якому разі підтримка нам потрібна. І зі свого боку ми повинні показувати, що ми теж зацікавлені у реформуванні. Так, хтось казатиме, що недостатньо. Так, можливо, недостатньо. Безумовно. У нас є дуже багато каменів спотикання.

Можна тут згадати і закон про деолігархізацію (законопроєкт № 5599 “Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)”, – ред.), про який нам десятиліттями розповідали, а коли дійшли до нього більш предметно, всі почали: “Ні-ні, це погано”. Ми маємо підтримку за цим законом Єврокомісії, ми маємо підтримку Європейського Союзу. Подивимося, що ще скаже Венеціанська комісія. Але я думаю, що вона навряд чи піде врозріз із оцінкою, яку дала Єврокомісія.