Книги у вогні: як росіяни намагаються знищити українську літературу

Як і 100 років тому за Сталіна, під час Великого терору, Росія знову переслідує українських письменників та їхню літературну спадщину — націлює ракети на українські друкарні та розкрадає українські бібліотеки. Навіщо — у “Спеціальному репортажі” телеканалу FREEДOM з’ясовувала журналістка Ксенія Барвіненко. 

Росія знищує друкарні та видавництва

Харків, 23 травня 2024 року. Росія скерувала на місто 15 ракет. Одна з них влучила в друкарський цех однієї з найбільших друкарень у Європі – “Фактор-Друк”, що належить групі компаній “Фактор”, до якої також входить видавництво Vivat. Сімох співробітників убито, 22 — поранено. 

“Дев’ятеро людей ще в лікарнях на лікуванні. Хтось втратив зір, хтось – слух. Хтось тепер зможе пересуватися тільки на інвалідному кріслі. Ця трагедія залишиться з людьми назавжди”, — каже генеральна директорка видавництва Vivat Юлія Орлова. 

На російську атаку відреагував президент України Володимир Зеленський. 

“Це просто жахливо. Люди загинули. Мої співчуття рідним і близьким. Багато було поранених. А ще спалено ударом книги, знищено обладнання. Тільки через знищення однієї цієї друкарні втрачено близько третини щорічного друку книжок у країні. Російський терор постійно доводить, що їхня мета — цілковита руйнація України та всього життя тут, на нашій землі, всього, що дає змогу людям бути людьми”, — заявив президент України. 

На місці колись інноваційного цеху залишки обгорілого обладнання. І попіл 50 тис. спалених книг. 

“Ми б хотіли, щоб ці книжки були виставлені у Вашингтоні та в бібліотеці Конгресу США і потрапили до музеїв як доказ, по-перше, трагедії, яка сталася, а по-друге — геноциду українського народу. На жаль, книги, які знищені, — це теж артефакти геноциду нашого народу”, — розповідає гендиректорка видавництва Vivat Юлія Орлова. 

Російська ракетна атака на друкарський цех видавництва Vivat стала наймасштабнішою за час повномасштабної війни проти України. Але далеко не першою. У березні 2022 року росіяни атакували в Харкові друкарню Unisoft, яка друкує книжки, зокрема й для Заходу. Також пошкодили наукову бібліотеку ім. Короленка — одну з найбільших у країні. А через кілька місяців обстріляли логістичний центр видавництва “Ранок”, там якраз готували до відвантаження новий тираж шкільних підручників. 

“Одна людина постраждала, загинув охоронець. Втрати величезні, тому що було пробито дах, почалася пожежа, спрацювала протипожежна система і водою залило книжки. Збитки більш ніж на 16 млн грн. Дійсно, це полювання на українську книжку, на українське слово, бо це основа нашої української ідентичності. У Харкові за роки війни знищено три друкарні: у 2022 році, у березні цього року була атакована друга друкарня, і нещодавно сталася трагедія на друкарні “Фактор-Друк”. До речі, там було знищено ще один тираж підручників, які ми друкували до нового навчального року”, — каже генеральний директор видавництва “Ранок” Віктор Круглов. 

Після російських атак шкільні підручники можуть стати дефіцитними. 

“У зв’язку з цією ситуацією приблизно на 40% мінімум скоротилася сукупна потужність українських підприємств. [“Фактор-Друк”] — це найпотужніше українське підприємство, тому підручники та література стають національною проблемою, ми не зможемо їх видрукувати 100% і вчасно, якщо ми швидко не відновимо потужності”, — коментує президент холдингу “Фактор-Друк” Сергій Політучий. 

Щоб налагодити темпи, знадобиться кілька місяців. Друкарня ремонтуватиме будівлю і закуповуватиме обладнання. 

Видавці тим часом вирішують, як убезпечити нові тиражі. 

“Ми зробили висновки та вже не тримаємо книжки в одному місці, вони розподілені по всій країні — у чотирьох містах. Ми розуміємо, що сьогодні немає жодного безпечного місця чи міста. Ми налагодили таку систему розподілу, за допомогою якої можна виконувати замовлення наших читачів з будь-якого складу. На жаль, не думав, що доведеться займатися таким обсягом логістичних проблем замість того, щоб створювати книжки”, — розповідає гендиректор видавництва “Ранок” Віктор Круглов.  

Нових книжок потрібно чимало хоча б для того, щоб наповнити бібліотеки, які пережили російську навалу. 

Окупанти палять книжки за заповітами нацистів

Село Нова Басань (Чернігівська область) перебувало під російською окупацією 33 дні. Сили оборони України звільнили населений пункт у березні 2022 року.

“Це жах, що творилося після того, як тут побували росіяни. Коли я вперше зайшла в бібліотеку 31 березня, то стелажі були повалені, багатьох книг не було. Крім того, вони їх палили. За бібліотекою вони вирили яму, у ній розпалювали багаття, на якому готували собі їжу. А також було видно, що вони там багато літератури спалили”, — згадує завідувачка сільської бібліотеки Наталія Кучеріна.  

Завідувачка уточнює, що до приходу окупантів тільки в одній кімнаті бібліотеки було 7 тис. наукових видань, а після росіян — не залишилося жодного. За 33 дні окупації села вони знищили третину бібліотечного фонду. 

Зараз співробітники оновлюють бібліотечний фонд, адже читачі не хочуть бачити на полицях російські видання. 

“Після окупації люди не одразу почали приходити, а потім все більше і більше зверталися. Ті, хто приходив, не розуміли, чому на полицях стоять російські книжки. Інтереси в наших читачів різні. Наприклад, учора приходив чоловік, брав історію Чернігівської області, як за неї воювали, як її визволяли, багато хто читає дореволюційну історію, про Другу світову, українську літературу. Дорослі чоловіки цікавляться тим, що відбувається в нашій державі”, — каже Наталія Кучеріна. 

На поки що окупованих територіях росіяни жорстко зачищають бібліотеки, насамперед вилучають підручники з історії, українську літературу.

В окупованому Луганську навіть склали “розстрільний список” видань, які підлягають утилізації. У ньому 365 найменувань — історична та художня література, поезія. Усі ці книжки розкривають російські злочини проти українського народу за кілька сотень років. 

Також у списку і книжки, що несуть західні цінності, яких як вогню боїться Кремль. Наприклад, окупанти відправили в утиль монографію Френсіса Фукуями “Політичний порядок і політичний занепад”. У ній розповідається, чому одним країнам вдалося побудувати демократичні уряди, а інші — скотилися в диктатуру. Імовірно, в немилість потрапили такі слова: 

“Однією з переваг, якими володіла Україна і яких не вистачало в Росії, було активне громадянське суспільство. Помаранчева революція і Революція гідності закликали людей вийти на вулиці, щоб не дати Україні знову повернутися на клептократичну російську орбіту”.

А замість таких досліджень росіяни завозять черговий пропагандистський субпродукт. 

Маріупольська бібліотека — одна з небагатьох будівель, яку росіяни не перетворили на руїни під час бомбардувань міста. Але бібліотеку розграбували під час окупації. Кремлівські прислужники зібрали українські книжки та просто викинули їх на вулицю. 

А в деяких окупованих областях літературу і зовсім спалюють. У цьому путінський режим рівняється на нацистів.  

“Тоталітарна влада буде усувати будь-яке інакомислення і книги, відповідно, оскільки, насамперед, література, як і будь-яке мистецтво, — це територія свободи. Тому нацизм, нацистські уряди, тоталітарні уряди (а в Росії саме такий лад) знищуватимуть шкідливі, на їхню думку, вільнодумні книжки. Нацисти завжди спалюють книжки та всіх, хто їм неугодний, хто пише і думає всупереч”, — наголошує письменник і літературознавець Ростислав Семків. 

Нове Розстріляне Відродження

Унаслідок окупації масове поховання в Ізюмі Харківської області налічує 447 могил. На багатьох замість імен — цифри. Під номером 319 похований дитячий письменник Володимир Вакуленко. 

Володимир Вакуленко жив у селі Капитолівка. 24 березня 2022 року окупанти викрали його з дому і привезли в Ізюм. 12 травня його тіло з двома кульовими пораненнями виявили недалеко від рідного села. Земляки впевнені, що Володимира вбили через його проукраїнську позицію. 

Напередодні викрадення письменник закопав у своєму саду щоденник, який вів під час окупації. Разом із батьками Володимира його шукала українська письменниця Вікторія Амеліна. 

“Після українського контрнаступу на Харківщині, коли в Ізюмському лісі підіймають із могил тіла загиблих за час окупації, я в розпачі шукаю в землі щось інше — щоденник мого страченого колеги письменника Володимира Вакуленка. Втрата рукопису, про яку я ще кілька годин тому не знала, а батько Володі не пам’ятав, зараз здається нам обом непоправною. Батькові, бо не зміг виконати волю сина. Мені, тому що збувається мій найгірший страх: я всередині нового Розстріляного Відродження”, — написала Вікторія Амеліна в передмові до щоденника Володимира Вакуленка. 

Рукопис Володимира Вакуленка опублікували в червні 2023 року. 

А 1 липня померла письменниця Вікторія Амеліна. Вона дістала смертельного поранення під час російського ракетного удару по Краматорську 27 червня 2023 року. Вікторія Амеліна стала частиною нового Розстріляного Відродження. 

Розстріляне Відродження — це покоління українських митців 1920-1930-х років, які дали новий поштовх розвитку української культури. За що й були знищені більшовицьким терором. 

Художник-монументаліст Михайло Бойчук, поет і засновник українського футуризму Михайль Семенко, письменник Майк Йогансен — їх та ще сотні інших митців і літераторів чекісти розстріляли та поховали в братських могилах Биківнянського лісу. І тепер, через 90 років, спадкоємці радянських катів знову намагаються знищити українську культуру. 

“Просто стало більше засобів знищення, зокрема дистанційного. Ракети летять далі. З Володимиром Вакуленком усе сталося, як у 1930-ті роки в СРСР. Його, українського письменника, схопили, заарештували та розстріляли. І спробували зробити так, щоб навіть пам’ять про нього була стерта і його не знайшли. У Биківнянському лісі досі є багато неідентифікованих. Ми не знаємо, де саме похований, наприклад, Михайль Семенко, один з іменитих авангардистів 1930-х років. І тут та сама схема — просто намагаються знищити, стерти”, — каже письменник і літературознавець Ростислав Семків.  

Росіяни хочуть усе підмінити своїм сурогатом, щоб закласти в свідомість і західної, й внутрішньої аудиторії міф про “велику російську культуру”, замовчуючи, що вона тримається на кістках українських митців. 

Артем Чапай — український письменник, перекладач, мандрівник, лауреат літературних і журналістських конкурсів. Його книжки регулярно потрапляли до знаменитих рейтингів. Роман The Ukraine видали у США та Великій Британії. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну Артем став військовослужбовцем ЗСУ. 

“Що ми можемо зробити — це просто реально боротися, щоб українська культура існувала, не була знищена, як була знищена значна її частина 90 років тому Радянським Союзом. Ми повинні боротися просто тому, що завдяки цьому є можливість писати”, — каже Чапай. 

І тепер найчастіше нові книжки творяться в окопах. З початком російської повномасштабної агресії в Силах оборони України служать десятки письменників і поетів. 

“Попит на українську літературу зріс у десятки разів. Я бачу і по собі, і по інших письменниках, що наші твори, які були написані задовго до війни й були не дуже цікаві для західної аудиторії, зараз раптом стали потрібні. І дуже сумно, що це відбувається такою ціною. Хотілося б, щоб цього не було, щоб це відбувалося не через пролиту кров. Хотілося, щоб, наприклад, Максим Кривцов був популярний не тому, що він загинув. Вікторія Амеліна загинула. Хотілося б, щоб її читали й раніше”, — зазначає Артем Чапай.  

Гліб Бабич, Євген Ролдугін, Михайло Жало, Олександр Бережний, Артем Довгополий, Максим Кривцов, Микола Кравченко загинули, захищаючи Україну. Але їхні творіння живуть і знаходять своїх читачів. Убиті Росією письменники та поети знаходять вічне життя у своїх творах, як і 90 років тому. 

“Мені здається, це свідчення того, що ми не тільки не є частиною російського народу, а, скоріше, навіть чимось протилежним. Це свідчить про живучість, про те, наскільки справді вирує вся культура, що, попри те, що її пробують переробити, вона просто відроджується щоразу в іншому місці”, — каже український письменник Артем Чапай. 

До української культури та літератури зараз прикута велика увага.  

“Українську культуру і літературу взагалі неможливо знищити. У нас доволі потужна культура, щоб протистояти навіть таким гігантським злочинам, як це траплялося в 1930-х. Багато, звісно, з того, що, скажімо, Василь Стус написав, зникло безповоротно. А може, колись іще десь з архівів можна буде дістати. Але багато чого збереглося. Наприклад, Василь Овсієнко, дисидент і правозахисник, сидів в одній камері з Василем Стусом. І багато віршів він вивчив напам’ять, повернувся з таборів і записав їх”, — коментує письменник і літературознавець Ростислав Семків. 

Десятки років росіяни знищували українську літературу, намагаючись переконати світ, що вона неповноцінна і не варта уваги. 2,5 року тому росіяни думали, що своїми танками розчавлять українську літературу, але домоглися зворотного ефекту. 

Українці відмовляються від російських книжок, тягнуться до вивчення своєї історії та творять нову літературу прямо на фронті. Війна Росії проти України не тільки заради нових територій або міфічної “денацифікації” — це війна за критичність мислення. І цю війну Росія вже програла. 

Читайте також: “Випалена земля” та “подвійний удар”: Росія використовує злочинні методи на війні проти України