Історичні гарантії безпеки, провал росіян на Харківському напрямку та американська зброя для “Азову”: аналіз ключових подій тижня з Єгором Скоріною

13 червня на полях саміту лідерів країн “Великої сімки” (G7) Україна і США підписали історичну угоду про гарантії безпеки. Які зобов’язання на себе візьмуть Сполучені Штати? І чим документ про гарантії безпеки США значно відрізняється від договорів з іншими союзниками Києва?

Росіяни загрузли в Харківській області. А тим часом удари по території Росії стають дедалі відчутнішими. Куди прилітає? І як російські військові самі показують свої об’єкти на території РФ у соцмережах?

12-та бригада спеціального призначення “Азов” Нацгвардії України отримала дозвіл на використання американської зброї. Майже 10 років “Азову” було заборонено використовувати озброєння Вашингтона, оскільки офіційні особи США вважали, що дехто із засновників формування нібито дотримується “расистських”, “ксенофобських” і “ультранаціоналістичних” поглядів. Чому Сполучені Штати змінили свою думку? І як це рішення вплине не тільки на поле бою, а й на міжнародні позиції України?

Про все це — в аналізі ключових подій тижня в проекті “Все так однозначно” телеканалу FREEДOM.

Ведучий — Єгор Скоріна.

Гарантії безпеки від США і Японії

Чи замислювався Путін, розпочинаючи війну проти України, що замість “бліцкригу” він спостерігатиме, як Київ підписує найпотужніші у своїй історії договори про безпеку? А паралельно з цим партнери Москви, такі як Вірменія, відвертатимуться від Росії, виходячи з Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ).

Історія вийшла зовсім не такою, як уявлялося в Москві. Україна і США підписали двосторонню угоду про гарантії безпеки на 10 років. Президент України Володимир Зеленський і лідер США Джо Байден поставили свої підписи під історичним документом. Ба більше, Київ уперше підписав подібну угоду з країною поза НАТО і з державою з Тихоокеанського регіону — Японією.

Почнемо з основних положень угоди зі США. Цей документ — справжній прорив для української безпеки та захисту від російської агресії. У договорі згадані для України системи протиповітряної системи Patriot і постачання ескадрилій винищувачів. Причому, одними F-16 не обмежується.

Також в угоді є пункт про компенсацію збитків, завданих Росією. Якщо Москва відмовиться виплачувати репарації, щодо цього передбачено домовленість про пошук шляхів, щоб перенаправити російські ресурси або заробітки на благо України.

Поки Росія продовжує війну і поки Київ не вступив до НАТО, США також зобов’язуються зміцнювати оборону України. Йдеться про програми підготовки українських військових, постачання сучасних систем озброєння, проведення спільних військових навчань. Такі угоди підтримуватимуть Україну до членства в НАТО і є тимчасовою альтернативою до вступу в Альянс. Важливо зауважити, що документ чітко фіксує підтримку США в питанні майбутнього членства України в НАТО, що надає додаткової легітимності прагненням Києва.

Що стосується відмінних рис угоди зі США. У ній міститься юридична частина, що робить документ стійким до політичних змін. Цей юридичний механізм, передбачений двосторонньою угодою у сфері безпеки між Україною та Сполученими Штатами, відрізняється від усіх попередніх документів, які Україна підписувала з партнерами.

Як зазначив заступник глави Офісу президента України Ігор Жовква, американська безпекова угода стала першою, яка передбачає реєстрацію документа в ООН.

“Для України це буде перша юридично зобов’язуюча безпекова угода. Досі всі угоди, які Україна підписувала з партнерами, були тільки політично зобов’язуючими. Тому американська угода буде юридично сильнішою”, — пояснив Жовква в коментарі “Європейській правді“.

Дипломат також повідомив, що США мають намір додатково посилити обов’язковість угоди через її схвалення в парламенті.

“Буде ухвалено відповідну резолюцію Конгресу, в обох палатах. Це формально не буде ратифікацією, оскільки виконавча угода такого типу не потребує ратифікації, однак ми отримаємо політико-юридичну підтримку з боку Конгресу”, — уточнив Жовква.

Раніше деякі американські ЗМІ зазначали, що безпекова угода Вашингтона та Києва ризикує стати необов’язковою для виконання майбутніми президентами США. Однак угода має зобов’язати майбутні адміністрації США підтримувати Україну, навіть якщо Дональд Трамп знову прийде до влади.

США мають намір допомогти Україні у створенні багаторівневої системи ППО, підтримувати розвиток вогневих можливостей, модернізацію ВПС і зміцнення морської безпеки. Ці угоди зміцнюють позиції України і показують Москві, що демократії готові підтримувати одна одну до перемоги.

Що стосується угоди з Японією. У 2024 році Токіо надасть Києву 4,5 млн доларів і також допомагатиме Україні протягом 10 років. Японія займеться лікуванням поранених, співпрацею в галузі розвідки та кібербезпеки, відновленням інфраструктури та підтримкою української формули миру. Японія також зміцнюватиме ядерну безпеку, зокрема захист Запорізької атомної електростанції.

Японія, володіючи значними ресурсами та передовими технологіями, є важливою фігурою на світовій арені та стає ключовим партнером України. Співпраця між Японією та Україною відіграє важливу роль у зміцненні української безпеки та відновленні країни, після російських руйнувань.

Президент України Володимир Зеленський назвав день, коли були підписані такі важливі документи, історичним. США стали 17-ю країною, з якою Україна уклала двосторонню угоду про безпеку. Серед цих країн Велика Британія, Німеччина та Франція.

Джо Байден зі свого боку наголосив, що Захід неможливо розділити, і світові демократичні еліти підтримуватимуть Україну до перемоги, та звернув увагу на три головні сигнали, ухвалені на саміті лідерів країн “Великої сімки”:

• 10-річна безпекова угода між Вашингтоном і Києвом;
• історична допомога Києву в розмірі 50 млрд доларів із суверенних фондів РФ;
• угода про використання санкцій проти країн, які допомагають Кремлю обходити обмеження.

Україна обростає серйозними союзниками, поки Москва втрачає своїх партнерів через злочинну політику Путіна. Один із важливих соратників Росії — Вірменія — відвернулася від Москви, з розчаруванням виходить з ОДКБ і рухається в бік Заходу.

Битва на Харківському напрямку

На Харківському напрямку росіяни збиралися відволікати українські резерви. Але подекуди складається враження, що вже, скоріше, відволікають свої власні.

Російське командування або дійсно вірило, що зможе взяти Харків обмеженим контингентом у травні 2024 року, або свідомо відправляло десятки тисяч військових у нову “м’ясорубку”. Наступ застопорився, а РФ продовжує розпорошувати резерви, не рахуючись із втратами. Тактика проста: якщо план А не спрацював, завжди можна послати більше резервів туди, де їх уже втратили.

Про провали на Харківському напрямку вже кричать навіть російські “z-патріоти”. Після дозволу Києву наносити удари західною зброєю по російських військових об’єктах мрія Путіна про “буферну зону” на Харківщині почала потроху реалізовуватися в передмісті Бєлгорода.

Російські окупаційні війська понад місяць намагаються просунутися і зміцнитися в Харківській області, зокрема, навколо міста Вовчанськ. Про безпеку громадян РФ ніхто не турбується. “Буферна зона” потрібна російському керівництву для убезпечення свого озброєння, за допомогою якого армія РФ завдає терористичних ударів по прифронтових містах України.

За словами головнокомандувача Збройних сил України Олександра Сирського, росіяни загрузли у Вовчанську, незважаючи на постійне поповнення сил з інших напрямків. Усе це відбувається завдяки титанічній обороні українських сил.

Росіяни стикаються з труднощами через перегрупування і втрати резервів, що знижує їхню здатність до тривалих бойових дій. Але командування вважає, що якщо неможливо просунутися вперед, завжди можна зібрати більше резервів для нового невдалого наступу й організувати їм особливу “мотивацію”. Речник оперативно-стратегічного угруповання військ “Хортиця” Назар Волошин повідомив, що на Харківському напрямку росіяни виставляють загороджувальні загони з кадировського “Ахмату”. Загороджувальні загони йдуть позаду російської армії і стріляють по своїх же, якщо ті вирішать відступати. Тому битва часто перетворюється на бійню.

Так і виходить, що російські війська, скоріше, створюють “буферну зону” з власних резервів.

Темпи такого “наступу” Путіна не радують, але для прискорення потрібне нарощування армії. Тобто більш жорстка мобілізація.

Зараз будь-яке рішення на Харківському напрямку для російського військового керівництва стає проблемою. Ще один “негативний наступ” із Харківської області? А хто тоді відповість за втрату десятків тисяч солдатів? Міністр оборони РФ Андрій Бєлоусов, який щойно вступив на посаду? Начальник російського Генштабу Валерій Герасимов, якого не видно і не чути? Або сам Путін? Навряд чи.

Якщо героїчний відступ не варіант, залишається продовжувати ганебний наступ. А для цього потрібні люди.

Харківська область знову стала одним із центральних фронтів російської війни. Російське керівництво сподівалося відвернути українські резерви з інших напрямків і прорвати лінію фронту, користуючись затримкою західної допомоги для Києва.

Президент України Володимир Зеленський 8 червня заявив, що російським військам не вдалося реалізувати Харківську операцію. Це свідчить про неефективність російських стратегій на цьому напрямку. Ба більше, провал операції ускладнює загальний стан військових справ для Росії, яка втрачає можливості для проривів.

Значно вплинула на ситуацію можливість для України бити західною зброєю по об’єктах на території Росії. З цієї причини росіяни не можуть формувати угруповання біля українського кордону і активно надсилати нові резерви. Провали операцій і втрати ресурсів обмежують їхню здатність досягати цілей.

“Командування російського угруповання військ “Північ” почало вводити в бій на Харківському операційному напрямку свій головний резерв — підрозділи 72-ї мотострілецької дивізії 44-го армійського корпусу, вже є перші полонені зі складу її 41-го мотострілецького полку. Раніше на цьому напрямку діяли лише окремі штурмові підрозділи з її складу”, — зазначає військовий оглядач Костянтин Машовець.

У мережі з’явилися гнівні коментарі “z-блогерів” на адресу командування 41-го російського мотострілецького полку, чиї бійці, ймовірно, потрапили в полон. Офіційного підтвердження цієї інформації немає, але 3 червня речник оперативно-стратегічного угруповання військ “Хортиця” Назар Волошин повідомив, що в полон у районі Вовчанська взяли 60 росіян, не уточнивши, з якого вони підрозділу.

Введення резервів не допомагає Росії змінити ситуацію, оскільки українські війська ефективно контратакують і завдають значних втрат армії РФ тепер не тільки на території України. 10 червня зникли безвісти — тобто, найімовірніше, загинули — 8 офіцерів унаслідок атаки по командному пункту 6-ї армії РФ у Бєлгородській області. Цей командний пункт виконував функції управління підрозділами, які беруть участь у наступальній операції на Вовчанськ.

Журналісти Радіо Свобода продемонстрували супутникові знімки російської бази — вона називається “Нєжеголь” — і світлини, якими хвалилися російські військові в соцмережах. Так, росіяни самі викладають в інтернет свої військові бази. Об’єкт розташований за 7 км від кордону з Україною в Бєлгородській області.

Про те, що Росія перестала бути безпечним місцем для своєї армії, свідчить і той факт, що нещодавно ЗСУ розгромили колону з 18 вантажівок FPV-дронами в Курській області. За 3 км від кордону.

А 8 червня було уражено два російські літаки Су-57. Представник української розвідки Андрій Юсов заявив, що один Су-57 значно пошкоджений, а інший має легші пошкодження. Су-57 — найсучасніший винищувач Москви, здатний використовувати ракети Х-59 і Х-69. Літаки перебували на аеродромі “Ахтубінськ” в Астраханській області, за 589 км від лінії бойового зіткнення.

Спроба відкрити новий фронт на північному сході Харківської області зайшла в глухий кут, не досягнувши мети Путіна — створення “буферної зони”. Очільник Центру аналізу стратегій і технологій Руслан Пухов у коментарі Bloomberg зазначив, що стратегія Росії, спрямована на виснаження сил України, “дуже дорога і кривава для самої російської армії”. Він вважає, що вона може призвести до надмірного виснаження російських сил, що дасть українцям шанс для контрнаступу.

Росія не змогла перетворити свої переваги на полі бою на значні досягнення. ЗСУ героїчно утримували лінію фронту, незважаючи на кількісну перевагу армії РФ у людях і озброєнні. Нині, коли США та Європа поспішають із постачанням зброї Україні, баланс сил починає змінюватися. 

Американська зброя для “Азову”

“Азов” став ще більш небезпечним для росіян. Один з найбільших жахастиків російської пропаганди стає ще страшнішим з американською зброєю. США зняли заборону на постачання свого озброєння для 12-ї бригади спеціального призначення “Азов” Національної гвардії України.

Близько 10 років тому США заборонили “Азову” використовувати американську зброю через звинувачення з боку Москви в нібито “расистських”, “ксенофобських” і “ультранаціоналістичних” поглядах представників військового формування. Тепер же бригада має такий самий доступ до допомоги США, як і будь-який інший підрозділ української армії, — після того, як перевірка Держдепу не виявила доказів грубих порушень прав людини з боку цього формування.

“Азов” був створений у 2014 році як добровольче об’єднання для захисту України від російської армії і проросійських бойовиків, яких спонсорувала і напихала зброєю Москва. Наприклад, влітку 2014 року “Азов” успішно звільнив Маріуполь від терористів “ДНР”. Восени того ж року “Азов” став частиною Національної гвардії України, отримавши статус окремого загону спецпризначення.

У 2022 році, після початку повномасштабної війни Росії проти України, бійці “Азову” разом з іншими українськими військовими героїчно захищали завод “Азовсталь” у Маріуполі, потрапивши в оточення.

Взимку 2023 року “Азов” був переформований у 12-ту бригаду спеціального призначення Нацгвардії. Ветерани “Азову” також створили інші підрозділи ЗСУ, зокрема 3-тю окрему штурмову бригаду.

Російські пропагандисти приділяли “Азову” особливу увагу, вкладаючи величезні ресурси в інформаційну кампанію з його дискредитації. Кремль намагався зобразити “Азов” як нібито “нацистське формування”, поширюючи фейки про його нібито “ультраправу” і “неонацистську” природу. За допомогою цього російський уряд намагався виправдати свою агресію проти України.

Протягом останніх 10 років Україні було дуже складно боротися з цією пропагандою, оскільки кремлівська інформаційна машина вкладала ресурси в поширення брехні по всьому світу. Москва намагалася дискредитувати Україну в очах міжнародної спільноти, зображуючи “Азов” як нібито “радикальне формування”, щоб зменшити підтримку Києва.

Бригада привітала рішення Сполучених Штатів, заявивши, що російська пропаганда “отримала руйнівний удар”.

“Брехня про “Азов”, яку кремлівський режим роками поширював на Заході, сьогодні отримала нищівний удар… Це нова сторінка в історії нашого підрозділу. “Азов” стає ще потужнішим, ще професійнішим і ще небезпечнішим для окупантів”, — ідеться в повідомленні бригади.

Але з часом Україна змогла пробити стіну, вибудувану російською пропагандою. У квітні 2022 року Агентство громадської безпеки Японії виключило “Азов” зі списку “терористичних організацій”. І рішення США дозволити використання американської зброї “Азовом” є, може, не останнім, але цвяхом у труні російської дезінформації. Це підкреслює довіру до України серед союзників. Рішення США остаточно руйнує міф про так звані “нацистські батальйони” в Україні.

Зняття заборони дасть змогу значно поліпшити рівень військового забезпечення “Азову”. Це включає важку і легку бронетехніку, яку раніше вони отримували тільки з українських запасів. Тепер “азовці” можуть отримувати все необхідне, ймовірно, включно з можливістю проведення військових навчань у США. Що зробить військових підрозділи ще більш ефективними.

Як кажуть у бригаді, скасування заборони засвідчило, що “пропаганду, це найпотужніша інформаційна зброя XXI століття, можна подолати”.

Попередні випуски “Все так однозначно”:

• Рішучість Макрона та удари по військових об’єктах у Криму: аналіз ключових подій тижня з Єгором Скоріною
• “Зелене світло” ударам західною зброєю по РФ і яких “перемовин” жадає Путін: аналіз ключових подій тижня з Єгором Скоріною
• Кордон у Балтійському морі по-путінськи та цілі шпигунів Кремля в Європі: аналіз ключових подій тижня з Єгором Скоріною
• Реакція Британії на погрози РФ та “інавгурація” Путіна: аналіз ключових подій тижня з Єгором Скоріною
• Знищення Трипільської ТЕС, російські міста йдуть під воду, Єреван і Астана під прицілом Москви: аналіз ключових подій тижня з Єгором Скоріною
• Зміна стратегії НАТО, пропаганда “провини України”, загроза для мігрантів у РФ: аналіз ключових подій тижня з Єгором Скоріною