Сьогодні о 08:00
В окупаційній армії Російської Федерації зростає кількість військовослужбовців, які відмовляються воювати, здаються в полон Збройним силам України (ЗСУ) або дезертирують з поля бою.
У зв’язку зі збільшенням кількості російських військовополонених, найближчим часом в Україні планують відкрити новий табір для їхнього утримання. В урядовій організації “Хочу жити” повідомили, що паралельно ведуться роботи з відкриття ще одного подібного табору.
“Хочу жити” як шанс на порятунок
В організації зазначають, що збільшення кількості військовополонених пов’язане із ситуацією на фронті, погіршенням мотивації російських солдатів і блокуванням Росією обміну військовополоненими.
Автори проєкту підкреслили, що на відміну від Росії, Україна дотримується міжнародних гуманітарних норм. Водночас РФ утримує українських військових у звичайних в’язницях і виправних колоніях разом з ув’язненими, часом у нелюдських умовах, не поважаючи та фактично не визнаючи їхнього статусу військовополонених.
“Як і у випадку з табором “Захід-1″, умови в новому таборі відповідатимуть усім вимогам норм міжнародного гуманітарного права. Російських військових забезпечать медичною допомогою, триразовим харчуванням, зв’язком із рідними, а також постійним доступом представників Міжнародного комітету Червоного Хреста. Сам табір розташований у глибокому тилу, оскільки це передбачено Женевськими конвенціями”, — йдеться в повідомленні організації “Хочу жити”.
Згідно з даними ЗМІ, новий табір “Захід-2” на 300 військовополонених розташовуватиметься у Вінницькій області на кордоні з Молдовою. Табір “Захід-1”, розташований у Львівській області, має близько 600 місць.
Керівник прес-служби Східного угруповання військ ЗСУ Ілля Євлаш стверджує, що здача в полон через проєкт “Хочу жити” — абсолютно ефективний метод, який дає змогу російським військовослужбовцям зберегти своє життя. За словами офіцера, у російській армії поширені репресії проти своїх же військових.
“Ми закликаємо всіх військовослужбовців збройних сил Російської Федерації скористатися цим шансом, не виконувати злочинні накази свого командування, залишитися в живих, скориставшись цим проектом”, — заявив Ілля Євлаш.
Він нагадав, що Україна як європейська країна і як майбутній член НАТО дотримується всіх міжнародних конвенцій:
“Ми надаємо полоненим усю необхідну медичну допомогу, усе необхідне забезпечення, даємо теплу їжу, одяг, забезпечуємо повністю всіма благами, якими мають належно забезпечуватися військовополонені”, — наголосив Євлаш.
Зі свого боку, представник Головного управління розвідки Міноборони України Андрій Юсов розповів, що умови перебування військовополонених в Україні прозорі для міжнародних організацій, а їхнє утримання забезпечується як коштом українського бюджету, так і коштом міжнародних донорів.
“У відкритому доступі є кадри з місць утримання російських військовослужбовців, я там також бував і їв у тій же їдальні. Повірте, далеко не у всіх медичних чи оздоровчих закладах такий достатній рівень. І забезпечується це і українським бюджетом, а також програмами міжнародної допомоги. Зрозуміло, що все одно, це обмеження свободи, це не піонерський табір. Але якщо говорити про всі норми міжнародного права, вони забезпечуються, зокрема зв’язок із родичами, медичне обслуговування, медична допомога”, — розповів Андрій Юсов.
“Відмовники” і дезертири в лавах армії РФ
Зараз у лавах російської армії, особливо в підрозділі “Шторм-Z”, дедалі частіше виникають конфлікти рядового і сержантського складу з командуванням. Крім цього, зростає кількість “відмовників” і дезертирів, які будь-яким способом намагаються покинути поле бою.
“Вони розуміють, що перемог як таких у них ніяких за останній час немає. Ці “м’ясні” штурми ні до чого не приводять. І окупанти, які там перебувають, одного разу потрапивши хоча б, якщо це вдасться, у відпустку, за всяку ціну намагаються не повертатися більше на поле бою, тому що розуміють, що, крім смерті, їх там більше нічого не чекає”, — пояснив Ілля Євлаш.
Цю інформацію підтверджують і російські правозахисники. За їхніми словами, більша частина військовослужбовців окупаційної армії вирушає на війну заради грошей, щоб вибратися з бідності або розрахуватися з боргами. Про те, що контракт із Міноборони насправді безстроковий, вони розуміють тільки через кілька місяців на фронті, після чого починають шукати способи уникнути загибелі.
“Якщо ви вже в армії і дислоковані десь поруч із лінією фронту, то хороших і безпечних способів уникнути цього всього, боюся, що вже не залишилося. Або дезертирство, або здача в полон, або чекати, що тебе поранять, вб’ють”, — розповів керівник організації “Ідіть лісом” Григорій Свердлін.
Голова організації повідомив, що понад 11% звернень, які надійшли влітку і на початку осені, були пов’язані з дезертирством. Лише у вересні про допомогу просили 185 таких громадян. Для порівняння, у квітні — і тоді це був пік — дезертирів налічувалося 3% (27 осіб).
Свердлін вважає, що таке зростання пов’язане з відсутністю ротації у військах. З моменту мобілізації минув рік, а військові досі не були у відпустці. Усі 185 бійців, про яких повідомляє фахівець, успішно дезертирували.
Крім цього, серед російських військових, які перебувають на фронті, останнім часом поширена практика нанесення собі каліцтв, щоб не йти на “м’ясний” штурм. Про це розповів російський військовослужбовець Ільзас Жимбаєв, якого українські бійці взяли в полон.
“Я до останнього сидів у штабі, щоб не ходити на штурми, ніхто не хоче йти. У нас деякі люди самі “трьохсотилися”, тому що гнали на штурми як худобу. Хто гранату кине, хто стрільне собі в руку або попросить товаришів, ламали собі руки, щоб хоча б у Росію виїхати”, — розповів Жимбаєв.
Полонений повідомив, що у військових немає ні відпусток, ні будь-якої мотивації брати участь у бойових діях, тому багато хто відмовляється воювати.
“Відмовників спочатку відводили в яму, а потім під загороджувальним загоном однаково відправляли на штурм, і не важливо, людина була кухарем чи стрільцем. Я чув накази загородзагонам: якщо хтось побіжить — розстрілювати”, — зазначив він.
Жимбаєв зізнався, що боїться повертатися додому, щоб не потрапити до в’язниці або знову на фронт.
Багато колишніх російських військовополонених також заявляють, що більше не хочуть служити в армії і хочуть демобілізуватися. Однак за російськими законами наразі зробити це неможливо, оскільки з початку війни в Україні армійські контракти розривати заборонено.
Глава Чечні Рамзан Кадиров висловив свою думку з приводу того, що робити з колишніми військовополоненими. Він вважає, що “у чеченського воїна не повинно бути жодних причин опинитися в полоні”. Кадиров закликав військовослужбовців повернутися на передову, щоб довести, що “вони не уникали бою, не боялися зустрітися з ворогом і не шукали можливості скласти зброю і врятуватися від куль”.
Думки експертів
Як російським військовослужбовцям можна здатися в полон? У яких умовах утримують російських військовополонених на території України? Чи дотримується Україна міжнародних конвенцій? Ці та інші питання в ефірі телеканалу FREEДОМ обговорили:
- Віталій Матвієнко, спікер проекту “Хочу жити”;
- Юрій Таранюк, представник координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими;
- Андрій Юсов, представник Головного управління розвідки Міноборони України;
- Микола Маломуж, генерал армії, керівник Служби зовнішньої розвідки України (2005-2010 рр.).
ВІТАЛІЙ МАТВІЄНКО: Кількість російських військових, які бажають здатися в полон, значно збільшилася
— За нашим проектом “Хочу жити” добровільно здалися в полон 216 військовослужбовців РФ. Близько 100 тисяч операцій зараз у “гарячій фазі” — це і поодинокі, і групові випадки.
За весь час існування проєкту на телефони “гарячої лінії”, а також у соціальні мережі, такі як WhatsApp, Telegram, до нас звернулося понад 27 тисяч як військовослужбовців, так і їхніх родичів. І зафіксовано понад 48 млн відвідувань сайту, з них 46 млн — з території РФ.
Завдяки Головному управлінню розвідки Міністерства оборони України таких операцій, як “Синиця” і “Бариня”, кількість звернень на телефони “гарячої лінії” у нас збільшилася.
Після того, як публічно стало відомо про спецоперацію “Синиця”, кількість дзвінків на телефони “гарячої лінії” у нас зросла до 70% порівняно з періодом до оголошення результатів цієї операції. Якщо раніше в середньому у нас було 100 звернень на день, то після стало близько 170 дзвінків.
Також, після того як ми озвучили результати операції “Бариня”, яку теж проводило ГУР, кількість звернень збільшується. Росіяни дивляться, фільтрують [інформацію]. Вони розуміють, що краще повернутися додому живим після війни, або ж у процесі обмінів за їхнім бажанням. Головне, щоб вони здавалися за проєктом “Хочу жити”.
Ті, хто до нас звертаються, отримують усю необхідну інформацію щодо проєкту і підтвердження того, що це дійсно державний проєкт. Також нашими фахівцями було створено низку сторінок у соціальних мережах YouTube, Facebook, TikTok, де ми розміщуємо всю необхідну інформацію про проєкт.
Там ми показуємо, в яких умовах перебувають військовополонені на території України, що все здійснюється згідно з усіма нормами Женевських конвенцій. У них триразове харчування, полоненим надається медична допомога, у них є можливість грати в різні спортивні ігри, відвідувати церкву, для мусульман є окремий кабінет, де вони можуть молитися вдень.
Крім того, військовополонені можуть зв’язуватися з рідними та близькими, вони мають можливість отримувати посилки до 20 кілограмів, вони можуть отримувати солодощі, цигарки, рукавички та інше. Тобто умови утримання в українському полоні на порядок вищі за ті умови, в яких утримують наших захисників і захисниць, що перебувають на території РФ.
До нас звертаються, як правило, ті люди, які розуміють, що таке путінський режим, які не хочуть бути вбитими за наказом якогось старого діда. Вони хочуть жити. Власне, тому в нас і проєкт так називається — “Хочу жити”.
Проєкт націлений на ту частину населення РФ, яка розсудливо мислить, прекрасно оцінює ситуацію, що відбувається в їхній країні, і яке горе керівництво їхньої країни принесло в Україну. І їм уже не потрібно довго доводити, які будуть гарантії.
На старті проєкту з родичами військовослужбовців РФ ми спілкувалися набагато довше, тому що спочатку вони боялися, думали, що це якийсь проєкт ФСБ. Зараз ситуація вже абсолютно інша: проєкту понад рік, він набирає обертів серед росіян, і інформація щодо проєкту “Хочу жити” розходиться швидко. Вона передається, як по “сарафанному радіо”, так і іншими способами.
Цей проєкт — демонстрація того, чим ми відрізняємося від росіян. Незалежно від того, що ми прекрасно розуміємо, хто такі росіяни, що Росія зробила, яке горе принесла.
Що стосується полону, то вони в абсолютно людських умовах. І краще пересидіти в полоні живим і здоровим і повернутися потім додому. Або ж, залежно від вибору цього військовополоненого, залишитися в Україні, просити притулку, або виїхати до країн Євросоюзу. Або ж приєднатися до Легіону “Свобода Росії” або РДК (Російський добровольчий корпус, — ред.), і вже зі зброєю в руках звільняти Росію від путінського режиму. Тут право вибору є.
Проектом можуть скористатися абсолютно всі військовослужбовці РФ, незалежно від того, де вони перебувають — уже на території України або ще не на території України. Природно, що більша частина тих, хто до нас звертається — це мобілізовані або ще не мобілізовані.
У нас є поняття — попередня здача в полон. Якщо людина розуміє, що в неї немає можливості уникнути мобілізації, немає можливості втекти з території РФ, і її буде за будь-що мобілізовано, вона має попередньо з нами зв’язатися, заповнити анкету в чат-боті “Хочу жити”. Це і є попередня здача в полон.
Подібним чином ця людина заявляє, що вона не бажає воювати проти України, і коли її вже мобілізують і перекинуть на територію України, вона знову зв’язується з нами, і наші фахівці її вже ведуть і відстежують, а також розглядають можливість проведення операції з безпечного виходу на територію, підконтрольну Україні.
Ті кадрові військові, які усвідомлюють, що далі не хочуть продовжувати воювати, а хочуть здатися, також користуються програмою “Хочу жити”. Такий військовий до нас звертається, потрапляє в полон, і він буде там оформлений як той, що здався під час бою з метою його безпеки.
При цьому, буде проведено дослідження, чи встиг він вчинити якісь воєнні злочини проти України та українського народу. Якщо ні, то це йому плюс. Якщо так, то це йому мінус. Але там уже інші нюанси йдуть.
Але найголовніше: проєкт “Хочу жити” може прийняти абсолютно всіх військовослужбовців РФ, які не бажають воювати. І нехай звертаються до нас у проєкт, зберігають своє життя і повертаються до своїх рідних і близьких живими і здоровими.
ЮРІЙ ТАРАНЮК: Творці проекту “Хочу жити” відповідають за кожне слово й обіцянку, дані російським військовополоненим
— Коли ми говоримо, що Україна повністю дотримується умов третьої Женевської конвенції з прав військовополонених, це підтверджується дуже багатьма фактами. Наприклад, тільки місія Міжнародного комітету Червоного Хреста наразі здійснила понад 90 моніторингових візитів у місця утримання російських військовополонених. І, звичайно ж, є якісь невеликі технічні зауваження.
Але загалом за звітами, які надає ця організація, ми повністю дотримуємося третьої Женевської конвенції з питань військовополонених. І це не думка зсередини України, це думка багатьох моніторингових організацій, які мають відповідні мандати і перевіряють те, як ми утримуємо військовополонених.
Чому це так важливо для України? Мені здається, відповідь відносно на поверхні. Мені здається, ми воюємо за створення правової держави, за те, щоб ми залишилися правовою державою у світовому співтоваристві. Тому дуже важливо виконувати ті закони, які Україна має. А Женевська конвенція імплементована в Україні. Тому дотримуватися її для нас критично важливо.
Якщо військовополонений скоїв злочин, то він потрапляє під суд. Спочатку слідство, потім суд. І, відповідно, ця людина буде засуджена за той злочин, який вона скоїла. Утримуватися вона буде відповідно до умов, які передбачені пенітенціарною системою України. Це не звірячі умови, це умови утримання нарівні з такими ж іншими засудженими.
Усі інші військовополонені мають права, свободи та обмеження, які передбачені Женевською конвенцією. В Україні за утримання військовополонених відповідає безпосередньо відповідний департамент Міністерства юстиції.
Відповідно, якраз Міністерство юстиції відповідає за дотримання і встановлення тих умов, у яких утримуватимуться, як просто військовополонені, так і засуджені військовополонені. І ці місця також моніторяться і Міжнародним комітетом Червоного Хреста, і різними місіями ООН, і дуже багатьма іншими міжнародними структурами, які мають відповідний мандат.
Що стосується проєкту “Хочу жити”, то він, звісно ж, у Росії блокується. Наприклад, домен сайту живе в середньому два дні. Але потім іде автоматична заміна для користувача, тобто, працюють певні технічні речі, які дають змогу користуватися і протидіяти цій дії.
Дуже важливо доносити інформацію про можливості цього проєкту. Дуже важливо, щоб на тій стороні розуміли, що це державний проєкт. І ми відповідаємо за кожне слово, за кожну обіцянку, дану за цією програмою.
Звісно, дуже важливо демонструвати результати і людей, які вийшли на свободу за цим проєктом. Тут є певні обмеження, тому що багато хто збирається повернутися в Росію за обміном. І, звичайно ж, ми не можемо собі дозволити наражати їх на ризик, це закриє їм дорогу назад абсолютно.
Для нас дуже важливі канали донесення інформації на той бік, ми їх постійно розвиваємо, вони вдосконалюються. Ну і дуже багато залежить від роботи ЗСУ безпосередньо на “нулі”. Коли йде контрнаступ, природно, кількість охочих збільшується.
Дуже багато корелюється з оголошенням мобілізації в Росії. Коли було оголошено мобілізацію в РФ, то стрибок охочих був вкрай високий. Тобто, тут дуже багато чинників як внутрішніх, на які ми впливаємо і відпрацьовуємо, так і зовнішніх, зокрема, на території Росії. Якщо будуть далі оголошувати мобілізацію, я впевнений, цей показник буде зростати.
АНДРІЙ ЮСОВ: Україна повністю дотримується Женевської конвенції щодо військовополонених
— Україна ініціювала державний проект “Хочу жити” для військовослужбовців армії країни-агресора Російської Федерації. У рамках проєкту працюють “гаряча лінія”, центр прийому заявок, різні комунікації. Ми розуміємо, що держава-терорист блокує всіма можливими способами роботу сайту “Хочу жити” і пробує обмежити доступ, але в сучасному світі це дуже складно зробити.
Тому і чат-боти, і Telegram-канали, всі інші платформи доступні і працюють. І на “гарячу лінію” також можна звертатися як самим російським військовослужбовцям, які не хочуть ставати військовими злочинцями, виконувати злочинні накази, не хочуть бути вбивцями і мародерами, а хочуть зберегти честь, гідність і життя, так і їхнім родичам.
Не обов’язково особисто звертатися, контакт може відбутися і з членами родини людей, які потрапили в таку ситуацію. Які, можливо, насильно мобілізовані, можливо, примусово підписали контракт через боргові зобов’язання чи іншу ситуацію — таке за путінського режиму не рідкість.
Після зв’язку з до координаційним штабом по поводженню з військовополоненими проєкту “Хочу жити” йде перевірка даних. Якщо йдеться вже про етап підготовки до переходу лінії зіткнення, переходу на український бік, безумовно, працює окрема група оперативників і спецпідрозділу ГУР України, Сил спеціальних операцій, усіх сил безпеки і оборони залежно від напрямку.
Кожен такий перехід — це окрема операція для того, щоб гарантувати безпеку і життя і самому військовослужбовцю і, безумовно, українцям, які беруть участь в операції. Людина опиняється під захистом Женевських конвенцій, під захистом Міжнародного гуманітарного права, і Україна в цій ситуації чітко виконує свої зобов’язання, і робить це публічно.
Доступ до місць утримання російських військовополонених в Україні відкритий для представників Міжнародного комітету Червоного Хреста, Організації Об’єднаних Націй, експертів і ЗМІ, на відміну від Російської Федерації, яка часто ігнорує Женевські конвенції, і такого доступу та інформації не надає.
І одна з причин, чому не називаються точні цифри, — це додатковий захист для самих російських військовослужбовців, оскільки ті, хто здаються за проєктом “Хочу жити” добровільно, все одно вказуються, як захоплені в полон під час бойових дій. Якщо в них буде бажання піти на обмін і повернутися в Росію, то саме з таким формулюванням вони туди і повертаються.
Насправді, звісно, кількість військовослужбовців, які вже здалися в полон, але вже під час безпосередньо бойових дій, а також тих, які виходили в інший спосіб, напряму на українські спецслужби, вона більша, і робота в цьому напрямі активно ведеться, і буде вестися далі.
МИКОЛА МАЛОМУЖ: Багато росіян уже розуміють, що мобілізація — це смерть, а здача в полон — порятунок життя
— Найголовніша проблема полягає в тому, щоб донести масово, що здача в полон — це єдиний шанс вижити для військовослужбовців армії РФ. Російська пропаганда і російська контррозвідка будь-якими способами намагаються обмежити інформацію про наші пропозиції щодо здачі в полон, умови перебування в полоні, гарантії безпеки, гарантії їхнім сім’ям, щоб російське керівництво не створило б проблем їхнім рідним і близьким.
Тому працюють різні моделі, в першу чергу, електронні моделі співпраці з такими людьми, вони мають неконтрольований характер. Недарма буквально днями РФ ухвалила рішення, щоб блокувати Facebook та інші електронні засоби комунікації.
Але їх можна обходити, тому що все закрити зараз неможливо. Є можливість отримувати [інформацію] через треті країни. І росіяни, і контррозвідка РФ не контролюють ситуацію, а далі все рухається вже до наших ресурсів. Ми виставляємо на нейтральних ресурсах різну інформацію, особливо важливу для військових. Ну і, звісно, показуємо кількість убитих і поранених.
Хоча росіяни це відчувають, точно відчувають. Вони розуміють, що це сотні тисяч, які гинуть буквально на полі бою. Ці кардинальні втрати підривають основи безпеки Росії, але поки що це все приховується.
Але багато хто вже під впливом такої неформальний моделі, не тільки електронної, частково через телебачення, радіо та іноземні ресурси розуміє, що новий призов на 400-600 тисяч осіб — це призов в один кінець. Уже і батьки, і самі мобілізовані розуміють, що це смерть.
Друга складова цього механізму — залучення їх до здачі в полон, до втечі або до протестів. Ось якраз здача в полон — це, звичайно, широка кампанія. Зараз вона доходить не тільки через електронну модель тощо. Уже зараз серед росіян наші розвідка і контррозвідка дають інформацію, що здача в полон – це порятунок життя.
Будуть і умови, і європейські стандарти, контроль і перспектива повернутися в Росію вже, можливо, після війни. Хтось у результаті обміну, але це вже менш така пріоритетна тема.
Але, звичайно, росіяни теж не сплять. Контррозвідники працюють дуже потужно, тому вони намагаються присікти будь-які перемовини, знайти ініціаторів ініціатив такого переходу, десь створити дуже потужні безвихідні моделі, наприклад, загородзагони.
Крім цього, вони беруть усіх родичів військовослужбовців на контроль: кажуть, мовляв, щойно відхід ваш невідомо в який спосіб — здалися в полон чи захопили вас — репресії щодо ваших родин. Це теж діє стримуючим фактором.
Ну і, звичайно, це агентура у військових частинах, які працюють на ФСБ. Військова контррозвідка виявляє саме тих людей, які схильні до здачі, ведуть пропаганду тощо. Тобто, протидія існує.
Але я прямо скажу: вона набере масового характеру, коли будуть великі наступальні операції і буде паніка, оскільки багато військових розуміють, що їхній порятунок тут. Ось тоді цілі підрозділи будуть здаватися або панічно тікати, а тікати нікуди. Тільки в наше лоно, де ми їх будемо затримувати, де будемо створювати умови не тільки для їхнього знищення, а й затримання.
Ми пропонуємо здаватися вже великими групами і по 500, і 1000 осіб. Але про це я буду говорити вже під час стратегічної наступальної операції. Ця тема буде суперактуальною в кожному регіоні і в кожному секторі військових дій. А це провал фронту Росії.
Більше новин — в Telegram-каналі #FREEДОМ
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
