Ердогану зараз вдається все, що не вдалося Путіну — інтерв’ю з письменницею Латиніною

Російський президент Володимир Путін тричі змінював свої плани щодо України. Про це в ефірі телемарафону FREEДОМ розповіла російський публіцист Юлія Латиніна. Вона зазначила, що спочатку це був Київ за три дні, потім коридор у Придністров’я, а зараз російські війська марно намагаються захопити Донбас. Четвертий план Путіна – це тероризм. Обстріл мирних міст, Запорізька АЕС, загрози вбивств полонених — у хід буде пущено все.

Латиніна зазначає, що карта тероризму розігрується лише тоді, коли виграти іншим шляхом неможливо. Путін розуміє, що програв, і саме тому намагається з усіх сил домогтися перемир’я, припинення вогню, щоб встигнути зібрати хоч якісь сили та вдарити знову.

Юлія Латиніна – російська журналістка, письменниця, аналітикиня. Авторка і ведуча власного YouTube каналу LatyninaTV. Відома своїми резонансними статтями на гострі політичні теми. Побоюючись переслідувань за опозиційні погляди у Росії, 2017 року була змушена емігрувати. Письменниця приховує країну свого перебування, піклуючись про безпеку близьких.

— Останнім часом у медіа часто з’являється термін “корисні ідіоти“. Зокрема, його використовують у контексті звіту правозахисної організації Amnesty International, виступу колишнього держсекретаря США Генрі Кісінджера, німецького політика Герхарда Шредера та інших. Хто такі корисні ідіоти, звідки вони з’явилися, і як їх використовують російські спецслужби?

— Це словосполучення, яке вживав свого часу Володимир Ленін, маючи на увазі  людей, які не є комуністами, але яких комуністи використовують для просування свого порядку денного. Їх дуже любив покійний Вільям Мюнценберг, недооцінена постать у світовій історії. Він був близьким другом Леніна і депутатом від Компартії в тодішньому Рейхстазі, і творцем однієї з найдосконаліших пропагандистських машин в історії Заходу 20-го століття.

— Наскільки у світі поширена практика використання некомерційних організацій для формування громадської думки за кордоном?

— Якщо ви подивитеся, що пише Amnesty International про Ізраїль, ви побачите на сайтах цієї організації новини виключно одного типу. У них немає жодних засуджень палестинських терористів, які обстрілюють Ізраїль ракетами так само жорстоко, як російські війська обстрілюють Вінницю чи Кременчук, але, як ми знаємо, з набагато меншим успіхом. Тому що в українців немає залізного куполу, а в ізраїльтян є, і, відповідно, російські ракети досягають своєї терористичної мети, а палестинські — ні. Але якщо ми подивимося на сайт Amnesty International, нічого цього ми не знайдемо. Там є лише постійні розповіді про те, що погана кривава ізраїльська воєнщина щось обстріляла або про те, що вона тримає в ув’язненні якусь молоду людину з 13 років, не згадуючи про те, що він спробував зарізати двох ізраїльтян.

А щоразу, коли питаєш Amnesty International: “Хлопці, ось ви кажете, що ізраїльтяни запустили ракету по школі, але там стояла ракетна установка “Ісламського руху опору” (ХАМАС), яка цією школою прикривалася і обстрілювала Ізраїль”. Вони відповідають стандартно: “Нас не цікавить історія питання“.

У випадку України та Росії Amnesty International також не цікавила історія питання, хто на кого напав. Але мене дуже потішило, що Amnesty International примудрилася імпліцитно звинуватити Україну в тому, що вона розміщує війська на території шкіл, хоча це була стовідсоткова брехня. Організація не бачить палестинських терористів, які використовують діючі школи з дітьми для прикриття своїх терористичних атак.

Коли вона говорила, що українські війська розміщуються у школах, забула сказати, що ніщо не заважає військам, згідно з міжнародним правом, розміщуватись у діючих школах. Навпаки, школа дуже добре місце для розміщення військ, якщо там не проходять заняття. Це порожня будівля, куди можна заселити масу народу.

Українські війська вийшли на ротацію, а раніше жили місяць в окопах, землянках, і мерзли, вмиваючись крижаною водою, як це було десь у березні під Попасною. І це абсолютна софістика стверджувати, що війська мали викопати собі інші окопи в лісах, щоб відпочити.

І коли Amnesty International пише, що українські військові не допомагають евакуювати цивільних, це знову ж таки є індуктивною брехнею, тому що військові не повинні допомагати евакуювати цивільних. Їх має евакуювати цивільна влада. Коли починається війна, військовим вже пізно займатися цивільними, а поки що бій не почався, це не справа військових.

І ми чудово знаємо, що Україна допомагала евакуюватися всім, хто хотів цього. А в тих випадках, коли місто було оточене російськими військами, не можна було евакуюватися саме тому, що Росія це забороняла і залишала людей як заручників. З усіх місць, де не було повного російського оточення, люди виїжджали. З тих місць, де повне оточення було, як у Маріуполі, люди не могли виїхати.

До речі, українські військові, незважаючи на те, що вони не зобов’язані це робити, дуже часто допомагали евакуюватися цивільним. Зрозуміло, що “Азов” здався в полон лише тому, що в нього були цивільні, і тільки те, що там були поранені, звісно.

Взагалі, якщо це доповідь про війну в Україні, то, мабуть, треба писати про дії обох сторін. А то виходить, що в українців в оці порошинку Amnesty International бачить, а російські війська там зовсім не згадані.

Читайте також: Україні варто висунути звинувачення проти Amnesty International — Андрій Піонтковський

— Як часто Росія використовує такі організації у своїх цілях?

— Порядок денний лівих мені здається абсолютно самогубним. І повістка “зелених” мені здається абсолютно самогубною. Я готова погодитися, що це, швидше за все, “корисні ідіоти”.

У 2000 році Путін став президентом Росії і попросив собі, як ми пам’ятаємо, палац і різні інші “ніштяки”. До 2022 року Путін та його еліта перетворилися зі звичайних корупціонерів на маніяків із абсолютно фашистськими ідеями. Вони хочуть не відкатів, а панування над світом. Мені здається, що значну частку у цій еволюції справді зіграв Захід. Тому що, коли Путін подивився, як Захід із захопленням бореться проти глобального потепління, сексизму, білої маскулінності тощо, він потер руки і сказав: “О, слухайте, мій час настав”. Адже ми дійсно давно не чули про глобальне потепління, рух Black Lives Matter та інше. Якось усі умовні грети тунберг зараз сильно померкли. Я сподіваюся, що завдяки цій війні Захід повернеться до своїх старих добрих практик, до нової гонки озброєнь. Я не шуткую. Моя колонка в The Wall Street Journal так і називалася, що Захід потребує нової гонки озброєнь.

Путін дійсно показав Заходу, що рано списувати з рахунків військову силу як спосіб вирішення самоствердження держав, і якщо цю військову силу не використовуватиме відкрите суспільство, то її використовуватимуть всілякі хулігани. Більше того, не йдеться про одного лише Путіна, тому що в нас є ще два “пацієнти”, для яких Путін грає роль криголама. Це президент Туреччини Реджеп Ердоган, і меншою мірою, але також, на жаль, глава Китаю Сі Цзіньпін. Бенефіціарами зміни світового порядку, затіяного Путіним, звісно, ​​будуть вони.

Ердогану зараз вдається все, що не вдалося Путіну. Тому що, звичайно, він набагато сильніший авторитарний лідер країни, в якій набагато сильніша економіка. І ми бачимо, що у Сирії Ердогану вдається все, що не вдалося Путіну в Україні.

Але я маю велику надію, і на наших очах це відбувається: Захід прокидається. Ми бачимо візит Ненсі Пелосі до Тайваню, бачимо ліквідацію терориста Аймана аз-Завахірі в Афганістані. Ми бачимо, як Ізраїль впорався з ісламським Джихадом.

Путін сказав, що треба переглянути правила гри і тепер сила вирішує все. Але Путін забув, що військова сила в сучасному світі може мати передусім лише економічно розвинені держави. А Путін хоче повернути світ у ситуацію 19-го століття, коли все вирішувала сила. Так у 19-му столітті був першим Захід, а країни, які були настільки розкладені як путінська Росія, ставали колоніями Заходу. Хотіли багатополярного світу, хотіли світу, де все вирішує сила, — розпишіться в отриманні. Я думаю, що ми найближчими кількома роками побачимо дуже цікаві речі.

Читайте також: Ознаки переломного моменту у війні РФ проти України назвав експерт

— Останнім часом Кремль різними каналами посилає меседж, що він готовий до переговорів. Як Ви вважаєте, чому Путін хоче переговорів?

— Українські ракети вразили цілі в Криму. І це означає, що навіть той логістичний ланцюжок, який Росія побудувала після застосування перших HIMARS, коли відсунула свої склади на 70-80 км, знову зривається. Водночас, українська авіація за допомогою ракет винесла все російське ППО на лівому березі Дніпра. Це означає майбутнє панування української авіації у повітрі, зокрема, під час битви за Херсон із усіма наслідками. Російське угруповання, яке витягли з Донбасу та кинули на Херсон, розрізане рівно на 3 частини. Не просто ж рознесли Антонівський міст, до чого найцікавіший момент, коли частина цього угруповання залишалася ще в Мелітополі, а частина переправилася вже на правий берег. Так ще й рознесли Дар’ївський міст через річку Інгулець. Таким чином це угруповання розрізане рівно на 3 частини. Під Ізюмом іде український контрнаступ.

Навколо Запорізької атомної електростанції відбувається ядерний шантаж. Тобто Путін пустив у хід свій останній козир — він розуміє, що під ним земля горить. Генштаб РФ розуміє, що земля горить. Як в такій ситуації не натискати на все, що можливо, щоб досягти перемир’я?

Спочатку вони хотіли досягти перемир’я через маніпуляції з блокуванням експорту українського зерна, але їм не вдалося. Тепер добиватимуться перемир’я через будь-що. Через Amnesty International, через усіх своїх можливих агентів, через шантаж за допомогою Запорізької АЕС.

Зверніть увагу, скільки вже було планів у Путіна? Спершу Київ за три дні, потім південний коридор, потім Донбас. До речі, нагадую, що головною метою донбаського наступу були Слов’янськ та Краматорськ, бо там знаходиться система водопостачання Донбасу, без якої регіон — просто безводний степ. Шансів отримати Слов’янськ та Краматорськ уже немає, бо перекинули війська до Херсона, і так “вдало” перекинули, що самі себе розрізали.

— Зараз дуже складно уявити, що в цій ситуації Україна підпише хоч якийсь договір у стилі Мінських угод. Але якщо раптом уявити, що це станеться, чи зупиниться на цьому Кремль, чи буде стійкий мир?

— Путін сприймає кожну угоду як плацдарм для нової агресії. Він сприймає всіх, хто підписав із ним угоду, як тих, кого він обвів навколо пальця.

Зараз російський президент зустрів гідного конкурента в особі Ердогана, їхні переговори в Сочі та Тегерані супроводжувалися різними подробицями. Вони ж супроводжувалися різними дивовижними речами. Зокрема, зустріч бізнесмена Романа Абрамовича та ще групи російських олігархів щодо гігантських інвестицій у турецьку економіку. За даними ЗМІ, Росія планує купити частку різних нафтопереробних турецьких заводів і ще багато чого, щоб обходити західні ембарго.

Ці чутки настільки стривожили європейців, що вони, на мою думку, навіть розглядають санкції проти Туреччини, якщо Ердоган допомагатиме Росії обходити санкції.

Це ж треба було нашому стратегу так побудувати свою геостратегію, що в результаті Росія на наших очах перетворюється на колонію Османської імперії.

Із Заходом важко домовитись, але можливо. А ось питання скільки коштує договір, підписаний з Ердоганом? Напевно, стільки ж, скільки договір, підписаний із Путіним. Там просто товарно-грошовими відносинами не відбудешся. Це в Швейцарії можна зберігати гроші, в Італії можна купувати вілли і поливати брудом ту саму Італію, як це робить (російський пропагандист, – ред.) Володимир Соловйов. А якщо ви зберігатимете гроші в Туреччині, хлопці, на вас чекає розчарування.