До президентських виборів мобілізації в РФ не буде, і справа не в страху Путіна за рейтинги: інтерв’ю з російським політологом Катериною Шульман

Російська опозиція намагається встановлювати контакт із Парламентською асамблеєю Ради Європи (ПАРЄ), зокрема працює над зниженням легітимності російського режиму. У РФ вже видно приклади режимної дисфункції. Але вибори президента Росії відбудуться, оскільки Путін хоче перепідтвердити свою легітимність. Про це на полях осінньої сесії ПАРЄ, яка проходить у Страсбурзі, в інтерв’ю телеканалу FREEДОМ розповіла російський політолог Катерина Шульман.

Ведучий — Олег Борисов.

— На полях сесії ПАРЄ обговорюється, зокрема, питання, як зараз можна вплинути на путінський режим, щоб припинилася російська агресія. Яку комунікацію з європейськими партнерами в цьому кейсі бачить російська опозиція?

— Наша мета тут, у Страсбурзі, полягає в тому, щоб спробувати встановити контакт заради антивоєнних росіян, які були змушені тікати з Росії, і не можуть повернутися, оскільки їхньому життю і свободі загрожує небезпека. Ці люди потребують представництва, вони потребують захисту своїх прав. Їхня власна держава до них ворожа, вони не можуть отримувати ті послуги, які взагалі громадяни очікують від своєї держави. Тому хтось має їх представляти, хтось має за них, скажімо так, заступатися.

Ми намагаємося встановлювати формати в європейських столицях на рівні національних урядів, і, відповідно, у Страсбурзі та Брюсселі, як у столицях європейської кооперації.

Що стосується впливу на режим. Що можуть зробити міжнародні організації, міжнародні парламентські структури? Є два плани: один — дуже прикладний, інший — дуже загальний.

Прикладний полягає в тому, що все одно можливі якісь переговори [з Росією] про повернення дітей, про обмін полоненими, про обмін тілами. Вони відбуваються на рівні омбудсменів країн, а також за посередництва або за участю міжнародних організацій.

Загальний план полягає ось у чому: необхідне зниження легітимності російського режиму. Щоб там відбулися якісь зміни (і я про це говорила на спільному засіданні трьох комітетів ПАРЄ), необхідно, щоб еліти перестали своє благополуччя пов’язувати зі стабільністю режиму, до якого вони належать. Але щоб це сталося, багато чого має статися.

Зрозуміло, що військова поразка Росії — найкращий спонукач. Але і санкції, і міжнародний осуд, і, наприклад, невизнання результатів президентських виборів у РФ, які, скоріш за все, відбудуться в березні 2024 року, — це теж ознаки, які мають показати, що їхнє становище не стає кращим, а стає гіршим від того, що вони тримаються за цей статус-кво.

— Я правильно розумію, що в такому випадку Путін залежить від російських еліт, які, за фактом, і фінансують ті чи інші потоки для ведення війни?

— Я розумію, що російський режим сприймається як дуже персоналізований, як такий one man show. Що є один національний лідер і на ньому все і тримається. Це певною мірою, правда. У персоналістських автократіях влада концентрується в руках очільника та його найближчого оточення.

Але жоден тиран, диктатор і автократ не править самостійно. Він сам нікого до в’язниці не тягне, ніяку нафту по трубах не ганяє і взагалі нічого такого не робить. Він дає вказівки, які виконуються.

Ось дисфункція режиму настає, коли вказівки перестають виконуватися.

Візьмемо два приклади. Мобілізація, яка нібито пройшла. Зверніть увагу, як її швидко було згорнуто, як квапливо було оголошено, що все, ми більше цього не робимо. І менше, ніж за рік після найактивнішої фази мобілізації, в російському Кодексі про адміністративні правопорушення з’явилися спеціальні нові статті, які карають за неспівробітництво з мобілізаційними заходами, карають керівників підприємств і посадових осіб. Це означає, що була якась неучасть, був якийсь саботаж, і була масова втеча росіян. Тобто очевидне небажання.

І за діями системи ми бачимо, що для неї ця мобілізація була травматичним досвідом. Вони намагаються цього не повторювати.

І другий приклад — пригожинський бунт, який показав бездіяльність тепер уже силових структур. Ось їде колона “вагнерівців” на Москву поговорити, а може, кого-небудь на ліхтарі повісити, і ніхто особливо проти цього не заперечує. Люди виходять, фотографуються, і навіть поліція, Росгвардія.

— Ніхто не заперечує — ви маєте на увазі з еліт?

— Силові структури — поліція, Росгвардія, ФСБ. Єдина підтримка [влади] полягала в тому, що губернатори в Telegram закликали громадян не виходити на вулиці і взагалі не втручатися в це. Ну, так собі підтримка.

Це приклади не самої поки що дисфункції режиму, але її деяких ознак. Ось коли ви віддаєте наказ, і нічого не відбувається, ось це точка зламу.

— Щодо майбутніх у РФ виборів. Низка міжнародних ЗМІ повідомляють про те, що до початку виборчого процесу мобілізації не буде. Обговорюють те, що Путін боїться падіння рейтингів. Про яке падіння рейтингів і виборчий процес можна говорити, якщо за фактом уже вкотре ми бачимо вибори без вибору? Крім Путіна немає нікого. А якщо ти проголосуєш проти, можливо, це буде твій останній голос у твоєму житті.

— Ні, голосувати проти можна, за це поки що нікого не карали. А справа просто в тому, що оголошені результати не дуже залежать від того, чи голосував хто-небудь за кого-небудь взагалі.

— Навіщо тоді?

— Гарне запитання. Часто його доводиться чути, бо не так легко зрозуміти природу авторитарних виборів. Вони за формою схожі на демократичні, за змістом схожі мало. З цього часто робиться висновок, що вони не важливі, що це формальна процедура.

Але вона не формальна, вона вкрай важлива для системи. І незважаючи ні на яку війну, вибори не скасують, вони відбудуться вчасно. Тому що таким чином система перепідтверджує свою легітимність.

А перепідтвердження полягає у двох речах. По-перше, бюрократія, яка організовує вибори, має показати, що вона їх у змозі організувати, що вона лояльна, що вона ефективна, що в нас це “всенародне свято” відбувається гладенько й гарно.

І друге — громадяни, які належать до адміністративно залежного електорату, мають прийти і проголосувати, решта мають залишитися вдома. Розумієте, спискова більшість не голосує. І всі разом мають не заперечувати, не протестувати після оголошення результатів.

І якщо цієї умови не дотримано, ми бачили наслідки для авторитарної системи в Білорусі 2020 року — був злам авторитарних виборів.

У Росії поки не схоже, що ми в цій точці. Але вибори важливі, і вибори пройдуть, якщо не трапиться чогось зовсім надзвичайного. Вони покажуть рівно той результат, який заздалегідь задано.

Я теж вважаю, що в довиборчий період не буде жодних заходів, здатних ажіотувати громадян. Справа не в рейтингу, немає там ніяких рейтингів. Річ насамперед у тому, що система не може проводити два заходи одночасно [вибори і мобілізацію]. І поки результати виборів не оголосять (якщо не трапиться чогось екстраординарного), ніякої активізації мобілізації не буде. Вони набиратимуть через контрактників, через пресування строковиків, щоб вони уклали контракт. Так, схоже, зараз і відбувається.

Тобто ця машина не може виконувати два завдання одночасно, вона не може ризикувати повзучим саботажем. Розумієте, не протестів бояться. Бояться того, що ти скажеш: “Нумо, всі мобілізувалися”, і нічого не станеться. І тоді стане зрозуміло, що машина не працює.

— Як ви оцінюєте заяву міністра оборони РФ Шойгу, що вони готові продовжувати свою “СВО” до 2025 року?

— А що він там ще мав заявляти? Наші сили закінчуються, ледве дихаємо? Звичайно, він заявить, що ми будемо воювати хоч до 2135 року. Він відповідає за свої слова? Ні, звісно. Ви пам’ятаєте цей моторошний епізод, коли кореспондент ВГТРК (рос. Всероссийская государственная телевизионная и радиовещательная компания, — ред.) запитав його в коридорі: “Ну що, Сергію Кужугетовичу, переможемо?”. Те, що він руками розвів — це гаразд. Коли він почув це запитання, у нього в очах на мить з’явився вираз смертної туги. Це були мертві очі людини, яка знає щось недобре. Тому ВГТРК прибрала звідусіль цей відеофрагмент, він був занадто жахливий.