“Для Німеччини це нова епоха”: історична промова Штайнмаєра про війну та зміну ставлення до РФ

У Німеччині, як і в інших парламентських республіках, найвищим посадовцем є очільник або очільниця уряду, але було б величезною помилкою недооцінювати роль федерального президента, якого німці вважають главою держави.

Особливу роль німецький президент має зараз, коли цю посаду обіймає Франк-Вальтер Штайнмаєр. Яким би не було ставлення до нього в Україні, а в Німеччині цей політик зі стажем має повагу. Тим більше зважаючи на те, що Штайнмаєр належить до тієї ж політичної сили, що й канцлер Олаф Шольц.

Соціал-демократичну партію Німеччини часто (і не без підстав) сприймали як дружню до Росії.

27 жовтня федеральний президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр звернувся до німецької нації зі знаковою, етапною, історичною промовою. Президент прямим текстом оголосив про початок нової епохи у відносинах із Росією та світом. І це збігається з революційними заявами Шольца про те, що настав час сприймати Україну “як майбутнього члена ЄС”.

“Європейська правда” переклала цю промову з незначними для українського читача скороченнями.

Зверненя до німецької нації федерального президента Франк-Вальтера Штайнмаєра

Будь-хто у Німеччині, хто прокинувся 24 лютого і побачив кадри ракетних обстрілів Києва, колони танків на українських вулицях, величезні масштаби російського вторгнення — кожен, хто прокинувся і це побачив, зрозумів, що того ранку світ став іншим.

Але ніхто не відчув жах того ранку так глибоко, як народ України.

У вівторок (25 жовтня, — ред.) я опинився в одному бомбосховищі з деякими з українців у Корюківці, маленькому містечку біля білоруського кордону, під час повітряної тривоги. Там вони розповідали мені свої історії, ділилися тим, як 24 лютого змінило все, як жах війни увірвався в їхнє нормальне життя. Розповідали про жахливий шум бомбардувань, дим, вогонь, про свій раптовий, незахищений страх — і говорячи зі мною, ці чоловіки і жінки тремтіли.

Літня жінка розповіла, як разом з онуком спостерігала за нескінченною колоною російських танків, вантажівок та військової техніки, що проїжджала повз. Онук подивився на неї і запитав: “Бабусю, ми помремо?” — і вона не змогла відповісти на його запитання. Навіть зараз вона плакала, згадуючи це.

Кожен із вас запам’ятає це 24 лютого. Як і я.

Виття сирен і темний дим над Києвом, страшні фото вразили мене, але водночас вони ознаменували остаточний, гіркий провал багаторічних політичних зусиль, у тому числі і моїх зусиль, щоб запобігти саме цьому страшному моменту.

24 лютого стало днем зміни епох.

Нас тут, у Німеччині, цей день також переніс у інший час, у невизначеність. Нам здавалося, що війни, з насильством та позбавленням людей місць, де вони жили, лишилися у минулому. А тепер вони можуть поширитися по Європі, як лісова пожежа.

Ми перенеслися у час серйозних економічних потрясінь, енергетичної кризи і стрімкого зростання цін. Час, коли наша успішна модель економіки, базована на глобальних зв’язках, опинилася під тиском. Час, коли суспільна згуртованість, довіра до демократії, навіть довіра до самих себе виявилися підірвані.

Політика не може творити дива. Ніхто, включно зі мною, федеральним президентом, не може розвіяти всі занепокоєння німців у цей глибоко непевний час.

До того ж багато з цих занепокоєнь є виправданими: ми справді переживаємо найглибшу кризу в нашій об’єднаній Німеччині.

Але я твердо вірю, що ми — якщо зрозуміємо, що відбувається зараз, — вже не будемо наляканими та беззахисними, зустрічаючи цю нову епоху.

Багато років до 24 лютого 2022 року Німеччина рухалася уперед, і попутний вітер допомагав нам йти.

Це були роки, коли відбулося об’єднання Німеччини, роки мирного виведення російських військ з нашої території, закінчення конфронтації військових блоків та дедалі більшого об’єднання Європи. А ми, німці, в серці об’єднаної Європи отримували велику вигоду від того, що це були мирні роки.

Це сформувало наш погляд на світ. Ми вважали, що ми оточені друзями, а війна в Європі стала немислимою.

Здавалося, що свобода і демократія скрізь завойовують позиції, що торгівля і процвітання можливі усюди.

Попри всі кризи того часу і здійснення не всього, на що ми сподівалися, це були добрі роки! А Німеччина перетворилася з країни з темною історією на шанованого члена спільноти держав; на країну, якій навіть віддавали перевагу держави-партнери; країну зі зростаючими можливостями впливу і зростаючою відповідальністю у світі.

Німеччина — така маленька країна у світовому масштабі, практично позбавлена природних ресурсів тощо, стала сильною, сучасною, економікою з глобальними зв’язками. Ми досягли цього завдяки хорошій освіті і підготовці кадрів, готовності до реформ і торговельним зв’язкам по всьому світу.

Маючи позаду ті роки, коли дув попутний вітер, я кажу: це були хороші роки. Але й тоді ніщо з наших здобутків не падало нам з неба. Ми працювали, щоб це отримати — заради миру і процвітання. Ми покладалися на міжнародне співробітництво і грали за правилами.

А потім настало 24 лютого.

24 лютого Путін не просто порушив правила і закінчив гру. Він просто скинув на підлогу шахівницю, на якій велася гра!

Жорстока агресивна війна Росії в Україні перетворила на попіл європейський безпековий порядок. У своїй імперській одержимості російський президент порушив міжнародне право, захопив землі, поставив під сумнів кордони.

Російська атака стала нападом на всі уроки, які світ виніс із двох світових воєн. Зараз ці уроки миру зникають. Точки дотику, зв’язки, діалог всередині спільноти держав все більше підміняються боротьбою за ідеологію та домінування.

Вагомим чинником є прагнення Китаю до економічної та політичної могутності. Ця боротьба визначатиме міжнародні відносини в осяжному майбутньому.

Світ став на шлях до конфронтації — хоча він залежить від співпраці більше, ніж будь-коли. Зміна клімату, зникнення біологічних видів, пандемії, голод і міграція — усе це неможливо вирішити без готовності і бажання міжнародної співпраці.

Для нас у Німеччині це означає, що настають важкі роки. Жорсткі роки.

Дивіденди, яки ми збирали з епохи миру, вичерпалися.

Для Німеччини починається епоха, в якій ми повинні хоробро протистояти зустрічним вітрам.

Щоб перемогти в цей час, ми можемо спиратися на силу і міць, які здобули під час добрих років. Нам допоможе досвід, набутий під час інших важких криз. Зрештою, у нас з вами сильна економіка, сильніша за багато інших, хороша наука, сильний бізнес і дієздатна держава.

Ми маємо широку підтримку центристських сил, яка є основою нашого суспільства.

Але нам недостатньо тих сильних сторін, які допомагали нам досі. Нам потрібно дещо більше. Ми маємо навчитися вирішувати конфлікти, як внутрішні, так і зовнішні. Нам потрібна воля до самоствердження, а також сила, щоб часом погоджуватися на жертви.

Нам потрібне не мислення війни, але стійкість та дух опору.

Це включає, в першу чергу, сильні і добре оснащені збройні сили, Бундесвер. Цього очікує народ нашої країни, а також наші сусіди і партнери.

Ми — сильна країна в центрі Європи. Ми зобов’язані зробити свій внесок у колективну оборону, і сьогодні потреба у цьому набагато вища, ніж раніше, коли нас захищали інші, як-от США. Тривалий час ми могли покладатися на інших, але тепер інші повинні мати можливість покладатися на нас.

Я запевняю наших партнерів, що Німеччина усвідомлює свою відповідальність у НАТО та у ЄС. Це підтверджують безпекові рішення, які Федеральний уряд ухвалив після переломного 24 лютого. Це також підтверджує широкий суспільний консенсус на підтримку цих рішень.

І — що особливо важливо для мене — це також підтверджує зростання поваги до нашого Бундесверу в нашому суспільстві ті зростаюче розуміння потреби в ньому.

Нарешті. Настав час.

Німецькому суспільству потрібен сильний Бундесвер — але Бундесверу також потрібне суспільство, яке його підтримує!

Стійкість і здатність до врегулювання конфліктів все ще вимагають більшого.

Зі зростанням очікувань від нас зростає і критика на нашу адресу. Ми повинні реагувати на неї зріло і не використовувати кожну зовнішню критику як зброю для внутрішньої політичної боротьби.

Нам доведеться звикнути до того, що таку країну, як Німеччина, будуть критикувати.

Погляньте на США — у них у цьому достатньо практики. США — провідна світова держава, але їх критикують і за те, що вони роблять, і за те, що вони не роблять. Вони не можуть переводити стрілки на інших або апелювати до когось головнішого. Вашингтон має знати, що він робить і для чого.

А що ж Німеччина? Ні, Німеччина не є світовим лідером. Але ми є однією з найбільших держав у Європі. Тому від нас очікують лідерства в інтересах Європи.

І нам тут важливі не оплески аудиторії. Важливим є зміцнення Європи. Чим більш невизначеним стає світ навколо нас, тим більше впевненості потрібно нам на нашому спільному шляху!

Готуватися до цих нових часів означає ставити самим собі складні запитання. Світ став іншим після зміни епох — і нам також потрібно відкинути старі способи мислення і старі надії.

Особливо це стосується нашого ставлення до Росії.

Я знаю, що багато людей у нашій країні відчувають зв’язок з Росією та її народом, люблять російську музику та літературу.

У східній Німеччині до того ж є дуже різні спогади про сорок років спільної історії, які досі резонують. Крім того, всі ми, і на сході, і на заході Німеччини, вдячні за наше возз’єднання та не забуваємо, що воно відбулося мирно завдяки Михаїлу Горбачову. Бо радянські війська без жодного пострілу повернулися додому, що дало багатьом надію на мирне майбутнє.

Я поділяв цю надію, і вона мотивувала мене протягом багатьох років.

Але коли ми дивимося на сьогоднішню Росію, старим мріям немає місця. Тепер наші країни протистоять одна одній.

…Те, що робить Росія — це атака на все, що відстоюємо і ми, німці.

Той, хто знизує плечима і запитує: “Який стосунок ця війна має до нас, німців?” — не має ні почуття відповідальності, ні відчуття історії.

Тому ми підтримуємо Україну і будемо робити це стільки, скільки буде потрібно.

Йдеться про військову підтримку, фінансову та політичну підтримку, а також гостро необхідну підтримку для швидкого відновлення після підлих атак Росії на об’єкти енергопостачання, опалення, гарячого водопостачання, на інфраструктуру, яка стає життєво важливою з наближенням зими.

І я говорю не лише про підтримку з боку політиків.

У Німеччині є дуже багато людей, які роблять усе можливе, щоб допомогти, незліченна кількість ініціатив громадянського суспільства, муніципальних партнерств та мереж, які допомагають на місці, в Україні. За це я хотів би сьогодні подякувати всім у нашій країні.

Усім тим, хто надає цю життєво важливу допомогу і забезпечує її продовження — дякую!

Ця війна впливає також на нас, німців — у нас немає жодного способу уникнути економічного тиску на Росію.

Це кажу тим, хто запитує мене, чому ми маємо нести тягар війни в іншій країні. “Хіба санкції не завдають нам більшої шкоди, ніж будь-кому іншому? Чи не можна було б їх просто скасувати?”. Такі запитання я чую зараз часто, і я не хочу від них відмахуватися, тому що страхи, які за ними стоять, є реальними.

Нам потрібно відповісти на ці запитання.

Ми живемо в умовах конфлікту. І тому нам потрібні конфліктні інструменти.

Так, санкції мають свою ціну, в тому числі й для нас. Але якою була б альтернатива? Стояти осторонь і спостерігати за цією злочинною агресією? Просто продовжувати жити так, ніби нічого не сталося?

Ні, в наших інтересах — протистояти російському беззаконню разом із нашими партнерами.

В наших інтересах — звільнитися від залежності від режиму, який посилає танки проти сусідньої країни і використовує енергетику як зброю.

В наших інтересах — захистити себе і зменшити нашу вразливість. Ніхто не сказав про це більш чітко і лаконічно, аніж прем’єр-міністр Естонії: “Газ може бути дорогим, але свобода — безцінна“.

Так, ми живемо в умовах конфлікту. Так, ця війна зачіпає і нас також.

Але для мене не менш важливо те, що при цьому наша країна не перебуває у стані війни.

І ми не хочемо, щоб це змінилося. Будь-якому поширенню цієї війни, не кажучи вже про ядерну ескалацію, необхідно запобігти.

Я знаю, що багато людей у нашій країні прагнуть миру. Дехто вважає, що ми докладаємо замало зусиль для цього, що нам не вистачає готовності до переговорів. Але уявний “мир”, який ми отримаємо у результаті таких дій, “мир”, який цементує захоплення Путіним чужої землі — не є миром.

Для багатьох людей в Україні він означатиме панування терору, він залишить їх на поталу свавільного насильства російських окупантів.

Що ще гірше — такий фіктивний “мир” лише посилив би апетити Путіна. Молдова і Грузія, а також наші партнери по НАТО в Балтії не дарма живуть у страху.

Українці — чоловіки, жінки і діти, які щодня тікають до своїх підвалів від російських ракетних обстрілів, — вони також прагнуть миру, ще більш відчайдушно, ніж ми! Але вони мають рацію, коли кажуть, що це має бути справедливий мир. Мир, який збереже незалежність і свободу України.

Несправедливий мир не є миром — він несе в собі насіння нових воєн. Несправедливий мир посилить усіх тих у світі, чия жага до влади не знає законів і правил.

Ми маємо діяти, долаючи суперечності.

Бажати миру, але постачати зброю в зону бойових дій; підтримувати одну зі сторін війні, не перебуваючи при цьому в стані війни; накладати санкції на інших, але при цьому самому страждати від них — це дійсно протиріччя, і я щодня чую, як багато німців сповнені сумнівів або навіть відчаю через них.

Для нас, німців, це є випробуванням на міцність, на опір зустрічному вітру.

Новий час кидає нам такий виклик, з яким ми давно не стикалися. Це випробування на міцність, від якого нам не втекти.

…

Ми хочемо, щоб за два роки ми могли сказати, що пройшли через найгірший період економічного спаду.

Ми хочемо, щоб за п’ять років ми могли сказати, що Україна не тільки відстояла свій суверенітет, але й немає загрози, що знову почнеться війна у Європі.

Ми хочемо, щоб за десять років ми могли сказати, що зберегли своє суспільство, провели через кризу і підтримали найслабших його членів, а більшість зберегла віру в демократію.

Ми хочемо, щоб за п’ятнадцять років ми могли сказати, що попри пережиті нами війну і кризу наступні покоління мають змогу насолоджуватися гарним життям.

Можливо, нам не вдасться просуватися до успіху тими ж темпами, як це було останні 30 років. Але головні речі знову набувають ваги — і вони заслуговують на всі наші зусилля.

Я дуже свідомо кажу про “наші” зусилля: новий час вимагає зусиль кожного.

Можна було обійтися без особливих зусиль, коли дув попутний вітер. Тоді можливо було сказати “політикою займаються інші”. Але зараз це вже не так. Німеччина потребує вашої волі до змін, вашого внеску, щоб ми опинилися там, де ми хочемо бути!

І найближчі роки потребуватимуть, щоб ми йшли на певні жертви.

Більшість із нас вже відчули наслідки. І нам усім належить зробити свій внесок. Ця криза вимагає, щоб ми знову навчилися скромності, стриманості.

Це може звучати як глузування для тих, хто вже сьогодні ледь зводить кінці з кінцями. Я знаю, що хоча ми живемо в багатій країні, багато хто вже не може йти на жертви — бо і досі йшли на жертви та роблять це щодня. Ця криза зачіпає людей, які ще до початку війни щодня боролися за те, щоб мати за що жити, чим заплатити за квартиру, щоб дати своїм дітям хороше життя.

Саме тому кожну таку дискусію треба починати із запевнення: під час цієї кризи влада не залишить вас напризволяще та використає свої ресурси, щоб допомогти тим, хто не може впоратися самотужки. Потрібні пакети допомоги і спеціальний антикризовий фонд, заходи зі стримування ціни на газ, житлові пільги, підтримка малого і великого бізнесу. Ця підтримка має швидко дійти до тих, хто її потребує. Жодна країна в Європі не може зробити стільки, щоб допомогти своїм громадянам, як ми.

…

Але також треба чесно  говорити про те, що пережити цю зиму — це ще не все.

Як би ми зараз не були стурбовані інфляцією, цінами на енергоносії та війною — але коли пройде ця зима і ми вийдемо з економічної кризи, ми не зможемо повернутися до того, що було… Достатньо нагадати, що зміна клімату не робила перерву на час війни в Україні.

І якщо ми хочемо різко знизити викиди і звільнитися від викопного палива, нам доведеться відмовитися від деяких улюблених звичок, як малих, так і великих…

І все одно наших індивідуальних зусиль буде недостатньо.

Наша країна і наша успішна економічна модель зазнають історичної трансформації. Ми залишаємо позаду індустріальну епоху, яка була заснована на викопному паливі і забезпечила фундамент для піднесення Німеччини як експортної країни.

Ми вступаємо в епоху без вугілля, нафти і газу, в епоху, в якій Німеччина має знайти і знайде свою роль, своє місце.

Незважаючи на численні виклики, ця епоха відкриває перед нашою країною великі можливості…

А оскільки глобальній зміні клімату можна запобігти лише спільно, ми також повинні переконатися, що інститути та співпраця, які перекривають зростаючі геополітичні розриви, не допустять нової конфронтації між блоками. Поділ світу навпіл і протиставлення “ми проти них” — не в наших інтересах… Давайте не забувати все те, що зробило німецьку зовнішню політику сильною: міцна прив’язка до Європи, прагнення до міжнародного співробітництва, встановлення спільних правил, ведення діалогу між партіями, що дотримуються різних поглядів, і прагнення до встановлення партнерських відносин з тими, хто відрізняється від нас.

Це не питання стилю. Це питання виживання. Бо без боротьби зі зміною клімату все втрачає сенс.

…Ми йдемо на жертви, щоб пройти через цю кризу. Ми трансформуємо себе, щоб зберегти нашу планету. І є третя річ, якої вимагає від нас цей час. Нам потрібні активні, а точніше — стійкі громадяни.

Атаки на наше вільне суспільство посилюються.

Путін намагається розділити Європу, і він вприскує отруту в серце нашого суспільства.

А ми вразливі, тому що ми відкриті і хочемо залишатися відкритими.

Залізнична мережа, енергопостачання, інтернет, програми на наших мобільних телефонах — усе це вже було об’єктами атак. Ми повинні краще захищати себе.

Наша демократія також є частиною нашої критичної інфраструктури. Ми єдині, хто може її захистити.

Стійкі громадяни відстоюють те, у що вони вірять, і вони висловлюють свою стурбованість — але вони також мають вміти відсікати тих, хто атакує нашу демократію.

Стійкі громадяни розрізняють необхідну критику політичних рішень і тотальні атаки на нашу політичну систему.

Стійкі громадяни можуть впоратися з невизначеністю, їх не вводять в оману ті, хто обіцяє прості рішення. Але вони мають справедливо очікувати, що політики в ці важкі часи зосередяться на найважливішому і відкладуть убік ритуальні спаринги.

Стійкі громадяни вимагають можливості жити так, як вважають за потрібне — але вони також не забувають, наскільки ми всі залежимо одне від одного.

Стійкі громадяни вимагають для себе самих поваги і розуму. Це єдина ефективна протиотрута від популізму, від небезпеки того, що нас роз’єднають.

…

Сьогодні, вперше в історії, об’єднана Німеччина опинилася на роздоріжжі.

Чи наважимося ми вирушити в новий день і нову епоху? Чи готові ми зробити те, до чого ми покликані?

Я твердо вірю, що, відповідаючи на цей виклик, ми зможемо виплекати нову силу і нову єдність. Це буде нелегко, це буде важка праця… Якщо ми проявимо солідарність, якщо ми проявимо мужність і амбіції, то я впевнений, що ми впораємося з тим завданням, яке перед нами поставлено.

Ми збережемо нашу свободу і нашу демократію. Ми зробимо Німеччину індустріальною країною нового типу — лідером у галузі технологій та відповідального поводження з кліматом у самому серці Європи…

Давайте повіримо один в одного — і давайте повіримо в себе. Давайте не зупинятися перед зустрічним вітром, який приносить цей новий день і епоха.

Це — завдання для нас. Тож візьмемося за нього.