Для Лукашенка важливо мати за спиною Кремль: інтерв’ю з білоруським опозиціонером Франаком Вячоркою

9 серпня 2020 року в Білорусі відбулися вибори президента. На думку білоруської влади, на них переміг Олександр Лукашенко, а друге місце з відривом у 10% посіла лідерка опозиції Світлана Тихановська. За даними опозиції та низки аналітиків, результати голосування були фальсифіковані й переможцем виборів є Тихановська.

Після оголошення результатів виборів у Білорусі розпочалися акції протесту, які були придушені силовиками. Тихановська 11 серпня 2020 року була змушена залишити країну та осісти в Литві. Виїхали з Білорусі й інші члени опозиції.

Європейський Союз, Канада, США, Велика Британія, Україна та низка інших країн відмовилися визнавати Лукашенка легітимним президентом.

Політична ситуація останніми місяцями посилилася міграційною кризою на кордоні Білорусі з Польщею та Литвою. Багато хто впевнений, що “міграційний шантаж” – це чергова провокація з боку Лукашенка, яка координується Кремлем.

Про ситуацію в Білорусі, про дії опозиції та про роль світової спільноти у розв’язанні проблем країни говоримо з Франаком Вячоркою, білоруським журналістом, медіаекспертом, радником лідерки білоруської опозиції Світлани Тихановської.

Ведучий – Сакен Аймурзаєв.

– Як ви та штаб Світлани Тихановської бачите причини цього осіннього загострення дій Лукашенка?

– У Лукашенка загострення розпочалося не восени, а торік у серпні, коли він програв вибори. І все, що відбувалося протягом останніх 12 місяців, має одну й ту саму природу. Є політик, який втрачає контроль над ситуацією, не впевнений у собі, який ніяк не змусить народ полюбити його.

І якщо спочатку його проблемою були білоруси, які відмовлялися йти з площ, то зараз у нього проблемою стали всі сусіди, які не хочуть полюбити та прийняти Лукашенка, яким він є.

Те, що ми спостерігаємо зараз на кордоні, – це спроба помститися Литві, Польщі та Євросоюзу за те, що вони підтримували демократичний рух у Білорусі. Також це спроба якимось чином розколоти європейську спільноту, і домогтися ось таким дивним шляхом визнання Лукашенка, дати йому хоч трохи легітимності, яку він втратив ще минулого року.

Те, що він зараз отримав дзвінок від Меркель (виконувачка обов’язків канцлерки ФРН дзвонила Лукашенку 15 та 17 листопада, – ред.), для нього це величезний успіх: мене не те, що помітили, а зі мною ще й 50 хвилин поговорили.

– Як ви вважаєте, чи доцільні такі дзвінки європейських лідерів, чи це тільки годувати звіра, умовно?

– Звісно, ми не вважаємо це нормальним. Він цим годується. Шляхом таких дзвінків звір отримує заряд бадьорості, почуття безкарності. І він розуміє: ага, шантаж працює, отже, слідом за мігрантами займемося шантажем наркотиками, як він уже обіцяв. Чи шантажем атомної електростанції – а як АЕС вибухне?

– А європейські уряди консультуються якимось чином із Тихановською, з її командою, як реагувати на те, що відбувається?

– Саме комунікація Меркель із Лукашенком – це, швидше, була ініціатива самої пані канцлерки. Потім вони пояснювали свою стратегію, свою тактику. Запевнили, що жодного визнання Лукашенка не буде, зміни політики очікувати не варто. Вони зараз намагаються розв’язати ось це термінове питання. Питання життя людей.

– А яке цивілізоване розв’язання цієї міграційної кризи вам здається?

– Треба зупинити смерть, треба зупинити жорстокість, беззаконня, насильство. Але одразу після цього треба розпочати примус Лукашенка до звільнення політв’язнів та розмови про нові вибори.

Поки нових виборів немає, жодної кризи не розв’язано.

– Які у цьому плані є ідеї, окрім традиційних санкцій?

– З боку білорусів, звісно, є ідеї, але можливостей для дії дуже мало. Коли люди зрозуміють, що вони можуть виходити на вулиці, їх не будуть бити та садити на 5 років, то вийдуть десятки та сотні тисяч одразу.

Якщо говорити про реакцію ззовні, то окрім тиску, санкцій, ізоляції – інструментів не так багато. І вони переважно символічні. Наприклад, виключити Лукашенка з Інтерполу, позбавити його можливості брати участь у міжнародних спортивних заходах, не приймати його послів, ізолювати. Найголовніше – не годувати режим, не давати йому гроші, бо гроші створюють почуття безкарності, з яким ми боремося.

Та й міжнародні суди. Навіщо їх створювали протягом багатьох десятиліть найкращі уми світу, щоб зараз вони не працювали? Це ж той випадок, коли справа має розглядатись міжнародними трибуналами, але для цього потрібна політична воля, а політичної волі зараз, мабуть, не вистачає.

– Безпосередні сусіди Білорусі – Польща, Литва. Яка їхня реакція? Чи є ризики, що в певний момент вони скажуть: як ви набридли зі своїм “Батьком”?

– Лукашенко має приголомшливу здатність об’єднувати людей проти себе. Навіть ті люди, які ще деякий час були на його боці, вони вже пішли, їх пішли.

Він об’єднав проти себе білорусів. На площах у Мінську перебували та протестували люди різного віку, всіх поколінь, світоглядів, професій – це було унікально, навіть несподівано особисто для мене.

Він об’єднав проти себе сусідів, світову спільноту. Залишилася пара лідерів, які з ним досі спілкуються. А Україна, Литва, Польща, Латвія – усі говорять в один голос і тим самим дають нам упевненість, що все не дарма.

Так, є втома, звісно. У Польщі, у Литві не всі розуміють, чому Лукашенко так себе поводить. Але з іншого боку, після міграційної кризи, коли це просто стало їхнім безпековим питанням, думаю, що всілякі сумніви відпали.

– Російський слід є у нинішній міграційній ситуації, на вашу думку?

– Видно, що Кремль та Лукашенко якось координують свої дії. Зрозуміло, що для Лукашенка важливо мати за плечима Кремль, прикриватися ним.

Йому вигідно говорити, що це все в Кремлі вирішують, а я такий плюшевий ведмедик, мною керують. Це Лукашенку вигідно.

З іншого боку, Путіну вигідна ця вся ситуація, бо вона б’є по Європі, показує її, напевно, неспроможність чи нерішучість. Вона допомагає дати трохи визнання Лукашенку. І якщо раніше Путін єдиний розмовляв із ізгоєм, то зараз уже не єдиний, зараз навіть Меркель дзвонить. Це, звичайно, трохи спрощує життя [Лукашенку] і покращує репутацію. Але сказати, що Путін постійно вписуватиметься в авантюру – це навряд.

– Що робити Україні в цій критичній і для себе ситуації щодо мігрантів?

– По-перше, координуватись із Європейським Союзом, із сусідами Білорусі. Діяти разом, підтримувати всі рішення Європейського Союзу. Також Україна має розглянути приєднання до санкцій. Бо саме від України й залежить, наскільки санкції будуть ефективними. Це й електроенергія, це нафтопродукти, це бітум, багато інших ліній постачання.

– 23 листопада у комітетах Верховної Ради обговорюватиметься питання білорусів, які переїхали до України, живуть тут, їхня легалізація, нормалізація їхнього життя. Що б ви чекали від української влади у цьому розрізі, в адаптації, скажімо, ваших співвітчизників, друзів тут, в Україні?

– Україна – це перша країна для багатьох білорусів, які зараз виїжджають зі своєї країни. Потім вони або залишаються або переїжджають до країн Євросоюзу. Багато білорусів селяться переважно у Києві, Львові, частина є у Чернігові, в Одесі.

Дуже важливо, щоби білоруси могли швидко отримати документи, продовжувати роботу. Розмови йдуть про легалізацію, дозвіл на працевлаштування, про можливість та про доступ до соціального та медичного забезпечення.

Це ситуація нестандартна. Звісно, ситуація критична. Тому ми сподіваємося, що український уряд та парламент будуть досить еластичні та допоможуть. Насамперед у плані доступу до допомоги та можливості працювати на українському ринку.

– Чи є інформація, коли Світлана Тихановська та Володимир Зеленський можуть зустрітися?

– Я гадаю, що це питання до президента України Зеленського. Коли буде таке бажання, то звичайно, така зустріч відбудеться.

– Але ж ви, як команда, готові до такого запрошення?

– Абсолютно готові. З Україною готові обговорювати, співпрацювати, працювати разом.

Повну версію програми “Виживи, Білорусь” у межах проєкту “Специальный репортаж” дивіться в ефірі телеканалу “Дом” 25 листопада.