Чи є свобода на Кубі: ситуацію в країні обговорюємо з представником кубинського опору Орландо Гутьєрресом Боронатом

Орландо Гутьєррес Боронат — кубинський письменник, представник Кубинського демократичного директорату, член Асамблеї кубинського опору.

У програмі “На межі” (“На грани”) телеканалу FREEДOM Орландо Гутьєррес Боронат розповів, як сьогодні живе Куба, про контроль за інакомисленням у державі та чи є у країни шанс на свободу.

Ведуча — Ксенія Смирнова.

“Куба — тоталітарна держава, заснована на комунізмі”

— Ви учасник Кубинського демократичного директорату. Як це бути частиною демократичного директорату в країні, де немає демократії?

— Кубинський демократичний директорат був заснований 1990 року. В історії Куби існує традиція молодіжних рухів під назвою Directorio, які організовувалися протягом усього XX століття для боротьби з різними диктатурами.

Так, 1990 року за підсумками Міжнародного молодіжного конгресу кубинських емігрантів ми організували Директорат, щоб продовжити традицію боротьби за політичну свободу і свободу проти диктатур. Було зроблено акцент на роботі на міжнародному рівні, підтримці дисидентського руху Куби, опору на Кубі.

Ми створили радіостанцію “Радіо республіки”, яка щодня веде передачі в соціальних мережах і на коротких хвилях транслюється на Кубі. Вона має дуже широку аудиторію на Кубі.

— Ще з часів СРСР заведено сприймати Кубу як острів свободи. Що змінилося на Кубі з 2019 року, коли змінилася влада у вашій країні?

— Куба — це тоталітарна держава, заснована на комунізмі. Держава жорстко контролює економіку до такої міри, що фермери не можуть вирощувати свій урожай або мати своїх тварин. Будь-яке політичне інакомислення переслідується і карається.

На Кубі налічується понад 1 500 політичних в’язнів. Багатьох із них заарештували після масових виступів населення Куби проти режиму 11 липня 2021 року.

Російська Федерація за президента Володимира Путіна є одним із головних прихильників цього режиму, і на Кубі проводиться масштабна російська військова кампанія. Сотні кубинців відправляються для боротьби проти народу України на українській території під російським командуванням.

Тож на Кубі немає жодної свободи. Куба — це країна, яка 1959 року (коли комунізм захопив владу) була однією з найбільш процвітаючих у Латинській Америці. Вона сама себе забезпечувала й експортувала продовольство. Це була сільськогосподарська держава. Комунізм зруйнував усе, щоб контролювати кубинське населення. І тепер Куба змушена імпортувати 100% того, що вона споживає, в основному зі США.

Тож наша країна не відчуває жодної свободи, країна відчуває пригнічення.

— З 2019 року президентом Куби є Мігель Діас-Канель, він змінив на цій посаді братів Кастро, які перебували при владі багато десятиліть. Кубинський режим визнаний одним із найжорсткіших у світі, незважаючи на деякі соціально-економічні реформи останніх років. А як це могло статися після послаблення санкцій з боку Сполучених Штатів Америки і величезної підтримки з їхнього боку, після візиту на Кубу Обами, після того, як острів став відкритим для світу?

— Це цікаве питання. По-перше, сім’я Кастро, а також генерали, які очолюють структуру збройних сил, дуже корумповані і хочуть залишитися при владі, незважаючи ні на що. Вони наполегливо намагаються утриматися при владі за допомогою репресій.

Президент Обама намагався дати Кубі нові можливості. Він зробив багато кроків у цьому напрямку, багато чим поступився кубинському режиму, але режим не відреагував позитивно — репресії тільки посилилися.

Сьогодні на Кубі 1 500 політичних в’язнів, з них 137 жінок. Це країна з найбільшою кількістю жінок — політичних в’язнів, наскільки мені відомо.

Єдиний спосіб утриматися при владі — це контролювати кубинців.

Минулого року на острові народилося 95 тис. кубинців, а 400 тис. кубинців залишили острів, тому що економічні та політичні умови особливо для молоді стали нестерпними.

— Яка зараз політико-адміністративна система на Кубі? Ви говорите, що це диктатура, влада заявляє, що це соціалізм, комунізм.

— Як у Північній Кореї.

Насправді Кубою керує одна сім’я, використовуючи збройну силу, поліцію і одну політичну партію — комуністичну. Вона контролює всю економіку і життя острова.

Народ Куби живе в злиднях, а сім’ї, що стоять при владі, живуть як мільйонери. Вони дуже багаті, і в ім’я соціалізму вони живуть як популістські мільйонери.

— Чому комуністична ідеологія все ще дуже популярна в деяких маргінальних групах, навіть у Європі?

— Легко бути комуністом, живучи у вільній західноєвропейській країні. Примітно, що фінансову підтримку комуністичний режим на Кубі отримує від Європейського Союзу. Європейські інститути направили кубинському режиму 11 млрд євро за останні три-чотири роки. Це не ті гроші, які йдуть народу Куби. Це гроші, які використовуються режимом, щоб залишатися при владі.

Головним ініціатором є соціалістична партія Іспанії, яка має дуже глибокі ідеологічні та ділові зв’язки з режимом на Кубі.

— Чому вони спонсорують ці злочинні режими?

— Вони вірять у диктатуру. Вони також пов’язані з корупцією і отримують вигоду з експлуатації кубинського народу.

Наприклад, на Кубі багато іспанських готелів. Ці готелі становлять фінансовий інтерес.

Соціалістична партія має ідеологічні зв’язки з режимом. Соціалізм — це слово, яким вони лише прикриваються.

— Рано чи пізно всі диктатури руйнуються. Але в Кубі цей процес ніби зациклився. У чому була головна помилка щодо Куби, коли все можна було змінити? Це була помилка самих кубинців чи невірна реакція всього світу?

— Режим на Кубі зберігся завдяки непослідовній політиці Заходу щодо цієї країни. У 1961 році США підтримали армію кубинців, яка намагалася повалити режим, а потім кинули їх — у 1962 році Джон Кеннеді та Микита Хрущов уклали так звану “Хрущовську угоду Кеннеді”, за якою США зобов’язалися не скидати уряд Куби. Цей захист з боку США і Радянського Союзу допоміг режиму зміцнити свою владу.

Те ж саме сталося і з Європою. Як можна пояснити той факт, що Європейський Союз відправляє гроші на Кубу, а режим надсилає війська в Україну? Сьогодні Європейський Союз є торговим партнером номер один для режиму на Кубі. Як таке може бути?

“Поки цей режим існує, Куба перебуватиме під контролем Росії”

— А які відносини з Росією? Президент РФ Володимир Путін завжди наголошує на стратегічному характері партнерства між Москвою і Гаваною, і що Куба залишається надійним союзником Росії. Крім дружби між диктатурами, що насправді Росія робить для Куби і для простих кубинців?

— Російська Федерація нічого не робить для боротьби з бідністю кубинців. Багато російських туристів їдуть на Кубу, але вони їдуть на курорти, куди кубинці не мають доступу.

Між режимом на Кубі та Російською Федерацією існує сильний зв’язок. Принаймні з 2014 року російська військова розвідка і кубинська розвідка об’єдналися, РФ надає режиму необхідну військову підтримку. Цього року [секретар Ради безпеки РФ] Микола Патрушев побував на Кубі. Кубинський президент і прем’єр-міністр були в Москві, зустрічалися з Путіним.

Робилося все можливе для “відбілювання” російського вторгнення в Україну. Аж до інформації іспанською мовою для Латинської Америки, згідно з якою Україна не зазнає вторгнення, що Росія захищає російськомовні регіони. Таким чином, режим став апологетом агресії проти України.

Крім того, вони направляють війська в Україну. Газета The Moscow Times повідомила, що один із високопосадовців російських військових заявив, що 2 тис. кубинців були відправлені воювати проти України. Цього року було підписано договір між Білоруссю, Кубою і Росією про перекидання кубинських військ до Білорусі. І, судячи з усього, частина цих військ була перекинута в Росію, а потім — в Україну.

Цей режим також зіграв важливу роль у встановленні диктатури у Венесуелі та Нікарагуа, у двох інших латиноамериканських країнах. У 2000 році відбулося повстання нікарагуанського народу за свободу, а кубинська і російська влада зіграли важливу роль у придушенні цього повстання.

Режими на Кубі, у Венесуелі та Нікарагуа, а також у Російській Федерації функціонували як єдине ціле. Це не чотири різні уряди. Вони в усьому працюють разом.

Протягом останніх 60 років кубинська комуністична розвідка працювала по всій Латинській Америці, створила сильні мережі впливу. У них є система типу КДБ, яка функціонує в регіоні вже багато десятиліть, і вони знищують усе, що може їм протистояти.

Але ситуація змінюється, і я думаю, що вона може змінитися на Кубі. Зміни на Кубі підуть на користь Нікарагуа і Венесуелі, і загалом світу.

— А кубинці, яким пропонують воювати проти України, воюють за що?

— Вони воюють за гроші. Вони воюють за виконання вказівок диктатури на Кубі. Вони намагаються втекти від нестерпної ситуації, що склалася на Кубі в економічному і політичному плані.

Вони роблять те саме, що робили завжди. У минулому столітті кубинські війська вирушали в Африку воювати на боці Радянського Союзу. І тисячі кубинців загинули у війні, яка не мала жодного стосунку до Куби. Кубинців регулярно використовували як гарматне м’ясо для реалізації міжнародних амбіцій Росії.

— Як можна знизити вплив Росії на Кубу?

— Єдиний варіант — зміна режиму на Кубі. Допоки цей режим існує, Куба перебуватиме під контролем Росії, і у Російської Федерації буде база в Карибському басейні. Зараз на Кубі діють різні російські армійські бази.

Європейське фінансування режиму на Кубі має бути припинене. Не має сенсу вводити санкції проти Росії, а потім фінансувати одного з головних союзників і головних інструментів Путіна в Латинській Америці. Європейська політика має бути послідовною. Якщо 11 млрд євро спрямовуються кубинському режиму, який використовується проти України, то ці 11 млрд євро мають бути спрямовані в Україну для боротьби за свободу.

“Те, що ви бачите в Латинській Америці, — це відсутність необхідного пріоритету в ЄС і США”

— Захід зараз показує, що він бореться за увагу до вашого регіону. Наскільки ефективно?

— Адміністрація Обами зробила багато помилок у зовнішній політиці. Однією з них було згортання своєї присутності в Латинській Америці. США скорочували свою присутність і безпеку в Латинській Америці протягом багатьох десятиліть. І сюди втрутилися Росія і Китай.

На російському телебаченні є іспаномовна версія телеканалу, яка дуже добре націлена на Латинську Америку і збиває з пантелику аудиторію, щоб переконати латиноамериканців в інтересах Росії.

Зараз США намагаються повернути свій вплив. Але це дуже складно, бо за плечима багато років відмови від активної позиції в Латинській Америці. Зовнішня політика має бути твердою, дуже ретельно вибудуваною і довгостроковою. Саме тому ми, кубинці-американці, наполягаємо на підтримці України.

Думаю, що те, що ви бачите в Латинській Америці, — це відсутність необхідного пріоритету в ЄС і США.

“Потрібно залишити ідею співпраці з диктаторськими режимами”

— Нинішня війна РФ проти України все більше схожа на війну цивілізацій. Але в епоху технологій не зрозуміло, як це взагалі могло статися на Європейському континенті. Які помилки потрібно виправити після перемоги України, можливо, заборонити комуністичну ідеологію, як було заборонено ідеологію фашизму?

— Думаю, що великою помилкою глобалізації було переконання в тому, що з такими автократичними державами, як Китай і Росія, можна взаємодіяти без наслідків. Ми маємо чітко розуміти, з ким ми маємо справу.

І потрібно приділити багато часу освіті, дискусіям і журналістиці в кожній країні, щоб зрозуміти, що являють собою ці ідеології, усвідомити небезпеку і шкоду, яку вони завдають.

На жаль, більшість американців не розуміють, що таке комунізм, що він зробив для Європи. Далеко не всі країни у світі постраждали від нацистів і комуністів. Весь світ — великий Голокост, спричинений політикою комуністів.

Необхідно пояснити, що взаємодія з цими режимами має свою ціну. І навіть якщо вам доведеться мати з ними справу дипломатично, політично й економічно, ви маєте робити це, ніколи не забуваючи про те, хто вони такі, що вони собою являють і який їхній погляд на світ.

Я вважаю, що Україна навчила нас одного: ми повинні залишити ідею співпраці з диктаторськими режимами. Уряд Путіна призвів до того, що ми бачимо зараз: вони вважають, що у них є право просто порушити цілісність країни. Відсутність реакції на окупацію Криму і на початкову окупацію частини східних областей України — так вчинили багато країн Заходу. А не можна було ігнорувати. І в результаті ми бачимо те, що відбувається зараз.

Ми повинні виграти битву ідей. Ми повинні оновити ідеї, принципи та цінності демократії. Ми повинні їх захищати.

Україна надихнула багатьох людей, Україна сприяла тому, щоб багато людей в усьому світі переглянули свої погляди, і зрозуміли важливість мужності і важливість самовизначення.