Чи втримає владу Ердоган: президентські вибори в Туреччині обговорюємо з експертами

У Туреччині 14 травня відбудуться вибори президента і парламенту. За посаду глави держави борються два кандидати — чинний президент Реджеп Таїп Ердоган і глава об’єднаної опозиції Кемаль Киличдароглу. Експерти зазначають, що лідер опозиції — не найрейтинговіший кандидат, але в нього є всі шанси перемогти. Тим часом Ердоган, який править країною останні 9 років, теж не збирається легко відпустити владу.

Із чим ідуть на вибори Ердоган і Киличдароглу

Крім того, що Реджеп Таїп Ердоган є президентом уже 9 років, до цього 11 років він був прем’єром. Очолюючи Партію справедливості, Ердоган виробив власну стратегію впливу на виборців. На чолі його меседжів останнім часом — протистояння західному впливу, особливо на релігійному ґрунті.

Ще один “коник” Ердогана — обіцянки стабілізувати економіку і поліпшити фінансове становище кожного турка — обернулися для чинного президента проблемою. Землетруси в лютому завдали колосальної шкоди економіці країни, яка зазнавала труднощів задовго до катаклізму (високі ціни та безробіття). Ліквідація наслідків землетрусу стала для Ердогана тим передвиборчим викликом, з яким він з об’єктивних причин не може впоратися в найкоротші терміни.

За час свого правління Ердоган пережив одну спробу державного перевороту. Після подій 2016 року опозиція не раз звинувачувала президента в політичних репресіях і розправі над неугодними. Одним із показових випадків називають вирок меру Стамбула Екрему Імамоглу. В опозиції вважають, що його просто усунули, як перспективного суперника.

Кемаль Киличдароглу — лідер турецької об’єднаної опозиції під назвою “Народна коаліція”. Вона складається з шести партій:

• Республіканська народна партія;
• ісламістська Партія щастя;
• права націоналістична “Хороша партія”;
• центристська Демократична партія;
• Партія майбутнього;
• Партія демократії та прогресу.

Опозиція обіцяє виборцям боротися за права і свободи, позбутися корупції, планує переорієнтувати зовнішню політику на Захід, щоб розв’язати поточні розбіжності із союзниками по НАТО, переформатувати економіку, забезпечити свободу слова.

Головне завдання, яке декларує Киличдароглу, — зміни до конституції, щоб Туреччина могла повернутися до парламентської системи і позбутися поправок 2017 року, які дали Ердогану максимальні повноваження.

Лідер Республіканської народної партії старший за Ердогана на п’ять років — йому 74 роки. Киличдароглу здобув економічну освіту в Анкарі, після чого працював у Міністерстві фінансів Туреччини. Пізніше очолював Фонд соціального страхування країни. Викладав в університеті. У 2000-х роках вирішив стати політиком — його обрали депутатом турецького парламенту. Позиціонує себе як борець із корупцією та бюрократією.

Кандидати в президенти Туреччини очима українських експертів

Головне питання, яке цікавить сьогодні українців і росіян у контексті турецьких виборів — як підсумки голосування позначаться на відносинах з Україною і Росією? Чи не стане гірше, чи не зірвуться і без того крихкі домовленості, такі як зернова угода? Про це, а також про передвиборчі позиції Киличдароглу та Ердогана в ефірі телеканалу FREEДОМ міркували:

• Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень;
• Сергій Данілов, заступник директора Центру близькосхідних досліджень;
• Володимир Фесенко, політолог.

ІГОР СЕМИВОЛОС: Шанси двох головних кандидатів зараз рівні

— Якщо Ердоган програє вибори, закінчиться тривалий період його перебування при владі — це ціла епоха. І в будь-якому разі, як би не сталося, Туреччина зміниться.

Але Туреччина не змінила свій геополітичний вибір і продовжує вважати себе західною країною, членом НАТО. Вона дотримується основних правил демократичних країн із ринковою економікою. Тобто в цьому плані нічого не зміниться.

Звичайно, всіх насамперед цікавлять відносини Туреччини з Москвою. Я поки що не бачу якихось серйозних сигналів про те, що в разі, якщо до влади прийде лідер опозиції, то ситуація радикально зміниться для Туреччини.

Ердоган зараз помпезно відкриває дуже багато об’єктів, які були побудовані. Відкриття атомної електростанції Ердоган подав своєму виборцю як величезний успіх Туреччини. А візит Путіна до Туреччини важливий не сам по собі, а як відкриття електростанції, де продемонстровано успіх турецького лідера.

Коли об’єднана опозиція ухвалювала рішення щодо того, кого вони хочуть бачити своїм кандидатом, була низка більш рейтингових людей. Їх активно б сприйняло молоде покоління. А Туреччина — молода країна. Киличдароглу не є такою людиною. Він уперся, можна так сказати, і в остаточному підсумку було ухвалено рішення про його кандидатуру. Природно, на це рішення вплинули спроби Ердогана вибити рейтингових кандидатів із перегонів. Наприклад, відкрито кримінальне провадження щодо мера Стамбула. Усе це, природно, теж вплинуло на ухвалення рішення щодо Киличдароглу.

Ердогану потрібна очевидна перемога, щоб не виникало жодних питань. Якщо це буде програш, абсолютно незрозуміло, як діятиме Ердоган, чи готовий він буде віддати владу, побоюючись можливих майбутніх переслідувань — у Туреччині це цілком очевидні речі. І які можуть бути переговори тоді між тими, хто переміг і хто програв? На яких умовах це все відбудеться?

Ситуація загострюється і можуть бути спроби вплинути на результат виборів, зокрема з використанням якихось нетрадиційних методів.

Економіка відіграє велику роль у передвиборчій кампанії Туреччини з урахуванням того, що з лірою відбуваються великі проблеми. Інфляція — величезна.

Економічна тема буде однією з ключових у цьому протистоянні.

Киличдароглу, як і Ердоган, “засіває” обіцянками, розповідає, що все буде добре — це виглядає популізмом. Землетрус у Туреччині серйозно вплинув на готовність людей голосувати за Ердогана. Певні моменти, пов’язані з корупцією, з тим, що дозволи на будівництво давали з порушеннями, незважаючи на те, що в минулому вже кілька разів це питання порушували, і було ухвалено нові правила будівництва.

Зараз Росія всіляко демонструє, що Ердоган — це єдиний кандидат, який її влаштовує. Про це говорять на всіх телеканалах дипломати. Тобто Росія однозначно ставить на Ердогана.

Без різниці, хто виграє вибори, тому що Туреччина буде все одно дотримуватися своїх інтересів. І я думаю, що траєкторія відносин між Україною і Туреччиною суттєво не зміниться.

СЕРГІЙ ДАНІЛОВ: Турецький виборець дивиться насамперед на свій гаманець

— Кемаль Киличдароглу вперше за 20 років правління Ердогана має шанси перемогти його в електоральному процесі.

Ніколи раніше у Ердогана не було такої жорсткої конкуренції. Ніколи раніше в нього не було шансів програти вибори.

І тому Киличдароглу привертає до себе таку увагу не тільки в Україні, у світі, а й у Росії.

Москва зараз намагається перепозиціонувати своє ставлення до цього опозиційного лідера. Якщо ще кілька тижнів тому російська преса і російський політичний клас однозначно висловлювалися на підтримку Ердогана і намагалися всіляко продемонструвати йому свою підтримку, то буквально тиждень тому з’явилися публікації в російській пресі, де його представляють русофілом. А раніше російська пропаганда називала його русофобом. Тобто вони розвернули свою позицію на 180 градусів.

У Ердогана залишаються шанси на перемогу. Згідно з опитуваннями різних соціологічних компаній, розрив між кандидатами може бути від 1,5% до 5-7%.

По-перше, землетрус засвідчив те, що гроші з фонду, з якого мали б компенсувати збитки від катаклізму, вже використані. Тобто те, що мало слугувати подушкою безпеки, було використано на будівництво доріг, інфраструктурних об’єктів, будинків, аеродромів, каналів і всіх інших гіперпроєктів Ердогана. По-друге, землетрус показав, що будівельні компанії не дотримувалися будівельних норм для цієї сейсмічної зони. І наглядові органи, які мали перевіряти будівництво на відповідність цим нормам або за хабарі, або через неуважність, не звернули на це увагу. У результаті злочинна недбалість занапастила близько 50 тисяч людей. Це гігантські втрати для країни, перш за все, людські, але й матеріальні теж. Це все наслідок політики прискореного зростання, коли звертають увагу не на якість, а на кількість зведених будівель.

На Заході (насамперед, у Європі) є втома від Ердогана.

У медіа Туреччини розігнали антизахідну істерію. Вона дуже негарна, примітивна, але вона працює. І Ердоган думає, що це правильно. Між Берліном, Парижем і Анкарою зараз далеко не найкращі відносини — натягнуті. Зрозуміло, що з опозиційним кандидатом буде комфортніше вибудовувати відносини з нуля, з чистого аркуша.

З Ердоганом у Європі дуже сильно побили горщики, але він як сильний гравець має свої переваги. З ним можна домовитися про те, про що з хорошою людиною, але без сильних позицій ти можеш домовитися і нічого не отримати.

Ердоган — це сильний, самостійний гравець, який у разі домовленості з Європою може забезпечити виконання цих домовленостей.

Для турецького виборця головне — це економічна ситуація і власна безпека. Зовнішня політика ігри Ердогана у велику країну мають якесь, але далеко не першорядне значення.

Турецькі виборці після минулого року з гігантською інфляцією звертають увагу на свій економічний стан, на соціальні гарантії, на безробіття. Досягнення у військово-промисловому комплексі не допоможуть Ердогану виграти. Йому допоможуть виграти його харизма, обіцянки середньому класу щодо кредитів, грошей, преференцій і можливостей, які вони отримають у бізнесі.

І Туреччина, і Росія перебувають у слабкій позиції. Дві слабких країни змагаються в тому, хто слабший. У своїй слабкості вони одна одній потрібні. Ердоган довів своєю макроекономічною і регіональною політикою безпеки ситуацію до такої міри, що він тепер потребує Росії. А Путін загнав себе в такий глухий кут, що потребує Ердогана. Вони один одного потребують.

ВОЛОДИМИР ФЕСЕНКО: У Москві уважно стежать за виборами в Туреччині

— Ердоган намагається зараз переконати Путіна, що все-таки треба зберегти участь у зерновій угоді. Зрив угоди — це загроза для міжнародної продовольчої безпеки, але це й удар по позиціях Туреччини [яка є гарантом зернової угоди]. Тому Ердоган зараз пропонує продовжити дію угоди ще на півроку.

Думаю, що росіяни реагуватимуть виходячи з результатів виборів турецького президента. Якщо, припустимо, Ердоган програє, я не відкидаю шантаж, можливо, тимчасовий вихід із зернової угоди.

Хоча головний конкурент Ердогана, лідер турецької опозиції, надіслав відкритого листа росіянам із посилом, що Туреччина зберігатиме партнерські відносини з Росією, і зовнішня політика країни не змінюватиметься. Але в будь-якому разі, на жаль, Росія може знову використовувати інструменти шантажу.

Ердоган діє у своїх політичних інтересах, в інтересах Туреччини. А ось Росія діє якраз з точки зору своїх традиційних шаблонів — шантаж, погроза, агресія, обстріли, щоб отримати поступки хоча б у санкційному режимі.

Туреччина намагається зберегти абсолютний нейтралітет.

Ердоган має унікальну позицію — у сучасній міжнародній політиці він єдиний міжнародний лідер, який має добрі стосунки з лідерами держав, що воюють, — і з Путіним, і з Зеленським.

Читайте також: Путін зараз більше потребує Ердогана, ніж Ердоган Путіна — думка