Без “військової могутності” і союзників: про що свідчить “парад перемоги” в Москві — думка експертів і глядачів FREEДОМ

9 травня парад у Москві до 79-ї річниці перемоги СРСР над Німеччиною у Другій світовій війні був набагато скромнішим, ніж у попередні роки. Як за представленим озброєнням, так і за гостями зарубіжних країн.

“Побєдобєсіє” на Красній площі

З особового складу ЗС РФ Красною площею пройшлися тільки близько 9 тисяч солдатів, тоді як минулого року повідомлялося про 10 тисяч. Цього разу не було розрахунків бойових підрозділів, за винятком однієї залізничної бригади. Задіяли лише курсантів військових вишів, представників військової поліції, Росгвардії, МНС, а також окремий розрахунок учасників так званої “СВО”.

На параді також було майже втричі менше військової техніки, ніж 2021-го. Представили тільки 75 одиниць, тоді як в останньому передвоєнному параді три роки тому брало участь 197 одиниць.

Другий рік не було і широко розрекламованих озброєнь, які в РФ називають “новітніми”. Ні танка Т-14 “Армата”, ні БМП “Курганець” глядачам не показали. Танк представили тільки один — Т-34 часів Другої світової війни. Також були відсутні зенітно-ракетні комплекси “Панцир”, які на початку минулого року встановили на дахах московських будинків і біля резиденції Путіна.

А в повітряній частині параду взяли участь лише 15 літаків, тоді як 2021 року авіації було в 5 разів більше.

Гостей на захід теж приїхало мало. Крім Путіна на Красній площі були президенти Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, а також Туркменістану та Узбекистану, які прибули до РФ на саміт Євразійського економічного співтовариства. Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян, який побував на саміті, на парад не залишився. Водночас спеціальними запрошеними стали лідери Лаосу, Гвінеї-Бісау і Куби.

Не відбулися в Росії й традиційні марші “Безсмертного полку“, адже в Кремлі боялися, що багато росіян вийдуть із портретами загиблих військових на нинішній війні проти України.

Не потішила учасників параду і погода. Уперше за останні кілька років у Москві 9 травня йшов сніг. Востаннє цього дня було настільки ж холодно в 1999 році. Снігопад припинився тільки ближче до кінця заходу.

Путін у своєму виступі на параді, як і в два попередні роки, говорив не тільки про перемогу у Другій світовій, а й про війну Росії проти України, а також про протистояння РФ із Заходом. Цього разу критики прозвучало менше. Але російський диктатор не забув пред’явити Заходу претензії в нібито “непомірності амбіцій”, “прагненні виправдати нинішніх послідовників нацизму” і спробах спотворити “правду про війну”.

При цьому диктатор зазначив, що Москва нібито робитиме все, “щоб не допустити глобального зіткнення”. І тут же вкотре пригрозив застосуванням ядерної зброї — заявивши, що Росія не дозволить погрожувати їй, і що її стратегічні сили завжди в бойовій готовності.

Розпочату ним самим війну проти України, Путін знову назвав “спеціальною військовою операцією” і зазначив, що РФ зараз нібито “переживає складний, рубіжний момент”.

Телеканал FREEДOM провів опитування серед своїх глядачів на тему: Без “військової міці” і союзників: про що свідчить “парад перемоги” в Москві?

Серед відповідей:

• “Демонстрація бойової немочі РФ”;
• “Путлер проводить парад ганьби, а в цей час миші поїдають дамби та рабсеяни тонуть у д*ьмі, все йде “строго за планом”;
• “Дуже давно Вінстон Черчилль сказав, що в майбутньому фашисти будуть себе називати “антифашистами”. Це були пророчі слова. І вони збулися в особі “раші”.

Читайте також: Зачаровані війною: навіщо Кремлю “побєдобєсіє” серед росіян

“Парад перемоги” в оцінці експертів

Про що цьогоріч свідчить “парад перемоги” в Москві, та які нинішні проблеми Росії у військовому та геополітичному плані він продемонстрував, в ефірі телеканалу FREEДOM обговорили:

• Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті;
• Дмитро Левусь, політолог-міжнародник, експерт центру “Об’єднана Україна”;
• Наталія Пелевіна, російська опозиціонерка;
• Франак Вячорка, радник лідерки білоруської опозиції Світлани Тихановської.

АНТОН ДРОБОВИЧ: Такого культу брязкання зброєю не було навіть у Радянському Союзі

— У перші десятиліття після Другої світової війни такого культу брязкання зброєю і реваншизму, як ми бачимо зараз у Росії, ми не бачили навіть у Радянському Союзі.

У принципі, для брежнєвських часів характерне перетворення пам’яті про війну на таку помпезну, бравадну пам’ять. І відтоді вона стала перетворюватися на одну зі скріп тоді радянської держави, а пізніше Росії.

Однак такі аморальні форми конкуренції жертв, такі аморальні форми перетягування жертовності, як ми бачимо в путінській Росії, не були притаманні навіть за радянських часів. Згадаймо, як з 2010 року Путін постійно розповідав, що Росія б упоралася у війні і без України тощо.

Це “побєдобєсіє”, яке відбувається в Росії в останнє десятиліття, стає вже діагнозом.

Це обмотування георгіївськими стрічками аж до купальників. Перетворення дитячих свят і ранків на якісь показові виступи візочків у вигляді танків і 3-4-річних діток у пілотках та імітованих бойових костюмах часів Другої світової війни. Це багато що говорить про психічний стан суспільства.

Для нас, українців, це багато в чому стало джерелом прозріння. Якщо подивитися соціологію, то з 2010 року сприйняття, підтримка 9 травня (зараз, слава богові, у нас уже немає цієї дати ні в якому контексті) стрімко падала.

І що більше Росія перетворювала пам’ять про Другу світову війну на токсичну, культову, аморальну форму, то більше людей в Україні та в багатьох інших країнах відмовлялися від такої моделі пам’яті. І все більше звертали увагу на спокійну, дуже делікатну, звернену до людських жертв і людської гідності модель пам’яті, яку пропонує Європа.

Ніхто не знає, який вигляд матиме пам’ять про Другу світову війну за 10 років — не тільки в Україні, а взагалі у світі. Бо будь-яка війна має певну гравітацію — силу, якою вона привертає увагу умів, силу зв’язку з людськими долями. І, як і всяка війна, яка йде в минуле, Друга світова війна теж поступово забувається. Бо особливістю будь-якої колективної пам’яті та будь-якої національної пам’яті є не лише меморіальні практики, не лише наративи пам’ятовування, а й також моделі, способи та точки забуття. А забуття є в будь-якому разі частиною пам’яті.

Звісно, Друга світова війна як наймасштабніша і найкровопролитніша війна в історії людства назавжди залишиться в каноні пам’яті, зокрема в Україні. Але ми бачитимемо, що чим далі ми віддаляємось від неї, тим більше забуватимуться фактичні події, і за якийсь час залишиться лише пам’ять про 8 травня, як день закінчення війни, та деякі регіональні дати, пов’язані з нею.

Зараз європейці не згадують Столітню війну так, як згадували раніше. Або ні ми, ні росіяни, ні європейці не згадують так Першу світову війну, її битви та її пам’ятні дати. Така ж доля спіткає і Другу світову війну, але з правками, що з нею пов’язані неймовірно важливі речі — як геополітичні, так і культурні. Наприклад, пам’ять про Голокост, пам’ять про взаємовиручку антигітлерівської коаліції тощо. Тобто всі ті речі, які важливі для того, щоб згадувати, що ми люди. Згадувати, що всяка війна — це велике випробування гуманізму, людськості. Ось ці речі нікуди не подінуться.

НАТАЛІЯ ПЕЛЕВІНА: З “голим задом”, зате з боєголовками

— Путін уже не перший рік використовує цей день у своїх цілях. Хоча цей день для багатьох росіян пов’язаний із величезною трагедією. Але при Путіні всі страшні людські втрати Другої світової війни відійшли на другий план. Для нього це можливість брязкати зброєю, можливість у сотий раз озвучувати свій зовнішньополітичний порядок денний.

При цьому цього року його промова на параді була коротшою, як мені здалося, ніж усі попередні роки. Ну, а акценти — ті ж самі. Він укотре повторив свою ядерну загрозу, що стратегічні озброєння Росії перебувають у бойовій готовності. І хоч кількість і види техніки на параді й було урізано (бо соромно показувати якісь нові озброєння на тлі жалюгідного стану речей в армії, що воює), але при цьому що стосується [ядерних] “Тополів” — це для Путіна святе, це головне, що є в його арсеналі.

Найбільше вражав антураж із представників країн, які не уособлюють собою прогрес. Лаос, Білорусь…. Це виглядало просто фарсом. Зараз в інтернеті ходить фрагмент параду 2010 року, де представлені українські військові, військові зі США та Великої Британії — союзники по Другій світовій. А нинішнє дійство — це як якийсь паралельний світ. Хоча парад-2010 був усього лише 14 років тому.

Також впало в око, що якщо раніше біля вічного вогню покладали квіти до обелісків міст-героїв Севастополю, Одесі, Києву, то цього разу — тільки Севастополю.

Тобто все пересмикнуто в бік необхідності сьогоднішнього путінського режиму. І було потоптано все, що було дійсно майже священним для багатьох поколінь росіян.

У мене, наприклад, дід воював у Другій світовій, був поранений, мав ордени. Він зараз уже помер. Але я пам’ятаю, коли 9 травня ми ходили до Великого театру, де збиралися ветерани. Вони згадували та плакали. Розумієте, тоді не було політики в цьому дні.

Прийнято називати “свято перемоги”. Але насправді, яке це свято? Це день страшної скорботи і болю.

А Путін захопив цей день, цю пам’ять і використовує у своїх політичних цілях уже не перший рік.

Нормальні люди, мені здається, вже не дивляться парад. Такі, як я, краєм ока дивляться, бо це потрібно для нашої діяльності. А прості люди давно не дивляться, тому що все споганено.

Ядерні погрози Путіна, звичайно, спрямовані на тих, хто поза Росією. Для тих, хто всередині країни, він розглядає ядерний арсенал як причину для гордості. При цьому 22 або 23 мільйони росіян живуть за межею бідності, у них похилені туалети на вулицях — зате у нас стратегічні озброєння в хорошій бойовій готовності. І народ це хаває. Не всі, звичайно, але чимала частина.

У цьому-то й величезна біда. З одного боку — злидні. З іншого — у нас боєголовки, наявність яких чомусь у свідомості росіян створюють баланс із цими злиднями. Якась компенсаторна, понівечена свідомість.

Я бачила відео опитувань на вулицях російських міст. І ось вони самі скаржаться на низькі пенсії, що ледве виживають. “А політика?” — “А політика у нас правильна, ми повинні всіх нагнути”.

Росія-то ніколи не жила добре. Коли вона була багатою, шикарною, процвітаючою? Ніколи. І завжди була ось ця компенсаторна складова. Коли був злиденний СРСР — зате ми все це терпимо заради світлого комуністичного майбутнього. При Путіні всьому світу почали доводити, що ми найвеличніші. А те, що ми великі коштом успадкованого ядерного арсеналу, а не за рівнем життя — такі теми непристойно порушувати в Росії, у відповідь одразу почуєте: “Ви що, не патріот?”

Це уживається в російській свідомості понад 100 років. Весь час якась підміна понять. Весь світ уже цивілізовано живе або прагне до європейської цивілізації. Навіть Америка свої глобальні амбіції давно підрізала, а за Трампа взагалі збираються йти у “внутрішню ізоляцію”, від усього абстрагуватися. У Росії ж усе рівно навпаки: з “голим задом”, але зате з боєголовками.

Це просто якесь замкнуте коло, з якого Росія жодного разу не вирвалася. Можливо, якби Росія якимось дивом вийшла на хороший економічний рівень і жила б якийсь тривалий час заможно, вона перестала б думати, що треба постійно самим собі та, головне, решті щось про себе доводити, у такий спосіб компенсуючи свою убогість.

ДМИТРО ЛЕВУСЬ: Це демонструє, що ордер на арешт Путіна видано не дарма

— Путін намагається показувати свою однозначну позицію. Так, за спиною Путіна на параді сиділи два скоти у військовій формі, які є воєнними злочинцями. Один тримав понад 360 осіб у підвалі в селі Ягідне в Чернігівській області (йдеться про старшого лейтенанта Чалима Чулдум-оола, — ред.). Другий — керував розстрілами в Бучі (йдеться про майора Бориса Дудка, — ред.). Це показує позицію Путіна, з якої він не зверне. Це демонструє, що ордер на його арешт Міжнародним кримінальним судом виписано не даремно, і що можливостей до діалогу з цим пацієнтом дедалі менше і менше.

І сам парад це теж продемонстрував. Це перехід від давно розпочатого “побєдобєсія” до того, що, мовляв, тепер — це продовження тієї війни, в якій нібито Росія перемогла нацизм. Чому “нібито”? Тому що, явно не Росія перемогла, а Радянський Союз, який спалив у вогні Другої світової війни абсолютно всі народи, які були йому підвладні. І Україна зазнала дуже великих втрат, зазнала саме через злочинний режим, який був у ті роки, який був співрозмірним з гітлерівським режимом. Але тільки Росія не покаялася за це. І Путін у своєму нахабстві це демонструє.

А те, що техніки на параді було менше — це об’єктивний процес. Так, вона вся задіяна на фронті. І виявилося, що, попри всю божевільну мілітаризацію Росії, яка триває десятиліттями, готовність до справжньої війни, яку вони так хотіли, значно менша, ніж могла б бути. Ресурс спалений, а більша частина населення Росії живе в скотинячих умовах. Ну, напевно, їм так треба.

ФРАНАК ВЯЧОРКА: “Генерал Умка” був незадоволений, що занадто мало “Іскандерів”

— Білоруси називають шпіца Лукашенка, з яким він прийшов на парад, “генерал Умка”. І після параду пішли жарти, що типу “генерал Умка” був незадоволений, що занадто мало “Іскандерів”, не було гаубиць, а без гаубиць це не парад.

Поява Лукашенка на параді з собакою — це його така примха. Можливо, він думає, що так він виглядає молодшим, веселішим. Сам же старіє, сам же бачить, що втрачає зв’язок із реальністю. Ну, а собака додає йому якоїсь людяності. Тому він тягає цього Умку на всі ті нечисленні події, зустрічі та поїздки, куди його запрошують. Він садить шпіца за стіл переговорів, а буває — і на стіл переговорів разом зі стравами. І ми часто бачимо від пресслужби Лукашенка фотографії саме собаки, а не чиновників, міністрів, які взагалі перестали відігравати будь-яку роль, щойно Лукашенко став маріонеткою Путіна.

Лукашенко в Білорусі теж перетворив “День перемоги” на свято війни. І замість рефлексії про Другу світову війну, про жертви (Білорусь втратила майже кожного третього в тій війні, зокрема й від сталінських репресій) у Білорусі культивується мілітаризація — що скрізь вороги, всі збираються на нас напасти, і тому треба згуртуватися навколо Лукашенка. І головними ворогами зараз оголошуються, звісно ж, Україна та український уряд, і, звісно ж, західні сусіди — Польща, Литва, Латвія, якими нібито керують США. Тут риторика Лукашенка абсолютно сходиться з російським наративом, щоб насамперед виправдати агресію. Також у такий спосіб Лукашенко намагається показати свою лояльність Путіну, запевнити Путіна, що він єдиний, хто може гарантувати контроль над Білоруссю. Ось 9 травня чудова для нього можливість.

Цікаво, що в самій Білорусі парад не проводили. Лукашенко поїхав до Москви, і всі білоруські канали транслювали саме московський парад. Це ще один знак втрати Білоруссю свого суверенітету руками Лукашенка.

Читайте також:

• Як примусити Путіна до миру — думка експертів і глядачів телеканалу FREEДОМ
• Кримський міст, аеродроми, бункер Путіна: якими будуть цілі для ракет ATACMS — думка військових експертів і глядачів телеканалу FREEДOM