Агресія в російській мові — як відбуватиметься очищення: інтерв’ю з російським філологом Гасаном Гусейновим

Гасан Гусейнов — радянський і російський філолог.

Народився 1953 року в Баку. Закінчив філологічний факультет Московського державного університету (МДУ). Викладав в університетах Данії, Німеччини, США. Веде аналітичну колонку на теми політики, мови та культури на сайті радіо RFI (Міжнародне французьке радіо). Вивчає вплив політичного режиму і персональний вплив президента Росії на російську мову.

За твердження про використання мови для розпалювання агресії, ненависті та маніпуляцій був звільнений з московського університету “Вища школа економіки”.

Гасан Гусейнов — гість програми “Люди доброї волі” телеканалу FREEДOM.

Ведучий — Сакен Аймурзаєв.

— Почнемо з теми, як сучасна російська мова насичується агресією. В одній зі своїх статей ви пишете, що відчули війну за багато років, ще до 2014 року, коли в публічному вжитку з’явилися слова з нотками мілітаризму, агресії.

— Так, це відбулося до 2014 року. Але це пов’язано не тільки з колишніми республіками Радянського Союзу. Це надзвичайно популярний дискурс у різних світових мовах — і в англійській, і в німецькій, і у французькій — часів світових воєн.

Наприклад, коли ми обговорюємо якусь тему, можемо сказати: “Ми вступили на мінне поле”. Або коли суперечку, полеміку називаємо “війна”, використовуємо слово “атакують”.

Для багатьох людей взагалі царина мовленнєвої поведінки виявляється надзвичайно агресивною або спонукає їх до агресії. Тому що в реальному політичному житті ці люди нічого не можуть зробити.

Що менше ви можете домогтися чогось за допомогою мови в політиці, то більше у вас мова насичується агресією. Це загальне явище. Але в російській політичній мові воно виявилося згубним.

Тому що протягом перших десятиліть після розпаду СРСР здобуття свободи сприймалося як якесь зло, а втрата територій, зміна географічної карти сприймалася як рана, завдана країні. І це, звісно, відбилося на мові.

— А хто найбільше цю рану ятрив? Журналісти, письменники, науковці, публічні діячі?

— Це дослідницьке питання. Його треба вивчати, щоб зважувати відповідальність тих чи інших людей за те, що цілі суспільства стають на шлях війни. Відповісти поверхово на це питання не вийде.

Але можна сказати про рамкові умови, звідки ця мова взялася, і хто її транслює. Є видатний девіантолог, дослідник кримінальної поведінки Яків Гілінський. У його роботах ідеться про злиття державної машини з криміналітетом, зі злочинним світом. І ось ми зараз спостерігаємо цю зрощеність кримінального середовища та влади: та ж банда Пригожина (ватажок приватної військової компанії “Вагнер”, — ред.), усі його “зеки” і Путін — це ж люди одного кола.

Це злиття йшло з 1920-х років і зараз прийшло до свого торжества. Зараз ми спостерігаємо торжество цього світу.

І коли ми шукаємо відповідальних за це, ми повинні також відповідальних шукати і в інтелігенції. Тому що інтелігенція оформляє антураж усього цього, прийнятність цього для інших людей. І ми бачимо, що, з одного боку, є люди, які кидають бомби, ракети, посилають солдатів, а з іншого боку, є всілякі з рухомими язиками Скабєєви, Соловйови, Симоньяни та інші, які обслуговують цей процес, бомблять народ своїми маніпуляціями. І це зчеплення надзвичайно міцне.

— Так, якщо одного разу глава Росії Путін дозволив собі мовну безсоромність, публічно сказати “мочити в сортирі”, то рано чи пізно ця безсоромність виросла у війну. Чому ці низи, низова мова не тільки прорвалася, а й прижилася? Путін дуже часто використовує вирази, які нібито він почув на кухні в тій своїй комунальній квартирі.

— Тут треба дивитися з двох боків. Один бік — культ простої людини, простота. Мовляв, проста людина знає ціну життя. Проста людина не обдурить, проста людина чесна і добра.

Але проста людина хороша тільки тому, що нею можна маніпулювати. Її свідомістю легко маніпулювати, постійно волаючи до її культу самої себе. І це дуже успішно робиться, ми це спостерігаємо.

А інша сторона полягає в заголінні, у паскудній поведінці. Всяке оголення, всяка відвертість буває приємна людині, яка хоче простоти. Вона не хоче ускладненості.

Вона в складному бачить брехню, а в простому бачить правду.

Але будь-яка людина, якщо вона не зовсім дурна, розуміє, що життя влаштоване складно. Складно влаштоване суспільство, складно влаштована окрема річ. Але вона бачить у складності помилкове, і цим майстерно користуються маніпулятори.

Україна ще з 1990-х років теж стала жертвою примітивізації з боку Росії. Російські політики, починаючи з Єльцина, постійно підтримували точку зору, що Україна — не справжня держава, це така випадковість. Вони просто відпали від нас. Така шкідлива нібито держава, яка насправді є частиною Росії. І цей спрощений образ існував і на Заході — і в Меркель, і в Шредера. Він і досі існує в дуже багатьох у Німеччині, в Європі.

Цей погляд поширений завдяки спрощенню історичного процесу через маніпуляції. Ті самі дурниці, які говорив Путін, що Ленін створив Україну, що ніякої України не існує, мови української не існує, — це теж маніпуляція, це оголення його історичного невігластва.

— Багато мов пройшли цей шлях. А чи були приклади очищення мови від війни, від колоніалізму, від імперства?

— Тут є дві проблеми. Одна проблема полягає в тому, що прагнення очиститися і позбутися колишнього історичного досвіду — це річ хороша, але дуже мало реалізована. Або реалізована тільки під великим тиском ззовні.

Візьмемо, наприклад, Німеччину, німецьку мову. У Німеччині буквально щороку виходять нові дослідження про те, як змінювалася мова з 1945 по 1955 рік. Відома книга Клемперера “Мова Третього Рейху” і його щоденники, які він вів під час війни. Клемпер — романіст, який дивом вижив завдяки дружині, яка була німкенею. Ось він записував у щоденнику свої спостереження і одразу після війни написав книжку про мову Третього рейху.

Але набагато диференційованіші, складніші, багатші на висновки дослідження з’явилися лише нещодавно. Приблизно 15 років тому Гайдурн Кемпер випустила словник суспільної мови Німеччини з 1945 до 1955 року, вона показала, що в німецькій мові було два основні дискурси. Один — власне, нацистський. Інший — як це не дивно, дискурс внутрішнього опору цьому нацизму. Бо ми маємо пам’ятати, що були не тільки Гітлер і Геббельс, але були Віллі Брандт і Генріх Белль, які виробляли іншу мову. Тобто завдяки внутрішнім ресурсам відбувалося навіть не стільки очищення, в точніше кажучи — збагачення мови.

У Німеччині була велика різниця в підході до мовної політики в різних зонах окупації (після 1945 року Німеччину було розділено на 4 окупаційні зони, — ред.). У радянській зоні відбувалася радянізація мови, яка використовувала багато нацистських форм саме для того, щоб маніпулювати людьми. А в американській, французькій та британській зонах окупації були свої підходи. Цей досвід має недолік — носії німецької мови дуже довго не отримували власної політичної суб’єктності. І був такий рух маятника. Мовляв, от ми до цього були в тіні Америки, були проамериканськими, а давайте-но ми станемо проросійськими. І Шредер ввів Путіна в Німеччину, в німецьку громадську думку.

І ще одна надзвичайно небезпечна річ. Під час денацифікації Німеччини зміцнилася роль англійської та французької мов. Це погано позначилося на німецькій, наприклад, науковій мові. І навіть зараз у математичних, фізичних журналах Німеччини не приймають статті німецькою мовою. Ця відкритість до англомовного, американського світу призвела до того, що учням гімназій деякі книжки з математики, фізики вчителі пропонують читати одразу англійською. І наукова німецька мова поступово скукожується. А це призводить, своєю чергою, до певного сплеску націоналізму. Мовляв, чому ми в Німеччині маємо це все читати тільки англійською?

Ще одна річ. У період націонал-соціалізму німецька мова пропонувала себе іншим німецьким мовам як головну. Ось як російську мову назвали державотворчою в Російській Федерації, такою була і німецька мова. Проте після Другої світової війни, наприклад, данці, мова яких дуже близька до німецької, очищували свою мову від німецьких проявів. Вони навіть змінили алфавіт, змінили написання іменників — які в данській, як і в німецькій мові, писали із великої літери, стали писати з малої. Німці відповіли на це дуже розумно. І коли під контроль Німеччини перейшли північні землі, де була доволі велика данська меншина, то вони отримали всі права, зокрема право на вивчення данської мови. Данську мову вивчають на півночі Німеччини, зокрема й німці, а не тільки данська меншина. Тому що для них у такий спосіб відкривається ще й данський ринок праці, освіта тощо.

— І з іншого боку має бути імунна реакція суспільства. Пригадую, понад п’ять років тому один німецький католицький ієрарх вжив словосполучення “дегенеративне мистецтво”. І на те була миттєва реакція суспільства, ЗМІ. А чи може бути колись у Росії, що якщо хтось вживатиме слово “бандерівець”, то російське суспільство так само різко реагуватиме, що так не можна?

— Щоб така реакція була можлива, потрібно кілька десятиліть відповідної шкільної освіти. Ви не зможете домогтися такого результату, поки в мові шкільних учителів слово “бандерівець” абсолютно нормально звучить.

Але ще гірше, коли протягом багатьох десятиліть такий спектр значень прив’язується до звичайного слова, яке історично не є сленговим. Тому що “бандерівець” — це радянський історичний сленг, такий політичний жаргон. Але слово “українець”, або слово “єврей”, або слово “татарин” не є носієм негативного змісту. А зараз ми зіткнулися з ситуацією, коли кілька поколінь людей звикло надавати цим словам політично неприйнятного змісту.

Так само було 2008 року, коли Росія напала на Грузію з подальшою анексією грузинських територій. І тоді раптом слово “грузин” набуло політичного значення. Почути, що когось затримали на вулиці, бо він грузин, не викликало протесту. Бо на той час владі треба було представити саме грузинів як агресорів. “Це вони хотіли напасти, це вони. Ми тільки їх утримали від цього нападу”.

І тоді з’явився термін “примус до миру”, а не миротворча акція. Уся гидота цієї політичної мови полягає в тому, що вона бере звичайне слово “мир”, звичайне слово “примус” з’єднує їх разом і далі відбувається, що Росія нічим поганим не займалася, вона займалася “примусом до миру” грузинів.

Тому, щоб слово “бандерівець” у російській мові сприймалося як сигнал про перехід на неприйнятний рівень дискурсу, для цього має бути проведена величезна робота. І це шлях, до якого поки що дуже далеко. Потрібно розуміти, що Росія протягом Російської імперії, потім Радянського Союзу займалася деукраїнізацією завойованих західних територій, депортувала українців, позбавляла їх української мови. Щоб усе це змінити, потрібно багато часу, потрібні освітні зусилля кількох поколінь, двох-трьох поколінь. Ми до цього точно не доживемо.

— Ви згадали стосунки німецької мови із сусідніми. А якщо говорити про російську мову. Вона настільки зараз токсична у світлі подій, що, здається, вона не може бути в нормальних стосунках із сусідами. От які ці стосунки можуть бути?

— Усе таки важливо, що говорять російською мовою — брешуть чи правду говорять. Важливий зміст висловлювання. І зараз дуже багато слухаю передач з України — українською мовою, але й російською мовою теж.

Йде зміна політики українських медіа, так би мовити, перехоплення російської мови, як нормальної і гідної, у російських мас-медіа. І це, мені здається, дуже правильно. Тут важливо вийти з тіні ворога, перестати сприймати це як мову ворога.

Ваше запитання стосується мов двох типів. Один тип — це мови самої Російської Федерації та корінних народів РФ. Тут протягом путінського правління скоєно вирішальний злочин проти цих мов. Російську мову було оголошено державотворчою, і тим самим вона відтіснила інші мови від системи освіти. Це згубно позначиться надалі на дуже багатьох людях у Росії і згубно позначиться на відносинах Росії з більшими країнами-сусідами — з казахстанцями, узбекистанцями тощо.

Академіки, працівники масмедіа, просто культурні люди не змогли чинити опір перетворенню російської мови на зброю придушення інших мов і народів. І це призведе до того, що мовою спілкування між цими народами і самою Російською Федерацією перестане бути російська.

Наприклад, ми бачили як під час візиту до Литви на площі у Вільнюсі президент Литви та президент України розмовляють, відповідно, литовською та українською мовами. Але імперська російська свідомість запитує: як це так, чому ви не розмовляєте російською, ви ж обидва можете розмовляти російською? Ось ми побачили, який вигляд матиме розмова українців і литовців без російського посередництва. Ми побачимо це і в Середній Азії, в Центральній Азії та на Кавказі. Там або буде нова мова-посередник, або буде багато перекладачів.

Тут головне не потрапити в тінь ворога і не думати, що всі, хто розмовляє російською мовою, — це путінські посіпаки, чекісти, якісь солдати-вбивці. Це все-таки не так.

Так, мовна спільнота перебуває зараз у глибокій прірві. І страшно ослаблена інтелектуально, емоційно. Але є серед носіїв російської мови — і росіян, і не росіян — абсолютно нормальні люди.

— Ще до повномасштабного вторгнення ми сиділи з моїм знайомим українським чиновником у кафе в Києві. Він прекрасно говорить російською. І тут йому телефонує колега з Молдови, який теж прекрасно говорить російською. Але вони розмовляють — англійською мовою, навіть на рівні особистісного спілкування. Два чиновники — український і молдовський. Якщо українець і литовець, українець і молдаванин зрозуміють один одного англійською, чому в Росії скорочується вивчення іноземних мов?

— А хто в Росії займається культурною політикою? Це або люди з якимось залишковим радянським досвідом, або люди, які на цей досвід моляться.

А в чому полягав радянський досвід? Навіщо взагалі вивчали іноземні мови? По-перше, щоб вселити відразу до цих іноземних мов. Друге — забезпечити мінімальний рівень спілкування з іноземними туристами, які приїжджають. Абсолютно не було настанови, що потрібно вивчати іноземну мову, щоб надалі самим подорожувати, здобувати освіту за кордоном.

Тому, ну, чого ще чекати від убогих? Вони скорочуватимуть обсяг вивчення іноземних мов ще й тому, що вони впевнені, що говорити добре іноземною мовою — значить, робити перший крок до зради.

Якщо ти можеш добре влаштуватися на Заході, значить, ти обов’язково зрадник, який свої скріпи кинув удома, втік і став служити чужому світу за подачки.

Люди, які сьогодні в РФ ухвалюють рішення щодо мови, щодо культури тощо, швидкими кроками приводять цю країну, це суспільство до деградації. У них немає жодних раціональних міркувань, окрім як “не пускати”.