Росія втрачає по пів армії на місяць: втрати окупантів оцінили військові експерти

У травні українські захисники ліквідували на фронті 38 тис. російських окупантів, у червні до цих втрат додалися ще 33 тис. особового складу. При цьому мобілізаційний ресурс РФ становить 30 тис. осіб на місяць, тобто заповнювати втрати противнику доводиться в максимально короткі строки і повністю покрити нестачу не вдається.

Збройні сили України продовжують активне знищення і російської бойової техніки. Так, у червні за оперативними даними Генштабу ЗСУ армія РФ недорахувалася:

• танки — 359 одиниць;
• бойові броньовані машини — 603;
• артилерійські системи — 1415;
• реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) — 23;
• системи протиповітряної оборони (ППО) — 59;
• літаки — 3;
• кораблі — 1;
• автомобільна техніка та цистерни з ПММ — 1707;
• спецтехніка — 267.

Також за місяць було збито 1003 ворожі БпЛА і 103 крилаті ракети.

Втрати російської армії в ефірі телеканалу FREEДOM проаналізували:

• Микола Маломуж, генерал армії України, керівник Служби зовнішньої розвідки України (2005-2010 рр.);
• Сергій Грабський, військовий експерт;
• Олексій Гетьман, військовий аналітик;
• Ян Матвєєв, військовий експерт.

МИКОЛА МАЛОМУЖ: Заповнити втрати росіян практично неможливо

— За два місяці ми знищили фактично цілу армію, це потужний удар. Армія середнього типу — це 65 тис. осіб.

На колегії Міноборони РФ на початку року ставили завдання — за півроку створити одну армію, два корпуси, кілька дивізій. Якщо в середньому на місяць ми знищуємо 30 тис. окупантів, то за шість місяців — це приблизно 180 тис., це величезна кількість. Це те, що підриває всю оборону і агресивні дії Російської Федерації.

За щомісячних 30 тис. мобілізованих поповнити втрати практично неможливо, тому триває зменшення боєздатних військ ворога.

Наше основне на сьогодні завдання — знищення резервів противника. Особливо тих, які мають бойову підготовку, а також знищення техніки, боєприпасів, вогневих засобів.

Ми щомісяця знищуємо тисячі одиниць техніки — танки, БТР, БМП, ракетні системи, артилерію. Військово-промисловий комплекс РФ не може їх поповнити.

Найголовніше — якість мобілізованих солдатів. Вони їх набирають або примусово, або стимулюють різними способами за контрактами. Ці люди або не мають військової підготовки, або пройшли її мінімально. Тим більше, вони не мають бойового досвіду. Тобто в бій насамперед кидають росіян, які не мають системної мотивації, достатньої військової підготовки, не обстріляні. На багатьох напрямках ми фіксуємо, що вони відмовляються йти в атаку. Тому що росіяни бачать, що це бої одностороннього знищення, повністю нищать їхні підрозділи. На особливо гарячих ділянках на базу повертаються 15-20, а інколи й 8 росіян — про це свідчить зміст перехоплених розмов противника. Вони розуміють, що перспектив у них тут немає. Тому в російських військових страх, розчарування.

На гарячих точках росіяни ще намагаються використовувати підрозділи з якимось бойовим досвідом — спецпризначенці, повітряно-десантні війська. Вони їх намагаються поповнювати. Але якщо раніше це були добре підготовлені підрозділи, то зараз це нашвидкуруч створені. Тобто якусь підготовку вони пройшли, але вони не є ефективними. Наприклад, росіяни переправляють морську піхоту з Далекого Сходу, і ми пам’ятаємо історію, як їх на Донецькому напрямку знищували наші війська. Тому перспектив ефективного використання цих військ немає.

Тим паче, до нас надходять нові засоби і можливості від західних союзників, якими ми знищуємо резерви противника ще до їхнього прибуття на фронт. Це коли вони пересуваються ще в прифронтовій зоні, і ми завдаємо потужного удару всіма видами засобів. Вони, по-перше, явно дезорієнтовані, у них паніка, і вони вже недієздатні.

Гадаю, що такий формат знищення ворога триватиме й надалі. І вся ця демотивація передаватиметься в тилові війська, і особливо тим, хто готуватиметься на мобілізацію, та їхнім родичам. Вони будуть чіткіше розуміти, що єдина для них ситуація на фронті в Україні — це їхнє знищення. Це буде дуже потужно підривати резерви російської армії.

СЕРГІЙ ГРАБСЬКИЙ: Російським військам дано наказ просуватися, попри втрати

— Збитки, яких ми завдаємо противнику, змушують його діяти більш обачно і зосереджуватися на тих завданнях, які, на його думку, він може виконати. Саме тому найбільш важка оперативна обстановка зберігається на Торецькому напрямку Донецької області, що включає три піднапрямки: Покровське, Часов’ярське і безпосередньо Торецьке.

Противник зараз запекло рветься до міста Торецьк, намагаючись фронтальними атаками скувати наші війська і прорватися до цього оборонного укріпрайону українських сил оборони, що призводить до серйозних втрат противника.

Але якщо дивитися за загальною кількістю бойових зіткнень, то динаміка їх зберігається на дуже високому рівні, що свідчить про відчайдушне прагнення противника досягти бодай якогось результату бодай на якомусь напрямку.

Те, що бойові зіткнення відбуваються на інших напрямках, не скасовує того, що основні зусилля російських окупантів зосереджені на Торецькому напрямку.

На інших напрямках противник намагається вести бойові дії, мета яких — відволікти наші війська, досягти якихось тактичних результатів, але без якогось серйозного оперативного успіху.

Наскільки вистачить військ противника в такому атакувальному імпульсі, сказати важко. Бо на відміну від звичайної практики аналізу ситуації (коли беруть до уваги фактори втрати, поповнення ресурсів, забезпечення всім необхідним) тут ідеться про політичне замовлення.

Російським військам дано наказ просуватися вперед якомога далі, не зважаючи на втрати. Це може зіграти з нами злий жарт у будь-який момент. Я не скажу, що це станеться прямо сьогодні, але в будь-який момент може статися, коли наступати буде банально ніким.

Уже на сьогоднішній день ми бачимо зосередження противника на штурмах, які здійснюються виключно піхотними підрозділами з дуже обмеженим використанням техніки. І є дві причини цього:

• перша — щільна система вогневого впливу, яку створили українські війська;
• друге — банальна нестача у росіян навченого персоналу, який може керувати військовою технікою.

Виходячи зі сказаного, імпульс наступу противника може поступово затухати. Хоча щонайменше на найближчий місяць ми не можемо стверджувати, що таке станеться, тому що противник поки що не рахується з втратами. Як швидко в нього почнеться прозріння — сказати важко.

Ще все залежить від того, коли ті нещасні, яких женуть у бій російські командири, сприймуть себе людьми, а не людським м’ясом, і повстануть проти цієї божевільної практики.

Ми жодним чином не недооцінюємо противника. Противник ще намагається вишукувати нові способи й алгоритми ведення бойових дій. Аж до того, що вони почали використовувати малу механізовану техніку — мотоцикли, баггі та інші засоби доставки. Це показало ефективність, тому що ці засоби доставки досить маневрені, швидкі, вони можуть дуже швидко порівняно з піхотою проникати між бойовими позиціями українських Сил оборони. Був приклад, коли противник на світанку, використовуючи баггі, здійснив десантування близько 50 осіб на ділянку між бойовими позиціями наших підрозділів.

Ця загроза досить серйозна. Але вона є, зокрема, відповіддю на той виклик, який ми робимо противнику, не даючи йому змогу використовувати більш потужну бойову техніку, тому що вона, безумовно, потрапляє під удари наших дронів.

Але ми чудово знаємо, з чим маємо справу, і теж вживаємо відповідних заходів для мінімізації цієї загрози.

ОЛЕКСІЙ ГЕТЬМАН: Щодо танків у росіян негативний баланс

— Крім знищення російських військових, ми знищили сотні танків. Це серйозний аспект, тому що особливо по танках у росіян негативний баланс.

Кількість танків, яку вони можуть поставити на фронт, значно менша за кількість, яку вони втрачають. Вони женуть танки зі складів, а там уже майже нічого не залишилося. Намагаються відновити підбиту техніку.

За оцінками, росіяни з різних засіків можуть постачати на лінію фронту не більше 100 танків на місяць. А ми знищуємо їх у 2-3 рази більше. Тому це для них серйозна проблема.

Артилерійські системи теж знищуємо. Але росіяни продовжують збільшувати випуск артилерійських снарядів, які значно дешевші, ніж снаряди, які нам передають західні партнери. Росії в цьому плані допомагає Північна Корея. За оцінками, тільки за останній час вони передали щонайменше 900 тисяч снарядів калібру 152 мм, 700 тисяч калібру 120 мм, не рахуючи мін 120-го і 80-го калібрів.

Російська промисловість з 1,5 млн може перейти на випуск до 4 млн снарядів на рік. До 3 млн на рік може їм постачати Північна Корея. Крім того, на складах у РФ залишилося орієнтовно 2-7 млн снарядів: на початок повномасштабної війни у них на складах було 15-20 млн снарядів, по нас вони запустили близько 13 млн.

Тому можна говорити, що Росія на рік може використовувати до 10 млн снарядів. А якщо сильно напружаться, то можуть робити і до 1 млн пострілів на місяць, півмільйона — точно. Тому снарядів у них вистачає.

Так, на фронті можна спостерігати зниження кількості пострілів зі ствольної артилерії. Але це не свідчить про брак у росіян снарядів. Це може означати все що завгодно. Можливо, пауза, можливо, вони хочуть десь накопичити ресурси, щоб завдати сильного удару.

ЯН МАТВЄЄВ: Добровольців у росіян уже не вистачає

— Не думаю, що, з огляду на величезні втрати, військове російське керівництво ухвалюватиме якісь рішення, щоб зупинити це. Зовсім нещодавно Путін же зробив заяву, що поки Україна йому не віддасть повністю чотири області (Донецьку, Луганську, Харківську та Запорізьку), війна триватиме. Тим самим він підтвердив, що йому абсолютно плювати на життя російських солдатів. Мовляв, поки Україна не віддасть чотири регіони, ми будемо далі кидати солдатів на штурми, в яких вони гинуть у великій кількості.

І наступ окупантів у Харківській області показав, що російський генералітет не збирається змінювати цю тактику. Що ми бачили? Вони кинули вперед просто піхоту, практично без підтримки техніки. Є чимало повідомлень від російських військових, у яких вони відверто про це розповідають. Не те, що техніки не було, але навіть і артилерійської підтримки найчастіше не було. Вони просто кидали солдатів на забій. І за рахунок того, що цих солдатів було досить багато, вони змогли зайти і створити невеликий плацдарм на півночі Харківської області.

Російське командування розраховує на набір в армію, постійно підвищує виплати. Ці виплати складаються з регіональних і федеральних від Міноборони РФ, і сумарно вони сягають 1 млн і більше рублів. Це разова виплата за підписання контракту.

Грошей у Путіна поки що вистачає, але вони також вірять, що і людей їм вистачить. Але це не зовсім так. Уже досить багато є ознак того, що добровольців уже не вистачає. Тому триває вербування ув’язнених у колоніях, зокрема й жінок.

Триває вербування іноземних найманців. Ось, не так давно ми дізналися про найманців із Непалу. Досить екстравагантний варіант. Мабуть, є і з інших країн, зокрема з африканських країн.

Але більш суттєва категорія — трудові мігранти, які отримали російські паспорти. Минулого тижня голова Слідчого комітету РФ Олександр Бастрикін повідомив, що в Росії відловлюють мігрантів і спрямовують їх на фронт, уже відправили понад 10 тисяч осіб. Він так буквально і сказав — “відловлюємо”, “відловили”, тобто як худобу.

І з одного боку Путін заявляє, що сотні тисяч росіян добровільно йдуть воювати, мовляв, суцільні добровольці. А насправді доводиться відловлювати мігрантів і відправляти їх на фронт. Тобто в заявах вищого керівництва РФ щось не клеїться.