Через війну Росія збідніла вже на 10%: інтерв’ю з російським економістом Сергієм Алексашенком

Сергій Алексашенко — російський економіст, колишній заступник голови Центрального банку РФ.

Народився 1959 року в Московській області. Закінчив економічний факультет МДУ. В середині 1990-х обіймав посаду першого заступника голови Центробанку РФ, відповідав за грошову і валютну політику країни. Є членом ради директорів фонду “Свободная Россия” і співзасновником фонду Бориса Нємцова “За свободу”.

З 2013 року осів у США. З 2014 року засуджує війну Росії проти України. З 2018 року російська влада оголосила Алексашенка в розшук. Влітку 2023 року Мін’юст РФ вніс його до списку “іноагентів”.

Сергій Алексашенко — гість програми “Люди доброї волі” телеканалу FREEДOM.

Ведучий — Сакен Аймурзаєв.

— Про санкції, введені проти РФ. Як вони вплинули на Росію, чи достатньо вони ефективні?

— Санкції вплинули. Нормальним темпом зростання російської економіки є 4% ВВП на рік. За даними Росстату, російська економіка минулого року зросла на 3,5%. З них 2,5% зростання — це військові витрати, тобто ті витрати, які російський бюджет витратив на фінансування агресивної війни. 3,5% мінус 2,5% — залишається 1% зростання. Тобто за необхідних 4% зростання втрачені темпи зростання російської економіки склали 3% ВВП. Це багато. Тому що 7% втратили 2022 року, 3% втратили 2023 року. У сумі — 10% недоотриманого економічного зростання.

Теоретично, якби не було війни, росіяни могли б бути на 10% багатшими.

Чи вплинуло це на політичну рішучість Путіна продовжувати війну? Ні, не вплинуло.

— Наприкінці 2023 року Путін на “прямій лінії” впевнено говорив про економіку. Є реальні статистичні дані, які йому дають упевненість у тому, що його економічна система ще живе, перебудовується?

— Він упевнений у тому, що говорить, тому що в нього в папочці ця інформація лежить. Я часто повторюю фразу: є брехня, велика брехня і статистика. А російська економіка зросла на 3,5%? Так, зросла. Шляхом чого вона зросла? Шляхом того, що виробили велику кількість гармат, снарядів, танків, БМП і всякої іншої гидоти, чоботи, берці, бинти, харчування для армії, виплати військовим, виплата грошей на труну. Це все було? Було. І Росстат зобов’язаний це врахувати. Росстат відносно чесно порахував, але трішечки підмухлював з індексом цін на військову продукцію. Так у них вийшло 3,5%, але якщо перерахувати, буде, скажімо, не 3,5%, а 3,1 — 3,2%.

Путін каже, що у 2023 році інвестиції зросли на 10%. Схоже, що говорить не всю правду. Згідно зі статистичною методологією, виробництво озброєнь належить до інвестицій в основний капітал. Тобто ось зростання, про яке говорить Путін, — це насправді виробництво озброєнь. Схоже, що йому цього ніхто не пояснює, бо немає таких сміливих людей. Бо якщо говорити про вироблене озброєння, то далі потрібно говорити про знищене озброєння на полі бою, і що його потрібно відняти від “успіху”.

[Глава Центробанку РФ] Набіулліна не наважується сказати про те, що інфляція — це результат витрат Путіна на війну.

Путін вважає, що інфляція — якась дрібна проблема, пов’язана з пізнім прийняттям бюрократичних рішень, зі звітами. У нього немає розуміння того, що це системна проблема. Що його політика “гармати замість масла” нічого іншого для внутрішньої економіки згенерувати не може.

Тому, якщо у нього в довідках написано, що все добре, то на цьому він будує свою впевненість.

Це, як і з його планом із захоплення Києва за два тижні. Це ж, за прикладом Кабула 1979, Будапешта 1956, Праги 1968. Йому ж сказали, що там усе схоплено, що Зеленський популярність не має, що СБУ на нашому боці, що половина українських генералів перейде на наш бік, що в української армії немає ніякого озброєння. Йому ж усе це поклали. І він прийняв на основі цих довідок рішення, що ми впораємося і змінимо політичний режим у Києві за два тижні.

— А хто ці генерали від економіки? Ви згадали Набіулліну. Але не вона ж готує його до економічних виступів і демагогії? Хто радить йому в сфері економіки?

— Головним консультантом Путіна з економічних питань є Максим Орєшкін, помічник президента з економіки. Гадаю, що зараз він найбільш близька і довірена особа, інформації якої Путін довіряє найбільше.

Є три людини, які формують кістяк економічного світогляду Путіна, — Орєшкін, Набіулліна і перший віцепрем’єр Андрій Білоусов. Важко сказати, хто з них головніший.

— Чому вони не можуть на нього вплинути?

— Що значить, вплинути на нього? Вони розуміють, що щойно ти скажеш, що Путіну не подобається, ти можеш втратити свою посаду назавжди. Або потрапити на вісім років до в’язниці, як [колишній міністр економіки] Улюкаєв за те, що щось не так сказав, щось не так подумав, із кимось випив і щось вимовив.

Вони служать Путіну. Їхнє завдання — зробити так, щоб путінський режим стояв, щоб путінський режим витримував тиск, який чинить його військова економіка на життя простих росіян, на життя країни. Вони роблять так, щоб путінська система була стійкою. І чому вони повинні йому вкладати в голову інший світогляд? Їхнє завдання — пояснити, що він робить правильно. А для розв’язання дрібних проблем, що виникають, існують міністри, економісти.

— А до якого економічного краху може призвести ця його тупа віра в папочки?

— Ми це бачимо вже зараз. Інфляція в Росії зростає.

Часто люди порівнюють путінську військову економіку з економікою Радянського Союзу. Що зараз буде такий самий дефіцит, зараз усе буде зникати. Чому радянська економіка розповзалася на очах? Тому що нерівновага в економіці не компенсувалася бюрократичними рішеннями. Горбачов відмовився проводити реформу цін, відмовився відпустити ціни. У результаті, кількість грошей у населення зростала, кількість товарів не збільшувалася. Виникав дефіцит.

Зараз проблема невідповідності зростання попиту і пропозиції на прилавках вирішується через інфляцію.

Якщо міряти за останніми трьома місяцями, то з кінця літа інфляція в Росії перевищила 10%.

І далі вона буде тільки прискорюватися. Нічого іншого економічна теорія та економічна практика запропонувати не можуть. Нерівновага в економіці виражається в інфляції.

— Чи вдалося у РФ перебудувати економіку на військові рейки, і в чому це виражається?

— Розділимо економіку на дві частини.

Військова частина — це виробництво озброєнь, боєприпасів і всього іншого. Тут діють адміністративні методи, і розв’язання проблеми було достатньо — з неповного однозмінного режиму ми перейшли на тризмінний. Просто набрали втричі більше працівників, дали їм підвищену зарплату. І в результаті підприємства працюють не в одну зміну, а в три зміни.

Друга частина — це приватний бізнес, який зіткнувся з тим, що через вихід багатьох іноземних компаній з Росії на російському ринку звільнився простір для зростання. Звичайно, щось замінилося китайськими, турецькими, індійськими товарами. І бізнесмен бачить, що простір звільняється, що немає італійських чи шведських меблів, ще чогось, але є люди, які готові купувати. І ось вони встигли сфотографувати італійські зразки меблів, десь закупити фурнітуру, навчилися конструювати і почали випускати. Ці меблі трохи гірші, не такий чудовий вигляд мають, але простір на ринку є.

У цьому відношенні ситуація сильно нагадує те, що відбувалося в Росії після кризи 1998 року, коли західні компанії або імпортні товари були витіснені з ринку завдяки тому, що рубль девальвувався втричі. І якщо ми подивимося статистику кінця 1998, 1999, 2000 років, то несподівано економіка зростала 10% на рік завдяки тому, що російський бізнес побачив цю нішу, що звільнилася.

Ось зараз у Росії те саме відбувається. У Росії до війни продавали понад 1,5 млн легкових автомобілів. Залишився російський “АвтоВАЗ”, який виробляє 350-400 тис. автомобілів. Отже, мільйон автомобілів з гаком — незадоволений попит.

І тут почали метушитися всі, хто можна. Хтось домовляється з китайцями про ввезення китайських автомобілів, хтось домовляється з індійцями, з іранцями, хтось налагоджує паралельний імпорт французьких автомобілів. Тобто у бізнесу є простір заробити, бізнес цим користується.

І щоразу, коли в Росії траплялася така важка економічна криза, реакція влади — послаблення адміністративного, бюрократичного тиску на бізнес. Вони інтуїтивно розуміють, що якщо в цій ситуації ще й тиснути на приватний бізнес, то буде тільки гірше. І щоразу йде зниження цього тиску.

Ось, власне, весь секрет стійкості або розвитку російської економіки в цей час.

— А що зі стабілізаційним фондом — умовною державною заначкою? Вона поповнюється?

— Це Фонд національного добробуту. У 2023 році з нього було витрачено не дуже великі суми, але його обсяг залишився практично незмінним завдяки тому, що активи в цьому фонді номіновані в іноземній валюті. Це або золото, або китайські юані, невелика частина євро. І внаслідок девальвації рубля на курсовій різниці Фонд національного добробуту отримав ті облікові рублі, які він витратив. Тому фіскальна заначка у Міністерства фінансів є.

— Якою ви бачите долю заморожених на Заході російських активів?

— Що стосується використання російських активів для підтримки України, для відновлення України, то конфіскація активів — це рішення суду. Ніхто не може бути позбавлений приватної власності, окрім як за рішенням суду.

А Центральний банк будь-якої країни — це окремий державний інститут, і він має свій імунітет. Центральний банк не відповідає за зобов’язаннями уряду, а уряд не відповідає за зобов’язаннями Центрального банку. Це базовий принцип міжнародних відносин. Відповідно, потрібно написати якийсь закон, за яким Центральний банк є відповідальним за руйнування української економіки, тобто покласти відповідальність на Центральний банк за ведення війни.

На місці російської влади (теперішньої чи майбутньої) я б не плекав мрій про те, що ці активи колись будуть повернуті Росії. Найімовірніше, вони ніколи не будуть повернуті.

І майбутня російська влада повинна буде погодитися з тим, що вона добровільно передасть ці гроші на відновлення України. Але юридичного рішення, судового рішення з цього питання я не передбачаю.

— Які довгострокові наслідки того, що накоїв Путін і його режим в економічному сенсі? Російський економіст Ліпсиц говорить про те, що це на 100 років.

— В економіці нічого незворотного не буває. Довгострокові наслідки залежать від двох моментів.

Перший — як довго Путін зможе бути при владі, і що він ще зможе зробити за цей час. Тому що, як то кажуть, немає межі досконалості, і можна продовжувати завдавати шкоди російській економіці, робити її дедалі більш відсталою. І одна річ, якщо Путін відходить від влади за рік, а інша річ — Путін іде через 20 років.

І другий момент — хто буде в Росії після Путіна, і яку політику, навіть не стільки економічну, скільки зовнішню політику вибудовуватиме ця людина, ця команда людей. Якщо припустити, що в Росію прийде коаліційний уряд або якийсь політик, який скаже — в усьому винен Путін, давайте швидко повертатися назад, сідати за стіл переговорів зі США, Європою, Україною — тоді за 5-7 років після відходу Путіна ситуація нормалізується.

Інша справа, що Росія буде технологічно відкинута назад. А наскільки часу назад — залежатиме від того, скільки ще років при владі протримається Путін.

Прямий ефір