У реабілітаційному центрі UNBROKEN ставлять на ноги українських захисників: історія бійця “Вовків Да Вінчі” (ВІДЕО)

Боєць батальйону “Вовки Да Вінчі” Василь Гриценко мріє піднятися сходами за руку зі своїм сином. 29-річний захисник України дістав поранення в бою на Куп’янському напрямку влітку минулого року. Військовому довелося ампутувати ногу. Зараз він проходить реабілітацію в Національному реабілітаційному центрі UNBROKEN у Львові, повідомляє FREEДОМ.

До повномасштабного вторгнення Росії Василь Гриценко із селища Іванків Київської області разом із друзями заснував молодіжний патріотичний рух “Гонор”. Уже з перших днів вторгнення вони долучилися до оборони Києва. Потім стали бійцями однойменної штурмової роти у складі батальйону “Вовки Да Вінчі”, яка нині має ім’я загиблого комбата Дмитра Коцюбайла.

“Ми для себе обрали людину — це Дмитро Коцюбайло, “Да Вінчі”. Це Герой України. Ми багато з хлопцями про нього чули, приїхали до нього на зустріч та більше ні до кого не їхали. Ми зрозуміли, що це повністю наша людина й ми хочемо воювати під його керівництвом. Це справжній воїн, козак, ти на нього дивишся, ти відразу розумієш, що це дуже серйозного рівня військовий”, — розповів чоловік.

Разом із “Вовками Да Вінчі” Василь брав участь у боях майже на всіх ділянках фронту. У липні 2023 року, під Куп’янськом, під час штурму позицій противника українські бійці потрапили в засідку. Тоді в бою загинуло кілька його близьких друзів, зокрема командир взводу та командир відділення. Командування перейшло до Василя. Тоді він отримав важке поранення.

“Я вирішив для себе продовжувати бій, виконувати завдання. Почали по мені стріляти, я за деревом сховався, почали стріляти — прямо біля голови пролітали кулі. Я зрозумів, що контакт проходить праворуч, почав вести вогонь, отримав кілька куль у свій автомат, намагався відремонтувати його, в цей час мені прилетіло в стегно. Подивився на ногу, а там була масивна кровотеча, все було в крові”, — розповів Гриценко.

Через інтенсивні бойові дії організувати швидку евакуацію було неможливо. Тому з накладеним на поранену ногу турнікетом Василь перебував критично довго — 3,5 години.

“Я бачу Василя, він такого землистого кольору, його шкірні покриви. Ми одразу починаємо його перевантажувати на швидку. І тільки тоді, коли я була в нього в госпіталі в Києві, він мені сказав, що коли я побачив тебе, коли я побачив “Ульфа”, я зрозумів, що буду жити, що тепер я можу розслабитися”, — згадує керівниця медичної служби “Ульф” Аліна Михайлова.

Поки Василя перевозили в стабілізаційний пункт, екіпаж медслужби “Ульф” зміг врятувати бійцю життя. Однак ногу довелося ампутувати.

“Начальник харківського госпіталю мені просто скинув відео стану м’яких тканин навколо кістки, і там уже було зрозуміло, що ми або рятуємо життя Василеві, або ми рятуємо ногу, та не факт, що життя буде збережено”, — зазначила Михайлова.

Після кількох місяців лікування захисника направили на реабілітацію та протезування до Львова. Василь почав 3 рази на день займатися з фізіотерапевтом. Попри високий рівень ампутації, він навчився впевнено стояти на одній нозі, присідати й тренуватися в боксі.

“Прогрес спостерігався колосальний, тобто в людини з’явилася мотивація. Людина зрозуміла, що може працювати над собою, вона почала поєднувати заняття в залі, заняття на тренажерах, опрацьовувала всі групи м’язів”, — розповіла фізіотерапевтка Центру UNBROKEN Роксоляна Шмело.

Зараз Гриценку вже встановили постійний протез, й захисник вчиться ходити.

“Висока ампутація, або ампутація на рівні верхньої третини стегна, вона зараз дуже часто зустрічається у зв’язку з турнікетним синдромом. І протезувати таку ампутацію дуже складно, тому що залишається мала ділянка кістки, й це дуже невеличкий важіль для управління протезом”, — зазначив керівник напряму протезування Центру UNBROKEN Назар Багнюк.

Захисник каже — у нього є мрія: так освоїти ходьбу на протезі, щоб узявши сина за руку, без труднощів піднятися сходами. За такого високого рівня ампутації це завдання здається нездійсненним, однак Василь упевнений — зможе.

“Він виходить на вулицю, я йду на милицях, і він машинально хоче взяти мене за руку, і піти зі мною за руку, і він так — тато поки не може. У мене був сон, десь три дні поспіль, що я стою з дитиною своєю за одну руку, це десь Італія, дуже високі сходи, і немає іншого шляху, тільки вгору. І в мене залізна нога, і я розумію, що не можу зробити ось цей перший крок. Тому зараз реальна мрія — взяти його за руку і піднятися десь сходами з ним”, — каже Гриценко.

На сьогодні Василь вважає досягненням те, що його успіхи в реабілітації мотивують інших воїнів із ампутаціями. Нині він разом із протезистами шукає нові технологічні рішення для максимальної функціональності свого протеза.

Читайте також: Українські військовослужбовці проходять реабілітацію після ампутації: про що мріють воїни (ВІДЕО)