Довічне для Путіна: як у росіян вкрали вибір

Військовий злочинець, убивця, диктатор. Він прийшов до влади внаслідок змови. Не був самостійною фігурою. Але відразу став перекроювати країну під себе. Так кажуть про російського президента Володимира Путіна. Як будувався режим і як зараз намагаються його остаточно зацементувати в Росії, розповіла журналістка Ксенія Барвіненко в спеціальному репортажі на телеканалі FREEДOM.

Хто і як посадив Путіна на трон

У XIX столітті одразу кілька вчених проводили експеримент із жабами. Виявилося, якщо рептилію кинути в гарячу воду, вона одразу з неї вистрибне. Якщо воду підігрівати поступово, жаба не відчує небезпеки і звариться. Нині цей феномен називають “синдромом жаби в окропі” і часто використовують як підтвердження того, що люди слабо реагують на поступові зміни, які несуть загрозу для життя.

Так само сталося з росіянами на світанку путінського режиму. За допомогою залякувань, наприклад, створення зовнішньої загрози — їх позбавили можливості раціонально оцінювати ситуацію. А після — неспішно посилювали законодавство, і населення не помітило, як опинилося в пастці репресивної машини диктатури.

Для більшості країн у всьому світі вибори президента — це інтрига. Які кандидати з’являться? З якими програмами вони балотуватимуться? Який курс оберуть? І, звичайно ж, як проголосують громадяни? Але це не стосується Росії. Адже за п’ять місяців до виборів відомі і кандидат, і переможець, і навіть результат голосування.

“Наші президентські вибори — це не зовсім демократія, це дорога бюрократія. Путін буде переобраний наступного року, набравши понад 90% голосів”, — заявив прессекретар президента РФ Дмитро Пєсков у коментарі The New York times.

Після цієї заяви “путінському роту” довелося виправдовуватися вже перед власними пропагандистами, мовляв, іноземні журналісти його не так зрозуміли, а йшлося про консолідацію суспільства.

І це не дивує, адже перед виборами путінському режиму дуже важливо дати населенню відчуття можливості вибору, як і відчуття благополуччя та величі країни. На виставку досягнень Путіна, першу з радянських часів, витратили понад 5 мільярдів рублів, і вона стала негласним початком путінської виборчої кампанії.

“Коли досягнення очевидні, всі бачать. Люди це бачать у своїй тарілці, у своєму гаманці. Тоді в цій ситуації, звичайно, можна обійтися без виставки”, — зазначив політтехнолог Аббас Галлямов.

Але всупереч кремлівським мріям про всенародну любов, тільки 30% росіян готові підтримати Путіна. Це дані незалежної дослідницької групи “Рашин Філд”. Тому Кремль грає на стадному почутті.

Кремлівські блазні-артисти вже вмовляють Путіна балотуватися. Народ просить залишитися, і цар великодушно погоджується. Цю технологію Кремль використовує не вперше. Так було і 2003 року, коли Путін збирався на другий термін. Тоді балотуватися його просила Валентина Олексіївна з Краснодара під час так званої прямої лінії.

На третій термін, після перезмінки, Путіна просував його наступник — Дмитро Медведєв.

Йти на четвертий термін Путіна просив співробітник автозаводу в Нижньому Новгороді. Путін розчулився і… погодився.

Цього разу кремлівські політтехнологи почали напихати народ чутками, коли ж диктатор заявить про намір балотуватися. Але сама дата не так важлива. Тут іде гра з емоціями. У Кремлі прекрасно розуміють, що росіяни не горять бажанням голосувати за Путіна і його заяву сприймуть негативно. Тому й готують народ до неминучого.

Хто піде на вибори як схвалений путінський конкурент — теж вирішують у Кремлі. Головний параметр — вік — суперники мають бути старшими за Путіна, так і диктатор не виглядатиме старезним старим. І бажання росіян проголосувати за когось молодшого відпаде само собою.

“Росіяни не можуть пред’явити претензію Путіну безпосередньо. Мовляв, ти узурпатор, тиран, диктатор. Але це страшно. Це склад злочину, за це саджають. А пред’явити щось хочеться. І вік у цьому сенсі стає такою віддушиною, куди росіяни можуть хлинути. І тому вони намагаються купірувати цю проблему, яка потенційно дуже небезпечна. І ось вони намагаються створити такий контекст, що, мовляв, нічого особливого, в надії, що не буде кидатися в очі”, — коментує Аббас Галлямов.

Кремлівський кастинг уже в розпалі. Нещодавно в кремлі бачили колишнього голову партії “Яблуко” Григорія Явлінського. Він підходить за віком, та ще й його рейтинг — нульовий. На виборах у 2018 році він ледь набрав 1% голосів.

Також Кремль розраховує на вже звичних кандидатів — Геннадія Зюганова від КПРФ, Леоніда Слуцького від ЛДПР.

Але Путіну потрібні не тільки старші кандидати, а й діти. Кремль ростить нових виборців диктатору. У школах організовують єдині уроки про вибори. Офіційно вони присвячені тридцятиріччю ЦВК. У реальності ж майбутніх виборців привчають і Путіна любити, і результатам виборів беззастережно довіряти. Навіть пропонують учням самим влаштувати вибори.

І не дивно, адже в Росії бути обраним має право тільки Путін. За десятки років на троні влада для міжнародно визнаного диктатора стала звичкою, до того ж — це гарантія його безпеки. Він боїться, що коли втратить владу, росіяни не пробачать йому мінімум 300 тисяч загиблих на війні за його особисті амбіції.

Та й загроза опинитися перед трибуналом у Гаазі додає мотивації триматися за трон.

Для багатьох росіян президентство Путіна виглядає незмінною константою. Але його прихід до влади 2000 року був звичайним “договорняком”.

“Потрібно розуміти, що Єльцин до кінця 2000 року був практично недієздатною людиною, і за жодних обставин він не міг вийти на наступну президентську кампанію. Якби він був здоровий, повірте, придумали б якусь зміну Конституції або щось у такому дусі, він би залишився при владі”, — вважає режисер документального кіно, автор фільму “Свідки Путіна” Віталій Манський.

Тому “сім’я” — так називали і родичів, і олігархів, наближених до тодішнього президента Бориса Єльцина — шукала наступника. Вимог до кандидата було чимало — він мав ненавидіти комуністів, щоб унеможливити їхнє повернення до влади, бути лібералом і головне — гарантувати і Єльцину, і його “сім’ї” недоторканність. Кримінальних справ не заводити, від “годівниці” — не відлучати.

“Абсолютно точно беруся стверджувати, що в єльцинському оточенні панувала паніка. Вони не знали, кого ж вибрати. Але прізвище Путіна мені тоді спочатку ніхто жодного разу не називав. І я б дуже здивувався, якби назвали — не тому, що я вже щось мав проти нього, а просто тому, що я нічого про нього не знав. Незрозуміла сіра миша. Розвідник із нього не вийшов”, — згадує головний редактор Російської служби ВВС (2001-2009) Андрій Остальський.

Головними покровителями Путіна-кандидата в наступники вважали соратника Єльцина, а потім його зятя Валентина Юмашева і олігарха-втікача Бориса Березовського.

“Путін — контрольована людина. Самостійною фігурою він бути не може, вважав Березовський. І це колосальний плюс. За допомогою Тетяни Дяченко і Валентина Юмашева Березовський цей вибір фактично нав’язав Єльцину. Той, на жаль, уже був не зовсім адекватним, не зовсім осудним, піддавався навіюванню з боку цієї групи. Вони його переконали, що Путін — людина передбачувана, контрольована, не надто самостійна, провінційна”, — розповів Остальський.

Усе змінилося, коли Путін сів у президентське крісло, але про це — пізніше. Адже спочатку наступника потрібно якось легалізувати в очах суспільства, зробити його значущою і помітною фігурою.

Під майбутнього диктатора навіть розігнали чинний уряд. Це сталося 9 серпня 1999 року. Того ж дня Єльцин оголосив його своїм наступником.

Варто нагадати, що до кінця правління Єльцина Росія переживала кризу — знецінення рубля, спад виробництва, а звідси — безробіття, погіршення рівня життя населення, стрибок цін. У всіх бідах росіяни звинувачували президента Єльцина. І небезпідставно. А перетікання негативного рейтингу наступнику стало б провалом. Країні потрібно було потрясіння, щоб розгледіти в Путіні свого рятівника від бід.

Вибухи, Чечня, “Курськ”…

18 вересня 1999 року жителі будинку по вулиці Гур’янова в Москві, які вижили, прощаються зі своїм будинком і тими життями, які поховані під уламками знесеного будинку. Ті, хто вижив, дочекалися пам’ятника, але не розслідування трагедії, яка трапилася тут тижнем раніше. 9 вересня серед ночі там прогримів вибух… Він знищив два під’їзди і забрав життя сотні людей. Жах і шок захлеснули Росію.

Люди патрулювали біля власних будинків, перевіряли всіх, хто викликав підозру. Буквально боялися спати у власних квартирах, адже кожна ніч для когось могла стати останньою.

Через кілька днів, 13 вересня історія повторилася за іншою адресою — Каширське шосе. Ще через три дні, 16 вересня, вибухнув будинок у Волгодонську. Понад 300 людей загинули, майже дві тисячі були поранені внаслідок серії терактів.

Винними кремлівські службовці назвали якихось “чеченських терористів”.

Варто нагадати, що на той момент керівництво Росії марило реваншем після поразки в першій російсько-чеченській війні. Мовляв, приклад Чечні може послужити поштовхом для інших національних автономій у їхньому прагненні до незалежності від Москви. А ось зубожілий народ, який ще пам’ятав горе втрат під час першої кампанії, воювати не хотів, щоправда, і особливою симпатією до чеченців теж не горів. І ці теракти припали дуже до речі — і для нової війни, і для нового режиму.

“Ми будемо переслідувати терористів скрізь, в аеропорту… Ви вже вибачте, в туалеті спіймаємо і в сортирі їх замочимо…”, — саме ця фраза зробила Путіна впізнаваним для мас і гарантувала йому президентське крісло.

“Будь-яка президентська компанія такого роду хороша на основі якихось загроз, бажано зовнішніх. Оскільки ніхто не хотів влаштовувати Росії зовнішні загрози, але вирішили внутрішню загрозу перетворити на зовнішню. Тобто, атака чеченських бойовиків на мирні міста Росії. Ось звідси виникли ці вибухи будинків і все навколо цього. Я достеменно не знаю, чи були слова “мочити в сортирі” імпровізацією Путіна, але цілком припускаю, що це була і політтехнологічна заготівля”, — міркує Манський.

30 вересня 1999 року Росія напала на Чечню, назвавши своє вторгнення “контртерористичною операцією”. Перетворюючи міста на руїни, вбиваючи цивільних, Росія окупувала незалежну республіку, яку очолив підлеглий кремлю Ахмат Кадиров, батько нинішнього глави Чечні Рамзана Кадирова.

Захоплені новою війною і новим горем росіяни вже й не згадували про теракти. Трагедія боліла тільки тим, хто вижив у гексогеновому вересні 1999 року. А нестиковки під час розслідувань дедалі більше ставили під сумнів вигідну для Кремля теорію про теракти. Та так, що навіть соратники Путіна запідозрили його в причетності до трагедії.

“Після вибухів на Каширському, після вибухів у Волгодонську водій автомобіля в Рязані помітив двох людей, які вивантажували мішки біля під’їзду будинку, в цих мішках виявилися гексоген і вибуховий пристрій. Через дуже короткий час їх вдалося затримати в Рязані, і виявилося, що вони були співробітниками ФСБ”, — розповів російський бізнесмен Борис Березовський в інтерв’ю Дмитру Гордону в 2007 році.

Кремлівські службовці стали городити виправдання, щоправда, самі ж заплуталися у свідченнях. Звітуючи про подію в Кремлі, тодішній очільник МВС Володимир Рушайло заявив про запобігання страшному теракту, а глава ФСБ Микола Патрушев назвав це навчаннями. Мовляв, у мішках був цукор, а пильні громадяни просто “перебдели”.

“Патрушев сказав, що вони вивезли мішки на полігон і протестували, і це був дійсно цукор. Вибачте, хлопці, якщо ви самі проводите навчання, самі перевіряєте, що ж ви на полігон поїхали перевіряти — цукор ви туди поклали чи гексоген? Насправді був дуже значний інший епізод, коли за три дні до вибуху будинку у Волгодонську Селезньов, спікер Держдуми, заявив про підготовку провокації вибуху житлового будинку у Волгодонську, а злетів будинок у Москві. Ще через три дні злетів будинок у Волгодонську”, — сказав Березовський.

Ці нестикування обурили навіть обслугу нового режиму. Ці неузгодженості, та ще й поспішне знесення будинку на Гур’янова викликають підозри, що Путін і його свита якщо не організували вибухи, то точно були їхніми головними бенефіціарами.

“Я теж не можу на 100% стверджувати, хто організував ці вибухи. Навіщо? Але те, що це вигідно Путіну і він цим скористався, очевидно. І не треба було бути великого розуму, щоб зрозуміти, що ці вибухи загострили обстановку і залякали російського обивателя”, — міркує Остальський.

Гордість російського підводного флоту — атомний крейсер “Курск” — затонула 12 серпня 2000 року під час навчань. Сім’ї підводників оббивали пороги, вимагаючи врятувати своїх чоловіків і дітей.

Путін поїхав у відпустку в Сочі і навіть не подумав її перервати. І поки майбутній диктатор ніжився на сонці підводники два дні благали про порятунок під замком на дні Баренцева моря.

Тільки через 10 днів після трагедії, 22 серпня, влада визнала загибель підводного човна, і Путін зустрівся з родичами загиблих моряків. Тоді люди не знали, що людина, яка співчуває їм, ще недавно називала їх продажними.

“Він же подзвонив на Перший канал і сказав, що той найняв шл..х, які виступили, щоб дискредитувати його”, — заявив журналіст Першого каналу Сергій Доренко.

Особливого співчуття ні до загиблих, ні до їхніх родичів Путін так і не виявив. Грайливо посміхаючись, він відповів ведучому СNN Ларрі Кінгу на запитання “що сталося з підводним човном Курськ?”, що “він потонув”.

І все-таки він боїться

Залякування і нехтування своїм народом — фундамент, на якому ґрунтується путінський режим. Це забезпечило йому і другий термін, і дало можливість маніпулювати законами заради наступних. Наприклад, коли Путін грав у наперстки з Медведєвим, щоб обійти законодавчі обмеження.

“Якраз на президентство Дмитра Медведєва випали непрості випробування для Росії. Насамперед, потрібно згадати іпотечну кризу, яка сталася 2008 року, яка також вдарила по РФ. І це також вплинуло на економіку, що стривожило росіян. Як говорили і пропаганда, і всілякі засоби масової інформації, тільки через Путіна Росія може повернути собі колишню велич і кордони”, — зазначив кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський.

Через два роки під час своєї третьої “ходки” в президенти Путін грав роль “збирача земель”. Російська пропаганда плекала в росіянах почуття величі та імперськості. Під схвалення бідніючого населення Росія анексувала Крим і почала війну на Донбасі.

“Їм абсолютно байдуже, що в них не налагоджений побут, недостатній рівень забезпечення в державі, вони не виїжджають за межі своїх міст, що вони фактично перебувають на тому рівні, на якому жила Росія ще за часів династії Романових та генеральних секретарів. Тобто, фактично, ми бачимо, що росіян підживлюють ненавистю, компенсуючи їхні проблеми”, — вважає Желіховський.

Анексію Криму кремлівська верхівка часто використовувала для підняття путінського рейтингу, який постійно падає. То концерт, то парад, то новий міст — і ось злиденний росіянин уже забуває про порожні кишені, відсутність роботи і перспективи. Він знову починає любити Путіна. Причому, любити настільки, що прощає йому гру із законом — переписування Конституції.

І знову улюблена кремлівська технологія — народ просить. Путінський режим постійно нав’язував росіянам бажання бути підданими диктатора. І народ забув, що кожні вибори Путіна — це шанс змінити життя, вибрати іншого кандидата, протестувати, оскаржувати сфальсифіковані вибори. І жоден із цих шансів росіяни не використали.

За роки правління Путіна Кремль привчив більшість громадян до думки про “маленьку людину”, яка нічого не вирішує і не може вплинути на своє життя. І навіть на смерть. Кремль тепер вирішує, як їм помирати — в окопах в Україні, на розв’язаній самою Росією війні, або гнити в тюрмах за сміливість висловитися проти цієї війни.

І хоча Кремлю дуже хочеться тримати в таких шорах росіян, владна верхівка все ж боїться народного гніву. Тому перед виборами напихає населення відчуттям благополуччя в країні — вручну тримає курс рубля, не оголошує мобілізацію.

“Вони вже зараз зобов’язали експортерів продавати значну частину своєї валютної виручки. Тобто намагаються стабілізувати ситуацію на валютному ринку, щоб долар хоча б далі не зростав, щоб не лякав обивателя. А ось мобілізацію, звісно ж, постараються відкласти. Якщо не дійде до такого, що просто зараз фронт завалиться, то все-таки мобілізацію відтягнуть. Тому що, звичайно ж, мобілізація вкрай сильно вдарить по лояльності росіян”, — зазначає політтехнолог Аббас Галлямов.

Вибори в Росії ніколи не були прозорими, а путінські перемоги на них — чесними. Зачистка опозиції, усунення незалежних спостерігачів, вкидання і маніпуляції. Кремль уже визначив результат виборів. Може здатися, що репресіями Путін відібрав у росіян останні важелі для опору.

Але насправді зараз у російського суспільства як ніколи багато можливостей повалити режим і знайти шанс на майбутнє. Воно не відразу стане світлим і безхмарним, але хоча б можливим.

Читайте також: Виправити демографію і виростити нових ворогів України — експерти пояснили, навіщо РФ викрадає українських дітей