Перший росіянин домігся зняття статусу “іноагента” — подробиці від Мацуки

Москва знайшла, здавалося б, безвідмовний спосіб затикати рота незгодним — оголошувати їх “іноагентами”. Це змусило багатьох виїхати. Життя тих, хто залишився в країні, перетворилося на пекло. Але виявилося, що систему можна обійти. Шефредактор телеканалу FREEДOM Олексій Мацука розшукав першого росіянина, який скасував це “клеймо” через суд. А також поговорив із тими, кого в Росії оголосили “іноагентами”.  

“Іноагент” — політик і опозиціонер

Віднедавна оголосити людину “іноземним агентом” у Росії можна без жодних на те підстав. Ось просто так, тому що комусь захотілося. Раніше для цього був необхідний хоча б формальний привід — іноземне фінансування. 

За політиком Леонідом Гозманом полювали пів року — хотіли його внести до списку “іноагентів”, але ніяк не могли знайти привід. Писали запити, шукали — чи не перерахував йому хтось долари, євро або іншу валюту. І привід з’явився. З’ясували, що Гозман отримав гонорар за статтю в іноземному виданні — і відразу ж внесли в “чорні списки”.

“Вони призначають “ворогами народу”, кого хочуть. Усіх собі неугодних вони рано чи пізно оголошують “ворогами вітчизни”. Усе за бажанням влади. Як начальник захоче, так і буде. Кажуть, що Герінг говорив: хто єврей, а хто — ні, вирішую я. І ось вони вирішують”, — каже Леонід Гозман.

Хто придумав цю всю систему, коли видавати незгодних, позбавити роботи, засобів до існування можна простим внесенням до списків Мін’юсту РФ? Гозман упевнений, що команда йшла від самої верхівки, з Кремля. 

“Є група якихось ФСБшників, які приписані до Міністерства юстиції, і вони це роблять. Але саме рішення і схвалення їхніх дій йде, природно, з самої верхівки. Це рішення Путіна, це рішення його найближчих людей. Тобто саме рішення мати “іноземних агентів” — від Володимира Путіна. Далі ця система працює сама на себе. Уявіть собі, якщо якийсь там полковник Тютькін прийде і скаже своєму генералу, що ми знайшли вже всіх “іноземних агентів”, то генерал скаже: “Спасибі тобі, Тютькін”, і… розформують групу, Тютькін повернеться на колишнє місце служби, а генеральську зірку не отримає”, — пояснює опозиційний російський політик.

Бездушну бюрократичну систему люди не цікавлять. Головне — виправдати свою, чиновницьку необхідність. Тому їм і потрібні все нові й нові “іноагенти”, яких оголошують щоп’ятниці. За тими, хто проти режиму, по суті полюють.

“За мною вони полювали понад пів року. Це видно з документів, які Мін’юст подав до суду, коли ми оскаржили це рішення. Вони подали до суду листи, які вони розсилали по різних органах за вісім чи дев’ять місяців до ухвалення рішення. У них, наприклад, вони запитували, чи немає в мене іноземного фінансування. Це було давно, тоді ще для призначення “іноземним агентом” треба було мати іноземне фінансування”, — продовжує Гозман. 

У Гозмана його таки знайшли. Він — автор безлічі статей, зокрема і в зарубіжній пресі. І американський журнал, як на зло, надіслав гонорар. І щоб потролити систему, політик вирішив сам зізнатися. 

“Іноземним агентом” може бути оголошено будь-яку особу, яка перебуває під впливом іноземців. І коли вони це [рішення] ухвалили, я чесно написав, що “каюсь”, я перебуваю під впливом англійця Шекспіра, грека Арістотеля, єврея Христа і так далі”, — згадує росіянин.

Над цим можна жартувати, можна з цього приводу іронізувати, але це — якщо “іноагент” живе за межами Росії та зміг накопичити якісь кошти або знайти нову роботу. А ті, хто залишився в Росії… Раз вони “під впливом іноземців”, то не можуть займатися політичною діяльністю, висуватися в депутати. А також у більшості випадків позбавляються роботи. Леонід Гозман викладав у трьох вишах. 

“В одному мені чесно відразу сказали, що контракт зі мною продовжено не буде саме тому, що я “іноземний агент”. В іншому дуже старалися, але не вийшло. У третьому теж не вийшло. Тобто це заборона на професійну діяльність. Крім того, це відкритий контроль за твоїми витратами. Це необхідність писати звітність чотири рази на рік, по 60 із чимось сторінок, таблички в Excel заповнювати тощо”, — перерахував він.

У списку “іноагентів” — і зірки естради, і відомі політики, журналісти, правозахисники. Але є й представники професій, здавалося б, далеких від політики, публічності. Є навіть… доярка. Одних внесли до списків “іноагентів” уже давно, як, наприклад, Максима Галкіна та Андрія Макаревича. Інших, попри те, що відкрито підтримують Україну, тільки нещодавно, як Бориса Гребенщикова. 

Зрозуміти логіку влади неможливо, якщо вона взагалі є. Найімовірніше, припускає Леонід Гозман, існує якийсь план щодо кількості “іноагентів”.

“У них план за кількістю, вони щоп’ятниці мають видавати нових “іноземних агентів”. Ось вони там сидять і намагаються згадати — а кого ще? Думаю, що є люди, які давно заслужили звання “іноземного агента”, але їм його не дають чомусь. А є люди, які взагалі незрозуміло чому до списку потрапили. Ось ніхто їх не знає, нічого нікому не робив, і раптом — “іноземний агент”, — зазначає Гозман.

“Звання пристойної людини”, “визнання того, що думки та дії — правильні”. Як тільки самі “іноагенти” та їхні близькі не називають цей статус. Леонід Гозман взагалі порівняв “іноагентство” з орденом Почесного легіону. 

“Усім же зрозуміло, що це орден, щось на кшталт ордена Почесного легіону. І я сподіваюся, що коли цей режим згине, це і буде оформлено якимось чином і можна буде з гордістю носити. Мої друзі розуміють, що це. Тобто ніхто не висловлював мені співчуття, а навпаки — вітали”, — продовжує опозиціонер.

Щодня в Росії зростає кількість політв’язнів, людей, яких переслідують за політичні переконання, тих, хто попри репресії не боїться відкрито говорити, що він проти війни. От тільки чи допоможе це? Чим усе закінчиться?

“Війна має припинитися перемогою України. В України в руках два фактори. Перший: героїзм, професіоналізм, з яким б’ються українські солдати, що захоплює весь світ. І другий — допомога Заходу. Якщо він збережеться, то Україна, звичайно, переможе. У Росії все погано попереду після таких страшних злочинів.  Найжахливіше, якщо Путін збереже владу. Або другий не найкращий варіант — це силовий розпад країни. Громадянська війна, війна між територіями. Князь Рязанський проти князя Володимирського. Приватні армії одна з одною. Вони заллють країну кров’ю. Розпад країни — це, може, добре. А от як це відбуватиметься? Є варіант військового або палацового перевороту і встановлення нової диктатури. Але це є шанс, що це буде більш розумна диктатура, ніж та, з якою ми маємо справу зараз”, — прогнозує Гозман.

Він упевнений, що коли Путіна не стане, війна, найімовірніше, закінчиться відразу ж.  

“Найімовірніше, це припиниться, тому що Путін є єдиним бенефіціаром війни. Більше вона нікому невигідна. І Путін — єдина людина з вищого керівництва, яка не може відступити. Будь-який наступний може відступити, звалити все на Путіна, тому що війна гранично невигідна і ганебна. І я вже не кажу про те, що вона порушує міжнародне право, норми моралі — їм наплювати, але вона просто їм невигідна. Тому я сподіваюся, що наступний диктатор зупинить її”, — підсумовує опозиційний політик.

“Іноагент” — правозахисник

Чи можна позбутися статусу “іноагента”? Теоретично — можна, але вдається це лише одиницям. 

Наприклад, правозахисник із Тамбова Володимир Жилкін, на якого навісили цей ярлик, зміг його позбутися. А “іноагентом” його оголосили, вдумайтеся, — за 171 рубль, отриманий від іноземця. За нинішнім курсом це близько 2 доларів. 

20 років викладання у виші, доцент, професор, кандидат наук. Блискуча кар’єра, здавалося б, що ще потрібно? Але Володимир ще й правозахисник. Не міг спокійно спостерігати, як у його рідному Тамбові вирубують дерева, як незаконно забудовують території, як безпідставно затримують людей, які відстоюють свою позицію. Результат — звільнення з вишу за надуманим приводом — скорочення. Це було близько шести років тому. 

Щоб утримувати сім’ю, Володимир був змушений таксувати. Одного разу підвозив студента з Марокко, у того при собі не виявилося готівки. Хлопець пообіцяв скинути гроші за поїздку водієві на карту — 171 рубль. Що він і зробив. Саме цей платіж і став офіційною причиною оголошення Володимира Жилкіна “іноземним агентом”.

“Ми багато потім на цю тему жартували. Але так чи інакше, ця сума стала формальним приводом. Справді, отримав гроші від іноземця.  От тоді якось і на думку не приходило лякатися таких речей. Чесно кажучи, і зараз ми спокійно один одному переказуємо кошти. Наприклад, прийшовши на ринок, ми можемо перерахувати один одному якісь кошти. І після купівлі пучка редиски може виявитися, що ми фінансували, припустімо, якусь іноземну спецслужбу”, — каже правозахисник.

Ті, хто визнаний “іноагентом” і залишився жити в Росії, в один голос стверджують — життя стає нестерпним. Головна проблема — робота. Точніше, її відсутність. Хоча Володимира звільнили з вишу задовго до того, як оголосили “іноагентом”, але цей статус ще більше ускладнив життя. 

“Після цього стало складніше вдвічі, тому що з “іноагентами” не бажають взаємодіяти не тільки офіційні державні, муніципальні структури, але й, зокрема, і бізнес, особливо якщо говорити про регіональний бізнес. Я коли був в активному пошуку роботи, кілька разів доходив до співбесід. Начебто “так-так, влаштовуйтеся”. А потім: “Чому ви не сказали, що ви “іноземний агент”?” — розповідає Жилкін.

Багато з тих, кого визнали “іноагентами”, виїхали з Росії. Але така можливість є далеко не у всіх. Переїзд за кордон — це насамперед чималі фінансові витрати. Є й інша причина — багато хто принципово хоче залишатися в Росії і зсередини боротися з системою. Але з такими бояться не просто дружити, а навіть мигцем спілкуватися. 

“Іноагент” — це серйозна перевірка для твого оточення, друзів, роботодавців, родичів сусідів, тобто всіх без винятку. А враховуючи, що гайки закручуються, то дуже багато і громадян, і інституцій цей тест не проходять”, — констатує Володимир.

Жилкін вирішив боротися із системою і позбутися статусу “іноземного агента”. Судився, запитував документи… 

“З’ясувалося, що ініціатива йшла від Мін’юсту. Він зробив запити і фактично допоміг із виявленням цієї суми. Тільки після цього [мене оголосили “іноагентом”]. Це порушення логіки і дій свідчить про певне замовлення”, — упевнений правозахисник.

Далі — ще цікавіше. Володимир написав листа до Мін’юсту РФ із проханням про виключення зі списку “іноагентів”. Навів доводи. І чи то чиновник совісний попався, чи то система десь дала збій — але Мін’юст своє рішення про “іноагентство” Володимира… скасував. Але тільки з моменту видання цього нового наказу. Правозахисник обурився, мовляв, а весь цей час за що мене тримали в “чорних списках”? Вимагав скасувати дію статусу з першого дня. Судився, дійшов до Верховного суду, але скрізь отримав відмови. І тепер ніхто не може зрозуміти: юридично він досі “іноагент” чи вже ні? 

“Це, напевно, може бути тільки в нашій країні. Навіть Мін’юст випустив наказ [про зняття статусу “іноагента”], але суд не згоден із наказом, який сам же Мін’юст випустив”, — акцентує Володимир.

Гайки закручують настільки, що силовики отримали пряму інструкцію — діяти якомога жорсткіше. У випадку з Володимиром вони навіть не спромоглися уточнити його адресу. І о 6 ранку спочатку виламали двері… у сусідській квартирі. Потім сказали: “Помилочка вийшла, з ким не буває”. Зрозумівши, що помилилися, вломилися і у квартиру Жилкіних. Володимира повалили на підлогу, били. Забрали у відділок, допитували як свідка. Тобто побиття й обшук — навіть не за підозрою у скоєнні злочину, а в людини в статусі свідка. Усе це було пов’язано з участю Володимира в русі “Голос”, активісти якого спостерігають за виборами. 

Здавалося б, зараз він переміг систему. Але навіть після скасування статусу життя особливих подарунків не підносить. У Росії тепер навіть колишній “іноагент” для багатьох людей і організацій — теж певний маркер. Нібито людина ненадійна, від неї всього можна очікувати. А вже підпускати до студентів — точно не можна, мало що він їм може розповідати з його “іноагентським” минулим.

“До цього у мене було близько 20 років викладацької кар’єри. Я був доцентом, професором, кандидатом наук. На жаль, я так зрозумів, що навіть зараз, втративши цей статус, найімовірніше, до закінчення цього путінського режиму навряд чи зможу потрапити хоч до якихось освітніх установ. Хоч я тепер формально за наказом Мін’юсту не є “іноземним агентом”, — резюмує Володимир Жилкін.

Читайте також: Хто за і хто проти війни: аналіз музичного середовища Росії від Артемія Троїцького