Щит для Києва: як живе село Мощун після деокупації ЗСУ (ВІДЕО)

Мощун — невелике село в Київській області. Бої в Мощуні та Гостомелі зламали всі плани Кремля щодо України. Саме село Мощун не дозволило окупантам прорватися до Києва і захопити столицю, повідомляє FREEДОМ.

Президент України Володимир Зеленський під час торішнього приїзду в село зазначив, що Мощун став щитом для Києва, а вистояв Київ — вистоїть і вся Україна.

З 5 по 21 березня 2022 року російські війська тричі намагалися переправитися через річку Ірпінь і дійти до Києва. У Мощуні Збройні сили України (ЗСУ) знищили найкращі підрозділи противника, ствольну та реактивну артилерію, міномети й авіацію. Попри масовані обстріли російської армії село вистояло.

У 11-річного жителя села Тимофія зовсім недитячі пізнання у військовій техніці та озброєнні. 24 лютого 2022 року він прокинувся від звуків вибухів. Через кілька днів староста села разом із військовими організував евакуацію з Мощуна. Тимофій із батьками поїхали, а ось дідусь хлопчика залишився.

“Ми поїхали, а дідуся застрелили росіяни. Кажуть, що увірвалися мародери, побачили, що люди є і застрелили”, — розповів Тимофій.

Уже пів року Тимофій із друзями збирає гроші на потреби ЗСУ. Самі організували невеликий волонтерський пункт.

“Артур зупиняє автівки і каже “Слава Україні!”, вони нам відповідають, а наприкінці ми кажемо, що збираємо кошти на ЗСУ і вони дають нам грошей”, — сказала мешканка села Мощун Аріна.

“Просто зупиняємо. Є й такі, хто просто проїжджає. А так часто зупиняються і дають. А якщо немає готівки, то їдуть, а потім наступного дня дають”, — додав Тимофій.

За день діти збирають до 4 тис. гривень (108 дол.) і передають волонтерам, які допомагають українським військовослужбовцям на передовій. Маленькі українці з Мощуна знають яку ціну платить Україна за свою свободу.

“Найбільше я хотів би повернути час назад і якось усе це попередити, щоб цього просто не було”, — зазначає Тимофій.

“Мене дуже трясло всі ці дні, я їсти взагалі не могла, бо боялася. Я дуже молилася, щоб у наш дім не прилетіло нічого”, — розповіла Аріна.

Зінаїда Костенко не хотіла залишати рідну домівку. Рішення виїхати з Мощуна родина прийняла, коли українські військові відступили від околиць ближче до центру села. За кілька тижнів після того, як Зінаїда виїхала, в її будинок влучив російський снаряд.

“Ми залишилися, ми ж не вірили, що буде такий жах. Почали [російські реактивні системи залпового вогню] “Гради” бити. Оборона вже повністю в нас тут була. Потім світла не стало. Давай ми хлопців (солдатів ЗСУ, — ред.) годувати тут на постах. Варили разом — я, дочка, подружка, сусідка. Коли газу не стало, то ми вже на багатті готували”, — згадує вона.

Поки будинок Зінаїди не відновлений, жінка за допомогою волонтерів облаштувала для життя колишню літню кухню.

“У мене є плитка, пічку собі поставила, щоб не замерзнути взимку. Буде в споруді в мене спальня, все продумано. Я думаю, що тут перезимую, якщо буде все добре”, — сподівається Зінаїда.

Зінаїда Костенко приручила сусідську кішку, господарі якої загинули від обстрілу російської армії.

До 24 лютого 2022 року в селі Мощун було близько 2 800 приватних будинків. Російська армія зруйнувала 2 тис. будинків.

Анна Заїка встигла виїхати з Мощуна до того, як у її будинок влучив снаряд. А ось її чоловік у цей момент ще залишався в селі. Сам загасити пожежу не зміг. Житло згоріло.

“Нашому селу завжди не щастило. То німці наступали, то росіяни наступали, тут навіть кадирівці підходили. Російські військові не знали дороги — у них карти ще 1970-х років були, і вони не знали, як сюди зайти. І ЗСУ, і люди самі не пустили нікого. Усі стояли до останнього, відганяли, лякали й обманювали, щоб вони не зайшли сюди”, — згадує вона.

Її свекруха Лідія Заїка — єдина з місцевих жителів, хто пережив бої за Мощун. Зізнається, що залишилася в рідному селі, щоб допомагати українським захисникам. Розчищала для військової техніки дорогу та гасила пожежі після влучень снарядів у сусідні будинки. Готувала їжу на багатті на подвір’ї, жила без газу та електрики.

“Воно якось так хмарно було і не розбереш вечір чи обід. Щоб дізнатися, який день, у мене був маленький календар. І щойно вранці була тиша, я заходила до хати і загинала листок до половини. І прищіпкою заколювала. Це означало, що почався день. Вони стріляли, як за годинником. А одного разу перестали стріляти і годинник зупинився. І я не знала, скільки часу. І я сиділа на вулиці і побачила, що йдуть військові і в них наші стрічки — жовті. Я в них запитала, скільки часу і яке число. Це я дуже запам’ятала. Тоді було 24 березня, 15:30”, — розповіла Ліда Заїка.

Битва за Мощун — одна з найзапекліших битв за період оборони Київської області. З 5 до 21 березня ЗСУ утримували позиції, щоб не дати армії Російської Федерації можливість захопити дорогу, що веде до столиці. Сьогодні село, зруйноване і розбите російськими окупантами, живе мирним життям. Місцеві жителі допомагають українській армії, відбудовують свої домівки та мріють про перемогу.

Читайте також: Роль “Великої Одеси” в зерновій угоді: як РФ знищує портову інфраструктуру регіону (ВІДЕО)