Не лише “Байрактари”: будівництво військових заводів в Україні обговорюємо з експертами

Число країн, які готові відкривати свої підприємства військово-промислового комплексу (ВПК) в Україні, зростає.

В Україні вже розпочалося будівництво заводу з виробництва турецьких безпілотників Bayraktar (“Байрактар”). Його планують завершити до 2025 року. Відповідні ліцензійні дозволи Туреччини на повне виробництво дронів Україна вже отримала.

Сама угода, яка передбачає створення заводу з виготовлення безпілотників Bayraktar в Україні, Київ та Анкара підписали ще на початку лютого 2022 року.

Відкрити в Україні завод із виробництва та ремонту бронетехніки протягом 3 місяців також планує німецький збройовий концерн Rheinmetall. Компанія керуватиме підприємством у партнерстві з акціонерним товариством “Українська оборонна промисловість”. Завод має випускати близько 400 танків на рік.

Також спільне виробництво боєприпасів та спільну розробку нового типу гаубиць мають намір розпочати українські та словацькі конструктори.

За словами Міністра України з питань стратегічних галузей промисловості Олександра Камишина, український військово-промисловий комплекс також поступово збільшує виробництво. Зокрема, мінометних та артилерійських снарядів та протитанкових комплексів. Саме ця зброя є головною силою у війні проти Росії. Наступним пріоритетом української промисловості стане виробництво танків та бронетехніки. Цей процес може тривати від трьох до шести місяців.

Про те, наскільки безпечно будувати сьогодні підприємства ВПК в Україні, що ще може бути побудовано, — в ефірі телеканалу FREEДОМ говорили:

• Вадим Івченко, член комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки;
• Юрій Ігнат, речник Командування Повітряних сил Збройних сил України;
• Віктор Ягун, військовий та громадський діяч, генерал-майор запасу Служби безпеки України, заступник голови СБУ (2014-2015 рр.);
• Сергій Грабський, військовий експерт;
• Ігор Романенко, генерал-лейтенант у відставці, заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2006-2010 рр.).

ВАДИМ ІВЧЕНКО: Перспективи є

— Головне, що сьогодні починають будуватись великі хаби, які отримують доступ до всіх виробників деталей, укладають з ними договори, отримують ліцензії.

Я поки не знаю про ухвалені позитивні рішення щодо будівництва такого хаба в Україні. Я знаю про такі у Польщі та Литві, зокрема й в інших східноєвропейських державах.

Американський уряд виділив близько 8 мільярдів доларів на військово-технічну співпрацю з Україною. Ряд заводів вони вже викупили. Один із них з Сербії перевозять до Болгарії. Це виробництво одного з найбільших заводів, які виготовляють снаряди різного калібру.

Поки що глобально гроші обходять Україну. Але робота має вестись, і вона, я знаю, ведеться як у приватному переговорному процесі, так і у переговорному процесі між урядами. Тому, гадаю, скоро ми побачимо зовсім інші результати.

ЮРІЙ ІГНАТ: У кооперації з Туреччиною можна зробити багато чого

— Нині ми маємо досить великі обсяги потужностей військово-промислового комплексу. І треба розуміти, що у кооперації з Туреччиною можна зробити більше, оскільки вона використовує українські двигуни для будівництва своїх БпЛА.

Звичайно, ми можемо розраховувати на їхні технології та розробки для того, щоб посилювати нашу оборону.

Я думаю, що розробка БпЛА різних типів — ударних, розвідувальних, як і засобів протидії та систем радіоелектронної боротьби — лише зростатиме. Це потрібно розвивати в Україні. І, наскільки я знаю, це у нас робиться.

За безпілотною авіацією — майбутнє. Сьогодні все частіше застосовується БпЛА різних типів на театрі бойових дій.

ВІКТОР ЯГУН: РФ не зможе знищити німецький танковий завод на території України

— Щоб знищити танковий завод, який німецький збройовий концерн Rheinmetall має намір побудувати в Україні, треба мати можливість це зробити.

Якщо справді буде забезпечене його прикриття сучасними засобами протиповітряної оборони, я маю сумнів, що Росія зможе прорватися. Тим більше, якщо ми говоримо про сучасний завод, який, можливо, буде збудований у такому місці, де може бути природне прикриття. Я не говорю підземний завод, але десь у такому місці, де дуже важко Росії дістатися до нього.

Один із варіантів — місто у західній частині України, яке буде забезпечене прикриттям. Думаю, це буде саме той момент, коли підприємці західних країн зрозуміють, що бізнес можна проводити в Україні, забезпечувати безпеку можна і самотужки, і нічого в цьому такого страшного немає.

Я дуже позитивно ставлюся до того, що завод прийде сюди. Думаю, конкуренція на ринку бронетехніки в Україні буде дуже серйозною. Треба розуміти, що Україна має і свою школу бронетехніки. Декілька підприємств постраждали, щоправда, від цієї війни, але їх можна відродити.

На цьому тлі мати конкурента в особі німецьких виробників буде дуже серйозним поштовхом і для нашого оборонного будівництва бронетехніки.

Сергій ГРАБСЬКИЙ: Росія не має можливостей одномоментно обстріляти потенційні об’єкти

— Ми підписали комюніке зі Словаччиною із виробництва самохідних гаубиць Zuzana 2 на території цієї країни.

Ми вже виробляємо боєприпаси, які відносяться до наших підприємств на території Чехії та Польщі.

Тобто ми вже починаємо інтегруватися до цієї системи.

Те, що створюються ці підприємства на території України… Ну, а чому б і ні?

Росія не має таких можливостей, щоб миттєво “накрити” усі можливі потенційні об’єкти. Тому що таких цілей є сотні.

Знову ж таки, є таке поняття як оперативна безпека, є поняття модульне виробництво і таке інше. Виробництво може переноситися на заздалегідь підготовлені виробничі майданчики. Тобто просто переносимо контейнери з обладнанням і випускаємо необхідну продукцію в тому чи іншому місці, не наражаючи їх на серйозний ризик.

Сюди можна додати ту саму турецьку програму зі створення українських корветів (протичовнова оборона корабельного сполучення або берегового об’єкта — ред.). Хотілося б, щоб ми ці корвети виготовляли у Миколаєві. Але лінія фронту надто близька.

Ми робимо все можливе, щоби залучити саме на нашу землю такі підприємства.

ІГОР РОМАНЕНКО: ВПК України має великі можливості

— Потенціал є. Насамперед військово-транспортний. Наявність авіації була колосальною з часів, коли Україна стала самостійною.

І тут має місце злочинне ставлення до нашої безпеки військово-політичних керівників, які знищували авіацію, ракетний потенціал та стратегічні позиції країни.

Бомбардувальники на кшталт Ту-160 і Ту-22М3 передавалися Росії разом із ракетами, які вони тепер пускають та знищують наших військових, цивільних, нашу інфраструктуру. Отак ми платимо ціну за помилки окремих військово-політичних діячів на той час.

Потенціал є для відродження. На заводі “Антонов” є розроблені типи озброєння літальних апаратів, які потрібно завершити. Нам насамперед потрібні не так транспортні, як ті, що завдають ударів.

Були певні проєкти з американцями, що можна перейти на реактивний навчальний літак, і він міг би бути навчально-бойовим.

Будується турецький завод. Але робити треба не тільки спільні БПЛА “Байрактар ТВ2”. Турки мають безпілотний апарат із набагато більшими можливостями “Байрактор Акінчі”, а ще цікавіший безпілотний винищувач.

Світові компанії більшою мірою зацікавлені, і я сказав би, конкурують за те, щоб представляти свої озброєння ЗСУ для того, щоб перевірити їх ефективність і для того, щоб створити і підвищити імідж свого дітища.

Нам треба використовувати такі підходи, щоб отримувати більше сучасного якісного озброєння. І ми маємо можливості для того, щоб багато з цього ми могли виробляти своїм військово-промисловим комплексом. Це дуже важливо. Це стратегічний напрямок роботи.

Читайте також: Від ремонту бронетехніки до розробки нових гаубиць: український ВПК розвивається у співпраці із західними партнерами (ВІДЕО)