Найвагомішим доказом ослаблення влади президента Володимира Путіна є засновник приватної військової компанії “Вагнер” Пригожин, який, перебуваючи у Білорусі, ще встигає зустрічатися з російськими олігархами. Про це сьогодні, 29 червня, в ефірі телеканалу FREEДОМ заявив російський політолог і публіцист Андрій Піонтковський.
“Який найбільший доказ ослаблення влади Путіна? Те, що Пригожин досі живий і не тільки живий, він переміщається. Дивовижні речі, я ж нагадаю, що проти нього було порушено кримінальну справу, причому з якою помпою? Негайно кримінальну справу ФСБ, потім прокуратура негайно підтвердила законність, а потім кримінальну справу закрили”, — сказав він.
За його словами, навіть якщо Путін захоче віддати наказ про усунення або затримання Пригожина, з великою ймовірністю він не буде виконаний.
“Ви ж бачили, як він тремтить від сказу, коли говорить про Пригожина, не називаючи його на ім’я — це найвищий ступінь його ворога. Навального він теж не називає на ім’я, тепер і Пригожина. Але зробити з ним він нічого не може, це нова ситуація”, — підкреслив він.
Піонтковський зазначив, що 25 червня приватний літак Пригожина з Білорусі літав у Санкт-Петербург, де ватажок “вагнерівців” зустрічався із російським медіамагнатом Юрієм Ковальчуком.
“Відповідаючи на запитання, а хто ці політичні лідери групи, яку я називаю “партією почесної капітуляції”, фронтменом якої є Пригожин, я вказую на Ковальчука. Уся пропаганда говорить про Пригожина як про зрадника, і водночас Пригожин живий і спокійно зустрічається з провідними політиками режиму”, — розповів Андрій Піонтковський.
Читайте також: Під час бунту Пригожина Путін на кілька днів був відсторонений від влади — думка
Як повідомлялося, увечері 23 червня Пригожин заявив, що йде на столицю РФ “відновлювати справедливість”, 24 червня разом із “вагнерівцями” взяв під контроль військові об’єкти Ростова-на-Дону та захопив військові об’єкти у Воронежі.
Однак за 200 км від столиці РФ він зробив розворот — заявив, що після розмови з самопроголошеним президентом Білорусі Олександром Лукашенком його найманці повертаються до польових таборів, а він сам — до Білорусі.