Били струмом, спускали собак, шукали коригувальників і Степана Бандеру — історія 8-місячної окупації села Вавилове (ВІДЕО)

Село Вавилове Миколаївської області розташоване на адмінкордоні з Херсонською. Понад 8 місяців населений пункт пробув під російською окупацією. Місцеві жителі досі приходять до тями після пережитого. Кажуть, що загарбники нікого не шкодували, повідомляє FREEДОМ.

“Одразу буряти зайшли, потім ще хтось. Вони чергувалися: ті приїжджали, ті виїжджали. У напрузі село тримали постійно. На їхню думку, тут у нас чи не всі жінки похилого віку навідницями були чи коригувальницями. Важко було”, — розповів мешканець села Вавилове Сергій.

Насамперед росіяни “полювали” на ветеранів АТО та активістів. Сергій залишився живим лише дивом. Син служив на Донеччині з 2014-го. У перші дні повномасштабної війни повернувся із Чехії, одразу ж поїхав на фронт. Нині — бойовий медик під Бахмутом. Якби про це дізналися російські окупанти, усю сім’ю забрали б у полон. Таких випадків у селі чимало.

“Один служив в армії, форму чи шапку знайшли солдатську — ЗСУ. Що там коїлося, таке було!.. Приходила СМС-ка якась — все, шпигун. Також його 4 чи 5 днів не було. І машину пізніше прийшли та забрали”, — продовжує Сергій.

Під вікнами Ніни стояв російський танк. Жінка згадує, що з жахом чекала, що по її оселі відкриють вогонь.

“Було дуже важко. Вони тут господарями почувалися. Ходили будинками, забирали телевізори, техніку. Навіть постільне забирали, у когось ковдри, подушки. Усі забирали. Їздили на танках селом. Ми ховалися, намагалися не траплятися їм на очі. Забирали людей із собою, били, знущалися. Одного чоловіка з [сусіднього села] Центрального забрали та підпалили його. Ми всі намагалися з ними не спілкуватися”, — розповідає мешканка села Вавилове Ніна.

Сергій Пігарь разом із кумом вивозили по “дорозі життя” людей з окупованого села. Окольними шляхами прямо під носом російських солдатів. Щодня з 5 ранку долали довгий шлях. Нерідко потрапляли під обстріли. Так тривало близько місяця, поки про це не дізналися загарбники. Чоловіків взяли у полон. Катівні військові РФ влаштували в зерносховищах на околиці села.

“Привезли із кумом. На гороху нас водою напували, струмом били, собак на нас пускали. Клали ганчірку на рота, щоб ми її ковтали. Починаєш це все випльовувати, починають спускати вівчарок. Дуже люблять вони вівчарок. Після цього вони брали такий прилад, “комбатом” його називали. Це прилад для виробляння струму. Чіпляли на ноги, на руки, на вуха. Найгірше — на вуха. З іншого боку, може й краще. Швидше вимикаєшся”, — розповідає мешканець села Вавилове Сергій Пігарь.

Катування тривали щонайменше по півтори години без перерви. З катівні російські окупанти відвезли чоловіків до Херсона, потім до Нової Каховки. Шансів вийти з полону живими було дуже мало. Ще перебуваючи у селі, Сергій чув свій вирок: розстріл. Каже, пощастило, що його вирішили допитати у штабі у Каховці, а не застрелили на місці.

“Вічно у нас питали: “Де Степана Бандеру ховаєте?”. Кажу: “Який Степан Бандера, його вже скільки років немає. Його, вибачте за вираз, вже й кісток немає”. Але ні: “Ми прийшли, покажіть, де Степан Бандера, ми його вб’ємо і підемо”. До такого навіяли їм”, — згадує Сергій Пігарь.

Після більш ніж тижня безперервних тортур Сергія з кумом все ж таки відпустили. Додому вони добиралися майже три доби пішки. Через кожні 2 км — новий блокпост та нові знущання.

“На мені не було живого місця. Хто мене бачив, думали, що я не виживу. Все було синє. Я десь місяць дихав через раз. Спав тільки сидячи. Таблеток взагалі не п’ю, а за той місяць стільки їх з’їв, особливо знеболювальних. За все життя їх стільки не їв”, — каже чоловік.

Усе зерно з ангарів росіяни вивезли. Натомість облаштували там склади боєприпасів. Завдяки коригуванню місцевих українські військові прицільним вогнем знищували боєкомплект противника.

“Наші їх крили тут. І “двохсотих”, і “трьохсотих” було багато. А потім почали бліндажі робити, зміцнюватися — майже через день наші крили їх”, — згадує мешканець села Вавилове Сергій.

Російські війська зайшли до села 15 квітня. Спершу не дозволяли використовувати транспорт. За продуктами мешканцям доводилося йти до сусіднього села пішки. Потім виходити на вулиці зовсім заборонили.

“Дуже шукали коригувальників. Ходили тут, дрони над нами висіли, не можна було на двір вийти. За кожним стежили”, — каже мешканка села Олена Михайлик.

Жінка — місцева медсестра. Під час окупації вона не могла вільно приходити до свого фельдшерського пункту, але продовжувала надавати допомогу односельцям. Каже, що військові РФ забороняли навіть ховати людей на цвинтарі.

“Дома ховали. У дворах. Ходили до них на пост родичі — питали: людина померла, треба поховати. Дозвіл від них треба було отримати. Але на наш цвинтар не ходили, не ховали. Туди не можна було ходити”, – розповіла Олена Михайлик.

Майже 9 місяців пекла “русского мира”. Усі жахи окупації для мешканців села закінчилися 11 листопада, коли українська армія звільнила Херсон та всю правобережну частину області.

“Коли вже наші зайшли — це була величезна радість. Що ми тут тільки не робили від щастя: і кричали, і стрибали, обіймали одне одного, цілували. Коли наші зайшли — це було неймовірно, ми були дуже щасливі. Звичайно, ми вірили, що звільнять нас, що це ненадовго. Що колись це скінчиться. Пережили, слава богу”, — каже мешканка села Вавилове Ніна.

З 700 мешканців Вавилового в окупації залишалося близько 170 осіб. Серед них — 12 дітей. Нині у селі вже відновили подачу світла та води, на черзі — газопостачання. Люди поступово повертаються додому, радіючи, що все страшне залишилося позаду.

Читайте також: У знищеному росіянами селі Херсонської області залишилося близько 20 осіб: як виживають люди в Білогірці (ВІДЕО)