“Коли були росіяни — було ще страшніше”: як живе звільнений Херсон

Звільнений 5 місяців тому Херсон живе під постійними обстрілами. Херсонці ремонтують будинки і кажуть, що в окупації було страшніше, повідомляє FREEДОМ з посиланням на “Настоящее время”.

“Коли були росіяни — було страшніше. Всім”, — каже Сергій, відомий у Херсоні волонтер.

Під час окупації з дружиною в місцевому готелі влаштували притулок для переселенців.

“Власники готелю дали дозволи ще 25 лютого, щоб готель перетворився на притулок, на центр переселенців. А я до війни працював у готелі, і вони запропонували, таке питання було: “Впораєшся?” А я кажу: “Думаю, так”, — згадує Сергій.

Українська армія місто майже не обстрілювала. Коли місто було звільнене, ситуація різко змінилася й обстріли (вже з боку російської армії) стали постійними.

Переселенці в готелі живуть і донині. Але сьогодні допомога потрібна вже самим херсонцям, тому в автомобілі Сергія — провізія та будматеріали. Разом із ремонтною бригадою він допомагатиме тим, хто залишився в прифронтовому місті.

“Позавчора приїхала знайома з Німеччини. Цієї ж ночі їй прилетіло біля будинку. І вона каже: “Ні!” Зібралася і вранці поїхала. А мене тут тримає тільки те, чим я займаюся. Більше нічого”, — розповідає Сергій про життя в місті.

Анна — голова місцевого житлового кооперативу. Їй вивантажують мішки з картоплею, за ними пізніше прийдуть місцеві. У її будинку залишилося кілька десятків людей, здебільшого — люди старшого віку.

“Херсон — моє місто. Я звідси нікуди не подінуся. Сподіваюся, що скоро нас перестануть бомбити. Після цього сюди приїдуть наші люди — мої сусіди, мої рідні, кохані. Ну, а я повернуся до своєї справжньої роботи: я банківський працівник, менеджер”, — каже Анна.

На верхньому поверсі після “прильоту” в будинок стирчать уламки снаряда.

“Я не знаю, що це стирчить, я намагаюся про це не думати. Люди безбашенні, треба сказати. Вони так і ходять повз це, ось прямо під будинком. Їх не бентежить. Вони просто переступають ось це каміння і йдуть далі”, — каже Анна.

У її будинок нещодавно влучило два снаряди. Один залетів у вікно і вбив літню жінку, другий — влучив у дах: його лагодять волонтери.

Для перекриття дірки на даху волонтери привезли ОСБ-плити.

“Поки що тимчасово залатаємо. Потім, коли все буде мирно, будемо думати, як переробляти нормально”, — кажуть ремонтники.

За день у Сергія кілька виїздів для таких ремонтів. Іноді просто допомагають господарям, іноді — працюють самі.

“Он там понад грубкою ще дивіться, усе поваляло. Нам хоча б дах накрити, щоб вода не йшла. Воно ж усе сиплеться”, — описує фронт робіт господар. На запитання, чи можна ще можна врятувати будинок, зітхає: “Я не знаю, я сподіваюся на це… Я сподіваюся…”.

Лагодити дах залишається частина бригади Сергія, працювати доводиться в бронежилетах. У цей момент у небі починає дзижчати квадрокоптер.

За метушнею навпроти дивиться Петро, якого на вулиці знають, як нескінченного оптиміста. Він виправдовується — без оптимізму в Херсоні не проживеш.

“Знайомі запитують: а що ти там робиш? А я кажу: як?! Підписую після ректора мітлою накази. І все!”, — каже Петро.

Потім Сергій їде на ще одну, останню на сьогодні адресу для ремонту. Там дах робитиме він сам: його пошкоджено вибуховою хвилею і прямим влучанням снаряда.

“Я вважаю, що все потрібно робити тією мірою, якою ми можемо: максимально, що можемо, те й робимо. Втома, звичайно, буває, але більше моральна. Тому що ось ти приїхав зашив хату, а тобі за тиждень телефонують і кажуть: хати немає. Тобто просто починають опускатися руки”, — каже Сергій.

За різними підрахунками, у Херсоні зараз залишаються близько 20% мешканців від довоєнного населення міста, це приблизно 50-60 тисяч осіб. Але херсонці, які зараз залишаються в місті, кажуть, що ця цифра істотно нижча й в місті залишилося лише близько 35 тисяч осіб.

Мешканці Херсона порівнюють своє місто з покинутою людиною, але на ту, яка бореться”.

“Транспорт працює, магазини працюють, люди приїжджають. Все вже, як та квітка, розквітає”, — каже оптиміст Петро.

“Чи можна відродити Херсон? Я в це вірю. На це сподіваюся. Тільки через це ми цим і займаємося — щоб люди бачили, що тут щось відбувається, що, якщо ці чорти підуть, сюди можна повертатися. Сподіваюся, що ще трохи й всі повернуться і зможуть жити як раніше!”, — говорить про своє рідне місто Сергій.

Читайте також: Російські окупанти посилили обстріли Херсона для залякування місцевих жителів, — Романенко