Під окупацією людей з проукраїнською позицією більшість: про роботу партизанського руху “Жовта стрічка” говоримо з його координаторами

Всеукраїнський партизанський рух "Жовта стрічка". Фото: zhovtastrichka

“Жовта стрічка” — громадський рух ненасильницького опору на тимчасово окупованих територіях України.

Організація працює також як платформа для мільйонів українців, які живуть під окупацією як з 2014-го, так і з 2022 року. Її символ — жовта стрічка, а спосіб боротьби — громадянський протест.

Чим займається “Жовта стрічка”

Активісти “Жовтої стрічки” просувають ідею боротьби без зброї, займаються бойкотом псевдореферендумів, агітують не отримувати паспорт країни-терориста РФ, а також працюють за іншими напрямами. Громадський рух надає своїм активістам як інформаційну, так і матеріальну підтримку. По всій Україні їхня кількість перевищує 7 тисяч осіб.

Координатори організації наголошують, що більшість українських громадян на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, а також в Криму завжди мали проукраїнську позицію. Проте лише з розвитком цифрових технологій люди змогли активніше висловити свій протест.

Крім листівок, графіті та муралів, надання будь-якої корисної інформації, активісти руху опору організували 6 березня всеукраїнський флешмоб “Єдине серце України”.

За умовами проекту потрібно було надрукувати чи намалювати половинку серця будь-якого кольору та сфотографуватись з нею на фоні населеного пункту. Потім фото потрібно було опублікувати в соцмережах, відмітивши Instagtam-аккаунт руху @yellowribbonua, додавши хештег #ЄдинеСерцеУкраїни та геотег свого міста. За підсумками флешмобу організатори руху зібрали знімки в колажі та поділилися деякими з них у себе в соцмережах.

Колаж руху опору “Жовта стрічка” за підсумками флешмобу. Фото: facebook.com/yellowribbonUA

На захоплених територіях є люди, які чекають на Україну, підтвердив голова Луганської ОВА Сергій Гайдай.

“Нам часто надсилають фотографії [з проукраїнськими наклейками] з різних міст. Тобто рух опору “Жовта стрічка” реально працює. Такий рух досить важливий, бо там залишилися люди, які чекають, щоб окупантів вигнали. Вони, звичайно, не можуть ні вишиванку вдягнути, ні прапор взяти… Навіть якщо людина вийде на вулицю в одязі жовто-блакитного кольору, вона вже може мати проблеми.

Ті, хто проводить акції “Жовтої стрічки”, для мене просто героїчні люди. Бо, не дай Боже, когось впіймали б в процесі розклеювання, або навіть просто на вулиці зупинили, перевірили документи і знайшли б такий плакатик. Це могло б закінчитись великою трагедією для людини.

Тому я гордий за своїх земляків, які таки просувають цей рух і дають надію людям, які чекають на звільнення територій від окупантів. …Крім того, [партизанами] спалюються якісь розподільні шафи, які уповільнюють логістику по Луганщині, доставку боєкомплекту, техніки, людей. Кидають “коктейлі Молотова” у штаби, позначають казарми, склади з боєкомплектом тощо”, — розповів Сергій Гайдай.

Проукраїнські наклейки у “ЛНР”. Фото: loga.gov.ua

Інформацію про роботу партизанських рухів на території тимчасово окупованого Криму також повідомив заступник постійного представника президента України в Криму Денис Чистіков.

“Незалежно від посилення репресій рівень протесту на території Криму зростає. Крім “Жовтої стрічки”, яка вже заявила про 5 тис. учасників в Криму, є ще рухи Атеш та “Кримська бойова чайка”, — сказав Денис Чистіков.

Інтерв’ю з координаторами “Жовтої стрічки”

Детальніше про географію та цілі роботи наймасштабнішого в Європі всеукраїнського партизанського руху “Жовта стрічка” в ефірі телеканалу FREEДОМ обговорили його координатори — Тарас та Іван (з міркувань безпеки вони не розкривають своїх особистостей).

— Коли і як виникла ідея руху опору “Жовта стрічка” і чи не боялися ви за свою безпеку?

Іван: Сам рух виник наприкінці квітня в Херсоні, якраз після останніх мітингів проти так званої “ХНР” (“Херсонської народної республіки”) та фейкових референдумів. Ця хвиля мотивації від мешканців Херсона дійшла до Луганська та Ялти.

Я з Мелітополя, і ми брали приклад, як влаштувати такий рух в нашому місті, координуючи свої дії з хлопцями та дівчатами з Херсона. Але наша головна мета — об’єднати українців та показати, що на тимчасово окупованій території все ще Україна, вона ціла та неподільна.

— Наскільки вам вдається зробити з неорганізованого руху опору на тимчасово окупованих територіях України організований? І що наразі найскладніше, враховуючи хаос з початку повномасштабного вторгнення РФ, рік перебудови та практичних навичок, які отримали люди, які перебувають під окупацією?

Тарас: Вважаю, ми організований рух опору нового типу. Міжнародні журналісти називають нас рухом опору, який народився в цифрову епоху. Ви, напевно, чули про наш чат-бот “Разом”, який допомагає координувати всіх наших активістів на тимчасово окупованих територіях України.

Найскладніше — безпека активістів, бо в кожному місті є свій поліцейський, репресивний “рашистський” режим. І в кожному тимчасово окупованому регіоні є правила безпеки для наших активістів.

Тому найважливіше для нас — інформувати наших активістів про правила безпеки, забезпечувати їхню безпеку, особливо коли вони виконують наші завдання ненасильницького характеру, тому що ми — рух ненасильницького опору.

— Скільки людей нині є членами вашого руху? І наскільки активно вас знаходять також з інших окупованих регіонів? Наскільки цю комунікацію зараз спрощено завдяки технологіям?

Тарас: Хочу наголосити — ми робили певні заміри у себе — ми є одним з найбільших рухів опору в Європі такого типу. І зараз нас точно понад 7 тис.

Нам дуже допомогла наша нова акція “Єдине серце України”. До нас приєдналося дуже багато людей з Донецької та Луганської областей: Алчевськ, Луганськ, Ровеньки, Донецьк, Тельманове, Маріуполь. Я навіть не говорю про Крим, де нас близько 2 тис. осіб.

Але ми підозрюємо, що нас все ж таки більше семи тисяч — ми отримуємо певні повідомлення від людей, які кажуть, що їхні родичі чи друзі знають про “Жовту стрічку”. Ми їх не порахували до загальної кількості активістів.

Наша головна мета — об’єднувати людей на тимчасово окупованих територіях України, інформувати їх про вибір ненасильницького опору, а також організовувати та посилювати наш рух “Жовта стрічка”.

Іван: Йдеться про десятки тисяч людей, які підтримують рух. Ми налічуємо понад 7 тис. осіб, які активно щодня чи щотижня працюють. Це може бути збір інформації про колаборантів, друк патріотичних плакатів, малювання графіті на стінах або просто розвішування різних листівок про опір.

— Де ви берете матеріали для цього?

Іван: Все залежить від міста та доступності матеріалів. Той самий папір чи фарбу для принтера в Херсоні було надзвичайно складно дістати… Тому ми перейшли до малювання графіті, щоб це популяризувалося і в інших містах.

Ми намагаємося бути максимально децентралізованими, щоб активіст не знав іншого активіста. І якщо зловлять одного з них, він не зміг видати соцмережу.

Так, одна людина може друкувати матеріали та ховати їх в потрібному місці, а інші активісти — використовувати ці закладки, розвішуючи матеріали по місту.

В нас все відбувається максимально дистанційно, при цьому використовуються захищені месенджери. Будь-яка людина під окупацією може зв’язатися з нами через чат-бот (“Разом”) в Telegram, отримати завдання та деякі координаційні моменти, а також короткий інструктаж з техніки безпеки та інформаційної гігієни.

— Чи є якась специфіка того, що можуть і мають робити представники вашого руху на різних територіях? Адже різниця — в тривалості окупації…

Тарас: По суті специфіка одна й та сама. Наприклад, активіст має всього п’ять секунд, щоб наклеїти одну листівку. Йому потрібно швидко наклеїти листівки, відразу відійти в безпечне місце, можливо, переодягнути верхній одяг і швидко втекти. Це відкрите правило, ми постійно про нього говоримо.

Особливої специфіки немає, тому що небезпечно на всій тимчасово окупованій території України.

Ми повністю підтримуємо наших активістів інформаційно, а також матеріально, якщо вони мають якісь проблеми.

Якщо говорити про особливості в регіонах: нам постійно говорили, що в Криму немає українського опору, що в Донецьку та Луганську немає українського опору.

Однак в Донецьку та Луганську також є наші активісти — ви бачите це по фотографіях недавнього флешмобу. Можна сказати, що 2023 год буде роком нашої перемоги, і виросте “Жовта стрічка”.

А в Криму ми вже не лише робимо проукраїнські листівки та графіті, а й виправляємо літери Z на піщаний годинник — це означає неминучу поразку Росії.

— В ідеалі ваша мета — залучити якнайбільше людей до вашого руху, щоб допомогти їм позбутися страху і не боятися навіть в підпіллі допомагати ЗСУ звільняти наші території? І наскільки вам вдається достукатися до людей, які мають нейтральну позицію через те, що вони залякані?

Тарас: Людей надихнули перемоги Збройних сил України на полі бою. І кожна людина в Севастополі, Сімферополі, Ялті, Донецьку, Луганську, Генічеську, Мелітополі теж намагається хоч щось зробити.

“Жовта стрічка” дала людям можливість проявити свій протест проти “рашизму” листівками, графіті або передачею якоїсь корисної інформації.

Ми виступаємо не лише як організація, а й як платформа для всіх людей на тимчасово окупованій території України. І ми переконані, що під окупацією людей з проукраїнською позицією більшість.

Подивіться на кількість наших активістів в Криму загалом. Це саме той Крим, про який нам роками розповідали, що там більшість — проросійське населення, але це не так. Ми розуміємо, що люди можуть мати нейтральну позицію, але вони хочуть, щоб прийшла українська законна влада.

Рух “Жовта стрічка” працюватиме, доки не відновлять кордони України станом на 1991 рік.

— Я правильно розумію, що у випадку Криму з початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну 24 лютого піднялася хвиля проукраїнських настроїв серед людей, які довго боялися та стримували себе?

Тарас: Опір в Криму був завжди. Просто, можливо, розвиток цифрових технологій дійшов до того рівня, що люди змогли висловити свій протест ще більше. Плюс, можливо, люди навчилися краще користуватися VPN-сервісами та надсилати інформацію про свій протест. Я особисто бачив багато фотографій 2014, 2015, 2016 років. А 2022-й ще більше надихнув людей на тимчасово окупованих територіях до опору.

Іван: Оскільки все починалося з Херсона, було дуже складно знаходити друзів-активістів, які можуть координувати цю історію на тимчасово окупованому півострові. Ми намагалися зайти потужно та голосно на територію Криму.

Перший мітинг в День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу ми провели там успішно. Ця акція підштовхнула багатьох людей долучитися до нашого руху, демонстрації проукраїнської опозиції.

На даний момент наших представників на окупованому півострові близько 2,5 тис. І як показує статистика, після кожної “бавовни”, “роботи ППО” або вчень флоту Росії активістів стає дедалі більше, тому що люди відчувають впевненість у ЗСУ. Вони почуваються вільніше, коли розвішують стрічки або просто читають хороші новини про якнайшвидшу деокупацію півострова.

— Ми часто дізнаємося про роботу підпілля в окупованих містах з ліквідації колаборантів. Чи бачите ви необхідність об’єднуватися з іншими рухами для більш радикальних дій? І чи можливі більш радикальні дії для звільнення наших земель зсередини окупованих територій?

Тарас: “Жовта стрічка” не займається насильницьким чи радикальним опором, оскільки ми не маємо для цього ні ресурсів, ні знань. І ми б не хотіли, щоб наші активісти ризикували своїм життям.

Ненасильницький опір — це також важливий опір, який ми маємо нести. Ми підтримуємо партизанів, які працюють на тимчасово окупованих територіях України. Ми бажаємо, щоб у них все виходило, щоб вони були здорові.

Але ми працюємо в своїй ніші. Ми чітко вирішили, що краще займатися ненасильницьким опором, оскільки ми можемо об’єднати навколо себе більше людей і далі працювати.

— А як ви можете оцінити психологічний вплив на самих окупантів через те, що ваш рух набирає обертів?

Тарас: Ви чули, що в Криму запровадили комендантську годину, набирають дружинників. Одразу хочу передати “привіт” окупаційній владі Криму. Наші люди з “Жовтої стрічки” будуть серед цих дружинників, і ми матимемо всю інформацію.

Щодо відношення до нас окупантів: наприклад, якщо ви знаходитесь в підконтрольному Україні місті і бачите велику Z, ваша реакція, звісно, буде негативною. Ви не розумітимете, чому вона там знаходиться. Так само [реагують] окупанти, які постійно бачать стрічки, графіті.

Нещодавно наші активісти в Сімферополі зафарбували сітілайти з рекламою ПВК “Вагнер”. Все тільки починається, ми точно не зменшуватимемо обертів. Ви бачите наші нові графіті та листівки в Донецьку та Луганську, в Сімферополі та Севастополі — у всіх найбільших містах на тимчасово окупованих територіях, які повертатимуться під контроль України.

— В листопаді 2022 року представники вашого руху були удостоєні Премії Сахарова, про це згадували в Європарламенті серед нагород в галузі захисту прав людини. Це дає вам величезний потенціал інформаційного впливу, в тому числі на європейську аудиторію. Але давайте розділимо інформаційну та правову складові. У вас дійсно є можливість передавати до міжнародних організацій певні докази та свідчення військових злочинів. Наскільки здобуття премії спростило вашу комунікацію з міжнародними організаціями?

Тарас: Ви маєте рацію. По-перше, це була честь для нашої організації. Ми ніколи не могли подумати, що матимемо таку можливість спілкуватися з європарламентаріями, з європейськими політиками та передавати інформацію про життя людей на тимчасово окупованих територіях.

Ми маємо бути рупором людей під окупацією — щоб питання тимчасово окупованих територій в жодному разі не зникало з порядку денного Європарламенту та європейських політиків. В цьому наша місія.

Ми також працюємо з українською правозахисною організацією Центр громадянських свобод. І ми тільки посилюватимемо збір інформації про порушення прав наших громадян на тимчасово окупованих територіях, бо окупанти роблять це щодня. Ми отримуємо сотні повідомлень не лише про звичайні крадіжки, а й також про зґвалтування українців. Впевнені, що на всіх “рашистів” чекає Страшний суд.

Читайте також: Світова система безпеки лежить в руїнах як український Маріуполь: інтерв’ю з лауреаткою Нобелівської премії миру Олександрою Матвійчук

Прямий ефір