15-16 листопада на Балі в Індонезії відбувся 17-й саміт лідерів країн “Великої двадцятки” — 20 найбільш економічно потужних держав світу. Подія обговорювали ще задовго до дати проведення, особливо в контексті можливих візитів туди президента України Володимира Зеленського та лідера країни-агресора РФ Володимира Путіна. У підсумку глава української держави, як і прогнозували, виступив на саміті в онлайн-форматі, а російський лідер відмовився від відвідування, надіславши замість себе міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова.
Незважаючи на те, що зустріч G20 є скоріше економічно-кліматичним форумом, президент Зеленський у своєму виступі дуже чітко розставив акценти, які лягли у загальну канву. Він не обмежився темами війни Росії проти України, виходу на кордони 1991 року, репарацій та засудження всіх військових злочинців, а говорив також про енергетичну безпеку, радіаційну загрозу, “зерновий коридор” та екоцид — проблеми, які на даному етапі стосуються не лише України, але й інших держав.
Український лідер зокрема анонсував ініціативу Grain from Ukraine, в рамках якої наша держава планує безкоштовно постачати зерно найбіднішим країнам, тим самим “вибиваючи” Росію з африканського континенту мирним шляхом. Загалом президент Зеленський озвучив 10 тез, які отримали назву “формула миру”, а його майже 20-хвилинна промова стала історичною.
“Не варто пропонувати Україні компроміси з совістю, суверенітетом, територією та незалежністю. Ми поважаємо правила і ми люди слова. Україна завжди була лідером миротворчих зусиль і світ це бачив. І якщо Росія каже, ніби хоче закінчити цю війну, нехай доведе це діями”, — заявив президент України.
Російська сторона відразу відреагувала на “формулу миру” Зеленського. Глава МЗС РФ Лавров назвав у коментарі журналістам на саміті в Індонезії вимоги України нереалістичними:
“Всі проблеми знаходяться на українській стороні, яка відмовляється від будь-яких переговорів. І висуває умови, які свідомо нереалістичні та неадекватні цій ситуації”.
А в Кремлі у відповідь на 10 тез президента Зеленського заявили, нібито Україна відмовляється від мирних переговорів, а РФ досягатиме своїх цілей шляхом продовження “спеціальної військової операції”.
“Ми констатуємо головне — що позиція і де-факто, і де-юре української сторони неодноразово висловлювалася президентом Зеленським, і свідчить про те, що Україна і де-факто, і де-юре не може і не хоче переговори. Відповідно, цілі Російської Федерації будуть здійснюватися через продовження “СВО”, — сказав прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков.
Прямо під час саміту G20 РФ розпочала один з наймасовіших ракетних обстрілів України з початку повномасштабної війни проти нашої держави. За кілька годин російська армія випустила по мирних українських містах майже сотню ракет.
“Росії говорять про мир, а вона у відповідь — ракети, їй говорять про глобальні кризи, які Росія ж і викликала, а вона у відповідь — іранські дрони, їй 10 пунктів, щоб закінчити війну, а вона — по 10 ракет на кожен пункт про мир”, — прокоментував атаку глава української держави.
Масований обстріл України миттєво засудили у Вашингтоні.
“Сполучені Штати рішуче засуджують останні ракетні удари Росії по Україні, які, зважаючи на все, поцілили житлові будинки в Києві та інші об’єкти по всій країні. Ми не залишаємо поза увагою, що коли світові лідери зустрічаються на G20 на Балі, щоб обговорити питання, які мають велике значення для життя та засобів для існування людей у всьому світі, Росія знову загрожує цим життям і руйнує критично важливу інфраструктуру України”, — йдеться у заяві радника президента США з національної безпеки Джейка Саллівана на сайті Білого дому.
Лідери G20 за підсумками зустрічі на Балі погодили спільну декларацію, в якій засудили війну Росії проти України та з посиланням на резолюцію Генасамблеї ООН закликали країну-агресора вивести війська з міжнародно визнаної території нашої держави.
У тексті наголошується, що “більшість країн-членів рішуче засуджують війну в Україні та зазначають, що вона викликає величезні страждання та погіршує існуючі проблеми у глобальній економіці”, але є уточнення про “відмінність поглядів щодо ситуації та санкцій”.
Лідери G20 також наголосили на необхідності дотримуватися міжнародного права та назвали загрози застосування ядерної зброї неприйнятними. При цьому вони привітали продовження роботи “зернового коридору” через Чорне море.
Яке значення має виступ президента Зеленського у світовому політичному порядку денному? Чому Путін не приїхав на саміт G20? Що на зустрічі в Індонезії обговорювали лідери “Великої двадцятки”? Чому двосторонні зустрічі на полях саміту можуть бути важливішими, ніж офіційна частина? Чи може G20 перетворитися на G19? На ці теми в ефірі телеканалу FREEДОМ говорили:
- радник глави Офісу президента України Михайло Подоляк;
- народний депутат України, заступник голови парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки, голова української делегації у Парламентській Асамблеї НАТО Єгор Чернєв;
- журналіст-міжнародник, член правління Української асоціації китаєзнавців Олексій Коваль;
- генеральний директор інформаційного агентства “Інтерфакс-Україна” Олександр Мартиненко;
- російський політичний аналітик, головний редактор порталу After Empire Ольга Курносова.
Михайло Подоляк: Не дивно, що Зеленському, який сьогодні формує інший тип політики, дають 20 хвилин для виступу на саміті G20
— Лавров, виступаючи як представник РФ на Балі, розповідає про те, що Росія хоче миру — в цей момент вони атакують територію України крилатими ракетами.
У цьому є суть Росії. Це навіть не тероризм, а геноцид.
Вони хочуть всьому світу довести — в XXI столітті ми масово вбиватимемо людей, битимемо по енергетичній інфраструктурі та центрах міст, але ви маєте з нами говорити, вести бізнес, дозволяти на вашій території вести пропаганду… В цьому і є проблема нерозуміння деякими політичними лідерами, які продовжують говорити про дипломатичне врегулювання
Немає у Росії бажання зупинити війну. Немає у Росії бажання вести переговори. Росія має одне бажання — знищити Україну як державу або, принаймні, завдати нам дуже багато збитків, в тому числі серед мирного населення.
Тож давайте так: Росія має програти. Це фундаментальна річ, яку сьогодні треба розуміти найбільш ясно. І європейські, і американські партнери, на мій погляд, мають перестати говорити про мир як такий… Бо, крім України, ніхто не пропонує формулу миру.
Як початок переговорного процесу, президент Зеленський чітко окреслив, що не Україна вторгалася до Росії. Не Україна влаштовує геноцид щодо Росії. Тому переговорний процес та встановлення миру можливі, якщо Росія перестане обстрілювати нашу територію крилатими ракетами.
Треба було б запитати, чому Україна не має пропорційної російській зброї..? Світ в 1994 році сказав Україні — нічого не бійтеся, ви суверенна держава. Ми вам в рамках Будапештського меморандуму гарантуємо, що вас ніхто не обстрілюватиме крилатими ракетами. А серед країн-гарантів — Російська Федерація.
Ми обороняємо свою територію і говоримо — мир можливий за всього двох простих чинників. Сьогодні президент Зеленський, виступаючи на саміті G20 на Балі, розширив лінійку того, що потрібно розуміти під формулою миру. Перший — припинення обстрілів території України крилатими ракетами. Другий — виведення окупаційних військ з усієї території України. І ще третій — повернення Російської Федерації до юрисдикції міжнародного права.
Ці три пункти дозволять розблокувати досягнення миру та відкриття переговорного процесу.
Сьогоднішнім обстрілом Росія вкотре показала — ви зібралися на G20 щось обговорювати чи на щось впливати? Так ось — нам ваші слова байдужі, ми як убивали мирне населення, так і продовжимо це робити.
На тлі цих обстрілів заклики до переговорного процесу з Путіним виглядають як безумовний прояв слабкості.
Тому що немає переговорного процесу. Є війна, в якій Україна чітко заявила — ми воюємо за право бути вільними та взагалі вижити. Ви не пропонуєте нам здатися, бо сьогодні немає стагнації на полі бою, немає ініціативи Росії.
І ви в рамках дипломатичного врегулювання — я спеціально не вперше вживаю цю завуальовану назву — пропонуєте нам, країні, яка днями звільнила Херсон і яка ефективно протистоїть великій окупаційній армії майже дев’ять місяців, капітуляцію. Росія пропонує нам ухвалити капітуляцію, маючи військову ініціативу — я хочу тут зафіксувати — це буде вперше в історії сучасної людської цивілізації.
Лаврову треба зрозуміти, що сьогодні визначає глобальний порядок денний не Путін, а Зеленський.
Подивіться, хто під час війни підтримує Україну, хто з нами солідарний. Практично вся світова еліта — не лише політична, а й культурна — стоїть за Україну. А хто підтримує РФ? Я не беру такі країн, як Північна Корея…
Після цього не треба дивуватися, що президенту Зеленському, який сьогодні формує інший тип політики, дають 20 хвилин [для виступу на саміті G20].
А Лаврову, певно, взагалі можна було б не давати часу. Тому що вкотре слухати, як Захід веде в Україні гібридну війну…
Не думаю, що [після саміту на Балі] відбудеться радикальна корекція позицій [всіх учасників з урахуванням масованих ракетних обстрілів України]. Але я б сказав про більш важливу корекцію. Думаю, на саміті G20 відбудеться корекція сприйняття війни.
Ще більш глибинне розуміння того, що Росія не є суб’єктом не тільки переговорного процесу, а й в принципі суб’єктом глобальної політики, з яким можна мати справу. Проблема РФ в тому, що вона заздрісно ставиться до світу, перебуває у минулому часі, але намагається наздогнати сучасне людство, руйнуючи і знищуючи його. Тобто вони не розуміють, що можна жити, торгуючи та кооперуючись, але при цьому не треба красти.
Сумніваюся, що це викличе радикалізацію підсумкових резолюцій та комюніке G20. Але це однозначно викличе радикалізацію внутрішнього ставлення до Росії у багатьох і європейських, і американських, і латиноамериканських, і близькосхідних політиків.
Якщо війна закінчиться “Мінськом-3” — це неможливо для нас, і в цьому суспільство солідарне — це небезпечно тим, що Росія усвідомить, що міжнародного права немає, і військові злочини у великому обсязі є абсолютно легітимними. Відповідно, світ зараз добровільно хоче дати можливість зруйнувати єдину систему безпеки, яка більш-менш трималася останні 77 років.
Президент США Джо Байден і лідер КНР Сі Цзіньпін [за підсумками зустрічі напередодні G20] публічно продемонстрували важливість збереження доктрини ядерного стримування загалом і позначили неможливість використання ядерної зброї як наступальної. І важливіше, на мій погляд, якщо ці сигнали і по лінії КНР, і по лінії США доноситимуться на неформальному рівні до керівництва РФ з уточненням відповідальності.
Єгор Чернєв: Найважливіше — не підсумкове комюніке саміту G20, а те, що відбувається на полях та двосторонніх зустрічах
— Ми всі бачимо ці вкиди, спроби посадити нас за стіл переговорів з РФ. Але це, за великим рахунком, робота самої РФ з дезінформації. Вона видає бажання провести мирні переговори, за якими приховуються ультиматуми — давайте винесемо Крим та Донбас за дужки.
Для того, щоб перебити наратив з боку Росії про те, нібито вони готові, а ми не готові до мирних переговорів, був цей меседж [президента Зеленського] на саміті G20: українська сторона готова до переговорів, але вони мають ґрунтуватися на виході військ РФ з України, відновленні кордонів 1991 року, виплаті репарацій та початку трибуналу над Путіним та іншими військовими злочинцями.
Ми не проти переговорів, будь-яка війна закінчується переговорами. Але ці [озвучені президентом Зеленським] 10 пунктів мають бути виконані для того, щоб справді настав мир в Україні.
G20 складається з досить різнопланових країн. Серед них точно немає тих, хто підтримує РФ, але є ті, хто намагається зберегти нейтралітет. Однак, бачачи одну за одною поразки Росії на території України, вони чудово розуміють, на чиєму боці буде перемога. І тому починають мігрувати від нейтральності до протистояння. Хороший приклад — Індія, яка ще в Самарканді досить чітко говорила, що треба закінчувати цю війну. Або Китай, який днями сказав, що вони глибоко стурбовані — дипломатичною мовою це теж означає, що треба закінчувати війну, і Путін загрався.
Більше того, зустріч Байдена та Сі Цзіньпіна теж відіграє дуже важливу роль в даному контексті. Швидше за все, є певні домовленості щодо пом’якшення економічних санкцій чи торгових війн між США та Китаєм в обмін на позицію Китаю щодо Росії та війни в Україні.
Тому не можу сказати, що дуже важливо побачити в підсумковому комюніке G20 засудження Росії за такої різношерстої компанії — найважливіше зараз відбувається саме на полях і в двосторонніх зустрічах і домовленостях. Загальний фон [на саміті] та задані президентом Зеленським наративи говорять про підтримку України та проукраїнську, якщо не лобі, то позицію всієї не G20, а G19.
Президент Зеленський [у своїй промові] озвучив 10 тез, хоча міг обмежитися, умовно кажучи, виходом на кордони 1991 року, репараціями та засудженням усіх військових злочинців. Але в його меседжах було закладено, зокрема, енергетичну безпеку — якщо Україна перестала бути експортером електроенергії для інших країн, це вже проблема не лише України… Це й радіаційна загроза від вибуху Запорізької атомної електростанції, яка теж може вплинути на багато країн. І, звичайно, це “зерновий коридор”, який на сьогоднішній день Україна пробила разом з Туреччиною для того, щоб постачати продовольство іншим бідним країнам — це також впливає через міграційну політику на G20.
Зараз ми ініціативою Grain from Ukraine — пропозицією безкоштовно постачати зерно найбіднішим країнам — “вибиваємо” Росію з африканського континенту.
Фактично РФ із суб’єкта міжнародної політики стає об’єктом: обговорюють, що з нею робити, а не що вона робитиме.
Серед цих 10 пунктів президент Зеленський озвучив екоцид, який також впливає на загальну картину світу, в тому числі на кліматичні умови інших країн. Саме тому був такий широкий підхід до наслідків, які, на жаль, не лише Україна переживає через агресію РФ.
Це більше економічно-кліматичний форум, але дуже чітко було розставлено акценти, які лягли у загальну канву.
Тому я абсолютно впевнений, що проблема війни в Україні була на порядку денному [саміту] однією з важливих. І плюс до всього, як я вже сказав, працює “човникова дипломатія”. В цьому випадку Сполучені Штати можуть десь поступитися Китаю у доступі до американського ринку, а Китай у відповідь — зайняти жорсткішу позицію щодо РФ. Такі натяки вже є.
Говорячи про нереалістичність умов України, Росія є абсолютно чесною в своїй позиції. Ці умови є нереалістичними для них, бо означатимуть кінець путінського режиму і, можливо, навіть фізичне усунення Путіна як слабкого президента, який затіяв війну і програв все.
Але нас це не стосується, це їхні внутрішні проблеми. Ми повертатимемо всі свої території, які були зухвало забрані Російською Федерацією з 2014 року. Зараз ми маємо шанс раз і назавжди вирішити проблему з нашим проблемним сусідом. А наступний крок після нашої перемоги — гарантії безпеки від наших сусідів та партнерів у форматі Kyiv Security Compact, а потім — у форматі НАТО. І тоді запитань до РФ у нас не залишиться.
G19 — це найбільші країни світу, які вирішують, як і куди розвиватиметься світ найближчим часом. Тому консолідація цих країн навколо припинення війни в Україні є дуже важливою. Впевнений, що меседжі президента Зеленського про те, що російська агресія чіпляє не лише Україну, а й світову спільноту через продовольчу, енергетичну, екологічну кризи, почули. Цей раунд точно за Україною і абсолютно програний Росією.
Олексій Коваль: Сам факт того, що Путін не приїхав на саміт G20, показує, що російська позиція йде
— “Велика двадцятка” — це 20 найбільших економік світу. І цей аспект визначає, що економічна проблематика все ж таки домінує на цьому форумі. А решта — похідна від того, як це впливає на добробут цих країн. В цьому контексті кліматичні зміни, війна Росії проти України, відносини Китаю та США, двосторонні ініціативи того ж президента Індонезії, який напередодні саміту теж намагався виступити певним миротворцем між Росією та Україною — все це має місце на цьому саміті.
Для нас, звісно, головна тема — припинення війни в Україні, але світові лідери їдуть туди зі своїми заготовками. На їхню думку, G20 має бути саме форумом, на якому вирішуватимуться проблеми, а не створюватимуться нові.
Це не перша зустріч Джо Байдена та Сі Цзіньпіна, і в ній я побачив бажання розмовляти. Вони добре знають один одного, але особисто зустрічалися більше п’яти років тому, коли Байден був віце-президентом. Тобто до Трампа, який дуже зіпсував стосунки з Китаєм. На момент цієї зустрічі між ними накопичилося багато невирішених проблем, починаючи з ситуації навколо Тайваню. Також для Китаю важливо, щоб Сполучені Штати сприймали його як рівну собі країну — цього Сі Цзіньпін і вимагав на переговорах з Байденом.
Найважливіша заява цієї зустрічі — що сторони не хочуть, щоб їхня конкуренція переросла в конфлікт. І поворот в дипломатії вже є: держсекретар США Ентоні Блінкен отримав запрошення відвідати Китай.
Сам факт того, що Путін не приїхав на саміт G20 — це показник того, що російська позиція йде. Тобто Росія займає оборонну позицію в цьому контексті. Цього місяця ми почули попередження Росії з боку Китаю, що неприпустимо застосовувати ядерну зброю. І президент Зеленський сказав про це у своєму зверненні до G20 — що не можна використовувати навіть шантаж навколо атомних електростанцій в Україні, бо це також вважається ядерним шантажем.
Але якщо говорити про позицію Китаю, то вона ще ширша. Тому що Сі Цзіньпін якраз на цій зустрічі сказав про чотири аспекти, крім ядерної безпеки. Китай загалом закликає до переговорів за сприяння міжнародної спільноти, а також виступає за отримання допомоги людьми, які страждають від цієї кризи, в умовах зими, що наближається. Тобто діалог ведеться з ширшого переліку питань.
Але США таки виступають такими адвокатами чи промоутерами українського питання.
Сполучені Штати чітко сказали, що якщо Росія застосує ядерну зброю проти України, то російську армію буде знищено як мінімум в межах України. Це чітка заява з боку США. Таких загроз з боку Китаю, звісно, немає. Китай просто каже, що цього не має статися, бо це буде глобальна війна, в якій переможців не буде.
Олександр Мартиненко: Найголовніша подія у світі — зустріч Сі Цзіньпіна та Байдена, але виступ Зеленського — не менш важливий
— Путін міг відмовитись їхати [на саміт “Великої двадцятки”] з різних причин, важко сказати. Інша річ, якщо ще й скасували традиційне спільне фото делегатів.
В цілому нині Росії нічого сказати як світу, а й власним людям. Була купа рішень, що суперечать одне одному, але жодної конструкції з цього не вибудуєш… Тобто Путін би вийшов [на “Великої двадцятці”] і в 350 раз розповідав, що Україну створив Ленін — це було б в його стилі. Але я уявляю собі реакцію всіх, в тому числі напівдружніх китайців, індусів.
Що стосується “Великої двадцятки”, то тут все складніше. Тому що світ так чи інакше поляризований, розколотий. Росія в цьому сенсі зіграла роль ніякого не центру, як вони вважають, а просто приводу для загострення і поляризації відносин. Тому “Двадцятка” теж різноманітна. І зараз, незважаючи на всі спроби створити в ній консенсус з приводу осуду Росії… У мене таке відчуття, що це не вийде.
Найголовніша подія в світі на сьогоднішній день — зустріч Сі Цзіньпіна та Байдена. Не менш важливий та історичний — виступ президента Зеленського, який посилає світу меседжі. Тобто умовно кажучи про мету України, з якої ми не звернемо. Це визначить розвиток всієї війни та міжнародну атмосферу навколо неї на найближчі місяці.
Я не думаю, що G20 може перетворитися на G19. Це все-таки не G7. Давайте чесно говорити: G7 — це клуб однодумців. А “Велика двадцятка” — це весь світ. А весь світ не може бути однодумцем. Як мінімум два полюси — США та Китай. Є ще інші країни, які намагаються нікуди не приєднуватись і чекають, чим справа скінчиться.
Тому я не думаю, що це має якийсь сенс. Виключення Росії з “Великої сімки” — це свого часу був сигнал про її виключення з цивілізованого світу. А “Велика двадцятка” — це в буквальному сенсі збори лідерів найбільших країн світу, де вони обмінюються думками, знаходять спільні точки… Але щодо війни в Україні спільних точок, гадаю, знайти не вийде…
Ольга Курносова: Після зустрічі Сі Цзіньпіна та Байдена Росії точно не варто розраховувати на підтримку Китаю
— Було цілком очікувано, що члени “Великої двадцятки” висловляться проти війни. Для всіх очевидно, що війна заважає світовій спільноті розвиватися, і країни готові робити багато для того, щоб вона припинилася. Але Росія не готова нікого почути. Можливо, якісь сигнали від “Великої двадцятки” до Росії дійдуть…
Думаю, що заява [МЗС Китаю після зустрічі Сі Цзіньпіна та Байдена], звичайно ж, для Путіна. І якщо до переговорів Байдена з головою ОБСЄ ми говорили про те, чим вони можуть закінчитися, то зараз я приєднуюсь до тих, хто дивиться на ці переговори з обережним оптимізмом.
Принаймні, Росії точно не варто розраховувати на підтримку Китаю. Якщо Китай висловлюється за мир — це таке завуальоване по-східному застереження, що не варто продовжувати війну і треба шукати шляхів до миру.
[Реакція Росії на виступ Зеленського на саміті] розрахована не лише на внутрішнього глядача. Справа в тому, що сьогодні — незважаючи на те, що всередині еліт зростає розуміння необхідності якнайшвидшого завершення війни — ніхто не в змозі зайти до кабінету Володимира Путіна і сказати, що треба закінчувати весь цей жах. У цьому головна проблема Росії.
Не випадково, на мою думку, зустрічалися Наришкін з головою ЦРУ в Анкарі: щоб принаймні проговорити, що застосування ядерної зброї закінчиться погано для РФ. Думаю, що це послання Наришкін до Кремля точно донесе.
[Путін не поїхав на саміт G20], бо не дуже зручно, коли немає розуміння, що робити далі. Після відходу російських військ з Херсона важко про щось говорити… Тому набагато простіше надіслати свого представника [Лаврова], який уже давно виступає не як міністр закордонних справ, а як шоумен.
Сьогодні Росія просто продовжує ті мантри, які вони говорять з деякими варіаціями з 24 лютого. Вони кажуть, що “спецоперація” буде продовжена до досягнення її результату. А до якого саме результату, здогадуйтесь самі? Сьогодні він один, завтра інший… Зрозуміло, що зараз ситуація досить погана, і Росії хочеться потягнути час, тому вони так багато говорять про переговори.
Але якщо ти хочеш домовитися, то ти точно не бомбиш ту сторону, з якою хочеш домовлятися.
І для того, щоб хоч якісь переговори провести, потрібно було відправляти на саміт не Лаврова, а принаймні прем’єр-міністра РФ Михайла Мішустіна. А з Лавровим про що розмовляти? Загалом нема про що.