Втеча з Білорусі: 18-річна активістка розповіла про репресії, еміграцію та допомогу українським біженцям у Чехії

Близько 200 тисяч білорусів, за різними оцінками, залишили країну від початку масових політичних репресій. Вони розгорнулися після сфальшованих виборів президента Білорусі у серпні 2020 року. Серед тих, хто виїхав – 18-річна Паша Джежора, повідомляє FREEДОМ з посиланням на “Настоящее время”.

Паша поїхала до Чехії, а з початком повномасштабного вторгнення Росії до України записалася до волонтерів. Сьогодні вона допомагає українським біженцям в одному із спеціальних центрів розміщення.

Паша Джежора виросла у місті Береза на Поліссі. Політичною ситуацією в країні вона зацікавилася ще у школі — у дев’ятому класі після однієї з акцій до Дня незалежності Білорусі, яку організував Білоруський республіканський союз молоді (БРСМ), аналог піонерії у РБ.

“БРСМ зганяв людей на демонстрацію до Дня незалежності Білорусі. Необхідно було, щоб школярі зробили із себе живий червоно-зелений прапор. Коли я вперше прийшла на репетицію, то відчула, що роблю дуже неправильну річ”, — згадує вона.

Після цього Паша вбила у пошуку додатка Telegram слово “Білорусь” і почала черпати інформацію з незалежних джерел. У 10 класі вона перейшла із загальноосвітньої школи до ліцею, в якому, здавалося, було більше свободи. Але навесні 2020 року керівництво ліцею змінилося, бо кілька учнів помітили на протестах напередодні президентських виборів.

“Тоді до нас прийшли два величезні військовослужбовці з місцевої зони, — згадує Паша. – Стоячи по стійці смирно і дивлячись у стелю, вони кілька годин розповідали про те, що Білорусі не існує, що ми не білоруси, а росіяни. І всі ці історії про білорусів та біло-червоно-білі прапори — вигадки поляків та литовців. Це була настільки стереотипна та товста пропаганда, я просто не могла уявити, що таке можливе в принципі”.

Того літа дівчина з друзями та знайомими брала участь у пікетах на підтримку опозиційних кандидатів у президенти, а після фальсифікацій на виборах та жорстокого розгону протестувальників — виходила на мітинги та недільні марші.

“Багато моїх знайомих пропустили через добу. Дуже багато хто сидів 15, 30, 45 днів в ізоляторах, їм накидали терміни знову і знову. У багатьох друзів і знайомих затримували і садили батьків, бабусь, дідусів, — згадує вона. — Також серед моїх. знайомих є ті, з ким силовики записували “кадировські” відео. Більшість з них змогла виїхати. Це була історія, мовляв, ми записуємо з вами покаянне відео, після ви їдете з країни, і більше ми про вас нічого не чуємо”.

Паша розповідає, що не хотіла залишати Білорусь, проте восени 2021 року дівчина переїхала до Праги — через безперервні репресії та неможливість отримати адекватну вищу освіту вдома. Під час зборів, згадує Паша, вона сховала свій БЧБ-прапор та значок-герб “Пагоня” в упаковку з-під вологих серветок, щоб білоруські прикордонники не знайшли “забороненої” символіки. Дівчина змогла перетнути кордон.

“Мені пощастило, вони просвітили всі речі, але саму мене не доглядали. А наступного дня половину білоруського автобуса, який їхав у бік Польщі і далі до Праги, висадили практично без пояснення причин. Студентам сказали, що вони мають навчатися у Білорусі та служити в армії. А на всякі курси їм слід літати з Мінська літаком. На той момент літаки, з усіх відомих причин, вже не літали”, — розповіла Паша.

Їй довелося адаптуватися до нового, вільного життя в Празі: багато звичайних речей здавались незвичними.

“Найнезвичнішим у Празі стало те, що я знову можу зустрітися з людьми, обговорити книгу, подивитися презентацію, — ділиться Паша. — Це будуть білоруси, і ніхто за нами не прийде, а завтра ми зможемо зустрітися знову. Було дуже дивно розуміти, що найяскравіші враження я отримую не від архітектури чи культури, а від можливості робити звичайнісінькі людські речі”.

Початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну Паша застала вже в чеській столиці і одразу вирішила допомагати біженцям усіма можливими способами. Спочатку це було майже цілодобове складання, пакування та навантаження гуманітарної допомоги, волонтерство у кол-центрі. Пізніше дівчина влаштувалась працювати в готель для біженців, організований Скаутським інститутом у Празі.

“Тут люди можуть не лише проживати та харчуватися, вони можуть вивчати мову, залишати своїх дітей під наглядом у дитячій кімнаті. Також до готелю приходять психологи для дорослих та дітей, арттерапевти. Постояльці можуть звернутися за необхідними медикаментами, навіть якщо це рецептурні препарати. Крім того, ми допомагали всім охочим із працевлаштуванням”, — пояснила Паша.

Попри те, що в готелі працюють такі волонтери як Паша та туди регулярно привозять гуманітарну допомогу, побут тримається здебільшого на мешканцях готелю.

“У їдальні все тримається на українських біженках, — продовжує мініекскурсію Паша. Готову їжу нам привозять, але все сервірування, роздача, розподіл продуктів, чергування — на них. Те саме й у всьому готелі: тут немає персоналу, який прибирає, вирішує якісь побутові питання серед мешканців. Це місце — справді один величезний будинок. Біженці — дуже сильні люди, які справді цінують допомогу і готові допомагати один одному”, — каже дівчина.

Паша розповідає, що білоруська діаспора у Празі дуже швидко об’єдналася для допомоги українцям: “Я дуже вдячна всім, хто зараз займається волонтерством попри те, що важко допомагати іншому народу, коли ти не можеш допомогти своєму. Але я дуже пишаюся тим, що наші люди не залишаються осторонь, знаходять у собі сили, допомагають і спокійно приймають будь-яку реакцію. Я зустрічала шалену кількість білоруських волонтерів на всіх пунктах допомоги”.

Про український народ Паша говорить із захопленням.

“Це люди, які своїм прикладом показують, наскільки можна бути сильними та натхненними. Наскільки добре можна триматися, люто та відчайдушно боротися за себе, за свій народ, за свою країну. Думаю, що для багатьох волонтерів це справді є прикладом та способом знайти сили”, — ділиться дівчина.

Читайте також: Лукашенко з кожним днем здає Росії дедалі більше елементів суверенітету Білорусі, — білоруський опозиціонер (ВІДЕО)