Чи кине Китай Росію — детальний розбір Мацуки

Пекін між двох вогнів. В останні дні заяви, які звучать із Китаю, максимально суперечливі. То зі США обіцяють “налагоджувати стосунки”, то говорять про “підтримку курсу Кремля та особисто Путіна”.

На чиєму ж боці Піднебесна? Чи може виявитися, що Китай відвернеться від Москви, що Росія втратить союзника? А якщо так, то як це змінить ситуацію на фронті в Україні? Про все це — в авторській рубриці шеф-редактора телеканалу FREEДOM Олексія Мацуки.

Заплутані меседжі

Якщо у випадку з Вашингтоном, Москвою та Києвом “хто кому — друг, а хто — ворог” зрозуміло без слів, то позицію Китаю доводиться розшифровувати й дипломатам, і політикам. Не просто “перекладати з китайської”, а ще й намагатися зрозуміти таємний зміст і оцінити всі можливі “підводні камені”.

Простий приклад. Китай зараз заявив, що для зміцнення миру в усьому світі має порозумітися зі США. Формулювання — дуже доброзичливі. Пекін і “розраховує на взаємну повагу”, і “має зміцнювати співпрацю зі Штатами”… Як тільки ці меседжі з’явилися в інформаційних стрічках, у пресі заговорили — невже це провісник повороту курсу? Невже Пекін таки вирішив налагодити стосунки із США?

Але буквально наступного дня у Піднебесній запевнили міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова у “повній підтримці Москви під керівництвом Путіна”.

Що ж відбувається? Намагаються, що називається, “всидіти на двох стільцях”? Чи не втратити доступ ні до ресурсів Росії, ні до ринків і технологій Заходу? Але ж у великій політиці так не буває.

Нашою звичною логікою цього не зрозуміти. Потрібно, мабуть, замислитись — а як самі китайці бачать і світ, і своє місце в ньому.

Перше — ви, можливо, чули про китайські “стратагеми”. Китайці завжди вибудовують свої плани десятиліття вперед. І йдуть до поставлених завдань, навіть якщо цей шлях звивистий і важкий. Там, де в Європі, зіткнувшись із труднощами, давно поміняли б плани, Пекін буде рухатися до мети.

Друге — і про це говорили на останньому з’їзді компартії Китаю, їм потрібен світ з ефективним управлінням. Тобто світ, де не було б викликів та невизначеності. Тому що хаос, як його не назви, заважає будь-якому плануванню та стратегіям.

Як у це все вписуються стосунки зі Штатами та Росією? Тут цікаво.

У Китаї бачать світ двополярним, а решта країн має бути або на одному, або на іншому полюсі. Союзниками, друзями — чи противниками, ворогами. Третього не дано.

І одним із таких полюсів Пекін, звичайно ж, бачить не Росію, а себе. Особливо на тлі ослаблення Москви у війні проти України.

“Не виключено, що Китай, який і без того має міцні позиції в Центральній Азії, тепер ще більше їх зміцнить — на шкоду Росії. У міру того, як Москва грузне на території України, Пекін в очах лідерів республік колишнього Радянського Союзу виглядає більш перспективним партнером. Загалом, російсько-китайські відносини можуть виявитися далеко не такими безхмарними, як хотілося б Москві”, — вважає журналіст Максим Юсін.

Розмови такі ходять давно, але олії у вогонь підлила заява глави КНР Сі Цзіньпіна — що Китай та США мають навчитися контактувати один з одним.

“Дві країни мають знайти способи ладнати одна з одною. Світ сьогодні не є ні мирним, ні спокійним. США і Китай повинні разом сприяти міжнародній стабільності”, — зазначив Сі Цзіньпін.

І це не лише “реверанс” у бік Штатів. Побачивши загрозу Третьої світової, Китай дає сигнал, що великі держави не можуть і не повинні бути ініціаторами воєн. І тут, найімовірніше, вплинув недавній ядерний шантаж Росії. Усі ці ігри навколо Запорізької АЕС, заяви про “брудну бомбу”… Тут важливо нагадати, що Китай є одним із гарантів безпеки України у разі загрози застосування ядерної зброї. І про це кажуть самі китайські експерти.

“Якщо Москва вирішить застосувати проти України тактичну ядерну зброю, Китай уже навряд чи зможе зберігати поточну позицію. Пекін має чітко дати зрозуміти Кремлю, що застосування ядерної зброї на полі бою поставить Китай у дуже скрутне становище. Чи зможе Китай зберегти нейтралітет у разі міжнародних протестів проти Москви? І чи може Пекін утриматися від голосування в Раді безпеки ООН щодо засудження дій Росії?” — ставить питання старший науковий співробітник університету Цінхуа в Пекіні Чжоу Бо.

Іншими словами, постійне підвищення Кремлем ставок, аж до загроз застосування ядерної зброї, може змусити Китай зайняти більш чітку позицію. Тому що різниця в ідеології чи цінностях відходить на другий план перед загрозою виживання.

З цього можемо зробити висновок: заявляючи про необхідність ладнати зі Штатами, Пекін не тільки Вашингтону давав сигнал, а й Москві, де з точки зору Пекіна надто далеко зайшли. Інше питання, чи можна сказати, що Росія втрачає союзника?

Чи міцна дружба?

Явно, що такі заяви Китаю викликали невдоволення у Кремлі. Сергій Лавров терміново дзвонив до Пекіна, до свого китайського колеги.

“Китайська сторона так само твердо підтримуватиме російську сторону під керівництвом президента Путіна в об’єднанні та керівництві російським народом для подолання труднощів, усунення заворушень, реалізації стратегічних завдань розвитку та подальшого утвердження статусу Росії як великої держави на міжнародній арені”, — йдеться у заяві МЗС Китаю, яку опублікували після телефонних переговорів.

У таких заявах випадкових слів немає — формулювання вивіряють особливо ретельно. І що тоді означають слова “усунення заворушень”? Пообіцяли допомогу у разі революції, заколоту чи перевороту у самій Росії? Але тут набагато важливіше — а допомога у війні проти України — Китай пообіцяє чи не зважиться? Адже ціною будь-яких постачань зброї чи допомоги Кремлю у тому, щоб обійти західні рестрикції, миттєво стануть санкції проти самого Пекіна. А ось цього допустити китайці не можуть, бо всередині самої країни вистачає проблем.

Пекін останнім часом втрачає свої позиції на світових ринках. Це, звичайно, зовсім не катастрофа для головної “фабрики світу”, але тенденція простежується.

Високопоставлене джерело в американських дипломатичних колах не під запис пояснило нам, що за діями Піднебесної у Вашингтоні стежать дуже уважно (зокрема моніторить ситуацію “санкційна команда”, що працює “під крилом” Мінфіну США). І за пів року війни американці не зафіксували жодного серйозного випадку, коли Пекін допоміг би Москві, наприклад, надавши послуги своїх банків для “відмивання грошей”.

Будь-які транзакції відстежуються дуже ретельно. Якби це сталося — проти Китаю США почали б запроваджувати санкції за “російським сценарієм”, і в Пекіні це чудово розуміють. Втратити американський ринок, де кожна друга річ із биркою “Made in China” для них стало б катастрофою. Ось і не ризикують.

У результаті ми й бачимо постійне “балансування”. Коли з одного боку, Китай продовжує політику проти глобального впливу Заходу — і для цього йому потрібна Москва як союзник. З іншого боку, Пекін сам зацікавлений і в ослабленні Росії (але не в її розвалі) і максимальному ослабленні свого конкурента — Євросоюзу. Ось чому, як це не гірко говорити, Китаю певною мірою вигідна війна на українському фронті; вигідно, щоб вона не припинялася, виснажуючи й Брюссель, і Росію.

Так, “дружба” Москви та Пекіна — неміцна і ситуативна. Журнал Forbes днями навіть опублікував прогноз експертів національної безпеки, які впевнені, що Китай згодом може сам напасти на Росію і захопити великі території Далекого Сходу.

“Підстави для перегляду китайсько-російського кордону є глибокими. Китай міг би легко знайти привід для скасування поточних угод, вимагаючи, щоб РФ повернула Владивосток, а також близько 23 тис. квадратних миль колишньої китайської території, якою РФ володіла з 1860 року”, — вважає експерт з національної безпеки США Крейг Хупер.

На Далекому Сході вже проживають сотні тисяч вихідців з Піднебесної. Forbes передбачає, що в міру зниження впливу Москви Китай здатний реалізувати можливості, що відкриваються перед ним. Але поки що йому потрібна Росія. Як фактор нестабільності, як противага Штатам. А отже, на примирення Сі з Вашингтоном серйозних шансів, швидше за все, немає. І у Москви, як і раніше, залишається нехай ненадійний, нехай тимчасовий, але — союзник.

Багато що, звичайно, залежить від результатів “Великої двадцятки” на Балі у листопаді. Не виключено, що Сі та Джо Байден таки зможуть провести переговори, така ймовірність, як і раніше, обговорюється.