Ядерний шантаж як останній аргумент Росії

Нинішній ядерний шантаж світу з боку Росії — не поодинокий випадок, а продумана політика і, можливо, її останній реальний важіль на світовий порядок денний. Після фактичної поразки російської професійної армії в Україні, що змусило Кремль розпочати масову мобілізацію, у Росії не залишилося інших засобів змусити з собою рахуватися. До цієї загрози слід поставитися серйозно.

Різні думки в Росії не означають, що Захід повинен послабити пильність

В останні кілька тижнів Москва знову порушила питання про ядерну загрозу. За версією Кремля, українська влада готувалась застосувати “брудну бомбу”. Як і очікувалося, західні партнери Києва не повірили цим звинуваченням, але Заходу не слід недооцінювати здатність російського режиму робити дії під чужим прапором.

Ось уже кілька місяців різні “експерти” на російських федеральних телеканалах готують російську аудиторію до найжорстокіших заходів проти непокірної України. Звинувачення у “брудній бомбі” — важлива частина пропаганди. Рамзан Кадиров, який є не лише російським керівником Чечні, а й з недавнього часу і генерал-полковником Росгвардії, відкрито заявив про законність застосування “маломощної” ядерної зброї проти України.

Поки що ця ідея здається, що непопулярна навіть серед багатьох російських націоналістів. У російських націоналістичних колах Україна розглядається як невід’ємна частина російського народу, що збився зі шляху. Тому в їхній логіці застосування ядерної зброї на території України означає застосування її проти власної країни.

Кремль має іншу думку. У своєму нещодавньому виступі президент Росії Володимир Путін заявив, що США створили прецедент застосування ядерної зброї, і, схоже, його адміністрація шукає, як застосувати її проти України. Але суперечність залишається, оскільки Путін також вважає українців руськими і впевнений, що українські території мають бути “повернені” Росії.

Кремль ухвалив політику, засновану на самопроголошеному праві застосування сили в колишніх радянських республіках. Ця політика пов’язана з ідеями, висловленими у програмній доповіді Валдайського клубу за грудень 2021 року “Простір без кордонів: Росія та її сусіди”. Його автори відкрито ставили під сумнів існування України у її нинішніх кордонах та прагнули виправдати застосування військової сили в Україні та інших територіях колишнього Радянського Союзу.

“Росія була і залишається домінуючою державою на так званому пострадянському просторі, тому що має найбільше населення, одну з найкращих у світі армій і великий арсенал ядерної зброї, порівнянний тільки із запасами США”, — йдеться у звіті.

Примітно, що доповідь з’явилася одразу після того, як Росія надала НАТО свій ультиматум. Таким чином, доповідь можна розглядати як таку, що стосується можливості відкритого вторгнення в Україну.

Розпад пострадянського простору: Росія залишилася одна

Через рік після виходу доповіді Валдайського клубу за грудень 2021 року можна констатувати, що позиції Росії як домінуючої сили на пострадянському просторі похитнулися й ось-ось рухнуть. Понад те, “пострадянський простір” хіба що перестав існувати. Росії довелося постійно долати свої слабкості. Звідси її мрії про розгортання ядерної зброї.

Ця слабкість Росії особливо помітна на Південному Кавказі, де зросла роль Туреччини. Азербайджан знаходиться під усе більшим впливом Туреччини. Колись лояльна Вірменія розчарувалася у здібності та готовності Москви забезпечити її безпеку. Країни Центральної Азії дедалі більше орієнтуються на Китай, а деякі намагаються самостійно вибудовувати відносини із США та НАТО.

Президент Таджикистану Емомалі Рахмон нещодавно звернувся до Володимира Путіна на саміті Співдружності незалежних держав в Астані з вимогою змінити ставлення Росії до сусідніх держав. Президент Рахмон закликав Москву поважати його країну. І хоча його заява була зроблена у зв’язку з недостатньою співпрацею між двома країнами, складно уявити подібний демарш ще кілька років тому, особливо з огляду на постколоніальний характер цих відносин та традиційне сприйняття Кремля до лідерів Центральної Азії як до своїх васалів.

Можна з повною підставою констатувати, що пострадянського простору, який очолює Росія, більше не існує. Як і на початку 1990-х, Москві час знову подбати про територіальну цілісність своєї держави. У цьому контексті ядерна кнопка, як і будь-яка ядерна загроза, залишається останньою реальною картою в колоді Путіна. Ось що робить ситуацію такою небезпечною.

До погроз Росії розіграти ядерну карту потрібно ставитися серйозно

У чомусь напружена ситуація нагадує ситуацію в українській політиці 2021 року, коли майбутній російський напад був майже відчутним. Того ж року Офіс президента України Володимира Зеленського почав очищати політичний простір від проросійських політичних сил. Вперше з 2014 року, коли розпочався конфлікт із Росією, проросійські політичні групи відчули реальну загрозу та обмеження своєї діяльності. Також було закрито низку медіаресурсів, що фінансуються цими групами.

При цьому стало ясно, що Київ не дотримуватиметься Мінських угод у їхньому кремлівському тлумаченні, що дозволило б впровадити проросійські сили в політичну систему України через проксі-структури, створені на Донбасі. Саме тоді в Кремлі зрозуміли, що є лише один спосіб змусити Україну підкоритися — за допомогою військової сили.

Попри очевидний факт, що кількість професійних частин російської армії була недостатньою для розгрому української армії та швидкої зміни режиму, Путін вирішив піти на цей ризик. Тепер він зазнав низки принизливих поразок в Україні та в багатьох інших, колись радянських регіонах. Він змушений думати про майбутнє свого режиму так, що це зачіпає широкі верстви населення Росії та ризикує вкинути всю економіку у затяжну руйнівну війну. Неясно, чи здобув Володимир Путін якісь уроки зі своєї української авантюри та чи готовий він підняти ставки у своїй конфронтації із Заходом.

Новий словник, який нещодавно почав використовувати Кремль, що включає термін іранської теократії “сатанізм Заходу” і концепцію патріарха Кирила “глобалізму, як Антихриста”, показує, що до будь-якої загрози, що виходить від Путіна, навіть фантастичної, слід ставитися серйозно і відповісти як можна мудріше та запобіжніше.

Віталій Сизов для Wilson Center