50% противників агресії серед росіян, “пацифісти” в Європі: ставлення до українського питання аналізуємо з Преображенським

Реальної статистики щодо настроїв громадян РФ немає, бо соцопитування в умовах поліцейської російської держави не працюють. При цьому зараз у суспільній думці відбуваються відчутні зміни: значна частина росіян більше не впевнена у правильності дій російського керівництва.

Тим часом Кремль продовжує радянську методику по організації антивоєнних мітингів у Європі. Інвестуючи у так званих пацифістів, Росія намагається заблокувати надання будь-якої зброї будь-яким державам.

Що означають позитивні та негативні відповіді росіян у соцопитуваннях щодо ставлення до військових дій РФ проти України, скільки відсотків чехів виступають проти допомоги Україні та на яку аудиторію розрахований указ лідера Російської Федерації Володимира Путіна про концепцію гуманітарної політики РФ за кордоном, розповів політичний аналітик, член Антивоєнного комітету Іван Преображенський в ефірі телеканалу FREEДОМ.

— Понад півроку триває повномасштабна війна РФ проти України. Чи змінюються настрої пересічних росіян? Чи сьогоднішні статистичні дані не відповідають дійсності?

— Справжніх статистичних даних щодо того, як зараз налаштоване російське суспільство, у нас немає. Їх просто неможливо отримати, бо соціологічні опитування в умовах сучасної поліцейської російської держави повноцінно не працюють.

Для уявлення про те, що думають росіяни, можна опосередковано використовувати інтерпретації тих публічних дій, які є із боку значної частини населення.

Але ми можемо говорити, що зараз відбуваються відчутні зміни у суспільній думці. Судячи з усього, до значної частини населення, поки явно не до більшості, доходить, що ситуація суттєво змінюється. Скажімо так, у них з’являється невпевненість у діях російської влади.

— “Левада-Центр” (недержавна дослідницька організація в РФ — ред.) проводив опитування суспільної думки, згідно з яким 48% громадян РФ сьогодні виступає за продовження бойових дій. А за старт мирних переговорів — 44%, більшість із яких входять до вікової категорії 18-24 роки. Загалом чим більший вік, тим більше тих, хто виступає за продовження воєнних дій. Чи є якісь зрушення до зміни настроїв усередині Росії, що призведе російське керівництво до зміни стратегії, бачення зовнішньої політики щодо України і так званої “спеціальної військової операції”?

— По-перше, я додавав би спокійно тих, хто не зміг відповісти (8%), до тих, хто виступає за переговори. Бо не соціально, але адміністративно та з поліцейської точки зору ствердна відповідь — за продовження воєнних дій. А люди, які відмовляються відповідати — це найчастіше ті, хто займає позицію, що не схвалюється, бояться її висловлювати.

Друге — однозначна більшість виступає за переговори у вікових категоріях до 40 років. У старших вікових групах вже починається ерозія цієї позиції. Там люди, які звикли більше довіряти телевізору, аніж навіть власній думці. Можливо, це також пов’язано з тим, що це люди радянського гарту: вони менш схильні відповідати, що насправді думають.

У випадку цього опитування ми можемо говорити про те, що зараз більшість, причому у будь-якій віковій категорії, виступає за якнайшвидше проведення переговорів. І я підозрюю, що якщо ми цю динаміку простежимо, то загалом більшість виступала за переговори і до цього.

— Чи правильно стверджувати, що ті, хто виступає за старт переговорів, виступають проти війни, розв’язаної Росією проти України?

— Ні, не на 100%, на жаль, кореляція зберігається. Тому що за початок переговорів часто виступають і ті, хто загалом схвалює дії Кремля та Володимира Путіна. При цьому вони вважають, що зараз уже треба переходити до переговорів або що “СВО” принесла необхідні результати, і тепер варто було б почати переговори.

Або третій варіант: необхідно розпочинати переговори, тому що “СВО” захлинулась. Тобто це люди, які її підтримують, але вважають, що потрібна зміна формату. Загалом якщо ми їх відкинемо, то можемо сказати, що +/- 50% не підтримують “спецоперацію”. Однак у лобовому опитуванні вони побояться про це сказати.

Але якщо ми почнемо це перевіряти непрямими додатковими питаннями, ми побачимо, що насправді позиція приблизно 50% — відсутність підтримки військової агресії Росії, але страх перед публічною заявою подібної позиції.

— По суті, це замовлене Кремлем опитування. Скажіть, якщо я не правий.

— Я сказав би так: у даному випадку соціологи чудово розуміють, які результати хотів би побачити Кремль і намагаються надто від них не відхилятися.

У цьому опитуванні “Левада-Центру” найбільш показове питання про те, які емоції ви відчуваєте від російської “військової спецоперації” в Україні. І там дуже чіткий розклад: ентузіазм, радість… Тобто близько 15% — це ті, хто активно підтримує військову агресію РФ.

Приблизно 50% відчувають гордість за РФ. Це така офіційна відповідь, яка означає — “ну, відчепіться від мене, я все підтримую, чого ще ви від мене хочете”. Це пасивні люди, які не готові виявляти свою позицію. Їм простіше приєднатися до офіційної пропаганди, але жодної своєї вистражданої позиції вони не мають.

При цьому наступна група після цих “близько 50%” — ті, хто не підтримує російську військову агресію, відчуває шок, страх — теж майже половина опитаних. Є й група, що жорстко не сприймає агресію — трохи більше 15%, які відчувають гнів, обурення… Це найбільш показове в цьому опитуванні.

— Ви знаходитесь у Празі. Чи бачили ви цей 70-тисячний мітинг? Схоже, що це чергова бомба сповільненої дії, яка тільки розпочала з Праги, і далі ми побачимо в інших європейських країнах натовпи, які закликають не допомагати Україні, сісти за стіл переговорів з Росією. Що це за тенденція?

— Це почалося з Німеччини, причому у перші тижні нової великої військової агресії РФ. Якщо пам’ятаєте, там були авто- та мотопробіги під російськими прапорами. І з цієї точки зору мало що змінилося, бо не дуже змінюється аудиторія.

Росія знову, як у радянський період, починає неформально інвестувати у так званих пацифістів, противників війни у ​​Європі.

Тепер ми знаємо, що Радянський Союз активно давав гроші подібним організаціям для того, щоб організовувати антивоєнні мітинги. Насправді зовсім антивоєнні. Коли люди вдають, що живуть у безповітряному просторі і виходять (під гаслом) — “ми проти війни, ми проти того, щоб зброя надавалася будь-кому, будь-яка”.

Потім відбувся цей масовий празький мітинг, де збіглося декілька тенденцій. З одного боку, там були проросійські групи — не найчисленніші, але найактивніші. А з іншого боку, чеська опозиція, яка 1 вересня намагалася провести в парламенті голосування про відставку уряду, але воно провалилося. У цій опозиції є різні елементи, зокрема, які підтримують Україну. На цьому мітингу переплуталися усі: від місцевих радикальних правих націоналістів до місцевих комуністів, які також загалом проросійські. У них на мітингу виникали конфлікти.

Єдине, з приводу чого вони мають єдині погляди — ціни на енергоносії. Вартість газу та електрики лякає значну частину населення Чехії. Раніше соцопитування показували, що приблизно 20% населення Чехії активно не підтримують політику влади щодо підтримки України. У когось це пов’язано із шовіністичною позицією в тому плані, що Чехія — країна, яка прийняла найбільшу кількість біженців на душу населення в Європейському Союзі. Це, наприклад, люди, які не люблять іноземців як таких, і раптом виявились змушені поряд з ними жити. Уся ця сукупність незадоволених не перевищує 20%, не має шансів виграти виборчим шляхом та протестує.

Досить згадати, що проти попереднього уряду, Андрія Бабіша, який зараз якраз в опозиції, виходило не 70, а 300-400 тисяч. Сам Андрій Бабіш тоді казав, що ми, звичайно, це взяли до уваги, але всерйоз сприймати не будемо. Тому що Чехія — парламентська, стійка демократія, такі питання ми вирішуємо на виборах.

Тут абсолютно та сама відповідь. Нинішня чеська влада розуміє, що є незадоволені і проблему треба вирішувати. Те саме в інших європейських країнах, в тій же Німеччині, де уряд вже прийняв чергову програму фінансової підтримки цих незадоволених.

Серед них, безумовно, є ті, хто й надалі виходитиме на мітинги і вимагатиме, зокрема, вибудовування ексклюзивних енергетичних відносин з Кремлем, припинення допомоги Україні… Але це маргінальна думка.

Вона залишається маргінальною навіть в умовах, коли значна частина населення Центральної та Західної Європи переживає з приводу того, що починає платити за опалення та електрику в 3-4 рази більше, ніж на початку року.

— 5 вересня Путін підписав указ, в якому затвердив концепцію гуманітарної політики РФ за кордоном. “Медуза” зробила вижимку з цього указу. Деякі моменти прошу вас прокоментувати. Наприклад, про цілі та завдання гуманітарної політики РФ за кордоном: формування уявлення про Росію, як про державу, яка дбайливо зберігає свою багату історію та культурну спадщину, в якій динамічно розвивається соціально-культурне життя в умовах плюралізму думок та відсутності цензурних обмежень. Російське держава дедалі більше сприймається як хранитель та захисник традиційних духовно-моральних цінностей і духовної спадщини світової цивілізації. І про принципи політики за кордоном: Росія віддана принципам рівності, справедливості, невтручання у внутрішні справи інших держав, визнає національну та культурну ідентичність. Що перепрошую?

— Найдемократичнішою, як відомо, свого часу була сталінська Конституція Радянського Союзу. В 1937 році в СРСР відбувалися великі репресії — те саме можна зараз сказати про ці потуги Російської Федерації.

Гадаю, тут навіть простіше. Йдеться про те, як Кремлю хотілося б себе подати з погляду м’якої сили щодо цих маргіналів та праворадикалів у європейських країнах і не лише.

Якщо ви послухаєте прихильників Кремля, наприклад, на тому самому празькому мітингу, вони самі вам повідомлять, що є справжніми захисниками демократії від так званих мейнстрімних ЗМІ, які вкрали у них свободу слова. А також від демократичних політичних партій, які слугують злочинним інтересам уряду США, НАТО, Європейського Союзу…

Ця концепція розробляється для людей з дещо шизофренічною точкою зору, які їздять дорогами, побудованими за рахунок коштів Євросоюзу, але при цьому заклеюють прапорець ЄС на номерах своїх автомобілів. Кремль має хороше уявлення про свою аудиторію за межами Росії.

— Концепцію “русского мира” ми добре бачимо в Україні. Те саме обіцяють Європі?

— Обіцяють усім, до кого дістануться. Це і є кремлівський “плюралізм”. Він полягає в тому, що якщо ви підтримуєте ті самі позиції, що й ми, то ви — демократи та прогресивні сили, а якщо щось інше — неонацисти. Тоді починають падати бомби, якщо Кремль має таку можливість.