Жодної заморозки фронту не буде: інтерв’ю з військовим експертом Самусем

Навіщо Росія збільшує свою армію на 137 тис. людей. Чи допоможе збільшення військового контингенту вийти російській армії із застою, в якому опинився її наступ. Чого не вистачає Україні для успішного контрнаступу і коли на нього чекати. Про це в ефірі марафону FREEДОМ на телеканалі UA говоримо з військовим аналітиком Михайлом Самусем.

— Що зараз відбувається на фронті? Багато хто говорить про якусь паузу, чи це так?

— Справді, багато хто говорить про якусь паузу. Насправді, зараз відбувається період крайньої напруги на фронті. Ситуація, коли дві сили за законами фізики є максимально напруженими, йде максимальна напруга. Але при цьому ми графічно лінію фронту бачимо, вона не змінюється. Але це не означає, що там все спокійно та всі прохолоджуються.

Просто відбувається та ситуація, яку називають балансом, паритетом, але Росія втратила свої можливості для наступу. Тому що все, що вона використала за ці 6 місяців, всі ці засоби не принесли успіху.

І зараз відбувається ситуація, коли вони вже далі не можуть наступати. Вони можуть лише стримувати зусилля української армії, яка справді готується до контрнаступу, до того ж, я сказав би, не лише на півдні.

Тактичні наступи українська армія зараз здійснює, наприклад, і на Донбаському напрямі. Не уточнюватимемо де. Але з погляду графіки бачимо, що лінія фронту не змінюється вже місяць.

Коли Україна сконцентрувала на півдні потужні сили, які готові проводити контрнаступ, Росія перекинула свої величезні контингенти з Донбасу та території РФ саме на південь — на лівий і на правий береги Дніпра. Але російські війська, які зараз переправились і після знищення мостів намагаються далі пробиратися правим берегом Дніпра, є фактично смертниками. Тому що українська армія створює там умови, коли їм доведеться або здаватися, або вплав перебиратися через Дніпро, або просто гинути.

Ситуація займає більше часу, ніж хотілося б комусь. Але у військовому мистецтві головне не час, а результат виконання завдання. І виконання цього завдання досягається не гонкою за термінами, а формуванням інших компонентів, таких як вогнева міць, концентрація сил, яка дозволяє гарантувати перемогу над противником і успішне просування. А росіяни кидають своє м’ясо та залізо для досягнення політичних цілей, наприклад, на Донбасі.

— Президент РФ Володимир Путін заявив про збільшення кількості військових. Навіщо це робиться?

— Фактично це часткова мобілізація без оголошення мобілізації. Ситуація у правовому полі в Росії — воєнного стану не запроваджено. Але водночас з’являються 137 тис. штатних посад, про які йдеться в указі.

Це означає, що не просто буде набір якихось людей — “вагнерівців” чи якихось національних батальйонів, які вони по регіонах збирають. Це штатні посади. Це означає, що створюватимуться нові підрозділи, нові частини та з’єднання. Я б сказав, що йдеться про кілька дивізій як мінімум.

Що таке дивізія? Тут потрібен навчений особовий склад, передусім офіцерський склад. Потрібен навчений сержантський склад. І, звичайно, фахівці, тому що в кожному зводі має бути не просто набір зброду якогось, а фахівці, які зможуть керувати технікою та взагалі організовувати бойові дії. Плюс до цих 137 тисяч потрібно буде штатне озброєння, штатні ресурси, штатне забезпечення тощо.

Що таке ці 137 тис. військових? Це приблизно стільки, скільки Росія зібрала для наступу в Україну 24 лютого.

Вони мають приблизно 100 тис. осіб — це базовий контингент, яким Росія проводила всі свої війни. Як Першу і Другу Чеченські війни, так і війну проти Грузії, так і трохи більше вони зібрали для України. Тобто це бойовий кістяк. Вважається, що раніше було 300 тис. особового складу в бойових частинах. Але 137 тис. додатково до 300 тис. — це багато. Плюс до цього ми знаємо, що приблизно вже близько 100 тис. людей у них вибуло — убитими, пораненими, дезертирами тощо.

Путін йде ва-банк, бо зараз у них проблеми із набором особового складу. А зараз треба набрати особовий склад десь навчений, десь треба набрати спеціалістів, заплатити їм гроші, зібрати техніку, яка їде та стріляє. Тому тут виклик для усієї системи.

Прийшли генерали і сказали: нам потрібно ось хоча б 137 тис. людей, щоби якось проломити оборону. Путін сказав: робіть що хочете, мені байдуже. Путін розуміє, що його життя на волосині, у цій патовій ситуації. Адже пролом Україною фронту означатиме крах путінського режиму. Путін це розуміє.

Щиро кажучи, їм потрібно було це рішення ухвалювати у листопаді минулого року, ще за кілька місяців до настання 24 лютого. Нині це пізно. У чому розрахунок? Я думаю, що генеральна ідея Путіна в тому, щоб зараз заморозити фронт у переносному значенні, заморозити Європу в прямому значенні цього слова — взимку через дефіцит газу та нафти Україну теж. І на весну створити нове угруповання та з подвоєними зусиллями вийти знову з якимись військовими операціями.

Але я думаю, все це буде повний крах Російської імперії, путінського режиму. Тому що українська армія, звичайно, на все це не дивитиметься, ніякої заморозки фронту не буде.

Ми знаємо, що Україна зараз активно впливає вогневим способом на глибокі позиції противника. Це означає, що Україна нарощує свої можливості у високоточній зброї, високоточними ракетними ударами, зокрема по Криму. І Європа не замерзне, та витримає вона цю газову війну.

— Росія може спробувати пряме бомбардування території України, бо ракети закінчуються, відповідно, потрібно використовувати авіацію. Наскільки зараз та ППО, яка є в Україні, здатна впоратися з поставленими завданнями?

— Якби Росія могла входити до українського повітряного простору, вона б це зробила. Вони заходили до українського повітряного простору. Згадаймо їхню авіацію над Києвом, їхню авіацію над іншими частинами України, зокрема Чернігівська, Сумська, Харківська області, Донбас, Південний напрямок тощо. Вони заходили. Потім їх сбили, тих, хто зайшов. І вони після цього не заходять. Це означає, що Росія не зможе використовувати свої можливості авіації.

У них справді багато авіації, у них було понад тисячу літаків. Частину Україна збила. А решта чекає на можливість зайти в наш повітряний простір, але вони зайдуть лише тоді, коли Україна не матиме протиповітряної оборони.

За класикою, протиповітряну оборону мають знищити ракети. Ось те, що відбувалося 24 лютого. Спочатку Росія завдала ракетних ударів, заявила про те, що знищено протиповітряну та протиракетну оборону, і після цього почали масово заходити російські літаки. Але чомусь їх почали збивати? Бо жодного знищення ППО не сталося.

Була заява командування ППО, яка констатувала, що навколо України, на аеродромах базується певна кількість літаків противника. Так, справді Росія має багато літаків, але зайти вони до нас у простір фізично не можуть.

Усі 300 літаків, якщо вони зараз піднімуться і зайдуть, то половина буде збита, половина може ще політати, доки перезаряджаються наші комплекси.

Далі вони знову будуть збиті і все, і Росія буде без авіації.

Україна отримає NASAMS (зенітно-ракетний комплекс, система ППО малого та середнього радіусу дії, — ред.) — це чудовий комплекс. Але є проблема. Американці зараз замовляють виробництво нових таких комплексів, які будуть готові аж у 2024 році. Це свідчення того, що оборонно-промисловий комплекс Сполучених Штатів та інших наших союзників не працювали у стані воєнного часу. Вони займалися бізнесом переважно. Тобто вони випустили два комплекси NASAMS та продавали їх тихо. Не було ось тих масових виробництв, які вимагає зараз Україна за всіма напрямами, зокрема й протиповітряної оборони.

Наявність ППО відіграє потужну роль при контрнаступі. Але також для контрнаступу найважливішим питанням є знищення ППО противника.

І ось коли Україна не лише отримала, але й адаптувала до наших радянських літаків антирадіолокаційні ракети HARM — це стало чудовою новиною для нас і дуже поганою новиною для Росії. Тому що Україна почала масово знищувати протиповітряну оборону супротивника, зокрема на південному плацдармі. І щодня можна побачити знищені станції радіолокації, системи радіоелектронної боротьби (РЕБ), системи протиповітряної оборони. Це ключове питання, коли ми говоримо про підготовку контрнаступу.

Тому що за наявності ППО у противника наступ проводити дуже важко. Це те, що відбувається з Росією. Вони могли б задіяти свою авіацію, але не можуть. А ми хочемо задіяти свою авіацію. Ми знищуємо протиповітряну оборону супротивника на тому плацдармі, на якому буде проводитися контрнаступ, і потім наша авіація вже може працювати за позиціями супротивника і знищувати їх.

Читайте також: Добиванням мостів ми закриваємо “кришку котла” — Жданов про перспективи херсонського угруповання армії РФ