Розслідування “Вагнергейту” опубліковано – що далі? Інтерв’ю з Володимиром Фесенком

Матеріали, викладені у звіті Bellingcat з розслідування “Вагнергейту”, буде вивчено й за необхідності долучено до слідства. Про це заявила генеральна прокурорка України Ірина Венедіктова. Вона нагадала, що кримінальні провадження, які стосуються спецоперації із затримання найманців російської приватної військової компанії (ПВК) “Вагнер” були відкриті ще минулого літа.

Напередодні незалежна міжнародна команда розслідувачів Bellingcat оприлюднила матеріал про спецоперацію Головного управління розвідки Міноборони України та СБУ щодо “вагнерівців”. Українські силовики виманили з Росії до Мінська 33 найманців ПВК “Вагнер”, нібито щоб далі переправити на роботу до Венесуели. Літак, яким вони мали летіти з Білорусі до Туреччини, планували посадити в українському аеропорту й затримати найманців. Проте через перенесення операції на кілька днів групу схопили білоруські силовики. Надалі Білорусь їх видала Росії. Як випливає з розслідування Bellingcat, спецоперацію відклали, щоб не зірвати перемовини щодо встановлення режиму припинення вогню на Донбасі та можливого взаємного звільнення утримуваних осіб.

Тему “Вагнергейту” в програмі “Украина на самом деле” телеканалу UA обговорюємо з політологом Володимиром Фесенком.

Ведучий програми – Денис Похила.

– Ваші колеги кажуть, що тональність журналістів-розслідувачів мало не докорінно відрізняється від заяв та тональностей деяких українських політиків.

– Це логічно. Що впадає у вічі – акуратність, стриманість подання інформації. Де вони й самі не впевнені в інформації, йде відсилання – “за словами джерела”. Я думаю, що це такий виважений підхід, бо тема дуже делікатна.

Ось питають, а чому так тягнули із публікацією розслідування? Обіцяли ще пів року тому, фільм обіцяли, а обмежилися текстом. На мій погляд, це також дуже відповідальний підхід. Головне ж не хайп, не якийсь емоційний викид. Інформація дуже делікатна, і журналісти намагалися до неї підходити за принципом “не зашкодити”.

Тому що ця складна тема має ще й контекст. Ось зараз увесь світ знову стурбований концентрацією російських військ на нашому кордоні. Існують ризики провокацій чи локальних проявів російської агресії. У цих умовах не можна підігравати Росії. Підкидати якийсь матеріал для пропагандистських атак тощо.

Думаю, що журналісти Bellingcat також розуміли, що матеріали їхнього розслідування можуть втягувати у внутрішньополітичну боротьбу в Україні. Тому вони намагалися максимально стримано підходити.

Хоча, звісно, всі люди, і всі мають свої суб’єктивні оцінки. В Україні це особливо помітно. Є прямо протилежні трактування, оцінки будь-якої події, зокрема цього розслідування.

– Розслідувачі Bellingcat у своїй публікації пишуть, що вони не можуть певно підтвердити слова колишнього керівника Головного управління розвідки Міноборони Василя Бурби, що відкласти на тиждень проведення спецзаходу щодо затримання найманців ПВК “Вагнер” запропонував керівник Офісу президента України Андрій Єрмак. Проте у розслідуванні рядок зі згадкою Єрмака є. І на цьому наголошує українська опозиція, вбачають у перенесенні спецоперації мало не держзраду.

– А до чого тут держзрада? Давайте тоді спочатку визначимо, що вважати держзрадою. Наприклад, на мій погляд, перемовини з бойовиками сепаратистів про постачання вугілля та передавання їм мільйонів доларів – ось це, на мій погляд, справді держзрада (йдеться про справу нардепа Віктора Медведчука, – ред.). А тут ішлося про політичне рішення, спробу знайти компроміс, баланс інтересів.

Потрібно було політичне рішення ухвалювати. Адже мета – не просто гарна, ефектна спецоперація. Я розумію розвідників. Вони довго готували цю спецоперацію. Хотілося, щоб вона ефектно завершилася. Але перед політичним керівництвом країни стояв вибір, пов’язаний із проблемою перемир’я на Донбасі (операція із затримання “вагнерівців” планувалася на 25 липня 2020 року, а 27 липня мали набути чинності домовленості про припинення вогню, – ред.). Бо була надія на перемир’я. Як виявилося, зараз ця надія про тривале перемир’я, на жаль, утрачена.

І ось питання про перемир’я політично виявилося більш вагомим. Тут треба було обирати – або ефектна спецоперація, або продовження перемир’я. І тому цей захід відклали.

А далі вже виникла ситуація, пов’язана з Білоруссю. Тому що “вагнерівці” опинилися там. І ось тут теж тема делікатна, не беруся судити, що там трапилося і як. Білоруські спецслужби вийшли на “вагнерівців” та запідозрили, що ті могли взяти участь у провокуванні якогось заколоту. Тим паче, що ці люди вже брали участь у таких акціях. Тому підозри були обґрунтовані.

І треба розуміти, що Лукашенко тоді (9 серпня мали відбутися президентські вибори, – ред.) боявся всіх. Боявся Заходу, боявся Росії. Тому він на все звертав увагу, зокрема й на інформацію про те, що можливі якісь силові дії.

Також заяви деяких критиків про держзраду були засновані на їхньому припущенні, що інформацію про операцію могли “злити”. Підтвердження зливу інформації немає, зокрема й у розслідуванні Bellingcat. Можна по-різному оцінювати політичне рішення щодо відкладання цієї спецоперації. Одні підтримуватимуть, інші будуть проти. Це питання пріоритетів.

Але це право керівництва країни – визначитися, що на важливіше на цей момент. На цей конкретний момент. Або проводити ефектну спецоперацію, чи все-таки передусім забезпечити перемир’я, не зірвати перемир’я. Ось політична логіка. Це повне юридичне та політичне право керівництва країни. І в будь-якій країні – США, Франції, Великій Британії – у таких складних ситуаціях саме політичне керівництво ухвалює рішення.

– Тобто росіяни зіграли на остраху Лукашенка, що завтра може статися, як він тоді казав, Майдан?

– Можливо. Ми знову ж таки говоримо про підозри самого Лукашенка, про мотиви дій білоруських спецслужб.

Тому білоруські спецслужби затримали “вагнерівців”. Наша сторона почала вести за цим фактом перемовини. Так, після затримання “вагнерівців” президент Зеленський звернувся до президента Лукашенка (це було ще до результатів виборів-2020), щоб їх передали українській стороні. Тому що Україна має правові претензії до затриманих. І прокуратура тоді, як я розумію, також направила запит на передачу “вагнерівців”.

Взагалі у цій спецоперації, думаю, що завдання мінімум було виконано. В межах підготовки були отримані дані, які фактично свідчать, що підтверджують участь більшості цих людей у ​​військових діях на Донбасі.

Фактично вони дали слідству дані (нехай і неофіційно), що вони брали участь та чинили протиправні дії на території України. Ці дані можна використовувати в подальшому розслідуванні війни на Донбасі та участі Росії в цій війні.

– Один із закидів опозиції, що, коли спочатку з’явилася інформація про затримання “вагнерівців” у Білорусі, політичне керівництво України заперечувало, що стосовно них готували операцію. Чому так сталося?

– Можливо, була комунікативна помилка. Можливо, були поради фахівців із піару заперечувати факт операції.

З цього погляду була помилка, як на мене. Думаю, що треба було знайти гнучкішу форму комунікації.

Спробуймо з’ясувати, чому так сталося. Тому що, по-перше, тема дуже делікатна та складна. Що відбувалося на той момент, у серпні минулого року? У російській “Комсомольській правді” з’являлися матеріали, де фактично викладалася російська думка, яка потім була повторена і в нас. І, по суті, звинувачення йшли на адресу України, що нібито Україна готувала таку антиросійську операцію і таке інше. Тому на той момент підтвердити цю інформацію фактично було б підіграванням російській пропаганді. Ось у чому була проблема.

Тому, мабуть, обрали сценарій заперечувати цю інформацію. Можливо, треба було знайти гнучкішу формулу непрямої відповіді. Але тоді все-таки був підхід, коли думали більше про державні інтереси, а не про якийсь самопіар, чи якийсь хайп. Тут дуже важливо було не підіграти російській пропаганді.

Щодо критики опозиції як такої. У нас же політичний, інформаційний плюралізм. Така дискусія була б неможливою на російських федеральних телеканалах або в тій самій Білорусі. Справді, погляди, позиції будуть різні. І не лише з цієї теми. І з інших тем. Це неминуче. Опозиція критикуватиме будь-яку дію, будь-яку заяву президента Зеленського. Прихильники Зеленського, навпаки, не сприйматимуть якихось критичних оцінок і такого роду заяви.

Я думаю, що зараз треба спокійно, виважено підійти до результатів цього розслідування, висновків парламентської комісії. І подумати на майбутнє, як діяти у подібних ситуаціях. Який має бути алгоритм дій для представників влади.

– З моменту опублікування розслідування Bellingcat минув фактично лише день. Які мають бути подальші дії? Зокрема й українських правоохоронних органів?

– Тут дуже важливий момент, хто має вести розслідування. Бо згадується й Державне бюро розслідувань. Але все-таки йдеться про питання національної безпеки. Тому, вважаю, це компетенція Служби безпеки України.

Другий момент. Є речі, які можна опублікувати, і є закриті речі. Тому що йдеться про інтереси національної безпеки, про методи роботи наших спецслужб, військову розвідку, СБУ. Тому тут треба бути дуже делікатними та відповідальними, аби не зашкодити саме національним інтересам. Не підіграти політичним інтересам якихось політичних сил, а думати передусім про інтереси держави.

А саму ситуацію треба розслідувати ретельно, уважно. І те, що створено парламентську Тимчасову слідчу комісію, я вважаю, це правильно.

Але до результатів розслідування треба буде підійти й із практичного погляду. Щоб зробити висновки, як у таких складних ситуаціях мають діяти органи державної влади, спецслужби, військова розвідка, парламент. Такі висновки мають бути зроблені.

Має бути такий раціональний залишок. Не просто хто винен і кого треба посадити або покарати. А рекомендації, як діяти в таких ситуаціях, дотримуючись національних інтересів країни.

– Сьогодні побіжно ми згадали про Російську Федерацію. Адже на території Росії не дуже й обговорюють це розслідування. Хоча РФ воно безпосередньо стосується. До того ж Bellingcat вже неодноразово писав про дії Російської Федерації на Донбасі та в Криму.

– Вони зовсім інше обговорюють сьогодні. Ось у серпні минулого року вони саме цю тему “гойдали” дуже активно. І намагалися звинувачувати Україну в якійсь антиросійській операції, що намагаються обманом як би захопити російських громадян. Отак вони подавали цю ситуацію з “вагнерівцями”.

А зараз їм ця тема раптом “нецікава”. Річ у тому, що тут порушують кілька тем, які неприємні росіянам і які вони не хочуть виносити на свою внутрішню публіку. По-перше, діяльність приватних військових компаній, які фактично здійснюють військові дії на території чужих держав. Це діяльність дуже сумнівна та дуже суперечлива у всіх сенсах.

По-друге, у розслідуванні багато інформації про те, що саме російські громадяни воювали проти України, на нашій території воювали. Про те, як російські державні органи допомагали наймати людей для війни на Донбасі, фактично їх мобілізували. І це, звісно, ​​неприємно. Тому що це підтверджує участь Росії у війні проти України.

Тому в Росії це дослідження замовчують і не виносять на перші шпальти їхніх засобів масової інформації.