Головна
Публікації
Буряти думають про незалежність, але більшість пригнічують в собі ці пориви: інтерв’ю зі сходознавцем Доржо Дугаровим

Буряти думають про незалежність, але більшість пригнічують в собі ці пориви: інтерв’ю зі сходознавцем Доржо Дугаровим

Опубліковано: 19 Гру / 2024 09:11

Доржо Дугаров — бурятський правозахисник і громадський діяч. Радник “Ліги вільних націй” з міжнародних відносин. Народився 1979 року в Улан-Уде, столиці Бурятії, в родині бурятського дисидента. Сходознавець, монголовед і тибетолог. Вивчав міжнародні відносини. З 2005 року — активіст правозахисної організації “Ерхе”. У 2007 році висувався на виборах до республіканського парламенту. Під час Революції Гідності 2013 року виступив на підтримку України. Заснував рух “Буряти проти війни”. Живе у Фінляндії. У жовтні 2024 року обраний уповноваженим із прав людини від бурятської нації.

Доржо Дугаров — гість чергового випуску програми “Люди доброї волі” телеканалу FREEДOM.

Ведучий — Сакен Аймурзаєв.

Буряти, як і росіяни, люблять говорити, що вони не цікавляться політикою, але тоді політика цікавиться ними

— Близько 10 років тому, в інтернеті був мем: чудова, красива, маленька бурятська дівчинка на запитання, хто вона за національністю, відповідає: “Я — русская”. Це був мем, його подивилися кілька мільйонів людей. Зрозуміло, глибоких думок у цьому відео немає. Але це показова історія. А коли ви зрозуміли, що ви — бурят, а не росіянин?

— Насправді цей мем — ексцес. Я вважаю, що це аномально. Таке рідко буває насправді. Але саме тому це завірусилося. Я усвідомив, що я не росіянин, або не росіянин, або не радянський громадянин — у самому дитинстві. У моєму дитинстві багато хто говорив, що ми монголи. Я вважаю, що бурятська нація — на етапі формування. Вона сформувалася буквально в 1990-ті роки. Тобто ми самовизначилися як буряти або бурят-монголи. Точніше, до 1958 року ми всі називалися бурят-монголами офіційно за конституцією РРФСР, за конституцією Бурятії.

Мої бабуся і батьки завжди себе називали монголами. Мені, звісно, в цьому плані простіше, тому що моє походження дуже простежується. Тому мені простіше себе називати монголом і самовизначатися як монгол. Але це історичний факт, що насправді буряти — це монголи. Адже це збірна назва. Є десятки етнічних груп, які по суті — монгольські народи.

— Якщо подивитися за довідниками, виходить, що бурятський народ мешкає переважно в трьох країнах: Російська Федерація, Монголія, Китай. Зрозуміло, що в Монголії — один народ, одна мова, одна релігія. Як себе почувають буряти в Китаї?

— Бурятів у Китаї приблизно стільки ж, скільки і в Бурятії. Приблизно 300-400 тисяч осіб, включно з тими, які багато століть там живуть, і одну-дві хвилі еміграції. І, в принципі, до недавніх часів, напевно, вони почувалися більш-менш комфортно, але останні 10-15 років вони зазнають таких самих, приблизно, гонінь, як і в Росії. Особливо, наскільки я знаю, ситуація погіршилася у зв’язку із забороною викладання монгольської мови.

— Тобто природа така сама? Максимально позбавити національної ідентичності, як і з уйгурами, умовно кажучи.

— Абсолютно вірно. Можливо, не в такій жорсткій формі, як з уйгурами. Проте я знаю дуже багатьох людей, які говорили, що вони — поза політикою. Так само як завжди в Росії кажуть. Але я завжди їм казав, що одного разу політика зацікавиться ними.

— А як ви самі усвідомили, що політикою треба займатися перш ніж вона почне займатися вами? Як ви почали займатися правозахисною діяльністю? Зрозуміло, це після повномасштабного вторгнення РФ в Україну більшою мірою. Ви ж могли з прекрасною освітою вбудуватися в систему в Бурятії.

— Найімовірніше, це було неминуче. Це традиція нашої сім’ї протягом багатьох століть. Я з родини дисидентів. Мій батько свого часу вийшов із партії КПРС наприкінці 1960-х, на початку 1970-х, і за це постраждав. І я виріс під наглядом КДБ. Це не якісь там високі слова. Я навіть знав людей, які стежили за моїм батьком за допомогою зовнішнього спостереження тощо. Проте, вони ніколи нічого не могли зробити, оскільки моя мама була висококваліфікованим фахівцем, яких налічувалося кілька осіб на весь СРСР.

Такого фахівця теж занадто сильно утискати не станеш. Але утискали, проте. Тому я виріс у середовищі, де ми не любили радянську владу. Позначалося походження і так далі.

Потім уже почалися процеси в самій Республіці Бурятія. Є нерозв’язана проблема. У 1937 році Сталін розчленував Бурят-Монгольську республіку. Відрізали округи. Частину території просто відібрали, приєднали до Іркутська і Чити.

Проблема репресованих народів так і не вирішилася.

У 2006-2007 роках російська влада проводила політику укрупнення регіонів, ліквідації національних округів. А згідно із законом про реабілітацію народів Росії, які постраждали в горнилі сталінських процесів, вона зобов’язана відновити спочатку Республіку Бурятія, Бурят-Монголію в тих кордонах і після цього немає сенсу проводити якийсь референдум.

Це все проходило в жорсткій формі. Заборонялося агітувати проти референдуму. Але можна сказати, це були вегетаріанські часи, коли ми могли влаштувати масовий протест, цілі кампанії, навіть коли влада нічого не могла з нами зробити. Зрозуміло, що округи все одно приєднали, але зате ми увійшли в політику.

— У вашій родині коли-небудь хотіли незалежності Бурятії, приєднання до Монголії, більш самостійного існування народу на своїй землі?

— Я завжди про це думав. Це теж не красиві слова. Хоча я завжди тверезо оцінював, що це можливо не за мого життя. Але ми щось повинні робити, роз’яснювати людям. Навіть у 1990-ті роки можна було більш-менш вільно про це висловлюватися у вузькому колі. Це в традиціях моєї родини.

Думка про те, що буряти можуть бути незалежною державою, притаманна всім бурятам. І це не моя фантазія. Насправді це так глибоко зашито в підкірці, так глибоко заховано в людей, що вони бояться цієї думки. Тобто всі про це думають. Будь-який бурят. У звичайної людини, не з дуже хорошою освітою, це на рівні образи, ще чогось такого. Буряти пригнічують цю думку в собі.

Агенция зі справ національностей в Росії провела дослідження, в якому є висновок, що сепаратистський потенціал Бурятії зріс у тисячу разів.

Як освічена людина можу сказати, що таке неможливо — у тисячу разів. Не було, не було і раз — з’явилося. Це ще раз говорить про те, що думка була розвинута серед усіх бурят. Просто її дуже сильно придушували.

Відбулася якась угода з власним сумлінням чи власними мріями, тобто ти пригнічуєш свої якісь мрії заради спокою — ніхто нас не чіпає, ну й добре. А якщо ми будемо про це говорити, нас, напевно, почнуть гнобити, поб’ють чи ще щось. Хоча в Бурятії важко бурятів побити, проте якісь наслідки будуть. Але почалася широкомасштабна війна, труни пішли, мобілізація, ця негласна угода з Москвою і власною совістю. І тоді люди зрозуміли, що зайця, який не буде чинити опір, з’їдять.

— А можливо, це пов’язано з релігією? Таке неагресивне ставлення до власного майбутнього? Усе-таки буддизм, шаманізм більшою мірою — це абсолютний світ. Чому ми не чуємо позицію бурятських буддистських представників релігії?

— На жаль, наші буддійські лами в лапках не відкрито, але підтримують те, що відбувається. Це повністю не відповідає буддійському вченню. Монголи насправді були, якщо провести паралель, “хрестоносцями” буддизму. Не те щоб вони нападали на когось, але серед Тибету, Китаю, Монголії монголи завжди виступали як армія, військо. Це історичний факт. Також були в буддистів і навколорелігійні війни. І, напевно, ми навіть занадто войовничі були.

Китай не загрожує Бурятії

— Ще повернімось до країни, якою монголи багато століть правили. Це Китай. Що таке китайська загроза? Часто, коли ми говоримо про майбутнє регіону, не тільки про Бурятію, а загалом про майбутнє Сибіру, Далекого Сходу, побутує думка, що Китай анексує, захопить, окупує ці території. Звідки ця версія пішла? І наскільки вона справедлива?

— Цією темою, цим страхом маніпулюють у Бурятії. Я розумію, хто і навіщо. Тому що так легко людьми керувати. А люди здебільшого не знають ні історії, ні політики Китаю, ідеології зрештою. А насправді Китай досить-таки, не скажу, що не агресивний, але досить-таки далекоглядний, мудрий. І захоплювати те, що йому не належить, Китаю досить-таки складно. Тому що Китай завжди намагається забезпечити спочатку свої дії документом. Але в Китаю немає ніякого “папірця” на володіння Сибіром або Бурятією.

Загроза для Далекого Сходу справді існує, оскільки Китай не визнає Айгунський і Пекінський договори. Це десь 1858-1860 роки, коли після опіумної війни, тайпінських повстань, західні країни нав’язали свою волю циньському Китаю, і Росія “під шумок” спершу за Айгунським договором прихопила те, що сьогодні називається Амурською областю і Хабаровським краєм. А за Пекінським трактатом 1860 року вона ще прихопила те, що сьогодні називається Приморським краєм.

До цього 1689 року було укладення так званого Нерчинського трактату, коли було демарковано кордон між Московським царством і Китаєм. А по суті, те, що ми маємо 1689 року — це розділ монгольської спадщини.

Тому що саме 1687 року Монголія потрапила в залежність від Китаю під час громадянської війни, Сучасна територія Монголії і внутрішня Монголія перейшли тоді до Цинського Китаю.

До 1687 року жодних китайців на тій території не було, а Росія поступово наближалася.

Китай вважає, що коли він уклав Нерчинський трактат, він ніби переміг. Тому що китайці придбали частину території Монгольської держави і вони на це в принципі навіть не розраховували. Але їм, як то кажуть, пощастило. І вони вважають, що це був успіх китайської дипломатії.

А вже в ХІХ столітті коли в них за Айгунським і Пекінським трактатами все відібрали, то для них це поразка. І тому вони кажуть, що Нерчинський договір визнають, а от Айгунський і Пекінський, будь ласка, скасовуйте. І тому вони не претендують на більше, оскільки визнають, що це був розділ Монгольської імперії насправді.

Тому населенню Бурятії нема чого боятися. Досі існує Монголія. Якщо так говорити, то для того, щоб Китай дістався до Бурятії, спочатку треба пройти Монголію. У Монголію ніхто не пройде. Це визнана держава. Війну треба розв’язувати. Тож китайці претендують тільки на те, що вони втратили в XIX столітті.

Бурятія подарувала світові чимало талановитих фахівців

— Ви перебуваєте в “Лізі вільних націй”. Зараз ви за межами Бурятії, ясна річ. Що вдається зробити? Який у вас образ майбутнього?

— Я часто наводжу приклад сучасної Монголії, яка поки що зберігає видимість демократії. У бурятів є традиції демократії. Ми під час громадянської війни, на початку XX століття, створили кілька незалежних держав. Але між собою ми домовитися не змогли. Проте, коли вивчаєш ті документи, бачиш, що предки створили демократичну конституцію, рівні права, виборчі права для жінок, двопалатний парламент, змінюваність влади, поняття приватної власності тощо.

І в нас же ще дуже хороші традиції освіти. Це завдяки буддизму, я думаю. Буряти воліють здобувати освіту. І в цьому ж наша слабкість. Чому? Тому що за радянських часів, щоб здобути гарну освіту, все-таки треба було зробити ставку на російську мову. І буряти до цього занадто сильно вдалися.

Бурятія — досить розвинений регіон. Промисловість добре розвинена. Ще до війни вона дуже тісно, до речі, була зав’язана на Україні. Особливо наша авіаційна індустрія — вертольотобудування, літакобудування. У сусідній Монголії, яка є розвиненою державою зі сталою демократією, немає такої наукомісткої індустрії, як у Бурятії.

Як я вже сказав, моя мама була висококваліфікованим фахівцем, яких було 1-2 на весь СРСР. Вона — один із творців Глобальної навігаційної супутникової системи наприкінці 1960-початку 1970-х років. Вона написала програмне забезпечення в ті роки, ще на старих комп’ютерах. Ця система досі застосовується. У неї кілька патентів. І таких людей у Бурятії багато насправді. Тому я вірю в майбутнє Бурятії.

У нас одна дівчина з Бурятського наукового центру в 1990-х брала участь у створенні OLED-екранів. У Росії сказали — ні, нам такого не треба. Тоді дівчина поїхала в Південну Корею, і ця технологія тепер у LG, Samsung, все там застосовується. Те, що сьогодні Південна Корея заробляє, могли заробляти в Бурятії, між іншим.

— Але як же це донести до світу?

— Ми в цьому напрямку досить-таки щільно працюємо. Коли почалася широкомасштабна війна РФ проти України, з Бурятії виїхало дуже багато молодих людей. Було створено дико велику кількість якихось організацій, серед яких “Вільна Бурятія”, до якої я доклав руки, і “Незалежна Бурятія”.

Ми намагаємося працювати і з громадською думкою на Заході, і з діаспорами. Важливо не тільки на Заході показувати, що ми створюємо свої національні структури. Ми маємо стати єдиним фронтом і зробити звичним, щоб нас розуміли, що ми маємо права.

Як приклад, можна взяти балтійські країни, які ще до здобуття незалежності зберегли структуру старих посольств просто. І на основі залишків своїх структур, дипломатичних та інших, вони створювали нові — такі, як Національний дім, куди приводили людей, політиків, громадських діячів. Ось чим, власне, ми зараз і займаємося. Тобто створюємо структури національного самовизначення за межами Бурятії.

Попередні випуски проєкту “Люди доброї волі”: