Росіяни написали понад 5 тис. доносів у пародійному додатку “Мой донос”. Близько тисячі були справжніми. На думку російського правозахисника та журналіста, члена Ради новоствореного Центру захисту прав людини “Меморіал” Олександра Черкасова, це свідчить про те, що більшість росіян відреагували на додаток правильно. Про це Черкасов сказав в ефірі телеканалу FREEДОМ.
“Це звичайний тролінг. І те, що у 60% випадків реакція на нього була як на маячню та підлість, показує здорову частину російського суспільства”, — упевнений гість ефіру.
Представник “Меморіалу” вважає, що в сучасній Росії доноси здебільшого пишуть співробітники органів.
“Це шматочок діловодства, де органи самі з себе виробляють тих самих свідків у справах, які розслідують. Так само як до суду, наприклад, як свідків іноді викликають якихось оперативників, які вели справу”, — коментує Черкасов.
Правозахисник наголосив, що і в сталінський час, попри крилату цитату письменника Сергія Довлатова про 4 млн доносів, більша частина сфабрикованих кримінальних справ з’являлася не за доносом — це була державна політика.
“Наприклад, щодо Харбінської операції. Це колишні громадяни Росії, які емігрували після громадянської війни до Китаю, до Маньчжурії, а потім повернулися звідти. Серед них були десятки тисяч репресованих. Але на сотню справ припадало два, можливо, три доноси”, — розповів член Ради Центру захисту прав людини “Меморіал”.
З його слів, держава зацікавлена підтримувати ідею доносів як причини репресій.
“Перенесення на доноси акценту з державної політики — це звичайна сучасна російська практика, яка має показати, що це не держава проводила репресивну політику, а громадяни саджали один одного… Ні, було не так. І зараз, зважаючи на все, це теж не так. Хоча було б простіше та зрозуміліше вважати, що люди самі один одного садять”, — заявив Олександр Черкасов.
Водночас правозахисник не заперечує наявності у РФ практики доносів.
Нагадаємо, за оцінкою журналіста Telegram-каналу “Можем объяснить” Іллі Давлятчина, більшість адміністративних справ щодо “фейків” та “дискредитації” армії у РФ були відкриті з ініціативи самих громадян. Це вони моніторять соціальні мережі сусідів, родичів та колег на наявність доказів антивоєнної позиції, а не поліцейські.