3 тисячі російських підручників, розбита будівля і відсутність учнів — який вигляд має Куп’янський ліцей після окупації (ВІДЕО)

Куп’янський ліцей у Харківській області пошкоджено внаслідок обстрілів російських військ. Немає стіни, вибиті шибки. Навчання в ліцеї зараз немає, навіть дистанційного. Головне завдання керівництва — щоб школа дожила до того моменту, коли туди повернуться діти, повідомляє FREEДОМ.

Із 10 керівників шкіл у місті 9 втекли до Росії після звільнення від окупантів. Одна — під слідством. Нова директорка Куп’янського ліцею — Юлія Валяєва. У штаті всього 5 осіб.

“Порожні коридори, без дітей, без шуму дуже незвично. І секретар, і завгосп, і підлогу миємо, і носимо OSB. Немає повністю лицьової стіни, там і плити пошкоджені, і дах. Це був клас, у якому діти навчалися. Щойно дощ стає сильнішим, воно все тече сходами вниз, капає вода зі стелі”, — розповіла вона.

У будівлі вибито понад півтори сотні вікон. Обстрілами пошкоджено дах і класи.

За словами Юлії, окупанти в бібліотеці замість українських книжок поклали російські, частина стелажів майже порожні. Українські підручники росіяни з куп’янських шкіл вивозили КамАЗами. У вересні 2022 року планували почати навчання вже за російською програмою.

“І було два варіанти: або керівництво закладу виконує цей наказ, або вас забирають у катівні. У нас у приміщенні поліції був підвал — катівні. Зараз близько пів тисячі осіб вважаються зниклими безвісти”, — каже директорка.

Вчителів і директорів відправляли на навчання до Курська. Юлія купила довідку про хворобу і таким чином уникла цього.

У Куп’янському ліцеї досі зберігаються близько 3 тисяч російських підручників, які завезли окупанти. Це — речові докази в кримінальному провадженні. Наприклад, підручник “Новейшая история, 10 класс”, базовий рівень, видавництво “Просвещение”, Москва, 2022 рік. Наприкінці підручника є словник термінів. Наприклад, “анексія — насильницьке приєднання, захоплення”. А за анексією “геноцид — знищення або переслідування людей за ознакою певної спільноти чи походження”. А далі в цьому словнику для школярів за “анексією” і “геноцидом” іде “громадянське суспільство”.

“Не хочеться навіть торкатися, гірше, ніж на цвинтар прийти”, — поділилася Юлія.

Із чоловіком вона була ровесницею, разом навчалися. Цьогоріч Юлії виповнилося 37, Віктору назавжди буде 36. Він — військовий, просився на Куп’янський напрямок, визволяти Куп’янськ від окупантів. Уже після деокупації Куп’янська до селища Ківшарівка, де жили його дружина і донька, залишалося 13 км. Але це були найдовші дні в їхньому житті.

“Він казав, що я до тебе йшов. Я половину своєї роти втратив на тій стороні. Іноді йому в месенджері пишу, сподіваючись на те, що він може відписатись”, — каже донька Віктора Єва.

Зв’язку та інтернету не було, щоб зателефонувати батькові, їздили раз на тиждень до Сватового Луганської області. 17-річну Єву батько вивіз із Ківшарівки одразу ж, щойно селище звільнили.

Напередодні приїзду знімальної групи до Ківшарівки росіяни випустили керовану авіабомбу просто на подвір’я будинку Юлії та Єви. У квартирі вибиті вікна, вивернуті двері.

“Струснуло, підстрибнули, гуркіт і сиплеться скло”, — сказала Юлія.

У будинку навпроти руйнування ще більші. Там загинула літня жінка. 4 особи дістали поранення.

Юлія радіє, що фотографії Єви з батьком уціліли. Провідавши дім, поспішає з Ківшарівки до Куп’янська. Мріє, що коли-небудь до пошкодженого росіянами ліцею зможуть повернутися діти.

“У нього було поранення, контузія, але він не здався. І ми зараз не маємо права здатися”, — резюмувала Юлія Валяєва.

Читайте також: Росіяни намагаються перехопити ініціативу на Лимано-Куп’янському напрямку, — коментар Череватого

Нагадаємо, як розповів військовий експерт Сергій Грабський, ситуація на адмінмежі Харківської та Луганської областей важка, російська окупаційна армія намагається проводити наступ біля Куп’янська.