Серж Лифар – український танцівник, який відродив французький балет (ВІДЕО)

Сергій був четвертою дитиною в родині Михайла Лифаря та Софії Марченко. Він народився в сім’ї держслужбовця і зростав у любові.

Сім’я жила в Києві, але він часто приїжджав до діда, в маєток у Каневі. Там Серж був із природою, закарбовуючи в серці чудові образи України: величезну рівнину, безкраї поля жита, всіяні волошками й дикими маками, народні пісні та квітчасті обряди-святкування.

У 1913-му Сергій пішов вчитися до Імператорської Олександрівської гімназії. Пізніше продовжив навчання у 8-й Київській гімназії.

Після уроків старанний гімназист співав у церковному хорі святої Софії, брав уроки фортепіано у Київській консерваторії.

Одного разу друзі сказали Сергію, що в студії при Київській опері танцюють під того ж Шопена й Шумана, чиї п’єси юнак постійно розучує. І тут перемогла цікавість. Юний музикант пішов у балетний клас відомої танцівниці Броніслави Ніжинської. Побачивши урок, Сергій відчув, що балет вабить його своїми па-де-де… З цього моменту й почався пристрасний роман Лифаря та балету.

“Серце моє забилося трепетно і схвильовано, душа прокинулася від мертвого сну, мною оволоділо таке захоплення, що сльози підступили до горла. Я полюбив. Я став танцівником, ще не вміючи танцювати, ще не знаючи танцювальної техніки, але я знав, що оволодію нею, і ніщо, жодні перешкоди не зупинять мене на цій моїй дорозі”, – зі спогадів танцівника.

Суворий педагог спочатку дала Сергійкові вбивчу характеристику. Ніжинська вважала хлопчика “неперспективним”. Однак наполегливі репетиції незабаром дали прекрасні результати.

У грудні 1923 року вісімнадцятирічний Сергій залишив Київ.

Під опікою мецената Сергія Дягілєва хлопчик починає нове життя в Парижі: пізнає світ живопису, відвідує салони, де збирається богемна публіка. Танцівник із неймовірною швидкістю проходить шлях від артиста кордебалету до соліста. І в травні 1929-го з’являється на сцені в образі Блудного сина. Захват, оплески і букет білих лілій…

Завдяки наполегливій роботі над технікою і виразністю танцю Серж Лифар панував на сцені “Російського балету” у Франції.

Вершиною творчості майстра став балет “Ікар”. Критики відзначали, що постановка – “чудове досягнення в драматичному і пластичному планах, зразок чіткого, ємного неокласичного стилю”.

Шедеврами стають балети “Міражі”, “Федра”, “Сюїта в білому”, “Ромео і Джульєтта”.

Лифар танцював у власних постановках. Втілював образи героїчні йпоетичні. Сьогодні він Аполлон, завтра – Олександр Македонський, Вакх або Дон Жуан… Овації, захват і улюблені білі лілії.

Хореограф використовував класичну музику або музику композиторів свого часу – Стравінського, Прокоф’єва, Равеля. А сценографію для постановок довіряв своїм друзям, знаменитим художникам епохи: Пікассо, Бенуа, Кокто, Шагалу…

За відродження французького балету Сержеві Лифарю присвоєно звання “Кавалер ордена Почесного легіону”. Лифар створив новий напрям у балеті – неокласицизм. Академічний танець набув нових, модернових рис. Українець Серж Лифар представляв французький неокласицизм.

Зірці світового балету неодноразово пропонували французьке громадянство. Та усе своє емігрантське життя метр прожив із тимчасовим паспортом. Серж Лифар назавжди залишився українцем.

У 1998 році графиня Ліллан Алефельд-Лаурвіг відвідала Україну – батьківщину покійного чоловіка Сергія Лифаря. Вона передала у пам’ять про великого танцівника дві туфельки: “Золоту” – вищу нагороду в області балету, і звичайну, в якій він займався юнаком у київській студії. “Ви їх ніколи не розлучайте, – просила вона. – В одній з них слава! А в іншій – біль і піт…”.

Більше випусків програми “Ті, що змінили світ” дивіться за посиланням.