“Метро”: як у столичній підземці забезпечують комфорт пасажирів

24 травня 2003 р. у Києві відкрили станції метро “Житомирська” та “Академмістечко” в складі останньої пускової ділянки Святошинсько-Броварській лінії. Цю частину столичної підземки (принаймні, поки що) продовжувати на захід не планують.

“Житомирська” розташована під однією з головних міських автомагістралей столиці – проспектом Перемоги, на перетині з вулицями Семашка й Федора Кричевського. Чим особлива ця станція, а ще про те, звідки береться свіже повітря в метро, дивіться у новому випуску програми UATV “Метро”.

Під час проектування станції “Житомирська” застосували оригінальне технічне рішення – розмістили платформу й вестибюлі касових залів під єдиним склепінням. Тому простір здається просто величезним. Вийшов такий собі єдиний урбаністичний комплекс під землею.

Але ж ми любимо метрополітен не тільки за економію часу і барвисті інтер’єри станцій. Навіть у найлютіші морози в метро тепло, а в спеку – прохолодно. Здавалося б, звичне явище. Але пасажири навіть не здогадуються, скільки спеціальних агрегатів працює, щоб підтримувати нормальний мікроклімат під землею.

Постійну температуру забезпечує потужна система вентиляції. До неї пред’являють особливі вимоги. Вентиляція в метрополітені – життєво необхідна.

“У кожному вентвузлі стоїть 2 вентилятори. А принцип такий: у нас один вентвузол – на перегоні між станціями, один – на станції, – розповів Віктор Янікін, директор ТОВ “Київметропроект”. – Є 2 режими вентиляції. Влітку свіже повітря подається на станцію, а на перегоні воно видається на поверхню. Взимку навпаки. Холодне повітря подається на перегоні, а відпрацьоване – нагору на станцію”.

Кожна станція та, власне, тунельні перегони обов’язково мають вентиляційну шахту, яка потрібна для безперервного повітрообміну. Вона складається з трьох частин: камери, ствола й вентиляційного кіоску. Напевно, багато хто бачив такі споруди на поверхні, поблизу станцій.

На балансі столичного метрополітену цілих 216 вентагрегатів і 111 вентустановок. Під землею все господарство строго поділено на дистанції, а вони, у свою чергу, на ділянки, відзначають фахівці.
Тут цілодобово працюють люди, головне завдання яких – забезпечувати комфортне перебування пасажирів під землею.

Режими роботи шахти змінюються взимку і влітку. Потужні установки в вентиляційній камері переробляють до 80 мільйонів кубометрів повітря на добу. Таким чином у метрополітені підтримується оптимальна температура, без використання спеціального опалювального чи охолоджувального обладнання.

По-перше, самі електропоїзди є джерелом тепла. Від поїзда, котрий прибув на станцію, якщо ви помічали, можна відчути жар, що йде знизу, з-під вагона. Це і є тепловіддача. А друге джерело тепла в метро – самі пасажири! Що їх більше, то тепліше. Так що підземка живе за звичайними законами фізики.

У київському метрополітені за дотриманням комфортного мікроклімату стежить спеціальна лабораторія. Інформація щодо життєдіяльності кожної станції, і навіть перегонів між станціями, стікається саме сюди в буквальному сенсі слова. Тут є зразки води. Її в метро досить багато, тому що ґрунтові води іноді просочуються в тунелі, особливо навесні.

Повітря з поверхні, перш ніж потрапити в метро, проходить через спеціальні фільтри. Вони гарантують очищення від шкідливих домішок і вихлопних газів. Ось і виходить, що мікроклімат підземний безпосередньо залежить від клімату наземного. Ну, а дихати в столичній підземці завжди й гарантовано буде чим.

Більше випусків програми “Метро” дивіться за посиланням.