Як розрізняти фейки: Тетяна Лебедєва дала поради жителям ОРДЛО (ВІДЕО)

Жителі ОРДЛО наразі перебувають практично в інформаційному вакуумі. ЗМІ, які діють на непідконтрольній Києву території, намагаються “демонізувати” українську владу, водночас виставляючи в кращому світлі окупаційну та владу РФ.

Як відрізняти правдиву інформацію від неправдивої та обмежити себе від фейків, розповіла член Ради з питань свободи слова та захисту журналістів Тетяна Лебедєва, повідомляє UATV із посиланням на телеканал “Дом“.

– Як ви оцінюєте ситуацію з інформуванням населення на непідконтрольній Києву території?

– Ситуація дуже сумна. Треба сказати, що є глобальна проблема з фейками та з інформаційними маніпуляціями. Цим зараз стурбований весь світ. Але я прекрасно розумію, що у жителів непідконтрольної території ця проблема стоїть ще гостріше, оскільки вони живуть в складних життєвих обставинах. І, напевно, вірити чи не вірити тій інформації, яку вони отримують, їм ще складніше, ніж людям, які живуть звичайним життям і не перебувають між двох вогнів, як це відбувається у жителів ОРДЛО.

– Якщо говорити коротко про значення цього слова, то фейки – це брехня, неправда. Роз’ясніть нашим глядачам більше, що таке фейк, як він формується, як створюється та подається глядачеві.

– Є кілька ключових понять: інформація, комунікація та фейк. Так ось фейк – це той випадок, коли інформацію використовують як інструмент маніпуляції, незалежно від того, з якою метою. Іноді мета взагалі примітивна й проста – просто заробити грошей, іноді вона буквально геополітична, дуже далекосяжна і приносить багато горя. Від цього в принципі сенс фейка не змінюється.

Тобто якщо одна з найголовніших вимог до інформації – це її об’єктивність, то фейк – це якраз протилежне явище, коли зовсім неважливо, що відбувається насправді, але для досягнення якоїсь мети автор цього фейка не шкодує ніяких коштів, маніпулює інформацією та об’єктивною картинкою так, як йому зручно, щоб отримати вплив на аудиторію.

– Місцеві ЗМІ на непідконтрольній Києву території Донбасу намагаються максимально “демонізувати” владу України, і при цьому підняти місцеву і, відповідно, владу Росії. Звідси виникли й “карателі”, й “фашисти”, й багато іншого…

– Абсолютно вірно.

– Яким чином в цьому контексті розрізняти фейки, які способи тут найбільш дієві? Як можна звичайному глядачеві, який не має ніякого відношення до журналістики та засобів масової інформації, дивитися та розуміти: ось зараз мені брешуть?

– Так, це дуже складний процес насправді. Хоча є кілька елементарних правил. Наприклад, фейки найчастіше прагнуть впливати на емоції людини. Тобто якщо ви бачите, що повідомлення адресоване швидше за все вашому емоційному стану, там відсутні, наприклад, думки якихось експертів, при цьому є багато заків оклику, знаків питання, багато тверджень, які не обґрунтовані жодними фактами, ніякою об’єктивною реальністю – одразу має виникнути побоювання, що це маніпуляція. Надлишкова емоційність, скажімо так – це перша ознака. Оскільки інформація – звичайна, журналістська, професійна – відповідає кільком професійним критеріям і стандартам, і вона не допускає такої маніпуляції емоціями читача.

Далі є ще така ознака, як відсутність балансу. У журналістських стандартах наявність балансу, кількох точок зору, експертних думок – це дуже важливий момент. При маніпуляціях, фейках практично ніколи не буває балансу, ніколи не представлена ​​інша точка зору.

– Молодь має можливість хоч якось перевіряти певну інформацію. Вона може знайти цей баланс і подивитися іншу сторону, наприклад, в різних соціальних мережах, на різних інтернетресурсах. Але зараз на території ОРДЛО більшу частину населення становлять люди пенсійного віку, а вони більше схильні вірити тому, що сказали по телевізору або написали в газеті. Як би ви порадили їм діяти при перегляді телебачення? Або взагалі не вмикати телевізор, крім телеканалу “Дом”?

– Це дуже хороша порада. Але боюся, що важкодосяжний результат, оскільки є звички телеперегляду, є якісь улюблені серіали, які, до речі, дуже часто використовуються для маніпуляцій. Це так звана м’яка сила, коли в серіалах, навіть у розважальних або в мелодрамах, мимоволі чи навмисне використовуються такі повідомлення, які допомагають досягати якихось цілей.

І, безумовно, чим старша людина, тим охочіше він сприймає цю інформацію. Якесь повідомлення резонує з тими проблемами, які у неї є, і вона відчуває, що “ось, напевно, там мене краще розуміють”. Тому дуже важливо про цих людей думати. Дуже важливо донести до них – і, я думаю, це завдання телеканалу “Дом” – правдиву та важливу інформацію, що про них думають, що про них знають, знають їх проблеми, що дуже хотіли б їм допомогти. А це правда. Україна глибоко співчуває цим людям, вважає їх своїми співгромадянами та зацікавлена в тому, щоб їх проблеми вирішувалися. Я думаю, що телеканал “Дом” має цим займатися. Це перше.

Друге – потрібно намагатися розповідати людям, що таке фейк, пояснювати різницю між інформацією та фейком, розповідати про шкоду, яку може приносити така інформація. Це можна робити в різних формах, починаючи від дітей в дитячих садках і закінчуючи людьми пенсійного віку. Є інфографіка, візуалізація, є навіть якісь мультфільми, такі кумедні, які показують, що таке фейк і як він впливає. Я б сказала, що будь-які формати хороші, крім нудних, для того, щоб цю важливу тему висвітлювати.