“В Україні зараз пік розвитку сноуборду”, – срібний призер ЧС Аннамарі Данча (ВІДЕО)

Цієї зими Україна отримала першу в історії медаль на Чемпіонаті світу зі сноуборду, її завоювала Аннамарі Данча. На Чемпіонаті світу в Парк-Сіті (США) українка пройшла кваліфікацію, виграла в 1/8 фіналу, чвертьфіналі та півфіналі. Данча завоювала срібну нагороду в паралельному слаломі.
Це перше досягнення такого рівня для українського сноуборду. Як проходили змагання, якими були очікування і які є перспективи – розповіла в програмі “Лицом к лицу” героїня цих подій Аннамарі Данча.

– Вітаю вас з цією перемогою, не тільки перемогою для себе, а й для всієї України. Розкажіть, як ви себе почуваєте після важкої дороги? І які у вас відчуття, як у власниці цих нагород?

– Ейфорія, звичайно. Я до цього прагнула все життя. У спорті завжди так – є мета і треба її досягати. Зараз я дуже щаслива і рада. У перший день у мене був 6-й результат, і це здавалося “стелею” всіх досягнень, але я вірила в себе і йшла до кінця до перемоги.

– Після вашого успіху, ви написали в Facebook: “Я 10 років учасниця Кубків світу, чемпіонатів і трьох Олімпійських ігор, і нарешті такий високий результат”. Десять років намагатися отримати результат і не досягати планки, яку поставили, або не зовсім досягати. Хтось би на вашому місці вже кинув … Чи були у вас такі моменти, коли розчаровувалися, менше вірили в свої сили, і в те, що ця мрія досяжна?

– Аналізуючи все, я розумію, що все-таки справа в досвіді, у віці. Це великий плюс. І 10 років – це з паузою, тому що я народила доньку і випала з цих всіх змагань на 2 роки. Але це мене “оновило” і дало нові сили і можливості, помінялися тренери, система. Ці 10 років я провела чудово, тому шкодувати нема про що.

– Батьки зробили надзвичайний внесок в ваше розвиток, і ви їм особливо вдячні…

– Так, мама – мій перший тренер, вона з самого дитинства мною займалася. З 2 років на мене взули лижі, і потім я і моя сестра приєдналися до місцевої команди. Звичайно ж, багато хто був після школи, університети закінчили. Але я бачила для себе життя в спорті, мені це подобалося і мені було до чого прагнути, у мене був талант… Я сподіваюся, що це тільки початок мого піку.

– Ваша перемога – це прорив для України. Як би ви це оцінили? Це закономірність, так як 10 років ви наполегливо працювали і це результат, якого варто було очікувати, або ж насправді це збіг обставин?

– Насправді, все залежить від внутрішньої мотивації. Протягом останніх трьох років я йшла щодня на тренування, і я хотіла цього, я отримувала задоволення, ставила собі цілі і досягала їх. За три роки у мене пішов істотний прогрес.

– Якщо ми говоримо про сноуборд, то існує думка, що це не той вид спорту, який притаманний Україні, тому що він не асоціюється з Україною. Де ви тренуєтеся, чи є у нас майданчики, умови для цього?

– У моєму житті сноуборд вже 16 років, тому з моїм життям він дуже сильно асоціюється. В Україні є умови для тренувань. У нас Буковель побудували, дуже добре розвивається моя рідна Красія. Але, насправді, у мене немає часу тренуватися в Україні, коли у нас є сніг. Всі професійні лижники і сноубордисти тренуються влітку і восени на льодовиках вище 3-4 тисяч (метрів, – ред.), і тому ми тренуємося в Швейцарії, Австрії, коли є фінансові можливості.

– Ви, як титулована спортсменка, відчуваєте, що вас підтримують? І загалом, що стосується підтримки сноуборд-спорту, що в цьому сенсі відбувається в Україні?

– Морально завжди підтримують, і фінансово теж. Моя родина не потягнула б фінансування, щоб стільки років займатися спортом. Один сноуборд коштує 100 євро, взуття – 1000 євро, пластина найновіша – 1200 євро. У тому, в чому я стартувала, на мені було мінімум 5 тисяч євро. Для простої української родини це дуже багато. У нас є Федерація лижного спорту, рідне Закарпаття, там є центр Олімпійської підготовки, який мене з 15-ти років підтримує. Також Міністерство молоді і спорту і ВСУ, де я на контракті. Я лідер команди вже 10 років, і мене всі підтримують, дякую за це. Не у всіх спортсменів є така підтримка.

– Чому саме сноуборд, що є в цьому виді спорту такого, чого немає в інших?

– У моєму житті були гірські лижі і сноуборд. Я три роки каталася паралельно, і там, і там їздила на змагання, але в якийсь момент треба було вибрати щось одне, в чому домагатися успіху. І я вибрала сноуборд, тому що він був молодий, перспективний, я була номер один в Україні. І потім я в це “влилася”, якщо ти любиш те, чим займаєшся – воно приносить успіх. Я вірю в силу думки, і медалі, перемоги – це велика мотивація для мене.

– Що вам ще дає сили? Попереду змагання, Олімпіада. Якось ви сказали, що в січні з 31 дня – 23 ви провели на снігу, на тренуваннях або змаганнях. Після цього досягнення у вас буде пауза на відновлення, відпочинок, чи ви відразу починаєте тренування?

– У сезоні так і є. Немає часу зупинятися, вже через тиждень у мене чемпіонат України, він дуже важливий, і потім я буду готуватися до наступних Кубків світу. Медаль медаллю, але сезон триває. Влітку сезону не буде і можна відпочивати.

– Для тих людей, які не знають, як це, і не вміють кататися на борді, розкажіть, що відчуває спортсмен, коли він на борді на тренуваннях або на змаганнях. Які почуття, якось для себе ви це пояснювали?

– До народження дитини я просто накочувала, накочувала і не було усвідомленості, цього почуття кожної секунди… Після цієї паузи я почала розвивати в собі почуття польоту, прискорення… Потрібно усвідомлювати кожен рух, помилку, повинен бути повний контроль.

– Чи відчували ви, що від вас чекають перемог?

– Раніше якось більше відчувалося. Зараз я скинула з себе цю відповідальність і просто зробила це для себе.

– Що вам сказала мама після перемоги, що це для неї, адже вона була першим тренером?

– Я дві години працювала, щоб виграти цю медаль. З кожним стартом я просувалася вперед і вперед. І мама каже, що вона все змагання уважно дивилася, була морально зі мною… Відразу після змагань я їй зателефонувала, розревілася, і просто настільки пропустила це через себе, що не могла стримувати емоцій, як і зараз.

– Як багато в Україні спортсменів вашого напряму, чи є у вас конкуренти?

– Я ніколи не недооцінюю своїх суперників, в Україні вони є. Ось зараз у нас команда, яка бере участь в Кубках світу, це 4 людини – 2 дівчини і 2 хлопця. Плюс є юніори. На даний момент я бачу пік розвитку сноуборду в Україні. Також і в плані тренувань. Колишні спортсмени стають тренерами і вже на своєму досвіді можуть багато підказати своїм учням. Чим більше конкуренції, тим сильніше команда.

– Що потрібно для розвитку сноуборду, як виду спорту в Україні?

– Передумови є, діти «підтягуються». Взагалі, в сноуборді олімпійських видів є 5. В Україні найрозвиненіші – паралельні дисципліни, і останні 4 роки розвивається бордеркрос. Також останні 2 роки розвиваються фрістайл-дисципліни. Для всього потрібен час.

– Це досить травматичний вид спорту, у вас були травми, або обійшлося?

– Професійні спортсмени вже знають, як падати, але в дитинстві я ламала руку і на лижах, і на сноубордах, і на роликах. Потрібно всьому вчитися…