Український кінематограф 20-х років – час розквіту та світового визнання (ВІДЕО)

20-ті роки минулого століття стали найбільш успішними в історії українського кінематографу. Як це стало можливим в умовах, коли Україна втратила свою державність і увійшла до складу СРСР? Так, більшовицька окупація України змінила становище, але не перервала українського культурного процесу, який розпочався в часи національно-визвольних змагань. В 20-ті роки він спалахнув з новою силою на теренах підрадянської України, де був проголошений курс на українізацію.

У 1922 році для управління галуззю кінематографу в Україні було створене Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ).

“Поява такої інституції як ВУФКУ свідчить про те, Україна в 20-х роках ставала урбаністичною країною. Оскільки кіно не могло зародитися в провінції. Кінематограф – це надзвичайно технологічне явище. Але з іншого боку, кіно – це ідеї, це думки, які втілюють режисери, сценаристи, актори”, – розповідає керівник Музею кіно Довженко-Центру Олена Гончарук.

За її словами, ВУФКУ стало тим місцем, де зібралися творчі люди. Це був такий ентузіастичний порив, де поєдналися українські письменники, актори, театрали, драматурги, інженери, художники. Це був період творчої свободи, можливості розвитку, реалізації. І за 8 років вдалося створити успішну організацію, яка конкурувала з європейськими кіноінституціями, з Голлівудом. І не просто конкурувала, а була на одному рівні. І українське кіновиробництво в 20-х роках вийшло на світовий рівень.

Українські кіностудії відчували гостру потребу в кадрах, знімальній техніці, кіноплівці та хімічних реактивах для її обробки. Тому діяльність Всеукраїнського кінофотоуправління розпочалася з підписання угод про співробітництво з Туреччиною, Німеччиною, американською фірмою “Кодак” і французькою “Пате”.

У 1926 році Україна стає другим після США кінопостачальником для Німеччини. 1927 року ВУФКУ надіслало до Берліна і Парижа фільми “Тарас Трясило” , “Сорочинський ярмарок”, “Микола Джеря”, “Свіжий вітер”, “Мандрівні зорі”, “Сумка дипкур’єра” , “П. К. П.”.

“Наше кіно знали фактично в усьому світі. Деякі фільми набули вже тоді гучного розголосу. Це, наприклад, стрічки Олександра Довженка “Звенигора” і “Земля”. Звичайно, не можна було оминути увагою фільми Дзиґи Вертова. Бо вони не були схожими на фільми жодного іншого режисера”, – говорить Марина Скирда, мистецтвознавець Довженко-Центру.

Українські фільми для прокату закуповували не лише американські, німецькі, французькі, а й австрійські, чеські та японські фірми. Це були фільми вже відомих в Україні Петра Чардиніна, Григорія Гричер-Чериковера, Георгія Тасіна, Фавста Лопатинського, Павла Долини, Дзиґи Вертова й Олександра Довженка. На вибір іноземним партнерам пропонувався широкій вибір тематики та жанрової різноманітності.

Що потрібно знати про зародження та розквіт українського кінематографу – дивіться в програмі “Пишемо історію”.

Більше випусків проєкту UATV “Пишемо історію” дивіться за посиланням.