Українське килимарство: Надія Бабенко виткала “Древо життя”, яке подарували ООН (ВІДЕО)

Скрін з відео

Полтавське килимарство стало відомим на весь світ в 1969 році, коли ткаля-килимарниця Надія Несторівна Бабенко виткала на подарунок для ООН від України килим “Древо життя“. Хоча творчий шлях українських килимів почався набагато раніше. З давніх-давен пастельний, неяскравий колорит народних виробів радував око справжніх цінителів.

“Перший ткацький цех на Полтавщині виник 1615-го року в місті Ромни. Полтавська губернія була значно більша за Полтавську область, і туди раніше входили і Прилуки, і Ромни, і Золотоніський повіт. Пізніше, уже в середині XVIII століття, коли ткацтво почало розвиватися в Полтаві, на Зіньківщині, Гадячині, основним центром ткацтва стала Решетилівка (нині – районний центр у Полтавській області – ред.)”, – розповідає старший науковий співробітник відділу етнографії Полтавського краєзнавчого музею ім. В. Кричевського Ірина Власенко.

У Решетилівці раніше було пасовисько овець знаменитої решетилівської породи. Люди пряли їх вовну та виготовляли одяг, хутряні ковніри, кожухи, а також так звані “гоголівські шапки”. Окрім того, з цієї вовни виготовляли килими.

“Це природна вовна, з неї виходила ниточка, яка давала своєрідні неповторні переливи: і сріблясті, і брунатні, і чорні, і білі – тут все багатство природи втілене в одну тільки ниточку. І з неї кустарним методом в хатах ткалися народні килими. Майже в кожній оселі стояв ткацький верстат“, – каже майстер з художнього ткацтва Олександр Бабенко, син відомої килимарниці Надії Бабенко.

Пізніше люди почали гуртуватися та відкривати спільне виробництво. Коли Полтавське губернське земство викупило тут землю в 1905 році, у цій місцевості утворилася артіль. Туди почали стікатися майстри з навколишніх сіл. Після революції виробництво переросло у фабрику.

Полтавщина з початку XVIII століття стає центром килимарства на Лівобережжі. Килими ткали в основному двобічні, безворсові, хоча існували й інші типи – ворсові килими по типу східних, які називали “Коцами”, гобеленові килими.

“Полтавське килимарство та кращі зразки килимів можна порівняти з найкращими виробами цього виду в світі. Тому що неяскравий, а в пастельних тонах колорит килимів дивував багатьох. Це в основному сірий, зелений, блакитний, коричневий кольори, його неяскраві відтінки, що надавало вишуканості килимам Полтавщини”, – зазначає Ірина Власенко.

Такого ефекту майстри досягали за допомогою природних барвників. Фарби на Полтавщині виготовляли з рослин, мінералів, комах тощо.

“Надія Несторівна Бабенко – наша зірка, ткаля-килимарниця, яка і продовжила ці полтавські традиції ткацтва, додавши туди щось своє. Килим “Дерево життя” був подарований від України ООН у 1969 році, і зараз прикрашає блакитну кімнату Організації в Нью-Йорку. Він гідно представляє народну художню культуру України”, – говорить Ірина Бабенко.

Який саме подарунок відправиться в ООН, вирішувала спеціальна комісія експертів. Вони визначили, що це має бути решетилівський килим з рослинним орнаментом. У конкурсі, який влаштували після цього, переміг ескіз саме Надії Бабенко.

“Тобто, вона зуміла передати у цьому ескізі, а потім створити за допомогою матеріалів твір, який ввібрав усю енергетику України, дух української нації, генокод нації, які несе і до цього часу”, – додає Олександр Бабенко.

Більше випусків програми “Древо” дивіться за посиланням.

Прямий ефір