Вилка можливостей Кремля: підготовку російських військ біля кордонів України обговорюємо з експертами

Фото з сайта kanaldom.tv

3 грудня у Верховній Раді зі звітом виступив міністр оборони Олексій Резніков. За місяць після призначення він розповів про перші результати діяльності. Зокрема – про перші поїздки у ролі міністра, контакти та домовленості з іноземними колегами, про роботу над стратегією реформування міністерства та Збройних сил України. А також про загрози, які стоять перед Україною.

Можливого вторгнення РФ до України Резніков не виключає. Міністр повідомив, що зараз чисельність російських військ поблизу кордонів України та на тимчасово окупованих територіях – понад 94 тис. солдатів та офіцерів. Вони перебувають у постійній готовності. І можуть бути залучені до ескалації ситуації.

“Наша розвідка аналізує всі сценарії, включно з найгіршими. Вона зазначає, що ймовірність масштабної ескалації з боку Росії існує. Найімовірнішим часом досягнення готовності до ескалації буде кінець січня. Наголошую: ескалація є імовірним сценарієм, але не обов’язковим, і наше завдання – запобігти йому”, – заявив міністр із трибуни Верховної Ради.

Ситуацію в програмі “Украина на самом деле” телеканалу “Дом” обговорюємо з політологом Петром Олещуком та капітаном 1-го рангу, заступником начальника штабу Військово-морських сил України (2004-2020 рр.) Андрієм Риженком.

Ведучий програми – Денис Похила.

– На міжнародному рівні ми вже можемо говорити про консолідацію сил. Чи не щодня наші партнери – США, Європа, представники ОБСЄ – говорять про підтримку України та особливі сигнали Володимиру Путіну. Можливо, саме ці сигнали, ця консолідація і зупиняє Путіна від розширення агресії?

Олещук: Нам досить складно відновлювати ту логіку, якою керуються російські очільники. Звісно, навряд чи Росія чекала на подібну реакцію.

Росія упродовж тривалого часу намагалася розколоти світову спільноту, всіх між собою посварити, вивести тему України за межі загального обговорення. І варто визнати, що своїми діями Росія досягла прямо протилежного. Я навіть у 2014 році не пам’ятаю такої реакції на дії Росії. Тому що тоді світ був багато в чому не готовий, дезорганізований. Він просто не розумів повністю, що відбувається.

Зараз, я думаю, жодних ілюзій немає. І це, власне, заявлено досить чітко. Тому вилка можливостей для російського керівництва має не дуже привабливий вигляд. Або справді починати агресію, але це однозначно протиставити себе фактично всьому світу. Тому що ніхто цього не схвалюватиме. Крім того, дії у відповідь будуть у будь-якому разі. Або ж визнати, що вони вкотре блефували, але тоді розписатися в тому, що аргументів для тиску вони надалі не мають. І обидва ці варіанти для російського керівництва мають не дуже привабливий вигляд.

– Знаєте, дивний блеф. Витрачати такі величезні гроші на те саме пересування військ. Наскільки вигідно так блефувати?

Риженко: В історії національної безпеки майже всіх країн світу є певні риси дії країн-сусідів, які є загрозою. То от проведення навчань, особливо раптових навчань, дислокація військових формувань, розгортання ударних частин є першорядними рисами того, що готується акт агресії або акт психологічного впливу.

Так, це вартує серйозних грошей. Якщо прийняти за константу цифру, яку озвучив міністр оборони Резніков, — 94 тис. військових Росії біля кордонів України — утримання такого угруповання може коштувати близько 10 млн дол. на добу.

Спеціально подивився, скільки коштувало утримання угруповання коаліційних сил в Афганістані. То ось на піку цієї операції у 2011-2012 році угруповання у 120 тис. військових коштувало майже третину мільярда на добу. Тобто утримання військ біля українських кордонів для Росії не таке дороге.

– А чи маємо ми гроші на здійснення захисних операцій, зважаючи на дані держбюджету-2022? Чи готові ми відбивати загрози у разі чого?

Олещук: Загалом цей бюджет не гірший за попередні, зокрема й у військовому напрямі. І він показує тенденції до зростання.

Думаю, що тут потрібно передусім запитувати військових експертів. Але я вважаю, що Україна за всі ці роки набагато краще підготована до відбиття будь-яких загроз з боку Росії.

Ми повинні розуміти, що загроза – навіть якщо не в січні, не в лютому – вона нікуди не подінеться. Це постійна перманентна загроза. І ця загроза збережеться, доки Росія не відмовиться від своєї стратегії зовнішньої політики. І навряд чи вона відмовиться за нинішнього російського керівництва. Це даність. Тобто ми маємо бути готовими до всього цього.

Проте це не підстава розпалювати паніку. Росія, як показує практика, намагається використовувати як первинний фактор тиску панічні настрої, інформаційні операції. Класичний приклад: нещодавно Росія поширила черговий фейк про те, що нібито українські військовослужбовці розстріляли групу мігрантів, які прибували на територію України. І деякі українські інформаційні ресурси, які орієнтуються на Росію, на відповідних проросійських олігархів, також це все поширюють.

І, по суті, який сенс поширювати подібну маячну інформацію? Я вважаю, що сенс – не поширити цю інформацію, а перевірити інформаційні канали – як запускати фейки, наскільки це успішно просувається в Україні. Тобто це таке тестування зброї інформаційної війни. Ось як вони проводять навчання біля наших кордонів, так само вони й проводять навчання в інформаційних військах, які поширюють фейки.

Риженко: Я вважаю, що Росія має явну військову перевагу над нами. Але в теорії оперативного мистецтва завжди обирають такий варіант дій, який передбачає найменше використання сил. Для цього визначають у супротивника слабкі місця. І ось по цих слабких місцях саме йде перший удар, щоб остаточно його послабити.

З 2014 року ми вже спостерігаємо цю епоху гібридної війни. І основною рисою цієї гібридної війни є те, що першим вплив іде саме на мозок людини – на мозок населення, на мозок військовослужбовців тощо. Я був свідком цих подій у Криму.

Я служив тоді у Військово-морських силах. І ми спостерігали, як це робиться. А мені є з чим порівняти, бо я служив у чотирьох системах: і в радянській, і в українській, і в НАТОвській, і в американській.

І коли в Криму нас оточили ці “зелені чоловічки”, то було враження, що буде варіант захоплення холодної війни. Тобто всіх перестріляють. А вийшло зовсім інакше.

І от зараз саме виливається максимальний потік психологічного впливу як на Україну, так і на наших партнерів, щоб виторгувати собі якісь преференції — політичні, геополітичні тощо.

А щодо використання військ… Я хочу сказати, що бюджет Російської Федерації упродовж 25 років збільшився у 12 разів. У них зараз на одного військового припадає 100 тис. дол. Це у 6 разів більше, ніж на одного військового України.

І це кошти на все: на підготовку, на техніку, на все. І ось цей фактор дає змогу використовувати ці маневри вздовж кордону з метою впливу, зокрема на населення. І у такій позиції постійного впливу ми перебуваємо з 2014 року.

Але 7 років тому військ було набагато менше. А впродовж цього часу сформовані цілі армії неподалік наших кордонів. Ось буквально два тижні тому було відкрито контрольний пункт 20-ї армії у місті Вороніж. На його огляд приїхав особисто міністр оборони Шойгу.

Тобто триває процес. Перекидають нові ракетні системи, перекидають авіацію, танки, створюють умови для людей. Формується контруправління. Тому що війська значно збільшуються в розмірах, війська стають об’єднані – у їхньому складі вже одразу різні формування різних видів та родів збройних сил. Тобто загалом відбувається нарощування бойового потенціалу. Це все вибірково подають у засобах масової інформації.

Плюс розганяється ця істерія про Україну. Наразі знову багато новин на російських каналах щодо того, що Україна “готується напасти на Донбас”. І йде вплив не лише на населення України, а й на населення Росії.

– Постійна підготовка росіян до можливої ​​атаки проти України – що це дає самим росіянам? Чи дає це поштовх захищати міф “русского мира”, створений Кремлем?

Олещук: Все це використовують зокрема як фактор внутрішньоросійської пропаганди в умовах, коли ситуація щодо підтримки режиму, напевно, не найкраща впродовж останніх років. Це не свідчить про те, що щось режиму загрожує серйозно. Але все ж таки російська соціологія свідчить, що зараз недоречно говорити про підтримку часів анексії Криму.

І природно, що Росія активно використовує логіку “фортеці в облозі”, яка постійно змушена відбиватися від численних зовнішніх ворогів, зовнішніх загроз, які лише мріють про те, щоб захопити прекрасну Росію, тому що настільки сильно вони її ненавидять і настільки сильно їй заздрять. Звісно, все це використовується у внутрішній пропаганді режиму.

І якщо подивитися на російський інформаційний простір, то вони подекуди про Україну говорять більше, ніж про Росію. Тобто за ці роки українське питання перетворилося на важливий чинник легітимації режиму всередині країни зокрема.

– Можливо, нам таки треба повернутися до варіанту надзвичайного чи воєнного стану незабаром, якщо загроза нависне ще більше, наприклад, у період кінця січня – початку лютого?

Риженко: Я думаю, що це може бути варіантом. Якщо буде інформація про активізацію загрози, тоді, звісно, є потреба у запровадженні воєнного стану. Хоча б у цих прикордонних областях.

У нас такий досвід був після збройного нападу на наші катери 25 листопада 2018 року. І тоді, власне, ціла низка заходів була відпрацьована досить добре. Зокрема була нарощена морська складова, якої не було.

Є раціональні зерна, зокрема й щодо підготовки резервістів і територіальної оборони, які дадуть змогу відпрацювати цей воєнний стан. І саме цим і займаються Міністерство оборони, Генеральний штаб, РНБО та комітет Верховної Ради, який опікується питанням безпеки.

Прямий ефір