Військовий ультиматум, а не дипломатія: вимоги Кремля та реакцію НАТО обговорюємо з Григорієм Перепелицею

Хто має право офіційно коментувати зовнішню політику України. Чого домагається Кремль, висуваючи дедалі жорсткіші ультиматуми, що стосуються не лише НАТО, України, але й світового порядку загалом. Позиція Вашингтона щодо розширення Нормандського формату за допомоги США. Теми у програмі “Украина на самом деле” телеканалу UA аналізує директор Інституту зовнішньополітичних досліджень, професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Григорій Перепелиця.

Ведуча програми – Альона Чорновол.

Зовнішня політика

Тепер офіційно коментувати зовнішню політику в Україні можуть лише три посадовці – президент, прем’єр-міністр та міністр закордонних справ. Відповідний указ підписав президент Володимир Зеленський. Коментарі та заяви інших осіб незалежно від посади не вважатимуться офіційною позицією України.

– Чому таке вузьке коло осіб може коментувати все, що стосується України на міжнародному рівні?

– Це абсолютно правомірне рішення президента. І це не лише його рішення. Це Конституція та закони України, які визначають повноваження вищого керівництва країни у галузі зовнішньої політики.

Президент за Конституцією відповідає за реалізацію зовнішньої політики України. Міністр закордонних справ реалізує цю політику. Ну і, звісно, очільник уряду також бере участь у забезпеченні реалізації зовнішньої політики. І це було традиційно.

Чому виник цей указ? Тому що у нас демократію розуміють по-різному, і кожен політик гадає, що він має право коментувати зовнішню політику України, хоча не є офіційною особою. Парламент закладає основи зовнішньої політики законами, але реалізує зовнішню політику президент разом із Міністерством закордонних справ. Тому це цілком коректно та законно. І це традиційно було. У нас завжди за зовнішню політику відповідали троє людей: президент, міністр закордонних справ та глава уряду.

– А як це відбувається в інших розвинутих демократичних країнах?

– Це міжнародна практика, де президентська гілка влади. У будь-якій країні за зовнішню політику, політику безпеки та оборони відповідає президент та президентська гілка влади. Тому президентам і підпорядковані силові структури та Міністерство закордонних справ.

У парламентських республіках ці функції держави виконує канцлер, виключно глава уряду.

У нас є парламентсько-президентська республіка, у нас є президентська гілка влади. У нас є Рада безпеки та оборони, яка є консультативним органом у галузі безпеки та зовнішньої політики, головне завдання якого – гарантування безпечного зовнішньополітичного середовища. Тому ми маємо ці структури. І за Конституцією вони підпорядковані президентові.

Військовий ультиматум від Росії

НАТО не піде на компроміс із Росією щодо вступу України до Альянсу. Про це заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг. Він додав, що всі союзники НАТО підтримують спільний підхід до Росії – стримування та готовність до діалогу. При цьому Столтенберг зазначив, що перемовини мають ґрунтуватися на повазі до основних принципів європейської безпеки.

“Ми ніколи не підемо на компроміс щодо нашого права захищати своїх союзників і права всіх країн Європи, зокрема України, обирати свій шлях. Ми готові до діалогу з Росією, я маю намір закликати до проведення зустрічі Ради Росія – НАТО якнайшвидше в новому році”, – сказав генсек Альянсу.

У відповідь на цю заяву глава російського МЗС Сергій Лавров запропонував генсеку змінити роботу.

“Якщо пан Столтенберг гадає, що члени НАТО мають право начхати на цей принцип, який закріплений у документах, ухвалених на найвищому рівні, то, напевно, справді йому час уже йти на іншу роботу, тому що зі своїми обов’язками він жодним чином не справляється”, – відреагував Лавров.

– Як ви оцінюєте реакцію Лаврова? Це така дипломатична мова?

– Це мова військових ультиматумів. З дипломатією це не має нічого спільного. Чому? Тому що Росія у 1997 році підписала з НАТО “Основоположний акт про взаємні відносини, співпрацю і безпеку між Російською Федерацією і Організацією Північноатлантичного договору”. У документі обидві сторони визнали, що вони не вважають один одного воєнними супротивниками та ворогами.

Але що сталося згодом? У всіх документах у Росії, воєнній доктрині, стратегії національної безпеки, у концепції російської зовнішньої політики – НАТО позначений як основний ворог Росії, як основна загроза. Тобто Росія сама вже порушила той Основоположний акт 1997 року.

Але НАТО неухильно дотримується положень цього документу. І навіть попри провокації Росії НАТО розглядає РФ як свого стратегічного партнера. Хоча це вже дуже дивно у цій ситуації.

Що переслідують Лавров та Кремль загалом? Вони провокують НАТО та Захід на конфлікт, на конфронтацію ситуації. НАТО всіляко ухиляється від цієї конфронтації. Але Росія провокує, ескалує ситуацію, розраховуючи на те, що НАТО та Захід переглянуть сфери впливу, і ту архітектуру безпеки, що склалася після закінчення холодної війни. Невипадково Путін назвав цей новий світовий порядок геополітичною катастрофою Росії.

Тому вони пред’явили не просто вимогу до Заходу, НАТО та США, вони пред’явили військовий ультиматум про те, щоби повернути Росії сфери впливу, які вона мала до закінчення холодної війни або до розширення НАТО до 1997 року. Тобто вони одразу визначили, що НАТО має визнати, що вся Східна Європа, не лише Україна, Закавказзя, Центральна Азія та вся Східна Європа, включно з Прибалтикою та Польщею, належать до сфери впливу Росії, як це була сфера впливу Радянського Союзу. Ось яка головна мета стоїть сьогодні перед Росією.

Тож вони загрожують. Якщо НАТО не приймає цих умов, то Росія загрожує військовою ескалацією. Тож це військовий ультиматум, а не дипломатичний крок.

– А як можна домовитися, коли один говорить мовою дипломатії, а інший – війни?

– Це ситуація, коли жодним чином не можна домовитися. Якщо НАТО прийме умови Росії, то завтра НАТО вже не буде. Тому що за цими вимогами НАТО має дати Росії право вето – не лише на перспективи членства України, але й право вето на будь-які дії у всій Східній Європі.

У російському проєкті нової угоди з НАТО ж не лише вимоги не пустити Україну, не допомагати Україні, й навіть не співпрацювати з Україною. Там ідеться про недопущення будь-якої військової діяльності навіть на території країн НАТО, які входять до зони Східної Європи. Тобто НАТО має капітулювати. Капітулювати без бою.

Якщо він не капітулює, тоді Путін говорить про воєнну ескалацію, до чого ані НАТО, ані Сполучені Штати Америки сьогодні не готові. Ось на цьому клінчі й розвивається ця міжнародна криза.

– І яка відповідь США зараз дасть зрозуміти Росії, що ці провокації не цікаві? І як знайти все-таки спільну мову? Можливо, вдатися до поступок, але не таких глобальних? Це можуть бути взаємні поступки з обох сторін.

– Але будь-які поступки із боку Заходу Росія розцінює як слабкість. У цьому проєкті вказані лише односторонні поступки, а не взаємні поступки.

Розумієте, вони кажуть про нерозміщення ракет середньої дальності. Але Росія сама денонсувала договір про заборону ракет середньої та малої дальності, однак у Росії ці ракети вже розгорнуті у Калінінграді, вочевидь, вони будуть розгорнуті на території Білорусі.

Тобто Росія сама розгортає. Але при цьому каже НАТО: у жодному разі навіть на території нових членів НАТО ви не повинні займатися жодною військовою діяльністю, і тим паче не розгортати свої війська. Попри те, що Росія вже 200 тис. військ розгорнула проти східного флангу НАТО. Ось яка ситуація.

– І що ж має робити Америка?

– Байден уже чітко окреслив: що Америка робитиме, чого вона не робитиме. Він сказав, що Америка не вплутуватиметься у війну в Європі з Росією. НАТО всіляко уникає воєнного зіткнення з Росією.

Байден сказав, що Україні ми не допомагатимемо у військовому відношенні. Якщо Росія вторгнеться, почне широкомасштабний військовий наступ на територію України, то після цього США запровадять економічні та дипломатичні санкції. Тобто фактично ми не можемо сподіватися на допомогу Штатів.

Навіть члени НАТО не можуть на це сподіватися, тому що Байден каже не про оборону східного флангу НАТО, не про побудову глибоко ешелонованої оборони, а лише про стримування Росії від військової ескалації економічними та дипломатичними засобами. Столтенберг сказав, що ми можемо зібрати 40 тис. [військових], щоби стримувати російську військову інтервенцію. Це йдеться не про Україну. Йдеться про країни Балтії, Польщу та інші країни східного флангу НАТО. Він каже – зберемо 40 тисяч, а у Росії – 200 тисяч. І як у цій ситуації має поводитися Путін? Він почувається королем.

Щодо України у проєкті угоди вони вимагають, щоби навіть співпраця була припинена, а не лише перспектива членства у НАТО. І що каже Байден? Ну, розмовляймо, створімо комісію. А генеральний секретар НАТО Столтенберг: так, давайте терміново проєкт Основоположного акту, скликаймо постійну раду Росія — НАТО та розмовляймо. А Лавров у відповідь: а нема про що нам розмовляти, ми вже на розмови не ведемося.

Росії потрібен поділ сфер у Європі, поділ Європи за схемою “Ялта-2”. Уся Східна Європа переходить під контроль Росії. А те, що залишилося, – залишається, як було, під НАТО. Ось так Росія бачить європейську безпеку: Росія домінує у пострадянському просторі та у Східній Європі, у країнах колишніх членах Варшавського договору. І всі перемовини мають відбуватися між Брюсселем та Москвою. А решта країн – не мають вирішального голосу в цій системі європейської безпеки.

Це як був Віденський конгрес у 1815 році, коли переможці над Наполеоном розділили сфери впливу, і кому хотіли – давали суверенітет, кому не хотіли – не давали, кордони ділили, як вони хотіли і таке інше. Ось цього хоче Путін – такої моделі в Європі.

США та Нормандський формат

Про приєднання США до Нормандського формату не йдеться, але Вашингтон його підтримуватиме. Про це заявила помічниця держсекретаря США у справах Європи та Євразії Карен Донфрід.

“Головною метою мого візиту до Києва, Москви та Брюсселя минулого тижня було повідомити, що США готові сприяти реалізації Мінських угод. На підтримку Нормандського процесу. Тобто про приєднання США до Нормандського процесу не йдеться. Ідеться про підтримку Штатами поточного дипломатичного процесу”, – сказала вона.

– На ваш погляд, що буде результативнішим — зустріч Зеленського та Путіна чи наступна очікувана зустріч у Нормандському форматі?

– Ані зустріч Зеленський – Путін, ані зустріч у Нормандському форматі не дадуть жодних позитивних результатів. Тому що цього не хоче сама Росія.

Путін же чітко окреслив, що він розмовлятиме лише з Байденом. Тому що розмова із Байденом ставить Путіна на один рівень зі Сполученими Штатами Америки. Він цим показує, що ми тепер світова держава, ми така сама наддержава, як і США. Тому ми розділимо цей світ на двох.

А Зеленського він узагалі не вважає президентом суверенної держави. Тому що він Україну не вважає суверенною державою. Ось у цьому проблема. Тому він не хоче вести із президентом Зеленським перемовини.

Путін бачить, що впродовж 8 років інструменти ведення гібридної війни виявилися неефективними щодо України. Тому що Путін розв’язав війну для того, щоби знищити Україну як незалежну державу. А що йому вдалося? Вдалося лише окупувати Крим та частину Донбасу. Україна як була суверенною державою, так і залишається. Влада як була в Україні демократичною, так і залишається. Тобто фінальна мета цієї війни не досягнута.

Він бачить, що дипломатія не дає змоги досягти цієї фінальної мети. У нього залишається лише один ресурс – це ресурс воєнної ескалації. І війна для нього є продуктивною. Тому він не хоче жодних перемовин, він хоче розв’язання та ескалації війни.